Україна
Донецький окружний адміністративний суд
31 березня 2025 року Справа№640/5645/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом адвоката Бабаєвої Ольги Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) про визнання протиправними дії та скасування постанов,
встановив:
адвокат Бабаєва Ольга Олександрівна в інтересах ОСОБА_1 , позивач, звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) з вимогами:
- визнати дії головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) Абакумової Надії Іванівни з відкриття виконавчого провадження №68130473 від 08 лютого 2022 року незаконними;
- скасувати постанову головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) Абакумової Надії Іванівни про відкриття виконавчого провадження №68130473 від 08 лютого 2022 року;
- скасувати постанову головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) Абакумової Надії Іванівни про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження №68130473 від 08 лютого 2022 року;
- скасувати постанову головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) Абакумової Надії Іванівни про стягнення виконавчого збору №68130473 від 08 лютого 2022 року, винесені відносно ОСОБА_1 .
Крім того, стягнути з відповідача суму судових витрат в загальному розмірі 21984,80 грн., а саме: 20000,00 грн. - суму витрат на правову допомогу, 1984,80 грн. - суму судового збору.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 лютого 2022 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом адвоката Бабаєвої Ольги Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) про визнання протиправними дії та скасування постанов за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, на виконання вимог Закону України від 16 липня 2024 року № 3863-IX, дана справа передана на розгляд та вирішення Донецькому окружному адміністративному суду.
05 березня 2025 року проведений автоматизований розподіл судової справи між суддями Донецького окружного адміністративного суду, за результатами якого адміністративна справа №640/5645/22 передана на розгляд судді Молочній І. С.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу №640/5645/22 за позовом адвоката Бабаєвої Ольги Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) про визнання протиправними дії та скасування постанов. Вирішено ряд процесуальних питань.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року повторно витребувано у відповідача визначені судом докази по справі.
17 березня 2025 року відповідач надав до суду докази по справі.
18 березня 2025 року представник позивача надав до суду додаткові пояснення по справі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року витребувано у Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) визначені судом докази по справі та пояснення по справі.
21 березня 2025 року до суду надійшла заява представника Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві), в якій останній, зокрема, просить суд продовжити строк для надання інших доказів.
24 березня 2025 року засобами поштового зв'язку від відповідача до суду надійшли докази по справі.
26 березня 2025 року відповідач надав до суду докази по справі.
Інших клопотань від учасників справи до суду не надходило.
У справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив) (частина перша статті 269 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).
Відповідно до положень статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
Згідно частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини п'ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відтак, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.
Представник позивача в обґрунтування позовних вимог зазначає, що 08 лютого 2022 року в застосунок «ДІЯ» позивач отримав сповіщення про наявність у нього виконавчого провадження. Так, 08 лютого 2022 року головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) Абакумовою Надією Іванівною було відкрито виконавче провадження №68130473, в рамках якого, на підставі постанови №АА00003565, виданої 14 листопада 2019 року Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з ОСОБА_1 стягується штраф в розмірі 510,00 грн. Також, 08 лютого 2022 року в межах виконавчого провадження №68130473 було винесено постанови про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору.
Представник позивача зауважує, що постанова Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №АА00003565 від 14 листопада 2019 року, на підставі якої відкрито виконавче провадження №68130473, до виконання не пред'являлась більше 2 років. В той час, як повинна бути пред'явлена до виконання у строк до 13 лютого 2020 року у відповідності до положень статті 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Представник позивача вважає, у зв'язку зі тим, що строк давності виконання постанови Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №АА00003565 від 14 листопада 2019 року про накладення адміністративного стягнення сплинув, головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) Абакумовою Надією Іванівною було протиправно відкрито виконавче провадження №68130473.
Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Крім того, у додаткових письмових поясненнях представник позивача зазначив, що за час розгляду справи позивач був вимушений продати авто, єдиною умовою для чого був обов'язок сплати зазначений штраф. Відтак, позивач був змушений сплатити штраф, винесений на підставі постанови №АА00003565, виданої 14 листопада 2019 року Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Водночас, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
В установлений судом строк відповідач відзив на адміністративний позов до Донецького окружного адміністративного суду не подав.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 .
14 листопада 2019 року інспектором з паркування відділу інспекції з паркування Шевченківського району управління (інспекції паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)) Лапшиним С. І. прийнято постанову серії АА №00003565 про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису), якою застосовано адміністративне стягнення до ОСОБА_1 у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн. Відповідно до печатки на зазначеній постанові, вона набрала законної сили 20 січня 2020 року.
