31 березня 2025 року ЛуцькСправа № 140/672/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_1 ) про стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_1 ) (далі - Військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 120739,68 грн.
Позов обґрунтований тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 та 22 червня 2017 року - на день виключення зі списків частини та всіх видів забезпечення повного розрахунку він не отримав. Так відповідач лише 09 січня 2025 року здійснив виплату індексації грошового забезпечення у сумі 47886,26 грн (на виконання рішення суду від 09 січня 2024 року у справі №140/31257/23).
Позивач вважає, що оскільки відповідачем було допущено затримку розрахунку при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), то відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакціях, які діяли до та після 19 липня 2022 року) це є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку: за період з 23 червня 2017 року по 18 липня 2022 року - з урахуванням принципу пропорційності, а за період з 19 липня 2022 року (обмежений шістьма місяцями) - без застосування принципу співмірності.
З наведених підстав просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 29 січня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у відзиві на позов заперечив позовні вимоги та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.23-24). В обґрунтування цієї позиції вказав, що наказом командувача Національної гвардії України ОСОБА_1 22 червня 2017 року був переміщений для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також, на думку відповідача, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплат.
Інші заяви по суті справи чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні від сторін не надходили.
Суд звертає увагу, що за змістом статті 162 КАС України у відзиві на позовну заяву відповідач викладає виключно заперечення проти позову; відзив не може містити будь-яких заяв чи клопотань, тому що заяви та клопотання учасники справи подають окремо у письмовій формі із зазначенням підстав та з дотриманням інших вимог статті 167 КАС України. Отже, заявлене у відзиві відповідачем клопотання про повернення позовної заяви не підлягало судом вирішенню по суті.
Окремо суд зауважує, що під час відкриття провадження у справі підстав для повернення позовної заяви не було встановлено та з матеріалів справи не вбачається підстав для зміни цього рішення суду.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 у період з 09 грудня 2015 року по 22 червня 2017 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що не є спірним, підтверджується архівною відомістю від 23 серпня 2023 року (а.с.8 зворот).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року у справі №140/31257/23 (за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії), залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2024 року, також установлено, що сержант ОСОБА_1 прибув для проходження служби до Військової частини НОМЕР_3 23 червня 2017 року із Військової частини НОМЕР_1 , що слідує з відповіді Військової частини НОМЕР_3 від 27 липня 2023 року №50/41/33-754. Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_3 від 27 грудня 2018 року №297 позивача з 27 грудня 2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.9-14).
За правилами частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Зазначеним рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року у справі №140/31257/23 позов ОСОБА_1 задоволено, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 22 червня 2017 року зі встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін. Одночасно зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 23 червня 2017 року по 28 лютого 2018 року зі встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін.
Платіжною інструкцією Військової частини НОМЕР_1 від 08 січня 2025 року №88 та банківською випискою з карткового рахунку позивача підтверджено виплату 09 січня 2025 року коштів у сумі 47886,26 грн на виконання рішення суду у справі №140/31257/23 (а.с.26, 15).
Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з Військової частини НОМЕР_1 (у зв'язку із невиплатою індексації грошового забезпечення) відповідно до статті 117 КЗпП України за період з 23 червня 2019 року по день виплати заборгованості.
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Частиною другою статті 21 Закону України від 13 березня 2014 року №876-VII “Про Національну гвардію України» установлено, що військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.
За змістом статті 1-2 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Згідно з пунктами 2, 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до приписів пунктів 1.3, 1.7 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 04 квітня 2014 року №638 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 липня 2014 року за №849/25626, далі - Інструкція №638, чинна у період проходження позивачем служби у Військовій частині НОМЕР_1 ), грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується у військових частинах за місцем служби. Не за місцем служби грошове забезпечення виплачується військовослужбовцям: 1) тимчасово прикомандированим на тривалі строки до інших військових частин - у військових частинах за місцем прикомандирування, якщо прикомандирування дозволено командувачем Національної гвардії України; 2) направленим на строк понад три місяці для навчання у військові навчальні заклади Міністерства оборони України та навчальні заклади інших органів виконавчої влади; 3) зарахованим на фінансове забезпечення до інших військових частин, якщо таке зарахування дозволене командувачем Національної гвардії України.
Грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачене йому або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Цей спір виник зумовлений несвоєчасною виплатою позивачу сум індексації грошового забезпечення, належної йому за період служби з 01 січня 2016 року по 22 червня 2017 року.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року у справі №140/31257/23 установлено, що у цей період служби Військова частина НОМЕР_1 протиправно не нараховувала позивачу індексацію грошового забезпечення. На виконання рішення суду, яке набрало законної сили від 05 червня 2024 року, належні позивачу кошти індексації донараховані та виплачені 08 січня 2025 року.
Суд зазначає, що Законом №2011-XII та іншими спеціальними нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, виплати військовослужбовцям Національної гвардії України грошового забезпечення, не встановлено відповідальність за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті. Водночас такі питання врегульовані КЗпП України.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції Закону України від 20 грудня 2005 року №3248-IV “Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яка була чинною до 18 липня 2022 року, далі - Закон №3248-IV) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону №3248-IV) передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Верховний Суд України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а/15 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Така правова позиція неодноразово підтримана Верховним Судом.
