Україна
Донецький окружний адміністративний суд
31 березня 2025 року Справа№200/213/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Крилової М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
13 січня 2024 року до Донецького окружного адміністративного суду, через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про:
визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо не проведення нарахування мені грошового забезпечення: з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2020 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;
визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо не проведення нарахування мені грошового забезпечення: з з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2021 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 ;
визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо не проведення нарахування мені грошового забезпечення: з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2022 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;
визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо не проведення нарахування мені грошового забезпечення: з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2023 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;
зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 , нарахувати та виплатити мені грошове забезпечення: з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2020 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;
зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 , нарахувати та виплатити мені грошове забезпечення: з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2021 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;
зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 , нарахувати та виплатити мені грошове забезпечення: з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2022 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14;
зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 , нарахувати та виплатити мені грошове забезпечення: з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на перше січня 2023 календарного року, та на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Позивач вказує, що з 08.09.2017 року по 16.07.2024 року проходила військову службу на посадах структурних підрозділів ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте у період проходження військової служби виплата грошового забезпечення здійснювалась не в повному обсязі, оскільки розрахунок здійснювався з урахуванням прожиткового мінімуму на 01.01.2018 року, тоді як слід застосовувати прожитковий мінімум на 01 січня року, в якому були нарахування.
Вважає такі дії відповідача протиправними та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 січня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року відкрито провадження у справі, поновлено позивачу строк звернення до суду, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано копії та докази.
31 січня 2025 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 , надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування своєї позиції зазначив, що постановою КМ України №103, що набрала законної сили 24.02.2018 року, в пункт 4 постанови КМ України №704 внесено зміни та викладено його в наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12, 13 і 14.». Разом з цим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанова №103, яким, зокрема, в пункт 4 Постанови №704 були внесені зміни. В той же час, п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1744-VIII визначено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а отже п. 4 постанови №704 суперечить приписам п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №1744, а тому цей пункт не може бути застосований при обчисленні грошового забезпечення військовослужбовців. Вважає, що застосування розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, сума розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року є безпідставним.
У період з 17 березня 2025 року по 28 березня 2025 (включно) суддя Крилова М.М. перебувала у щорічній відпустці, справа розглядається у перший день після виходу судді з відпустки.
Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянка України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , має право на пільги, встановлено законодвстом України для ветернів війни - учасників бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 05.05.2017 року.
Сторонами не заперечується, що позивач з 08.09.2017 року по 16.07.2024 року проходила військову службу на посадах структурних підрозділів ІНФОРМАЦІЯ_1 .
18 грудня 2024 року позивач звернулась до відповідача із письмовою заявою в якій просила, зокрема, нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 із використанням для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму станом на 1 січня відповідного календарного року.
Листом відповідача від 06.01.2025 року № 09/02/21 їй було відмовлено у здійсненні такої виплати.
Відповідно до архівної відомості з вересня 2017 по червень 2020 року ОСОБА_1 у період з січня 2020 року по червень 2020 року отримувала грошове забезпечення, а саме
- посадовий оклад - 2640,00; оклад за військове звання - 600,00 ; надбавка за вислугу років - 972,00; НОПС - 2737,80, премія - 3643,20.
Згідно з продовженням додатку 14 ОСОБА_1 у період з липня 2020 року по грудень року отримувала грошове забезпечення, а саме:
- посадовий оклад - 2640,00, 2730,00 (грудень); оклад за військове звання - 600,00 ; надбавка за вислугу років - 972,00, 999,00 (грудень); НОПС - 2737,80, 2813,85 (грудень), премія - 3643,20, 3549,00 (грудень).
Згідно з продовженням додатку 14 ОСОБА_1 у 2021 році отримувала грошове забезпечення, а саме:
- посадовий оклад -2730,00; оклад за військове звання - 600,00 ; надбавка за вислугу років -999,00 (січень), 1165,50 (лютий-грудень); НОПС -2813,85 (січень), 2922,08 (лютий-грудень), премія - 3549,00.