Згідно витягу з Журналу реєстрації загальної вхідної кореспонденції Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) за період з 12 січня 2022 року по 12 січня 2022 року Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надано до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) заяву від 12 січня 2022 року б/н - виконавчі документи, яку зареєстровано 12 січня 2022 року за вхідним номером 1160, присвоєно номер виконавчого провадження 68130473, та 12 січня 2022 року прийнято державним виконавцем Абакумовою Надією Іванівною.
Матеріали справи не містять докази, які б підтверджували, що означена заява від 12 січня 2022 року б/н та постанова від 14 листопада 2019 року серії АА №00003565 направлялись Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) засобами поштового зв'язку.
08 лютого 2022 року головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) Абакумовою Надією Іванівною розглянуто заяву про примусове виконання постанови серії АА №00003565 від 14 листопада 2019 року Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення штрафу у розмірі 510,00 грн. з боржника - ОСОБА_1 , документ вступив у законну силу (набрав чинності): 20 січня 2020 року, та прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №68130473 з виконання постанови серії АА №00003565 від 14 листопада 2019 року Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення штрафу у розмірі 510,00 грн.
08 лютого 2022 року головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) Абакумовою Надією Іванівною прийнято постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження №68130473, якою визначено для боржника - ОСОБА_1 розмір витрат виконавчого провадження, загальна сума мінімальних витрат: 200,00 грн.
08 лютого 2022 року головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) Абакумовою Надією Іванівною прийнято постанову у виконавчому провадженні №68130473 про стягнення виконавчого збору, якою визначено стягнути з боржника - ОСОБА_1 , виконавчий збір у розмірі: 51,00 грн.
30 січня 2025 року головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) Абакумовою Надією Іванівною прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження №68130473, якою виконавче провадження з примусового виконання постанови серії АА №00003565 від 14 листопада 2019 року Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення штрафу у розмірі 510,00 грн. закінчено.
Спірним питанням даної справи є правомірність прийняття головним державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) Абакумовою Надією Іванівною постанов в межах виконавчого провадження №68130473 про відкриття виконавчого провадження від 08 лютого 2022 року, про розмір мінімальних витрат 08 лютого 2022 року та про стягнення виконавчого збору від 08 лютого 2022 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався наступним.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку - Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №1403-VIII).
Згідно зі статтею 3 Закону №1403-VIII завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Згідно з положеннями частини першої статті 2 Закону №1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Частиною п'ятою статті 26 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; 11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку; 12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 291 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - 08 лютого 2022 року) постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або під час її виконання у випадках, передбачених частиною першою статті 300-1 цього Кодексу.
За загальними правилами відповідно до статті 299 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно з частиною першою статті 300 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.
Статтею 300-1 КУпАП встановлено, що у разі сплати відповідальною особою, зазначеною у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або громадянином (резидентом) України, який ввіз на територію України транспортний засіб, зареєстрований за межами України, 50 відсотків розміру штрафу за постановою про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), до вручення такої постанови або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили така постанова вважається виконаною. Постанова про накладення адміністративного стягнення за порушення зупинки, стоянки та паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), також вважається виконаною у разі сплати штрафу за повідомленням про притягнення до адміністративної відповідальності, залишеним уповноваженою посадовою особою на місці вчинення правопорушення на лобовому склі транспортного засобу, у тому числі шляхом сплати 50 відсотків розміру штрафу протягом десяти днів з дня вчинення відповідного правопорушення.
У разі несплати штрафу особами, зазначеними у частинах першій та другій статті 14-2 цього Кодексу, протягом 30 днів з дня набрання законної сили постановою про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сферах безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів така постанова підлягає примусовому виконанню.
У разі оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сферах безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів перебіг строків, визначених цією статтею, зупиняється до розгляду скарги.
Відповідно до статті 303 КУпАП не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.
Законами України може бути встановлено й інші, більш тривалі строки для виконання постанов по справах про окремі види адміністративних правопорушень.
Так, постанова Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) серії АА №00003565 від 14 листопада 2019 року про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису), якою застосовано адміністративне стягнення до ОСОБА_1 у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн., набрала чинності 20 січня 2020 року та могла бути пред'явлена до примусового виконання протягом трьох місяців.
Доказів оскарження постанови Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) серії АА №00003565 від 14 листопада 2019 року про накладення адміністративного стягнення в судовому порядку матеріали розглядаємої справи не містять.
Заява щодо примусового виконання вказаної постанови скерована Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до виконавця 12 січня 2022 року та отримана органом виконавчої служби 12 січня 2022 року.
Протилежного відповідачем в межах цієї справи не доведено, та відповідних доказів суду не надано.
Матеріалами справи підтверджено, що оскаржувані постанови в межах виконавчого провадження №68130473 про відкриття виконавчого провадження, про розмір мінімальних витрат та про стягнення виконавчого збору прийнято суб'єктом владних повноважень 08 лютого 2022 року.
