01 квітня 2025 року ЛуцькСправа № 140/331/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
судді Стецика Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії,
Адвокат Лавренчук О.В. в інтересах ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач) про визнання протиправною та скасування відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , викладену письмово у правовому висновку офіцером юридичної служби військової частини НОМЕР_1 , молодшим лейтенантом юстиції Григорієм Рябоконем за погодженням помічника командира з правової роботи - начальника юридичної служби військової частини НОМЕР_1 , майором юстиції ОСОБА_2 про відсутність підстав для задоволення рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, та зобов'язання командира Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби в запас на підставі ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та звільнити з військової служби.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.10.2024 ОСОБА_1 звернувся до командира взводу матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 з рапортом про його звільнення з військової служби в запас відповідно до підпункту «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме: у зв'язку із загибеллю рідного брата позивача під час здійснення ним заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації проти України під час дії воєнного стану.
За результатами розгляду даного рапорту відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для задоволення рапорту про звільнення з військової служби в запас.
На переконання позивача такі дії відповідача є протиправними. Оскільки рідний брат ОСОБА_1 загинув під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України піч час дії воєнного стану, позивач вважає, що наявні підстави для його звільнення з військової служби.
З урахуванням викладеного, просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 15.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с. 24).
У відзиві від 27.01.2025 на позовну заяву представник відповідача позовних вимог ОСОБА_1 не визнав та просив у їх задоволенні відмовити повністю. В обґрунтування такої позиції зазначив, що у поданому рапорті фактичною підставою для звільнення з військової служби позивач зазначив сімейні обставини, визначені абзацом п'ятнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 закону України «Про військову службу та військовий обов'язок», а саме: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Однак, у наданих до такого рапорту документах відсутня постанова ВЛК про встановлення причинного зв'язку між отриманими пораненням та смертю рідного брата позивача (військовослужбовця ОСОБА_3 ). Вказане не дає можливості встановити чи настала смерть рідного брата позивача саме під час виконання ним обов'язку по забезпеченню національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України, під час дії воєнного стану. Враховуючи вищезазначене, вважає, що у командування військової частини НОМЕР_1 були відсутні правові підстави для задоволення рапорту та звільнення позивача з військової служби.
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач ОСОБА_1 проходить військову службу, що не заперечується сторонами даного спору.
24.10.2024 позивач звернувся до командира взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 із рапортом в якому просив клопотання перед вищим командуванням про його звільнення з військової служби в запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із тим, що його близький родич (рідний брат) загинув під час виконання заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України під час воєнного стану (а.с.11 зворот).
До рапорту позивачем долучено такі документи: копія сповіщення Військової частини НОМЕР_2 №129 від 23.09.2024 про загибель молодшого сержанта ОСОБА_3 ; копія свідоцтва про смерть ОСОБА_3 ; копія лікарського свідоцтва про смерть №550 від 25.09.2024; копія довідки про поховання ОСОБА_3 ; копія витягу наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 01.10.2024; копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; копія паспорта ОСОБА_1 ; Копія картки платника податку ОСОБА_1 .
За наслідками розгляду вказаного рапорту офіцером юридичної служби військової частини НОМЕР_1 молодшим лейтенантом юстиції ОСОБА_4 за погодженням з помічником командира з правової роботи - начальником юридичної служби військової частини НОМЕР_1 майором юстиції ОСОБА_2 підготовлено правовий висновок, відповідно до якого на основі наданих документів зазначалось про відсутність правових підстав для задоволення рапорту позивача щодо звільнення з військової служби. Як підстава відмови у задоволенні рапорту позивача зазначено те, що у наданому пакеті документів відсутня постанова ВЛК про встановлення причинного зв'язку між отриманими пораненням та смертю військовослужбовця ОСОБА_3 та чи настала його смерть під час виконання обов'язку по забезпеченню національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України, під час дії воєнного стану (а.с.16-17).
Вважаючи таку відповідь відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Згідно Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан.
Зі змісту статей 17, 65 Конституції України вбачається, що захист держави, забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов'язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов'язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).
З огляду на специфіку військової служби, яка полягає, зокрема, у виконанні військовослужбовцями спеціальних завдань, наявності ризиків для їх життя та здоров'я тощо, будь-яка форма проходження військової служби є обов'язком громадян України щодо захисту держави. Отже, закріплений у Конституції України обов'язок громадян України потребує поваги, а статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлюється військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби врегульовано Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону України №2232-XII передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Підстави звільнення з військової служби передбачені у статті 26 Закону №2232-XII.
Так, відповідно до абзацу 14 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України №2232-XII (в редакції чинній на час подання позивачем рапорту) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, під час воєнного стану звільняються з військової служби на підставах: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення).
Відповідно до абзацу 2 пункту 12 даного Положення право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут).
Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (ч. 4 вступу Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV).
Статтею 14 Статуту обумовлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником (ст. 31 Статуту).
Відповідно до пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Суд відмічає, що подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Згідно з пунктом 225 Положення звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пунктом 242 Положення визначено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З аналізу наведених норм видно, що за результатом розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
Відповідно до підпункту 30 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженої наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (пункт 12.11. розділу ХІІ) перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються:
якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану:
документи, що підтверджують родинні зв'язки;
копія посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці або копія посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на підставі якої особі надано статус або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни, копія свідоцтва про смерть особи, документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану або копія рішення суду про оголошення особи померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України;
витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин або рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи померлою у порядку, визначеному Цивільним кодексом України.
Як випливає з матеріалів справи, у зв'язку із смертю рідного брата, ОСОБА_1 виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав 24.10.2024 рапорт про звільнення з військової служби, за сімейними обставинами згідно підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з тим, що близький родич (рідний брат) загинув під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
За наслідками розгляду даного рапорту відповідач повідомив ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для задоволення рапорту позивача щодо звільнення з військової служби. Як підстава відмови зазначено те, що у наданому пакеті документів відсутня постанова ВЛК про встановлення причинного зв'язку між отриманими пораненням та смертю ОСОБА_3 та чи настала його смерть під час виконання обов'язку по забезпеченню національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України, під час дії воєнного стану.
Таким чином, спірним питанням в межах даної справи є з'ясування передумов, з якими пов'язується смерть рідного брата позивача ОСОБА_3 .
Згідно з лікарського свідоцтва про смерть №550, виданого Волинським обласним бюро судово-медичної експертизи 25.09.2024, та довідки про причину смерті до вказаного свідоцтва, зазначено, що ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 . Смерть настала на полі бою. Як причина смерті зазначено множинні проникаючі осколкові та кульові поранення численних ділянок тіла. Ушкодження внаслідок військових дій від вибухів та осколків (а.с.16).
Відповідно до сповіщення №451 молодший сержант ОСОБА_3 , 1987 року народження, призваний на військову службу по мобілізації 24.02.2022 2 відділом ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час стрілецького бою в районі населеного пункту АДРЕСА_1 отримав поранення несумісні з життям, відданий військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов'язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність під час виконання бойових завдань загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.15зворот).
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 01.10.2024 вказано: «вважати встановленим, що загибель молодшого сержанта ОСОБА_3 , водія автомобільного відділення 2 мінометного взводу 2 мінометної батареї НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 відбулася 22.09.2024 у районі населеного пункту Торецьк Донецької області під час виконання ним обов'язків військової служби, у бойовій обстановці, під час виконання бойових завдань із забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та пов'язана із захистом Батьківщини» (а.с.14зворот).
Родинні відносини, а саме те, що позивач по справі ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 є повнорідними братами стверджується свідоцтвом про народження позивача (а.с.12) та свідоцтвом про народження ОСОБА_3 (а.с.13зворот) відповідно, де батьками позивача є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і батьками ОСОБА_3 є також ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Суд враховує, що відповідно до частини 4 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою; 5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Аналізуючи наведені положення у контексті спірних відносин у суду немає підстав для сумніву, що смерть (загибель) рідного брата позивача (22.09.2024) спричинена або пов'язана із здійсненням ним заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, проходженням військової служби під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Більше того, смерть батька позивача пов'язана із проходженням військової служби, що підтверджується матеріалами справи.
Позивачем до рапорту надано пакет документів, які свідчать про те, що брат позивача загинув (помер) під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях або під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України.
З урахуванням вищенаведеного, суд зауважує, що у позивача наявні підстави для звільнення його з військової служби відповідно до абзацу 14 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки його рідний брат загинув (помер) саме під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Як наслідок, доводи відповідача про ненадання позивачем разом з рапортом від 24.10.2024 висновку ВЛК на підтвердження причинного зв'язку смерті ОСОБА_3 із забезпеченням ним національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України належить визнати необґрунтованими.
Щодо обраного позивачем способу захисту свого права, суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Частиною 1 та 2 статті 245 КАС України вказано, що при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних відносинах, суд виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов'язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Водночас, суд не може підміняти суб'єкта владних повноважень, та без оцінки документів, поданим позивачем разом із рапортом на звільнення, приймати рішення про звільнення з військової служби, а може лише зобов'язати відповідача прийняти таке рішення за наявності достатніх підстав для цього та наданих позивачем документів.
За приписами частини 2 статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Беручи до уваги встановлені у даній справі обставини, суд приходить до висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення військовослужбовця з військової служби в запас на підставі ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з врахуванням висновків суду, зазначених у даному рішенні.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з загибеллю рідного (повнорідного) брата під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану)
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 24.10.2024 про звільнення з військової служби як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у період воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме у зв'язку з загибеллю рідного (повнорідного) брата під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану та прийняти рішення по суті, з урахуванням висновків суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано судом 01 квітня 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Суддя Н. В. Стецик