28 березня 2025 року м. Кропивницький Справа № 440/14071/24
провадження № 2-іс/340/79/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. НАУМЕНКА, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом: Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 )
до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 )
про стягнення коштів,-
Позивач, через уповноваженого представника Твердохліба Г.Г., звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з цим позовом.
Ухвалою від 27.11.2024 року Полтавським окружним адміністративним судом передано справу до Кіровоградського окружного адміністративного суду за територіальною юрисдикцією (підсудністю).
24.12.2025 року справа надійшла до Кіровоградського окружного адміністративного суду та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, передана на розгляд судді Науменку В.В.
Позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 майнову шкоду у вигляді переплачених коштів у розмірі 81107,70 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що внаслідок самовільного залишення відповідачем військової частини (відсутністю у лікувальному закладі) здійснено перерахунок грошового забезпечення, внаслідок чого утворилася переплата, за стягненням у судовому порядку якої і звернувся позивач.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників (а.с. 164).
Ухвалу відповідачу надіслано поштовим відправленням на адресу, отриману 23.01.2025 року від Центрально-південного міжрегіонального УДМСУ на запит суду (вих. №17173/24 від 31.12.2024) щодо місця реєстрації відповідача, згідно якої відомості про місце реєстрації ОСОБА_1 - АДРЕСА_2 . Відправлення повернуто оператором поштового зв'язку на адресу суду з відміткою на довідці ф-20 «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 59).
Згідно пункту 5 частини 6 статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідач правом подати відзив на позов не скористався.
Дослідивши наявні у справі матеріали та з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29 серпня 2023 року №216, матроса ОСОБА_1 , призначено на посаду майстра - номера обслуги і самохідного артилерійського взводу 1 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 (а.с. 15 зв.).
17.09.2023 матрос ОСОБА_1 , був направлений на медичне обстеження. Після дообстеження 22.09.2023 матрос ОСОБА_1 був направлений на лікування до КНП «Криворізький протитуберкульозний диспансер». Щотижнево виходив на зв'язок та повідомляв, що перебуває на лікуванні. 22.03.2024 матрос ОСОБА_1 надав довідку, що закінчив лікування, та свідоцтво про хворобу.
Згідно наданої документації матрос ОСОБА_1 04.10.2023 був виписаний з лікувального закладу за порушення лікувального режиму та в подальшому госпіталізований був лише 23.01.2024 до АПВ КНП «КОФПМЦ КОР». 22.03.2024 матрос ОСОБА_1 був виписаний з лікувального закладу, в той день був поданий рапорт щодо самовільного залишення лікувального закладу.
Згідно розрахунку грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди за жовтень - грудень 2023 року - січень 2024 року (а.с. 26 зв -27), наданого фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_1 та копії книги грошових стягнень і нарахувань (а.с. 29-32), ОСОБА_1 отримав грошове забезпечення за жовтень - грудень 2023 року - січень 2024 року у сумі 81107,70 гривень (вісімдесят одна тисяча сто сім гривень сімдесят копійок).
22.03.2024 відповідач був виписаний з лікувального закладу, однак в розташування військової частини НОМЕР_1 не повернувся.
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.06.2024 року №2488 «Про призначення службового розслідування за фактом неналежного виконання службових та посадових обов'язків посадових осіб військової частини НОМЕР_1 » (а.с. 14 зв. -15) проведено службове розслідування, за підсумками якого складено акт від 26.06.2024 року, згідно якого, встановлено самовільне залишення ОСОБА_1 лікувального закладу 04.10.2023 року, внаслідок чого лікування було перервано на 3,5 місяці. До військової частини у період з 04.10.2023 року по 22.01.2024 ОСОБА_1 не повертався, водночас за вказаний період на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 було перераховано грошове забезпечення як такому, що перебував на лікуванні. Тим самим завдано державі майнову шкоду в розмірі 81107,70 грн. (а.с. 10-13).
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, з урахуванням фактичних обставин справи та норм матеріального права, суд зазначає наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», та Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 №548-ХІV (далі по тексту - Статут).
Згідно з частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Як встановлено судом, відповідач є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України.
Згідно зі статтями 26, 27 Статуту, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до абзацу першого частини 4 статті 9 Закону №2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування га правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац 2 частини 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (надалі Порядок №260).
Пунктом 15 розділу І «Загальні положення» Порядку №260, визначено, що грошове забезпечення не виплачується, серед іншого, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
З огляду на викладе, суд дійшов висновку, що з дня самовільного залишення військової частини відповідачем, останній втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.
Водночас, підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків, визначає, Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (надалі Закон №160-IX).
За приписами пункту 4 статті 1 Закону №160-ІХ, матеріальна відповідальність вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону №160-ІХ, пряма дійсна шкода збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону №160-ІХ, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Частиною другою статті 3 Закону №160-ІХ передбачено, що умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:
1) наявність шкоди;
2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків;
3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;
4) вина особи в завданні шкоди.
Особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди (стаття 4 Закону №160-ІХ).
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону №160-ІХ, особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі, зокрема виявлення здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій, вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.
Відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону
Відшкодування шкоди, завданої військовозобов'язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов'язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування. (частина 3 статті 10 Закону №160-ІХ).
Згідно з частинами першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідач покинув місце лікування, тобто самовільно залишив військову частину. При цьому, факт його недобросовісності як набувача підтверджується витягом з наказу про результати службового розслідування, довідкою про нараховане та виплачене забезпечення та повідомленням про вчинення відповідачем злочину передбаченого частиною 5 статті 407 КК України.
З огляду на викладене, відповідач, як недобросовісний набувач фінансового забезпечення, на лікуванні 04.10.2023 по 22.01.2024 року не перебував, доказів протилежного не надав та без поважних причин на службу в умовах воєнного стану не з'явився, внаслідок чого продовжував отримувати фінансове забезпечення, а тому є недобросовісним набувачем таких виплат.
Сума переплати підтверджується актом військової частини НОМЕР_1 від 26.06.2024 про проведення службового розслідування, яке проведено у відповідності до вимог Дисциплінарного статуту ЗС України (а.с. 10-13).
Доказів оскарження результатів службового розслідування суду не надано.
Доказів відшкодування відповідачем переплачених сум, матеріали справи не містять.
Суд зазначає, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
За таких обставин, вина відповідача в завданні матеріальної шкоди та причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою, є доведеними, оскільки підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням встановлених у справі обставин, суд приходить до висновку, що позивач довів суду правомірність заявлених вимог, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
У відповідності до частини 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз, у справі відсутні, будь-які судові витрати у справі стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -
Адміністративний Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) відшкодування майнової шкоди у вигляді переплаченого грошового забезпечення у розмірі 81107,70 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасникам справи, які зареєстрували електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи. Вказане не позбавляє права таку особу отримати копію судового рішення у паперовій формі за її окремою заявою.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО