31 березня 2025 року Справа № 280/12077/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29.11.2024 по 25.12.2024, включно, у розмірі 21 438,81 грн (двадцять одна тисяча чотириста тридцять вісім гривень 81 копійка) з відрахування з цієї суми податків та зборів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 02.04.2022 по 29.11.2024. Згідно із витягом з наказу № 336 від 29.11.2024 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , штурмана наведення 822 пункту наведення авіації військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 30 жовтня 2024 року №882 з військової служби у відставку відповідно до пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «а» (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі), вважати таким, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, в день звільнення з військової служби позивачу не виплачено належні йому суми грошового забезпечення. 25.12.2024 позивачу виплачено грошове забезпечення у розмірі 25610,00 грн, які повинні були виплатити у день звільнення з військової служби. Таким чином, лише 25.12.2024 відповідачем виплачено належні позивачу суми грошового забезпечення при звільненні, яку відповідно до КЗпП України позивачу повинні були виплатити у день звільнення, а саме 29.11.2024, то відповідно до ст. 116,117 КЗпП України позивач має право на виплату середньомісячного заробітку за весь час затримки виплати, а саме з 29.11.2024 по 25.12.2024. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 30 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху. У встановлений судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 13 січня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення та виклику сторін.
Ухвалою суду від 21 січня 2025 року клопотання представника відповідача - задоволено частково. Залучено до участі у справі як другого відповідача - Військову частину НОМЕР_2 . В іншій частині клопотання - відмовлено. Розгляд справи розпочато спочатку. Встановлено відповідачу Військовій частині НОМЕР_2 строк для подання відзиву на позов п'ятнадцять днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 у поданому до суду відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та підпорядкованих їй підрозділах і отримував грошове забезпечення у визначеному діючим законодавством розмірі. Позивач 30 жовтня 2024 року був звільнений з військової служби у відставку наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 30.10.2024 № 882. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.11.2024 № 336 позивача було виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення. Станом на момент видання наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29 листопада 2024 року № 336 позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та не заперечував проти розмірів всіх основних та додаткових виплат, які він отримував за час проходження військової служби, крім цього, позивач не заперечував проти виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . В день звільнення та після позивач до військової частини НОМЕР_2 з вимогою про розрахунок не звертався, доказів протилежного матеріали справи не містять. Врахуванню підлягає фактор триваючої з 24.02.2022р. повномасштабної військової агресії російської федерації проти України, потреба у відсічі якої об"єктивно вимагає першочергового спрямування коштів Державного бюджету України на цілі, котрі знаходяться у безпосередньому причинно-наслідковому зв"язку із прагненням до збереження у майбутньому Держави Україна та Українського народу, у тому числі і за рахунок проведення на користь діючих військовослужбовців, які наразі ціною власного життя і здоров'я боронять Батьківщину від ворогів, поточних грошових платежів у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 №168. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом установлені наступні обставини.
ОСОБА_1 у період з 02.04.2022 по 29.11.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
В період з 02.04.2022 по 29.11.2024 (включно) позивач знаходився на повному забезпеченні, у тому числі і на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_2 , відповідно до грошового атестату військової частини НОМЕР_2 від 29 листопада 2024 року №225/56/1537фс. Грошове забезпечення позивачу нараховувалось та виплачувалось у військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 336 від 29.11.2024, старшого лейтенанта ОСОБА_1 , штурмана наведення 822 пункту наведення авіації військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 30 жовтня 2024 року №882 з військової служби у відставку відповідно до пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «а» (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі), вважати таким, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 29.11.2024 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
В день звільнення з військової служби позивачу не виплачено належні йому суми грошового забезпечення.
25.12.2024 позивачу виплачено грошове забезпечення у розмірі 25610,00 грн, що підтверджується квитанцією АТ КБ «ПриватБанк» від 25.12.2024.
Посилаючись на наявність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки виплати належних позивачу при звільненні сум по день фактичного розрахунку, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України визначено, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
У силу статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, що діяла на дату звільнення позивача) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Переданим на розгляд суду у цій справі питанням є наявність чи відсутність підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі несвоєчасної виплати військовослужбовцю при звільненні з військової служби усіх належних сум.
Суд враховує, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з несвоєчасною виплатою позивачу (у зв'язку зі звільненням з військової служби) грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, згідно з яким під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
У своїй судовій практиці Верховний Суд послідовно дотримується підходу, відповідно до якого у ситуації, коли спеціальне законодавство, яке регулює відносини, пов'язані з проходженням військової служби і грошового забезпечення військовослужбовців, не регулює питань, пов'язаних з відповідальністю за несвоєчасну виплату грошового забезпечення при звільненні з військової служби, то застосовуються положення загального трудового законодавства (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, постанови Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, від 17.05.2023 у справі №240/10575/22).
Отож приписи статей 116, 117 КЗпП України застосовні до спірних відносин.
За обставин справи, що розглядається, позивач звільнений з військової служби та виключений з усіх видів забезпечення 29.11.2024, тоді як фактична виплата грошового забезпечення ним отримана 25.12.2024.
Таким чином, у спірних відносинах має місце затримка розрахунку при звільненні позивача, наслідком чого є стягнення на користь позивача середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП.
Спірні відносини виникли після внесення змін до статті 117 КЗпП України Законом України від 01.07.2022 №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності з 19.07.2022.
За висновком судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 (пункти 65-67) з прийняттям Закону №2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
У зв'язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважала неможливим застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц, до правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №2352-IX.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже на користь позивача належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.11.2024 по 25.12.2024, що становить 27 днів та є меншим за шість місяців.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_2 від 30.11.2024 №225/56/1539фс у вересні 2024 року (30 діб) позивачу виплаченого грошове забезпечення в розмірі 24217,94 грн, у жовтні 2024 року (31 доба) позивачу виплаченого грошове забезпечення в розмірі 24217,94 грн.
Таким чином, середньоденний розмір грошового забезпечення за два місяці перед звільненням складає 794,03 грн.
Як наслідок, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить стягнути на користь позивача, становить 21 438,81 грн (794,03 грн х 27).
Підстав для зменшення розміру середнього заробітку (зокрема, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц) немає, оскільки спірні відносини виникли після набрання чинності Законом №2352-IX.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд враховує, що особою, відповідальною за фактичну виплату позивачу грошового забезпечення є військова частина НОМЕР_2 .
А тому, суд вважає за необхідне стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29.11.2024 по 25.12.2024, включно, у розмірі 21 438,81 грн (двадцять одна тисяча чотириста тридцять вісім гривень 81 копійка), з відрахуванням з цієї суми податків та зборів.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29.11.2024 по 25.12.2024, включно, у розмірі 21 438,81 грн (двадцять одна тисяча чотириста тридцять вісім гривень 81 копійка), з відрахуванням з цієї суми податків та зборів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова