Україна
Донецький окружний адміністративний суд
01 квітня 2025 року Справа№200/8839/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Ушенка С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010; юридична адреса: 84122, Донецька область, Краматорський район, місто Слов'янськ, площа Соборна, будинок 3) про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 02.12.2024 №053130013422 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати призначити з 26.11.2024 пенсію за віком на пільгових умовах згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020.
В обґрунтування позову посилається на те, що 26 листопада 2024 року вона звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, проте відповідач рішенням від 02.12.2024 №053130013422 відмовив їй у призначенні пільгової пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку (55 років), посилаючись на пункт 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій». Позивач з таким рішенням не погоджується та вважає його протиправним, оскільки така позиція відповідача суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-5/2018 (746/15).
Ухвалою суду від 26 грудня 2024 року в адміністративній справі відкрито спрощене позовне провадження і судовий розгляд вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області подано відзив на позовну заяву, вмотивований тим, що 26.11.2024 позивач звернулася через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. Зазначає, що оскільки Закон №1058 та Закон №2148 є чинними, їх положення не визнано неконституційними, відтак Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, яке виникло до 11.10.2017. Враховуючи вищевикладене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення від 02.12.2024 №053130013422 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058, у зв'язку з недосягненням необхідного пенсійного віку 55 років.
Справу розглянуто поза датою, визначеною в ухвалі суду від 26 грудня 2024 року, з огляду на введення в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який, наразі, триває.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , про що свідчить копія паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , наявна в матеріалах справи.
Відповідач в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
26 листопада 2024 року позивач через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України звернулася із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах, яка за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням Головного управління ПФУ в Донецькій області від 02.12.2024 №053130013422 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Рішення обґрунтоване недосягненням позивачем пенсійного віку, який згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV у редакції, чинній на день її звернення за призначенням пенсії, становив 55 років.
При цьому, у рішенні зазначено, що на час звернення до відповідача за призначенням пенсії позивачу виповнилося 54 роки і вона мала страховий стаж роботи 34 роки 04 місяці 22 дні, у тому числі на роботах за списком №2 - 19 років 8 місяців 12 днів.
Отже, предметом спору у даній справі є законність і обґрунтованість рішення Головного управління ПФУ в Донецькій області від 02.12.2024 №053130013422, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за результатами розгляду її звернення від 26.11.2024.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди призначення пільгових пенсій провадиться за нормами зазначеного закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з приписами частин 1, 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Крім того, 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон №2148, який доповнив Закон №1058 розділом XIV-І, який містить п. 2 ч. 2 ст. 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами ст. 12 Закону №1788 право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно п. «б» ст. 13 Закону №1788 в редакції, чинній до внесення змін Законом №213, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених робота.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам
Законом №213, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений п. «б» ст. 13 Закону №1788 вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788 в редакції до внесення змін Законом №213 для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788, у зв'язку з чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (п. 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213.
У зв'язку з цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058 з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (п. 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, п. 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи пенсійного органу про те, що відповідно до статті 5 Закону №1058 дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Закон №1788 був прийнятий раніше за Закон №1058.
Велика Палата Верховного Суду також не погодилась з посиланням пенсійного органу на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058, відповідно до якого положення Закону №1788 застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148 мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку пенсійного органу, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788 відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788 всі інші положення, чого зроблено не було.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Обставини справи, яка розглядається, відповідають ознакам типової справи, щодо якої прийнято рішення у зразковій справі №360/3611/20.
Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Оскільки дана адміністративна справа є типовою, суд при ухваленні рішення враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у вищевказаній постанові за результатами розгляду зазначеної зразкової справи.
Таким чином, оскільки ключовим для вирішення цієї справи є питання щодо норм закону, який слід застосовувати при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, і цьому питанню вже надано оцінку Верховним Судом під час розгляду справи №360/3611/20, суд вважає обґрунтованим застосування положень статті 13 Закону №1788-ХІІ під час призначення пенсії позивачу.
Отже, відповідно до п. «б» ст. 13 Закону №1788-ХІІ на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що на час звернення позивача за призначенням пільгової пенсії, їй виповнилося 54 роки, страховий стаж становив 34 роки 04 місяці 22 дні, у тому числі на роботах за списком №2 - 19 років 8 місяців 12 днів.
Отже, як загального, так і спеціального стажу роботи позивача достатньо для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах, про що відповідачем зазначено у спірному рішенні і спір щодо цих обставин між сторонами відсутній. Натомість спірним питанням є досягнення позивачем віку, з якого можливе призначення пенсії на пільгових умовах.
Оскільки, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV, тому відмова Головного управління ПФУ в Донецькій області, оформлена рішенням від 02.12.2024 №053130013422, в призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 54-річного віку і мала страховий стаж 34 роки 04 місяці 22 дні, у тому числі на роботах за списком №2 - 19 років 08 місяців 12 днів, пенсії за віком на пільгових умовах з посиланням на недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправною.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач набула право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ, а не згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому спірне рішення Головного управління ПФУ в Донецькій області підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Водночас, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на таке.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Сhahal v. thе United Kingdom, (22414/93) [1996] ЕСНR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії і це прямо вбачається з абзацу першого частини 5 статті 245 КАС України.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Враховуючи наведене, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 та положень статті 5 КАС України, з метою остаточного вирішення спору між сторонами, суд вважає за необхідне також задовольнити позовні вимоги щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 з 26 листопада 2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч. 1 і 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність рішення щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, а отже позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи за подання адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн. відповідно до платежу №1423714157 від 14.12.2024.
Враховуючи зазначене, судовий збір у сумі 1211,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-77, 139, 241-246, 255, 260, 293-297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010; юридична адреса: 84122, Донецька область, Краматорський район, місто Слов'янськ, площа Соборна, будинок 3) про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010; юридична адреса: 84122, Донецька область, Краматорський район, місто Слов'янськ, площа Соборна, будинок 3) про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) у призначенні пенсії від 02.12.2024 №053130013422.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010; юридична адреса: 84122, Донецька область, Краматорський район, місто Слов'янськ, площа Соборна, будинок 3) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 26 листопада 2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010; юридична адреса: 84122, Донецька область, Краматорський район, місто Слов'янськ, площа Соборна, будинок 3) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 1 квітня 2025 року.
Суддя С.В. Ушенко