28 березня 2025 року Київ № 320/7272/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я. В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України протиправною щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 2014 по 2017 роки включно у кількості 40 діб кожна, та грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення, на день звільнення ОСОБА_1 за 2014, 2015, 2016 роки;
- зобов'язати Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період з 2014 по 2017 роки включно у кількості 40 діб кожна та грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення, на день звільнення ОСОБА_1 за 2014, 2015, 2016 роки.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, з 05.05.2008 по 05.04.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України (польова пошта НОМЕР_2 ), 05.04.2019 позивача звільнено із військової служби, відповідно до п. 2, ч. 5, ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Представник позивача звернувся із запитом про надання інформації щодо нарахованої та виплаченої позивачу грошової компенсації за невикористанні календарні дні щорічної основної відпустки за 2014, 2015, 2016 та 2017 роки та виплати допомоги на оздоровлення за вказаний період, зокрема, відомості, що підтверджують нарахування вказаних виплат.
Відповідач листом №759 від 13.05.2021, повідомив, що виплата грошової допомоги на оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини. Так, грошова допомога на оздоровлення за 2017 рік була нарахована у сумі 5057,00 грн. Також згідно довідки №1/371/571 від 14.05.2021, відповідач повідомив позивача про те, що останньому чергова відпустка за періоди з 2014 по 2017 роки включно у кількості 40 діб кожна - не надавалась.
Позивач вважає таку відмову протиправною, а також вважає, що наявні підстави зобов'язати відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за періоди з 2014 по 2017 роки включно у кількості 40 діб кожна та грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення, на день звільнення позивача за 2014, 2015, 2016 роки, що стало підставою для звернення до суду із даним позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, де позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити. що відповідно до п. 2 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано. Вказує, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №100 від 05.04.2019 відсутні відомості про право позивача на компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період з 2014 по 2017 роки включно у кількості 40 діб кожна та грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення, на день звільнення з військової служби.
Крім того, позивачем не надано доказів щодо використання ним відпустом та отримання грошової компенсації.
Звернув увагу суду, що позивача було звільнено з військової служби 05.04.2019 при цьому до суду останній звернувся у червні 2021, а отже з пропуском місячного строку на звернення до суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 в період часу з 05.05.2008 по 05.04.2019.
При цьому, 20.05.2015 позивач отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 .
Як вбачається із витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій частині) від 05.04.2019 №100, прапорщика ОСОБА_1 , звільненого наказом командира НОМЕР_4 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 04.04.2019 №87-РС з військової служби в запас відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за пунктом «к» частини п'ятої (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду).
З 05.04.2019 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Чергову відпустку за 2018 рік використав у кількості 30 діб. Позивачу наказано виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2018 рік у кількості 10 діб. Чергова відпустка за 2019 рік не використана. Наказано Виплатити грошову компенсацію за невикористану чергову відпустку за 2019 рік у кількості 10 діб та виплатити грошову допомогу на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення за 2019 рік у сумі 13 тисяч: 169 гривень 43 копійки. Крім того, виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 95% місячного грошового забезпечення, надбавку за особливості проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням: посадового окладу за військовим званням та надбавки за вислуги років з 01 по 05 квітня 2019 року. Виплатити грошову компенсацію за не отримане речове майно згідно довідки про вартість речового майна, що підлягає видачі при звільненні в запас (у відставку) №114 від 05 квітня 2019 року у сумі 103 тисячі 331 гривня 08 копійок.
Наказано виплатити одноразову грошову допомогу по звільненню у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Вислуга років у Збройних Силах становить: календарна - 20 років 08 місяців 28 днів, пільгова - 04 роки 03 місяці 05 днів. Разом з тим, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 за 2019 рік не отримав. Наказано, після завершення строку служби зарахувати до військового оперативного резерву першої черги на посаду техніка медичної роти.
Представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_1 із запитом від 23.03.2021 щодо надання надання інформації щодо нарахованої та виплаченої прапорщику ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористанні календарні дні щорічної основної відпустки за 2014, 2015, 2016 та 2017 роки, та виплати допомоги на оздоровлення за вказаний період, зокрема, відомості, що підтверджують нарахування вказаних виплат.
Відповідач листом № 759 від 13.05.2021, повідомив, що виплата грошової допомоги на оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, відповідно до Наказу МОУ №260 від 07.06.2018. Так, грошова допомога на оздоровлення за 2017 рік була нарахована у сумі 5057,00 грн, згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 №74 від 13.06.2017 та було виплачено у сумі 4981,15 грн на картковий рахунок в «ПриватБанк» в березні 2017 року.
Також згідно довідки №1/371/571 від 14.05.2021 року відповідач повідомив позивача про те, що позивачу чергова відпустка за періоди з 2014 по 2017 роки включно у кількості 40 діб кожна - не надавалась.
Разом з тим, позивач, вважаючи своє право на нарахування та виплату таких сум за період з 2014 по 2017 роки включно, порушеним, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Стосовно тверджень відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає згідно з ч.1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.09.2021 у справі № 160/8332/20 у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, як це передбачено частиною другою статті 233 КЗпП України. До того ж на військовослужбовців поширюється дія КЗпП України, в тому числі вказаної статті, у тих випадках, коли спеціальним законодавством не врегульовані особливості щодо строку звернення до суду з позовом про стягнення належного військовослужбовцю суми грошового забезпечення.
Беручи до уваги вищенаведене, враховуючи обов'язок суду забезпечити доступ до правосуддя, як гарантоване Конституцією України право, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основним нормативно-правовим актом, що відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ, з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ).
Частинами 1-4 статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки за період з 2014 по 2017 роки, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалось вище статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток як основна відпустка (стаття 6 цього Закону).
За приписами ч. 1 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів. Час для проїзду до місця проведення зазначеної відпустки і назад не надається. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано (абзац перший пункту другого статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").
Пунктом 20 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яким доповнено цей закон Законом України від 18.03.2015 №259-VІІІ та який набрав чинності з 15.04.2015, визначено, що військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв'язку з оголошенням демобілізації, надається відпустка з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби у році звільнення. При цьому якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки в межах України у порядку, встановленому пунктом 14 цієї статті.
У рік звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв'язку з оголошенням демобілізації, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.
У разі звільнення зі служби військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягає звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв'язку з оголошенням демобілізації, до закінчення календарного року, за який він вже використав щорічну основну відпустку, провадиться відрахування із грошового забезпечення військовослужбовця за дні відпустки, використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця, у порядку, визначеному в абзаці четвертому пункту 14 цієї статті.
При цьому, як вже зазначалось вище пунктом 3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, визначено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Тобто, згідно вказаних норм грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, в тому числі за минулі роки.
На підставі наведеного, відповідач зобов'язаний у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби виплатити компенсацію за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Судом було встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 05.05.2008 по 05.04.2019.
При цьому, згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.04.2019 №100 ОСОБА_1 чергову відпустку за 2018 рік використав у кількості 30 діб. При звільненні з військової служби та виключенні з особового складу частини і всіх видів забезпечення, згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.04.2019 №100 ОСОБА_1 було визначено виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2018 рік у кількості 10 діб. При цьому зазначено, що чергова відпустка за 2019 рік не використана. Наказано виплатити грошову компенсацію за невикористану чергову відпустку за 2019 рік у кількості 10 діб та виплатити грошову допомогу на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення за 2019 рік у сумі 13 тисяч 169 гривень 43 копійки.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач використав своє право на щорічну основну відпустку за 2018 та 2019 рік шляхом вибуття у неї згідно наказу від 05.04.2019 №100, оскільки позивачу було наказано виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 13 тисяч 169 гривень 43 копійки.
Водночас, матеріалами справи не підтверджено використання позивачем права на щорічну основну відпустку за 2014, 2015, 2016, 2017 роки, оскільки в матеріалах справи міститься довідки Військової частини НОМЕР_1 від 14.05.2021 №1/371/571, відповідно до якої вказано, що ОСОБА_1 , колишньому техніку медичної роти військової частини НОМЕР_1 чергова відпустка за 2014 рік в кількості 40 діб не надавалась, чергова відпустка за 2015 рік в кількості 40 діб не надавалась, чергова відпустка за 2016 рік в кількості 40 діб не надавалась, чергова відпустка за 2017 рік в кількості 40 діб не надавалась.
Доказів нарахування та виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у період з 2014 по 2017 роки, а також докази виплати нарахованої згідно наказу від 05.04.2019 №100 компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2014-2016 роки суду надано не було.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач протиправно, всупереч вимог закону, не здійснив нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2014, 2015, 2016 роки, чим допустив протиправну бездіяльність. Доказів на спростування суду надано не було.
Враховуючи викладене вище, суд частково задовольняє позовні вимоги та визнає протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2014, 2015, 2016 роки.
Також суд задовольняє вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2014, 2015, 2016 роки, оскільки право на основну відпустку позивача як військовослужбовця передбачено п.1 ст.10-1 Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким передбачено надання всім військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, щорічних основних відпусток із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Щодо виплати грошової допомоги для оздоровлення, суд зазначає наступне.
Пунктом 1 розділу ХХІІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. №260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 р. за №745/32197 (далі - Порядок №260), визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту І розділу ХХIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Відтак, грошова допомога для оздоровлення належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення та надається військовослужбовцям, які набули право на отримання щорічної основної відпустки, на підставі наказу командира військової частини.
Згідно витягу із наказу командира військової частин НОМЕР_1 (по стройовій частині) позивачу було наказано виплатити грошову допомогу на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення за 2019 рік у сумі 13 тисяч 169 гривень 43 копійки.
Згідно листа військової частини НОМЕР_1 від 13.05.2021 №759 позивачу була нарахована грошова допомога для оздоровлення за 2017 рік була нарахована у сумі 5057,00 гри.(п'ять тисяч п'ятдесят сім грн 00 коп.) згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 №74 від 13.03.2017 року та було виплачено у сумі 4981,15 грн (чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят одна грн15 коп) в березні 2017 року.
Таким чином, позивачу не було виплачено грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення на день звільнення за 2014, 2015, 2016 роки.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової допомоги на оздоровлення, у розмірі місячного грошового забезпечення на день звільнення за 2014, 2015, 2016 роки та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення на день звільнення за 2014, 2015, 2016 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.
За приписами ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, доказів понесення ним інших судових витрат матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України протиправною щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 2014 по 2017 роки включно у кількості 40 діб кожна, та грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення, на день звільнення ОСОБА_1 за 2014, 2015, 2016 роки.
Зобов'язати Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ; АДРЕСА_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ; адреса: АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період з 2014 по 2017 роки включно у кількості 40 діб кожна та грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення, на день звільнення ОСОБА_1 за 2014, 2015, 2016 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.