Так за змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 правової позиції щодо питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статей 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).
Отже, на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби, допускається поширення норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.
У цьому контексті суд зауважує, що приписи частини першої статті 47, частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України установлюють правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка вказує на умови, за наявності яких вступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов'язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.
Крім того, суд зазначає, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 та підтримана у постановах Верховного Суду від 22 липня 2022 року у справі №420/428/20, від 26 січня 2022 у справі №280/4816/20 року.
З огляду на викладене суд наголошує, що обов'язковою умовою виникнення правових підстав для застосування норм статті 117 КЗпП України є саме факт звільнення працівника (у спірному випадку військовослужбовця).
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX, набрав чинності 19 липня 2022 року) частини першу, другу статті 117 викладено в новій редакції:
“У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Внаслідок внесення Законом №2352-IX змін до статей 116, 117 КЗпП України не змінилися умови відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під “належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
При вирішенні спору суд враховує, що згідно з частиною третьою статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до підпункту 1 пункту 36.1 розділу XXXVI Інструкції №638 У разі звільнення військовослужбовців з військової служби грошове забезпечення виплачується: особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які займають посади до дня отримання військовою частиною наказу або повідомлення про звільнення з військової служби, слухачам, курсантам з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, - до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж за один місяць з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення (з урахуванням пунктів 36.2-36.4 цього розділу).
Виходячи з норм розділу XXXVI Інструкції №638, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються з військової служби, фінансовий підрозділ зобов'язаний забезпечити їх усіма належними видами грошового забезпечення.
Втім, з матеріалів справи вбачається, що позивач є таким, що 22 червня 2017 року вибув до нового місця служби - Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України, про що встановлено з витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21 червня 2017 року №122 (а.с.41). За змістом цього наказу молодшого сержанта ОСОБА_1 , фельдшера 1 стрілецького батальйону, переміщеного наказом Командувача Національної гвардії України від 25 травня 2017 року №62 о/с для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_2 , виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 21 червня 2017 року.
Відповідно до пункту 36.14 розділу XXXVI Інструкції №638 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які перебувають на посадах у разі їх переміщення (призначення на посади) в інші військові частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення зі списків особового складу військової частини.
Як установлено пунктами 38.1, 38.2 розділу XXXVIІI Інструкції №638, зарахування на грошове забезпечення осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, проводиться на основі грошового атестата (додаток 2) та наказу командира військової частини (начальника установи). Грошовий атестат видається в усіх випадках переміщення по службі з однієї військової частини до іншої, у тому числі у разі направлення до навчальних закладів на навчання, направлення для подальшого проходження служби до інших військових формувань, утворених відповідно до чинного законодавства України, та правоохоронних органів, а також у разі відрядження до державних органів із залишенням на військовій службі, у разі звільнення в запас або відставку з призначенням пенсії. Грошовий атестат виписується та видається фінансовим підрозділом військової частини.
Підсумовуючи наведене, можна виснувати, що законодавством відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами одного та різних видів, родів військ, а у випадку переміщення військовослужбовця такий продовжує нести військову службу та отримувати грошове забезпечення за новим місцем несення служби.
Тобто, переміщення військовослужбовця по службі, яке також передбачає виключення його зі списків особового складу однієї військової частини та зарахування до таких списків іншої, не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов'язує виникнення у військової частини обов'язку з проведення всіх необхідних розрахунків, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України.
Отже, за обставин справи позивач не звільнявся з військової служби 22 червня 2017 року, а був виключений із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та вибув до нового місця служби - Військової частини НОМЕР_3 в порядку переміщення згідно з наказом Командувача Національної гвардії України від 25 травня 2017 року №62 о/с.
І тільки наказом Військової частини НОМЕР_3 від 27 грудня 2018 року №297 старшого сержанта ОСОБА_1 , санітарного інструктора 1 патрульної роти, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 27 грудня 2018 року та направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 у зв'язку із звільненням з військової служби у запас відповідно до підпункту “а» частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (закінчення строку контракту) наказом командира Військової частини НОМЕР_3 від 27 грудня 2018 року №50 о/с (а.с.42).
Таким чином, у розглядуваній ситуації Військова частина НОМЕР_1 не може нести відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки звільнення ОСОБА_1 з військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 не відбулося. Питання відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати (грошового забезпечення) без фактичного звільнення положеннями статі 117 КЗпП України не регламентуються.
Натомість відповідно до статті 34 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР “Про оплату праці» у разі порушення строків виплати заробітної плати, а також у разі несвоєчасної виплати сум індексації заробітної плати, працівник має право на отримання від роботодавця компенсації втрати частини доходу, яка проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Такі відносини врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-III “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
З врахуванням наведених положень законодавства та з огляду на встановлені у справі обставини (позивач був виключений зі списків Військової частини НОМЕР_1 не у зв'язку із звільненням з військової служби, а у зв'язку з вибуттям до нового місця служби - переміщення), суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення як міри відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_1 ) ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_5 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ж.В. Каленюк