з питання залишення позовної заяви без розгляду
31 березня 2025 року м. Житомир справа № 240/17301/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі Приходько О.Г., розглянувши у письмовому провадженні заяву про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції, чинній з 29 січня 2020 року, при обчисленні йому в період з 25 лютого 2022 року по 18 травня 2023 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме невизначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок та доплатити за період з 25 лютого 2022 року по 18 травня 2023 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції, чинній з 29 січня 2020 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 18 травня 2023 року було залишено без руху з наданням десятиденного строку для подання заяви про поновлення строку звернення до суду із заявленими вимогами з доданням доказів щодо поважності причин пропуску тримісячного строку звернення у такій категорії спорів.
На виконання вимог судової ухвали представником позивача подано заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначено про те, що про складові грошового забезпечення, яке нараховувалось та виплачувалось позивачу під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_2 (до 18 травня 2023 року), яка перебуває на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 , відповідач не надав відповідного письмового повідомлення при звільненні. При цьому, посилаючись на норми статті 116 КЗпП України, представник позивача зауважив, що предметом позовних вимог є перерахунок грошового забезпечення позивача, яке мало бути виплачено у повному обсязі у день звільнення з військової служби.
Оскільки відповідні обставини на підтвердження дотримання строку звернення до суду потребували перевірки належними доказами, суд, відкриваючи провадження у цій справі та ухвалюючи провадити розгляд справи за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, ухвалою від 30 вересня 2024 року витребував у відповідача докази щодо дати отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при виключені його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідачем разом із відзивом на позовну заяву подано заяву про залишення позову без розгляду, мотивовану тим, що позивача було звільнено з військової служби 18 травня 2023 року й при цьому видано грошовий атестат, в якому вказано нараховані при звільненні суми грошового забезпечення, а враховуючи звернення позивача до суду з цим позовом у вересні 2024 року, строк звернення до суду, як наполягає відповідач, пропущено, що за правилами частини третьої статті 122 КАС України є підставою для залишення позову без розгляду.
Вирішуючи заявлене клопотання про залишення позовної заяви без розгляду суд звертається до усталеної позиції Верховного Суду, відповідно до якої положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"; надалі - Закон № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Між тим, у подальшому, Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини перша і друга статті 233 КЗпП України викладені у новій редакції, а саме:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку справи за позовами осіб, які були звільнені з публічної служби до 19 липня 2022 року, але звернулися до суду за захистом своїх прав у спорах про оплату вже після 19 липня 2022 року у постанові від 29 жовтня 2024 року у справі № 460/25695/23 розтлумачив цю правову ситуацію таким чином, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так Конституційний Суд України у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України, зазначив, що при регулюванні суспільних відносин застосовують три способи дії нормативно-правових актів: негайний (безпосередня дія), через перехідний період (ультраактивна форма), або через зворотну дію (ретроактивна форма). Принцип неприпустимості зворотної дії закріплений у частині першій статті 58, за яким закон діє з моменту набрання чинності і не застосовується до подій, що відбулися раніше. Винятки стосуються випадків, коли закон пом'якшує або скасовує відповідальність (абзац 3 пункту Рішення від 09 лютого 1999 року, пункт 4 Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001). Конституційний Суд також наголосив на важливості юридичної (правової) визначеності як ключової складової принципу верховенства права, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац 6 пункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017). У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Тому, з огляду на вищеперелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у згаданій постанові від 29 жовтня 2024 року у справі № 460/25695/23 дійшов висновку, що нові зміни в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належала працівнику до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.
Така позиція є сталою і послідовною. Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 27 квітня 2023 року у справах № 420/14777/22 та № 300/4201/22, від 28 вересня 2023 року у справі № 140/2168/23, від 18 жовтня 2023 року у справі № 380/14605/22.
Отже, до заявлених у цій справі позовних вимог за період з 25 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року строк звернення до суду є необмеженим.
Що ж до періоду з 19 липня 2022 року по 18 травня 2023 року, в контексті спірних у цій справі правовідносин надаючи оцінку доводам відповідача слід враховувати правові висновки Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 (забезпечено надання загального доступу: 24 березня 2025 року).
Предмет спору у справі № 460/21394/23 склав перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року, що уподібнює правовідносини у справі № 460/21394/23 зі спірними.
У цій постанові Верховний Суд вказав на те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Виходячи з цього судова палата погодилась, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу тримісячного строку звернення до суду у такій категорії спорів.
Суд враховує, що відповідно до підпункту 4.3 пункту 4 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року № 104), начальник фінансового органу під час зняття військовослужбовців з грошового забезпечення повинен забезпечити їх належним грошовим забезпеченням і не пізніше дня остаточного розрахунку з військовослужбовцем видати грошовий атестат про здійснені виплати та утримання в порядку, установленому цими Правилами.
Згідно з підпунктом 11.1 пункту 11 Правил грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у випадку, з-поміж іншого, звільнення з військової служби.
За змістом реквізитів грошового атестата відповідно до пункту 11.2 пункту 11 Правил у пункті 14 грошового атестата - правильність записів, здійснених у пунктах 1-13, засвідчується особистим підписом власника грошового атестата.
Заявляючи у цій справі клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду з позовом відповідач надав копію грошового атестата позивача від 18 травня 2023 року, який не містить підпису військовослужбовця у відповідній графі на підтвердження обізнаності з його змістом.
Жодних інших витребуваних судом ухвалою від 30 вересня 2024 року доказів щодо отримання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при виключені його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 на доведення обґрунтованості своїх доводів й обізнаності позивача у день звільнення з військової служби щодо нарахованих та виплачених сум грошового забезпечення, надто у розрізі їх складових та порядку нарахування, відповідач суду не надав.
Оскільки грошовий атестат позивача від 18 травня 2023 року не містить його підпису, що не дозволяє достеменно пересвідчитись в обізнаності щодо виплаченого при звільненні з військової служби грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі, за відсутності іншого документального підтвердження ознайомлення позивача у день звільнення щодо проведеного розрахунку належних при звільненні сум грошового забезпечення, як і узятого до обрахунку розміру прожиткового мінімуму, з приводу чого виник спір у цій справі, у суду відсутні підстави вважати пропущеним строк звернення до суду з позовом у цій справі, та, відповідно, залишення з цих підстав позовної заяви без розгляду.
Керуючись статтями 9, 122, 241, 243, 257-262, 263 КАС України, суд,
ухвалив:
Відмовити у задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 у справі № 240/17301/24.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна ухвала складена 31 березня 2025 року.
Суддя О.Г. Приходько