31 березня 2025 року Київ №320/15108/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення повного розрахунку з позивачем при звільненні з військової служби стосовно невиплати грошової компенсації за недоотримане речове майно, передбаченої статтею 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і їх сімей»;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію вартості за недоотримане речове майно, передбаченої статтею 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і їх сімей».
Ухвалою від 23.11.2021 (суддя Харченко С.В.) судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Згідно із частиною першою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України, справа, розгляд якої розпочато одним суддею, повинна бути розглянута цим самим суддею, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.
У силу вимог частини дев'ятої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.
На підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного суду було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи з підстав, зазначених у ньому.
Внаслідок автоматизованого розподілу матеріали справи були передані для розгляду судді Скрипці І.М., які ухвалою суду від 08.03.2024 прийняті судом до провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем безпідставно ненараховано та невиплачено грошової компенсації за недоотримане речове майно при звільненні позивача з військової служби, що стало підставою для звернення до суду.
Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, за результатом вивчення змісту якого судом установлено, що відповідач позов не визнав, у задоволення позовних вимог просив відмовити. Зазначили, що позивачем у порушення постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 не було подано рапорт про виплату спірної грошової компенсації, у зв'язку із чим у відповідача не виникло правових підстав для виплати такої компенсації під час звільнення позивача.
У відповіді на відзив позивач заперечував щодо наведених у відзиві доводів і міркувань, просив суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Стверджував, що відсутність належного фінансування забезпечення у відповідача не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на спірну компенсацію, та зазначає, що на виконання вимог Порядку звертається до відповідача з клопотанням здійснити нарахування та виплату цієї компенсації.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та наділений адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_2 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 28.02.2020 позивач є учасником бойових дій.
Із матеріалів справи та доданих до неї письмових доказів слідує, що позивач проходив військову службу у відповідача та 19.09.2021 наказом командира частини № 124-РС звільнений з військової служби у запас у зв'язку із закінченням строку контракту, а 18.10.2021 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідно до наказу № 210.
Стверджує, що при звільненні з військової служби позивачеві не була нарахована та виплачена відповідачем грошова компенсація за неотримане речове майно.
У матеріалах справи наявний «Запит на інформацію» позивача до відповідача про надання інформації та довідки про вартість речового майна, що належить йому до видачі відповідно до Порядку, та інформацію щодо розміру нарахованої та виплаченої спірної грошової компенсації, просив провести відповідні виплати. Запит на інформацію датований листопадом 2021 року.
Позивач разом із позовною заявою не надав суду відповіді на цей запит, а також належних та допустимих доказів отримання його відповідачем, та/або направлення засобами поштового зв'язку.
Натомість із відповіддю на відзив було надано лист відповідача від 23.11.2021 № 4272-вих, відповідно до якого позивачу роз'яснено порядок виплати спірної компенсації та зазначено, що у разі звільнення з військової служби військовослужбовця, у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання ним відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за недоотримане речове майно, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі передбачені нормами Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
За визначенням у статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 2 Закону № 2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
У силу вимог частини першої статті 9-1 Закону № 2011-XII, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Позивач самостійно вказує у позові, що виплата грошової компенсації за недоотримане речове майно передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178.
Як зазначалось вище, пунктом 4 Порядку № 178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їхньою заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
За приписами пункту 5 цього ж Порядку довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Отже чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Водночас умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Аналогічні висновки були викладені в постановах Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 27.01.2021 у справі № 340/680/20, від 29.07.2021 по справі № 807/761/15.
Разом із тим, матеріали справи не місять жодних документальних доказів звернення позивача до відповідача із відповідним рапортом (заявою) з метою отримання спірної грошової компенсації, а запит на інформацію не є заявою (рапортом) у розумінні Порядку № 178, оскільки такий запит позивачем поданий у межах законів України «Про звернення громадян», «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», із висловленням прохання з подальшим притягненням до відповідальності винних осіб, у разі ненадання або несвоєчасного надання інформації у передбачений законом строк, із одночасним ініціюванням питання перед органами прокуратури та Військовою службою правопорядку у ЗСУ щодо проведення перевірки відповідача на предмет дотримання вимог зазначених Законів.
У той же час, у матеріалах справи відсутній наказ командира військової частини НОМЕР_1 про виплату спірної грошової компенсації, відсутня довідка про вартість речового майна, що належить видачі тощо.
Оскільки позивач не реалізував своє право, у тому числі протягом усього часу з моменту звільнення до дня звернення до суду, на витребування спірної грошової компенсації шляхом звернення до відповідача із заявою (рапортом) у передбачений Порядком № 178 спосіб, обґрунтування позовних вимог у цій частині з посиланням на порушення його прав є безпідставними.
Системний аналіз пунктів 3-4 Порядку № 178 дає підстави стверджувати, що особа має право отримати грошову компенсацію за неотримане речове майно: перед звільненням - у разі подання відповідного рапорту під час проходження служби; після звільнення - у разі подання відповідного рапорту після звільнення.
У постановах від 27.01.2021 у справі № 340/680/20 та від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а Верховний Суд звернув увагу на те, що відсутність відповідного рапорту військовослужбовця, поданого під час проходження служби, виключає правові підстави для виплати військовою частиною грошової компенсації за неотримане речове майно під час звільнення й не тягне настання для неї відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Як установлено судом, позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів грошового забезпечення 18.10.2021, проте жодних доказів звернення із заявою (рапортом) до командира (начальника) військової частини про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження військової служби матеріали справи не містять, оскільки із запиту на надання інформації адресованої війсткорвій частині НОМЕР_1 як юридичній особі, а не начальнику (командиру), позивач просив надати інформацію у виді довідки про вартість речового майна, що належить йому до видачі відповідно до пункту 5 Порядку, а за умови ненарахування та невиплати грошової компенсації, а також інших нарахувань, просив провести такі нарахування та здійснити виплати, при цьому як зазначалось вище із заявою (рапортом) до начальника (командира) не звертався, а запита на надання інформації до юридичної особи (військової частини) у розумінні законів України «Про звернення громадян», «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», не є заявою (рапортом) у відповідності до пункту 4 Порядку № 178.
Поданий позивач «Запит на інформацію» не відповідаю формі «Рапорту», який повинен містити: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
Аналогічна позиція викладена у пункті 58 постанови Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 340/680/20, відповідно до якого «…Особа_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно після його звільнення з військової служби. Натомість, позивачем не надано суду доказів подання рапорту щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби до його звільнення.».
У зв'язку із неподанням позивачем до військової частини рапорту щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби або одразу після звільнення, судом не встановлено протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за недоотримане речове майно, із урахуванням правової позиції викладеної Верховним Судом у згаданій постанові, висновки якої у силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу, враховані судом у спірних правовідносинах.
Із урахуванням викладеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України доходить висновку про відсутність в діях відповідача порушень вимог чинного законодавства.
З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Судові витрати розподілу не підграють.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Скрипка І.М.