ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"01" квітня 2025 р. справа № 300/546/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі -відповідач-2), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 25.07.2024 №091630017879 про відмову у зарахуванні страхового стажу, набутого до 01.01.2004 згідно із наявними записами трудової книжки НОМЕР_1 від 08.07.1985;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 08.07.1985 до загального страхового стажу періоди роботи з 03.04.1987 по 01.03.1988 на Докучаєвському флюсо-доломітному заводі, з 02.03.1988 по 02.06.1989 у Волноваському РК ВЛКСМУ, з 02.04.1992 по 23.10.1992 на малому підприємстві «Універсал», з 03.11.1992 по 09.10.1993 на руднику Баренцбург ВО «Арктикуголь», з 01.09.1980 по 18.12.1983 період навчання в Донецькому політехнічному інституті та провести перерахунок та виплату пенсії за віком з 17.07.2024.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про зарахування до страхового стажу періоду навчання в Донецькому політехнічному інституті з 01.09.1980 по 18.12.1983, а також періоду роботи до 01.01.2004 згідно із записами трудової книжки. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві прийнято рішення №091630017879 від 25.07.2024 про відмову у зарахуванні таких періодів до страхового стажу, оскільки спірні періоди роботи не підтверджено уточнюючими довідками, а довідка від 12.03.2024 №250 про період роботи в ТОВ «Донецький металургійний завод», філіал №3 «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат» видана організацією, яка знаходиться на непідконтрольній українській владі території. Позивач вважає таке рішення відповідача-2 протиправним, адже неподання уточнюючих довідок про періоди роботи на підприємстві за наявності таких записів у трудовій книжці, не може слугувати підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу. Крім того, надати відповідачу іншу уточнюючу довідку про період роботи з 03.04.1987 по 01.03.1988 позивач не має змоги з незалежних від нього причин, оскільки ТОВ «Донецький металургійний завод», філіал №3, «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат» знаходиться на непідконтрольній українській владі території. Також зазначає, що Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню на час роботи позивача на території рф, оскільки така була чинною на момент набуття стажу. Відтак, просить суд позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 відкрито провадження у адміністративній справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст. 262 КАС України, без повідомлення учасників справи.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 20.02.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представниця відповідача-2 у задоволенні позову просить відмовити. Зазначила, що надана позивачем довідка від 12.03.2024 №250 є недійсною та не створює правових наслідків, оскільки така видана організацією, яка знаходиться на непідконтрольній українській владі території. Крім того вказує, що відповідно до законодавства рф страховий стаж має бути підтверджений на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку за вказаний період та (або) документів, що видаються роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами в порядку, який встановлений законодавством рф. Враховуючи відсутність у відповідача даних щодо сплати страхових внесків у спірні періоди роботи позивача, як основної умови зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу, відсутність права Пенсійного фонду на отримання інформації з індивідуального особового рахунку застрахованої особи на території іноземної держави для зарахування спірних періодів роботи позивача до страхового стажу, підстав для зарахування даних періодів до стражу роботи немає. Зазначає, що позивач не надав доказів сплати страхових внесків за такі періоди. Вказує, що позивач вправі самостійно звернутися до органів Пенсійного фонду рф щодо отримання даних, які містяться в його індивідуальному особовому рахунку.
03.03.2025 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, в якому представниця відповідача-1 заперечує щодо задоволення позовних вимог. Вказано, що 17.07.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про перерахунок пенсії- зміни страхового стажу, набутого до 01.01.2004. Рішенням ГУ ПФУ в м. Києві від 25.07.2024 №091630017879 ОСОБА_1 відмовлено у перерахунку пенсії. За результатами розгляду документів до страхового стажу позивача не враховані періоди роботи з 02.04.1992 по 09.10.1993. Зазначено, що періоди роботи потребують уточнення, завірені в установленому порядку копії первинних документів, які б підтверджували достовірність записів трудової книжки, відсутні. При цьому надана довідка від 12.03.2024 №250 про період роботи в ТОВ «Донецькій металургійний завод», філіал №3 «Докучаєвській флюсо-доломітний комбінат» видана організацією, яка знаходиться на непідконтрольній українській владі території. Вважає, що така довідка є недійсною та не створює правових наслідків, тому не підлягає реєстрації та виконанню і не може бути врахована при перерахунку пенсії.
Позивач скористався правом подання відповіді на відзив, яка надійшла на адресу суду 05.03.2025. На думку позивача, відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації та неможливість їх підтвердження не може слугувати підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах російської федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки. Звернув увагу, що записи у його трудовій книжці засвідчені чітким відтиском печатки підприємства та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватися у їх достовірності. Наголошує на тому, що він позбавлений можливості надати будь-яку додаткову інформацію чи документи про сплату страхових внесків, у зв'язку із розривом дипломатичних відносин України з росією.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку, як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується матеріалами справи.
17.07.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про перерахунок пенсії-зміна страхового стажу, набутого до 01.01.2024.
За принципом екстериторіальності заяву позивача про перерахунок пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 25.07.2024 №091630017879 ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії, у зв'язку із відсутністю законних підстав. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 не зараховані періоди роботи з 02.04.1992 по 09.10.1993, оскільки такі періоди роботи потребують уточнення, завірені в установленому порядку копії первинних документів, які б підтверджували достовірність записів трудової книжки, відсутні. Також у рішенні вказано, що надана до заяви довідка від 12.03.2024 №250 про періоди роботи в ТОВ «Донецькій металургійний завод», філіал №3 «Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат» видана організацією, яка знаходиться на непідконтрольній українській владі території. Така довідка є недійсною і не створює правових наслідків, тому не підлягає реєстрації та виконанню і не може бути врахована при перерахунку пенсії (а.с.28).
Позивач, не погоджуючись з таким рішенням відповідача-2, звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.
Згідно із преамбулою Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон № 1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом;
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV право на призначення пенсії за віком у період з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 31 року.
Згідно із частинами 1, 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До 01.01.2004 (дата набрання чинності Законом України № 1058-IV) порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 зазначеного Порядку встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, з аналізу наведених норм слідує, що основним документом, для підтвердження трудового стажу до дати набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - 01.01.2004, є трудова книжка і лише за її відсутності, або відповідних записів у ній, стаж підтверджується згідно із Порядком, затвердженим Постановою КМУ № 637. Для призначення пенсії за віком за даними трудової книжки необхідна наявність в ній відомостей щодо стажу роботи. Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі № 577/2688/17, від 31.03.2020 у справі № 446/656/17, від 21.05.2020 у справі № 550/927/17.
Судом встановлено, що у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 08.07.1985 вчинено записи: №7-10 про період роботи з 03.04.1987 по 01.03.1988 в Дробильно-збагачувальній фабриці №1 Докучаєвського ордена "Знак пошани" флюсо-доломітного заводу, №19 від 02.04.1992 про затвердження директором малого підприємства «Універсал» (записи засвідчено українським штампом МП«Універсал»), №20 від 23.10.1992 про вибуття у відрядження в розпорядження тресту «Арктикуголь» («Артикуголь» суд розцінює як технічну описку, зауважень та доказів зворотнього сторонами не надано) для роботи Шпіцберген (Норвегія) на 25 місяців (а.с.15-18).
У рішенні від 25.07.2024 №091630017879 про відмову у перерахунку пенсії відповідач зазначив, що вказані вище періоди потребують уточнення, не надано копії первинних документів.
Проте, суд вважає такі доводи відповідача протиправними, адже пенсійним органом не надано оцінки даним трудової книжки позивача, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Періоди роботи ОСОБА_1 підтверджуються записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.07.1985. Такі записи зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень та суттєвих неточностей, у записах відсутні ознаки підчисток та підробок.
Отже, оскільки основним документом для підтвердження трудового стажу є трудова книжка, суд вважає, що періоди роботи позивача з 03.04.1987 по 01.03.1988, з 02.04.1992 по 23.10.1992, записи про які вчинені у трудовій книжці, є такими, що не потребують додаткового підтвердження.
Також, стосовно стажу роботи у період з 03.11.1992 по 09.10.1993 у ВО "Арктикуголь", яке згідно з даними трудової книжки урегульоване нормами КЗпП РСФСР, а саме в трудовій книжці наявні записи: №21 від 03.11.1992 про прийняття на роботу електрослюсарем черговим і черговим по ремонту обладнання 4 розряду, ділянка ТКП, №22 від 10.02.1993 про призначення на посаду начальника ділянки збагачення КНС та №23 від 09.10.1993 про звільнення від роботи за ст. 254 п.1 КЗпП РСФСР у зв'язку із закінченням відрядження (направлено до місця роботи - малого підприємства "Універсал"), суд зазначає, про таке.
Україна та російська федерація були учасниками Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, відповідно до статті 1 якої пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Відповідно до статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Згідно з частинами другою та третьою статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються у трудовий стаж.
З огляду на викладене, цією Угодою від 13.03.1992 визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії.
За приписами п.3 ст.6 Міжнародної Угоди від 15.04.1994 “Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників - мігрантів» (дата набрання чинності для України: 22.08.1995) встановлено, що працівники користуються правами і виконують обов'язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування
Згідно з ч.1 ст.13 Закону рф “Про трудові пенсії» (в редакції, чинній на період роботи в рф) встановлено, що при підрахунку страхового стажу періоди роботи і (або) іншої діяльності, які передбачені статтями 10 і 11 цього Федерального закону, підтверджуються документами, що видаються в установленому порядку роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами.
Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при призначенні пенсії.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постановах, зокрема, від 31.10.2018 у справі №459/955/15-а, від 27.02.2018 у справі № 361/4899/17, від 12.06.2018 у справі №686/4998/15.
Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
У силу ч. 2 ст. 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і вихід України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» - 19 червня 2023 року і набрання чинності Законом №2783-ІХ від 01 грудня 2022 року “Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», не є підставою для відмови в обчисленні пенсії позивача з урахуванням даних заробітної плати, отриманої за законодавством рф, адже така отримана ним до припинення участі держав в Угоді, при цьому пенсійні права позивача, як громадянина України, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13.03.1992 встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Слід зазначити, що те, що за іноземних осіб, які працювали на території рф, страхові внески роботодавцями не вносились в силу вимог чинного на відповідній території законодавства чи з інших підстав або за відсутності у колишнього працівника можливості надання первинних документів на підтвердження їх сплати (окрім трудової книжки), такі факти не можуть бути підставою для незарахування вказаних періодів роботи до загального трудового стажу особи. Також позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, вчинене підприємствами.
Верховний Суд у постановах від 17 липня 2019 року (справа № 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17) зробив висновок, згідно з яким, несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи на підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку сплати страхових внесків.
Відтак, суд вважає, що наявні підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 03.11.1992 по 09.10.1993.
Щодо позовних вимог стосовно зарахування періоду роботи з 02.03.1988 по 02.06.1989 у Волноваському РК ВЛКСМУ, суд зазначає таке.
Як вбачається із розрахунку, період роботи з 02.03.1988 по 02.06.1989 до страхового стажу позивача не враховано. При цьому у рішенні від 25.07.2024 №091630017879 відсутнє обґрунтування щодо неможливості зарахувати зазначений період до страхового стажу ОСОБА_1 .
Досліджуючи трудову книжку позивача серії НОМЕР_1 від 08.07.1985, судом встановлено, що в ній вчинено записи №11-12 про період роботи з 02.03.1988 по 02.06.1989 за переведенням до Волноваського РК ВЛКСМУ на посаді заступника секретаря комітету комсомолу Докучаєвського флюсо-доломітного комбунату. Однак, у записі №12 наявне виправлення у даті звільнення з роботи.
Проте, суд зазначає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства, неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства - не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, зокрема, в даному випадку.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №304/877/17, у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, де вказано, що позивач не повинен був здійснювати контроль за посадовими особами підприємств щодо вірності записів у трудовій книжці та за своєчасним та повним нарахуванням податків та зборів.
Більше того, у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 Верховний Суд звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Поряд з цим, у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (адміністративне провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11.05.2022 у справі № 120/1089/19-а.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, період роботи з 02.03.1988 по 02.06.1989 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Щодо періоду навчання в Донецькому політехнічному інституті з 01.09.1980 по 18.12.1983, суд враховує таке.
Згідно з пунктом "д" частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до пункту 8 Порядку №637, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
На підтвердження періоду навчання з 01.09.1980 по 18.12.1983 позивачем надано копію диплому серії НОМЕР_3 , виданого 12.06.1986.
Зі змісту копії диплому вбачається, що ОСОБА_1 в 1980 році вступив до Донецького політехнічного інституту і в 1986 році закінчив навчання за спеціальністю "Гірничі машини та комплекси." Рішенням державної екзаменаційної комісії від 12.06.1986 ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію гірничого інженера-електромеханіка (а.с.21).
Суд зауважує, що вказаний вище диплом не мiстить помарок, виправлень та пiдчисток, на ньому є пiдписи уповноважених осіб, його завірено печаткою навчального закладу, проставлена вiдмiтка про видачу та реєстраційний номер диплома.
Отже, з вказаного диплома можна визначити вci данi для встановлення навчання позивача для зарахування до трудового стажу.