Беручи до уваги встановлені у справі обставини та наведені норми матеріального права, суд дійшов висновку, що стягувачем пропущено тримісячний строк пред'явлення виконавчого документа (постанови) до виконання, тому доводи позивача про те, що відповідач відкрив виконавче провадження із пропуском встановленого строку звернення до виконання виконавчого документа, є обґрунтованими.
На підставі наведених правових норм та встановлених у ході судового розгляду фактичних обставин, постанови в межах виконавчого провадження №68130473 не відповідають вищезазначеним нормам Закону №1404-VIII та винесені без дотримання передбаченого для цього строку, у зв'язку із чим підлягають скасуванню.
Щодо вимоги представника позивача про визнання незаконними дії головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) Абакумової Надії Іванівни з відкриття виконавчого провадження №68130473 від 08 лютого 2022 року, суд зазначає, що вона задоволенню не підлягає, оскільки скасування оскаржуваних постанов є достатнім та належним способом захисту порушеного права позивача.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням вищевикладеного, відповідач не довів правомірність прийняття оскаржуваних постанов виконавчого провадження №68130473, внаслідок чого суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог позивача частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до квитанції №2218736 від 10 лютого 2022 року позивачем сплачено судовий збір в сумі 1984,80 грн.
Згідно частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору та позовні вимоги задоволено, суд висновує про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суми судового збору на користь позивача.
Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною третьою статті 132 цього Кодексу до витрат, пов'язаних із розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Отже, витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).
Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
У відповідності до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Судом встановлено, що правнича допомога позивачу надавалась адвокатом Бабаєвою Ольгою Олександрівною на підставі ордера серії ВВ №1047002 від 17 березня 2025 року, та відповідно до договору від 10 лютого 2022 року про надання правової допомоги №04.
Відповідно до пункту 3.1. договору від 10 лютого 2022 року про надання правової допомоги №04 за надану правову допомогу клієнт сплачує адвокату відповідно до окремої угоди (додаткових угод) до цього договору, тощо.
Згідно з пунктом 2 додаткової угоди №1 до договору від 10 лютого 2022 року про надання правової допомоги №04 сторони домовились, що розмір гонорару за адвокатські послуги (правову допомогу), надані клієнту, а саме: складання позовної заяви/адміністративного позову становить 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Відповідно до пункту 1 акта виконаних робіт №1 від 14 лютого 2022 року перелік наданих юридичних послуг адвокатом: 14 лютого 2022 року - складання позовної заяви/адміністративного позову - 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Позивачем сплачено виключно 5000,00 грн. відповідно до договору від 10 лютого 2022 року про надання правової допомоги №04, що підтверджується долученими до матеріалів справи меморіальним ордером №МВ2251006 від 10 лютого 2022 року на суму 5000,00 грн.
Доказів щодо надання адвокатом Бабаєвою Ольгою Олександрівною інших правових послуг в межах цієї справи, та доказів їх оплати позивачем, матеріали справи не містять.
Отже, розмір понесених позивачем витрат підтверджується належними та допустимими в розумінні КАС України доказами на суму 5000,00 грн.
Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі ««East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Підсумовуючи, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 у справі № 200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України щодо ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, який полягає в такому:
«Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України».
Аналогічні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 05.0 серпня 2020 року у справі № 640/15803/19, від 28 жовтня 2021 року у справі № 160/15983/20.
Підсумовуючи, за відсутності клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, враховуючи документально підтверджені витрати позивача на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн, суд висновує, що вимога позивача про відшкодування витрат на правову допомогу на суму 20000,00 грн. підлягає частковому задоволенню, а саме - у розмірі 5000,00 грн. шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов адвоката Бабаєвої Ольги Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_2 ) до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) (місцезнаходження: вул. Гната Юри, буд. 9, м. Київ, 03148; код ЄДРПОУ 34999049) про визнання протиправними дії та скасування постанов - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову від 08 лютого 2022 року головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) Абакумової Надії Іванівни про відкриття виконавчого провадження №68130473 з виконання постанови серії АА №00003565 від 14 листопада 2019 року Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення штрафу у розмірі 510,00 грн.
Визнати протиправною та скасувати постанову від 08 лютого 2022 головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) Абакумової Надії Іванівни про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження №68130473.
Визнати протиправною та скасувати постанову 08 лютого 2022 року головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) Абакумової Надії Іванівни про стягнення виконавчого збору виконавчого провадження №68130473.
Визнати протиправною та скасувати постанову від 30 січня 2025 року головного державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) Абакумової Надії Іванівни про закінчення виконавчого провадження №68130473.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1984 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 80 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києві) на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 31 березня 2025 року.
Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 272 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна