31 березня 2025 року Справа №320/10914/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ценральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, в якому просить суд:
1. визнати протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України (ідентифікаційний код: 08356179, місцезнаходження: вул. Госпітальна, 16, м Київ, 01133) щодо не розгляду Скарги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на постанову Військово-лікарської комісії при Військовій частині НОМЕР_1 від 15 січня 2023 року;
2. зобов?язати Центральну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України (ідентифікаційний код: 08356179, місцезнаходження: вул. Госпітальна, 16, м Київ, 01133) прийняти до розгляду та розглянути Скаргу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на постанову Військово-лікарської комісії при Військовій частині НОМЕР_1 від 15 січня 2023 року, з поданими до Скарги документами по суті.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що не погоджуючись з постановою Військово-лікарської комісії від 15.01.2023 про придатність до військової служби він звернувся до Центральної військово - лікарської комісії зі скаргою та наголошував на непридатності до військової служби. За результатами розгляду скарги отримав лист-відповідь від 23.02.2023 №598/1093 про відсутність підстав для задоволення скарги та проведення повторного медичного огляду ВЛК. На думку позивача, вказана відповідь ЦВЛК є необґрунтованою, оскільки надана без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без використання повноважень з метою, з якою це повноваження надано, недобросовісно, нерозсудливо, непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.04.2023 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач 19.06.2023 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з доводами позивача з тих підстав, що за встановленим ОСОБА_1 діагнозом, та на підставі застосованих пунктів статей 31-в, 64-г, 61-в, 23-г, 41-в Розкладу хвороб, станів і фізичних вад спірна постанова ВЛК військової частини НОМЕР_1 про придатність до військової служби ОСОБА_1 прийнята обґрунтовано, підстави для направлення на повторний або контрольний медичний огляд ВЛК позивача відсутні.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був мобілізований у квітні 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_2 та станом на час судового розгляду справи є військовослужбовцем, який належить до військової частини НОМЕР_2 у званні головний сержант.
Відповідно до довідки за № 463 від 15.01.2023, позивачу ОСОБА_1 встановлено діагноз: зниження гостроти зору правого ока до 0,1, лівого ока до 0,2 внаслідок складного короткозорого астигматизму обох очей при гостроті зору з корекцією 0,3 правого ока 0,5 лівого ока з корекцією. Поширений остеохондроз хребта, кіста тіла С7 хребця. Хронічна вертеброгенна цервікокраніалгія, люмбалгія в стадії ремісії.
Цереброваскулярна хвороба, дисциркуляторна енцефалопатія І ст. на тлі гіпоплазії лівої хребцевої артерії. Деформуючий артроз правого плечового суглобу І ст. правого акроміально-ключичного суглобу І ст.
Діагностовані захворювання кісток і суглобів ОСОБА_1 , а саме:
деформуючий артроз правого плечового суглобу І ст. правого акроміально-ключичного суглобу І ст. визначено не за результатами лікування, а випадково при проходженні ВЛК згідно пункту 6.8. глави 6 розділу II Положення.
У Довідці офтальмолога від 26.12.2022р. зазначено зниження гостроти зору правого та лівого ока до 0,1 внаслідок складного короткозорого астигматизму обох очей, рефракційної амбліопії обох очей, при гостроті зору з корекцією обох очей до 0,3.
Таким чином, вважаючи дані, наведені у Довідці військово-лікарської комісії від 15.01.2023 р. № 463 (гострота зору з корекцією) такими, що не відповідають даним, наведеним у Довідці офтальмолога від 26.12.2022р., позивач звернувся до ЦВЛК ЗС України.
Так, 30.01.2023 за вx. № 525 на адресу ЦВЛК ЗС України надійшла скарга ОСОБА_1 про перегляд постанови ВЛК військової частини НОМЕР_1 , оформлену довідкою від 15.01.2023 № 463 про ступінь придатності до військової служби.
15 січня 2023 року Військово-лікарська комісія при Військовій частині НОМЕР_1 дійшла висновку про придатність ОСОБА_2 до проходження військової служби.
Висновок ВЛК оформлений Довідкою військово-лікарської комісії від 15.01.2023 р. №463.
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до ЦВЛК ЗС України зі скаргою з метою перегляду постанови щодо його придатності до військової служби.
За результатами розгляду скарги позивача, 23.02.2023 ЦВЛК ЗС України листом за №598/1093 повідомила про відсутність підстав для перегляду та скасування постанови.
Вважаючи вищевказані дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зокрема, в силу ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.
Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.
Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказана норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Вирішуючи даний спір суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов'язок» (далі Закон №2232-XII).
Так, згідно частин 1, 2 та 10 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно ч.10 ст.2 Закону №2232-XII та з метою якісного проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи затверджено Положення №402.
Відповідно до частини 13 статті 2 Закону №2232-XII громадяни України, які приписуються до призовних дільниць, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов'язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов'язковий медичний огляд. Порядок проходження медичного огляду затверджується відповідно Міністерством оборони України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я. Перелік військово-облікових спеціальностей затверджується Міністерством оборони України, а інших спеціальностей в Службі безпеки України - Головою Служби безпеки України.
Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України затверджено наказом Міністра оборони України 14.08.2008 року №402 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 року за №1109/15800.
Згідно із пунктом 1.1 глави 1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза - це: медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України (далі - ВВНЗ), учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України); визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом; установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів.
Пунктом 2.1 глави 2 розділу І Положення №402 передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Відповідно до пункту 2.2 глави 2 розділу І Положення №402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону; ВЛК евакуаційного пункту; ВЛК пересувної госпітальної бази.
Штатні ВЛК комплектуються лікарями із клінічною підготовкою за однією з лікарських спеціальностей (терапія, хірургія, неврологія, психіатрія, оториноларингологія, офтальмологія, організація охорони здоров'я тощо), з досвідом роботи у військових частинах та лікувальних закладах.
Залучати особовий склад штатних ВЛК для вирішення питань та завдань, не пов'язаних із військово-лікарською експертизою, забороняється.
Відповідно, підпункту 2.3.3 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення №402 на Центральну військово-лікарську комісію покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, а також: розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи; прийняття та перегляд постанов ВЛК про ступінь придатності колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення із Збройних Сил України.
Відповідно до п.20.1 глави 20 розділу II Положення №402 постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів. У прийнятті постанови голова та члени ВЛК не залежні і у своїй роботі керуються цим Положенням. У разі незгоди голови або членів комісії з думкою інших членів їх окрема думка заноситься до протоколу засідання ВЛК. Члени ВЛК зобов'язані дотримуватися вимог Положення. Голова або члени ВЛК відповідають за прийняте рішення та видачу документів про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень (контузій, травм або каліцтв).
Згідно з підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення №402 Центральна військово-лікарська комісія має право, зокрема, розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК Збройних Сил України.
Відповідно до підпункту 2.3.5 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення №402 рішення, постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Порядок проведення медичного огляду військовозобов'язаних врегульований пунктом 3 розділу ІІ Положення №402.
Медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК військових комісаріатів. Військовозобов'язані, залежно від категорії запасу, військово-облікової спеціальності та призначення, підлягають повторному огляду ВЛК військових комісаріатів (п.3.1-3.2 розділу ІІ Положення №402).
Згідно п.3.3 розділу ІІ Положення №402 військовозобов'язані, визнані непридатними до військової служби, повторно оглядаються ВЛК військових комісаріатів за місцем проживання після обов'язкового обстеження у спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах. Медичний огляд цієї категорії громадян проводиться за графою ІІ Розкладу хвороб, а тих, які мають офіцерське звання, - за графою ІІІ цього Розкладу хвороб.
