31 березня 2025 року № 320/26993/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування рішення ,-
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування вимоги від 07.04.2020 № Ф-2745-17 У.
Ухвалою суду від 14.08.2023 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про відсутність у відповідача законодавчих підстав для прийняття оскаржуваного рішення.
За час розгляду справи відповідачем на надано суду відзиву на позовну заяву або будь-якого іншого документу, зі змісту якого було б можливо встановити його ставлення до заявлених позовних вимог.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.04.2020 № Ф-2745-17 У в якій зазначено, що станом на 07.12.2022 заборгованість (недоїмки, штраф, пеня) зі сплати єдиного внеску позивача становить 8 262, 54 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України на органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб покладено обов'язок діяти виключно в межах та в спосіб встановлений Конституцією та законами України.
Так основні правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження, що здійснює його збір та ведення обліку врегульовано Законом України від «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон «Про ЄСВ»).
Відповідно до ст. 1 Закону «Про ЄСВ» єдиний внесок на загальнообов'язкове страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового страхування.
За змістом ст. 2 цього Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Частиною 1 ст. 6 Закону «Про ЄСВ» визначено права і обов'язки платників єдиного внеску серед яких:
- право на безоплатне отримання від органів доходів і зборів та Пенсійного фонду в межах їх компетенції консультацій і роз'яснень щодо прав та обов'язків платників єдиного внеску, порядку сплати єдиного внеску;
- оскаржувати у встановленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб.
- захищати свої права та законні інтереси, а також права та законні інтереси застрахованих осіб, на користь яких він сплачує єдиний внесок, у тому числі в суді.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону «Про ЄСВ» єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону «Про ЄСВ» обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
За приписами ч. 4 ст. 25 Закону «Про ЄСВ» орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Відповідно до абз. 2 п. 2 розд. VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (надалі - Інструкція № 449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
За змістом п. 3 розд. VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
У випадках, передбачених абз. 3, 4 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у пп. 1, 2 п. 1 розд. II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у пп. 3, 4, 6 п. 1 розд. II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Абзацом 1 п. 4 розд. VI Інструкції № 449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Крім цього спірні правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, прав та обов'язків платників податків та зборів, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства врегульовані нормами Податкового кодексу України.
Приписи п. 42.1 ст. 42 ПК України встановлюють, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному п. 42.4. цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Пунктом 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власного працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України підставою для звільнення від доказування є обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, як вбачається з матеріалів справи, Окружним адміністративний суд міста Києва було розглянуто справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування Вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ф-2745-17 У прийнятої відповідачем.
При цьому, підстави і обставини нарахування єдиного внеску у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ф-2745-17У є фактично тотожними з підставами та обставинами нарахування єдиного внеску згідно оскаржуваної вимогою у даній справі. Визнаючи протиправним та скасовуючи Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ф-2745-17У суд у своєму рішення зазначив таке:
«Водночас, відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 20.02.2020 №2069006002050685.
Разом з тим, як підтверджується матеріалами справи, позивач у період з квітня 20.15 року працює у ТОВ «Миркорд», а тому саме з квітня 2015 року позивач перебуває у трудових відносинах і протягом всього періоду є застрахованою особою і єдиний внесок за нього сплачує роботодавець.
В підтвердження зазначеного позивачем долучено до матеріалів справи копію довідки органу Пенсійного фонду форми ОК-7.
Таким чином, позивач є учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник, та як вже встановлено судом, саме на роботодавця покладено обов'язок щодо сплати єдиного внеску з його заробітної плати.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу і на те, що навіть за наявності реєстрації особи як фізичної особи-підприємця, яка господарську діяльність не здійснює і доходи не отримує, та яка одночасно перебуває у трудових відносинах, сплата нею єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування спричинить подвійну сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, у зв'язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу, а також нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску, суд вважає, що у останнього відсутній обов'язок щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою-підприємцем.
При цьому, доводи контролюючого органу в частині відмінності бази нарахування єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю і як найманому працівнику не спростовують вищевикладеного та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимоги.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного внеску та відповідно, прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки).».
Зазначені факти спірних правовідносин між позивачем та відповідачем, установлені в вищезазначеному рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва, що набрало законної сили, мають преюдиціальний характер та підлягають врахуванню при розгляді цієї справи.
Водночас, згідно вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Між тим, за час розгляду справи відповідачем не було виконано покладеного на нього обов'язку щодо доведення правомірності прийнятого ним рішення, зокрема наявності визначених законом підстав для його прийняття, не було надано відзиву на позовні заяву з викладенням власної правової позиції, яка б спростовувала доводи позивача, а тому суд визнає встановленими обставини відсутності правових підстав прийняття вимоги від 07.04.2020 № Ф-2745-17 У.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 073, 60 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; код ЄДРПОУ ВП 44116011) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 07.04.2020 № Ф-2745-17.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь ОСОБА_1 понесені останнім судові витрати у розмірі 1 073, 60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.