Згідно з продовженням додатку 14 ОСОБА_1 у 2022 році отримувала грошове забезпечення, а саме:
- посадовий оклад -2730,00 (січень-червень), 2712,00 (липень), 2640,00 (серпень-грудень); оклад за військове звання - 600,00 ; надбавка за вислугу років -1165,50 (січень-червень), 1159,20 (липень), 1134,00 (серпень-грудень); НОПС - 2922,08 (січень-червень), 2906,28 (липень), 2843,10 (серпень-грудень) премія - 3549,00 (січень-лютий), 6743,10 (березень-червень), 6735,60 (липень), 6705,60 (серпень-грудень).
Згідно з продовженням додатку 14 ОСОБА_1 за період з січня 2023 року по травень 2023 року отримувала грошове забезпечення, а саме:
- посадовий оклад - 2640,00; оклад за військове звання - 600,00 ; надбавка за вислугу років - 1134,00; НОПС - 2843,10, премія - 6705,60 (січень), 7128,00 (лютий), 14361,60 (березень-травень).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з абз.1 ч. 4 ст. 9 вказаного Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою № 704, яка набрала чинності 01.03.2018, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 цієї Постанови в редакції, яка була чинною до 24.02.2018, було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14
При цьому, Додатки 1 та 14 до Постанови № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться
24.02.2018 набрала чинності Постанова № 103, п. 6 якої внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема п. 4 Постанови № 704 викладено в редакції, згідно з якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункт 6 Постанови № 103 визнано протиправним та скасовано.
Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, діяв п. 4 Постанови № 704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, якою внесені зміни до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно з якими абз.1 п. 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Разом з цим, з 29.01.2020 знову почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року (в тому випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50 відсотків мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум).
Проте, згідно з п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 в справі №240/4946/18, постановах Верховного Суду від 18.02.2021 в справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Оскільки положення п. 4 Постанови №704 в частині обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 50 відсотків мінімальної заробітної плати суперечить положенням п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ, тому вони не підлягають застосуванню.
Отже, з 29.01.2020 по 19.05.2023 (тобто до 20.05.2023 - дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481) протягом спірного періоду суб'єкт владних повноважень - орган фінансового забезпечення зобов'язаний був обчислювати розміри посадового окладу та окладу за військове звання військовослужбовців з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, як було передбачено п. 4 Постанови № 704 в редакції зі змінами, які визнані протиправними та скасовані.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 1762 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 2102 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 2270 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 2481 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 2684 грн.
Отже, щороку протягом спірного періоду прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, збільшувався.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що протягом спірного періоду проходження позивачем військової служби з 29 січня 2020 року по 19.05.2023 року грошове забезпечення позивача та інші додаткові виплати мали обчислюватися згідно з пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, яка діяла з 29.01.2020 до 20.05.2023 (тобто по 19.05.2023 включно), а саме: щодо періоду з 29.01.2020 по кінець 2020 року - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, щодо 2021 року - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, щодо 2022 року - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, а щодо періоду з 01.01.2023 по 19.05.2023 - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023.
Доказів застосування відповідачем прожиткового мінімуму станом на 2020, 2021, 2022, 2023 роки при обчисленні відповідачем грошового забезпечення та інших додаткових виплат згідно з пунктом 4 Постанови № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб в редакції, яка діє з 29.01.2020 відповідачем суду не надано, а судами не встановлено.
Щодо строку звернення.
Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Разом із цим, частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
До «усіх виплат» (заробітна плата, виплата вихідної допомоги, інші виплати) також належить і компенсація за невикористані дні відпустки (що є предметом позовних вимог в частині).
Суддя зазначає, що перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Отже, в аспекті спірних правовідносин, суддя дійшов висновку, що поняття «оплата праці» і «заробітна плата», які використовуються у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір у цій справі в частині вимог стосується ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці», у зв'язку з чим, не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її нарахування та стягнення.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04.04.2023, справа №640/8348/21.
Таким чином, перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суддя виходить з того, що спір щодо виплати належного грошового забезпечення є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Так, відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю (далі КЗпП України) (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Судом встанолвено, що про порушення свого права, а саме виплату грошового забезпечення не в повному розмірі, позивач дізналась з відповідді відповідача від 06.01.2025 року, із позовом позивач звернулась до суду 13 січня 2024 року, а отже строк не порушено.
Щодо обраного способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З метою повного та всебічного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача шляхом:
визнання протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, .встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 ОСОБА_1 , виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 32, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, .встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) , виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя М.М. Крилова