Відповідно до п.3.8 розділу ІІ Положення №402 за статтями (пунктами статей) Розкладу хвороб, які передбачають індивідуальне визначення придатності до військової служби і військової спеціальності, ВЛК щодо військовозобов'язаних, яких призивають на військову службу або приймають на військову службу у добровільному порядку за контрактом, виносить одну із таких постанов: «Непридатний до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час»; «Обмежено придатний до військової служби»; «Придатний (або непридатний) до військової служби за контрактом, за спеціальністю (вказати спеціальність)»; «Придатний (або непридатний) до військової служби в миротворчій місії за спеціальністю (вказати спеціальність)».
При медичному огляді військовослужбовців та інших контингентів ВЛК приймаються постанови такого змісту, зокрема, «непридатний» до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час (На воєнний час приймається постанова: «Обмежено придатний до військової служби») (п.20.3 глави 20 розділу II Положення №402).
Вивчивши заяву позивача від 30.01.2023 (вх. № 525), суд зазначає, що вона не є зверненням в розумінні Закону України «Про звернення громадян» з питань військово-лікарської експертизи, а є скаргою, в якій позивач, не погодившись із висновком ВЛК військової частини НОМЕР_1 про ступінь придатності до військової служби згідно довідки ВЛК від 15.01.2023 №463, оскаржує його в порядку, передбаченому Положенням №402 до ЦВЛК, що дає підстави для висновку, що процедура розгляду такої скарги повинна проводитись у відповідності до цього нормативного акту, а не у порядку, що передбачений Законом України «Про звернення громадян».
Відповідно до пунктів 2.1., 2.2 ЦВЛК є штатною військово-лікарською установою яка приймає постанови, що є обов'язковими для штатних та позаштатних ВЛК. Згідно з п. 2.3.5. Положення №402 Постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку. Системний аналіз вищенаведених приписів Положення №402 дає суду підстави прийти до висновку, що ЦВЛК при розгляді заяви/скарги на рішення ВЛК свій висновок повинна оформлювати не листом, а вмотивованою постановою з викладенням всіх обставин та аргументів.
Відсутність належним чином оформленої постанови ЦВЛК про перегляд постанови ВЛК свідчить, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом, що свідчить про протиправну бездіяльність.
Саме постанова ЦВЛК є актом індивідуальної дії, який в подальшому скаржник може оскаржити у відповідності до п. 2.3.5. Положення 402 та є підставою для перегляду її в судовому порядку.
Таким чином, суд приходить до висновку, що скарга позивача від 30.01.2023 розглянута відповідачем не у відповідності до приписів Положення №402.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі №620/230/24.
Водночас суд зазначає, що не надає правової оцінки встановленому позивачу діагнозу.
Суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому визначення потреби у направленні на медичний огляд ВЛК, визначенні діагнозів та вивчення медичної документації не входить до їх повноважень.
Питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями військово-лікарської комісії, а тому суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.
Надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частинами 1 та 2 ст. 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).
Відповідно до статті 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Позивач звільнений від сплати судового збору.
Враховуючи висновки суду за наслідками вирішення справи, положення ст. ст. 139, 143 КАС України, відсутність інших заяв та доказів про розподіл витрат у справі, у суду відсутні підстави для такого вирішення.
Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України (код за ЄДРПОУ 08356179, вул. Госпітальна, 16, м. Київ, 01133) щодо нездійснення у встановленому законом порядку розгляду скарги ОСОБА_1 на постанову Військово-лікарської комісії при Військовій частині НОМЕР_1 від 15 січня 2023 року.
Зобов'язати Центральну військово-лікарську комісію Міністерства оборони України повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 30.01.2023 за вx. № 525, на постанову Військово-лікарської комісії при Військовій частині НОМЕР_1 , оформленої у вигляді довідки ВЛК від 15.01.2023 №463, з прийняттям постанови відповідно до п.п. 2.3.3 - 2.3.5 глави 2 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України №402 від 14.08.2008.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І. І.