Окрім того, як зазначалось вище, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці чи інших офіційних документах, про що зроблений відповідний висновок Верховного Суду у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
Відтак, твердження відповідачів про відсутність підстав для зарахування періоду навчання позивача до страхового стажу, є безпідставними.
Стосовно видачі довідки організацією, яка знаходиться на непідконтрольній українській владі території, суд зазначає про таке.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207-VII (далі - Закон № 1207-VII), тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 4 Закону № 1207-VII на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
На підставі ч. 1 ст. 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно зі ст. 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом № 1207-VII.
Положеннями ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані намібійські винятки: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів.
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі "Лоізіду проти Туречиини" (Loizіdоu v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v., 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі Мозер проти Республіки Молдови та Росії наголосив, що першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою] (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142). . При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Отже, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 0440/6809/18.
Разом з цим, документи, видані установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, можуть братись до уваги судом як виняток та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справи.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2023 року у справі № 200/6694/21-а.
Суд зазначає, що архівні документи, які залишились на окупованій території та неможливість пенсійного органу здійснити їх перевірку, не може бути підставою для позбавлення права позивача на перерахунок пенсії. Крім того вищезазначені обставини виникли не з вини позивача та він не міг вплинути на них.
Отже, надана позивачем довідка від 12.03.2024 №250 щодо періоду роботи з 03.04.1987 по 01.03.1988, якій надається оцінка в сукупності та взаємозв'язку із даними трудової книжки стосовно вказаного періоду, підлягає врахуванню при здійсненні перерахунку пенсії, при цьому суд зазначає, що відсутність можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на не підконтрольній українській владі території (або втраті первинних документів при переведенні підприємства з території, яка не підконтрольна українській владі), не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення.
Відтак, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 25.07.2024 №091630017879 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо органу Пенсійного фонду України, якого належить зобов'язати відновити порушене право позивача на перерахунок пенсії, суд зазначає таке.
У цій справі заяву позивача про перерахунок пенсії за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яке за результатами її розгляду прийняло оскаржуване рішення про відмову в проведенні перерахунку.
Отже, право позивача на перерахунок пенсії порушило Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, з огляду на що саме цей орган Пенсійного фонду України належить зобов'язати відновити порушене право позивача.
Така позиція суду ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23 та від 09.07.2024 у справі № 240/16372/23.
Водночас суд зауважує, що позовна вимога про зобов'язання ГУ ПФУ в Івано-Франківській області здійснити виплату пенсії за віком, є передчасною, адже виплата перерахованої пенсії з урахуванням стажу роботи та навчання є наслідком проведення відповідного перерахунку, який тільки має відбутись на виконання цього рішення суду.
Отже, на стадії ухвалення рішення щодо спірних правовідносин у цій справі у суду відсутні підстави вважати, що права позивача у цій частині будуть порушені у майбутньому.
З метою повного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-1 зарахувати ОСОБА_1 відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 08.07.1985 до загального страхового стажу періоди роботи з 03.04.1987 по 01.03.1988 на Докучаєвському флюсо-доломітному заводі, з 02.03.1988 по 02.06.1989 у Волноваському РК ВЛКСМУ, з 02.04.1992 по 23.10.1992 на малому підприємстві «Універсал», з 03.11.1992 по 09.10.1993 на руднику Баренцбург ВО «Арктикуголь», з 01.09.1980 по 18.12.1983 період навчання в Донецькому політехнічному інституті та провести перерахунок пенсії за віком з 17.07.2024.
Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання рішення протиправним та зобов'язання до вчинення дій підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,40 грн (75%), понесення яких підтверджується квитанцією від 02.01.2025, яка міститься серед матеріалів справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 25.07.2024 №091630017879 про відмову у зарахуванні страхового стажу, набутого до 01.01.2004 згідно наявних записів трудової книжки НОМЕР_1 від 08.07.1985.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 від 08.07.1985 до загального страхового стажу періоди роботи з 03.04.1987 по 01.03.1988 на Докучаєвському флюсо-доломітному заводі, з 02.03.1988 по 02.06.1989 у Волноваському РК ВЛКСМУ, з 02.04.1992 по 23.10.1992 на малому підприємстві «Універсал», з 03.11.1992 по 09.10.1993 на руднику Баренцбург ВО «Арктикуголь», з 01.09.1980 по 18.12.1983 період навчання в Донецькому політехнічному інституті та провести перерахунок пенсії за віком з 17.07.2024.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 908,40 грн (дев'ятсот вісім гривень сорок копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гомельчук С.В.