Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
31 березня 2025 року м. ХарківСправа № 922/1100/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
без виклику представників сторін
розглянувши заяву ФОП Скоромного Олександра Борисовича про забезпечення позову (вх. №1100 від 27.03.2025) по справі
за позовом Фізичної особи-підприємця Скоромного Олександра Борисовича ( АДРЕСА_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід-Електросервіс" (61001, м. Харків, вул. Георгія Тарасенка, буд. 112, оф. 5)
про стягнення 690000,00 грн.
На розгляд Господарського суду Харківської області подано позовну заяву фізичної особи-підприємця Скоромного Олександра Борисовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід-Електросервіс" про стягнення заборгованості у розмірі 690000,00 грн. та судові витрати.
Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов'язань за договором №10-П від 15.01.2020 в частині здійснення повної оплати вартості наданих послуг.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.03.2025 позовну заяву залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків у п'ять днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху. Водночас роз'яснено позивачу, що у разі невиконання цієї ухвали у встановлений судом строк, позовна заява вважається неподаною і підлягає поверненню позивачу з всіма доданими до неї документами на підставі статті 174 ГПК України.
Разом з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій просить суд накласти арешт на грошові кошти в національній валюті України (гривня), що належить ТОВ "Схід-Електросервіс", які знаходяться на усіх рахунках ТОВ "Схід-Електросервіс", в усіх банківських установах, у межах ціни позову 690000,00 грн. Також, просить суд прийняти ухвалу, яка є виконавчим документом щодо забезпечення ФОП Скоромного Олександра Борисовича до ТОВ "Схід-Електросервіс", в якій накласти арешт на грошові кошти в національній валюті України (гривня), що належить ТОВ "Схід-Електросервіс" в національній валюті України (гривня), які знаходяться на усіх рахунках ТОВ "Схід-Електросервіс", в усіх банківських установах, у межах ціни позову 690000,00 грн.
В обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову зазначено, що між ТОВ "Схід-Електросервіс" та ФОП Скоромним Олександром Борисовичем було укладено договір №10-П від 15.01.2020. Вказує, що позивачем, як виконавцем за договором, взяті на себе обов'язки виконані в повному обсязі. Разом з тим, відповідачем обов'язки за договором в частині оплати вартості послуг виконано частково у розмірі 150000,00 грн., а тому виконання іншої частини зобов'язань за договором у розмірі 690000,00 грн. відсутнє.
Зазначає, що позивачем на виконання умов договору підписано акт прийому-передачі послуг до договору і направлено його засобами поштового зв'язку на юридичну адресу відповідача, який було повернуто на адресу відправника у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Позивачем додатково направлено документи на офіційну електронну адресу відповідача, які залишились без реагування. Також, позивачем було направлено на адресу відповідача досудову претензію, яка була повернута відправнику у зв'язку із закінченням терміну зберігання та направлялася досудова претензія на офіційну електронну адресу відповідача.
Таким чином, на переконання позивача, викладене є підтвердженням факту систематичного невиконання відповідачем договірних зобов'язань і дає позивачу обґрунтовані підстави вважати, що у випадку задоволення позовних вимог, відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду.
Розглянувши заяву про вжиття заходів забезпечення позову, дослідивши матеріали позовної заяви, суд виходить з наступного.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. Вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.
Приписами статті 136 ГПК України визначені процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову, відповідно до якої, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом (правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
Частиною 1 статті 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього чи вимоги, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності (правова позиція Верховного Суду у постанові від 22.10.2024 у справі №903/511/24).
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду чи вимоги (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Водночас саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без належного обґрунтування та подання доказів на підтвердження таких обставин не свідчить про наявність безумовних підстави для задоволення відповідної заяви та забезпечення позову (правова позиція Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 16.03.2020 у справі №916/3245/19, від 16.10.2019 у справі №904/2285/19).
Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен належним чином обґрунтувати причини звернення із такою заявою та надати суду належні, допустимі, достатні та переконливі докази, що вказують про наявності фактичних обставин, з якими пов'язується важливість та доцільність застосування певного заходу забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв'язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог, обставинами, на яких вони ґрунтуються та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, звертаючись з позовом.
Водночас суд враховує, що відповідно до частини 4 статті 137 ГПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії, на що звертає увагу Верховний Суд у постанові від 15.05.2024 у справі №922/206/24.
Разом з тим, адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Також, Верховний Суд у постанові від 09.12.2020 у справі №910/9400/20 наголошував на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.
Суд зазначає, що під предметом позову розуміється матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Так, предметом позову у даній справі є позовна вимога майнового характеру про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 690000,00 грн.
Натомість суд зазначає, що позивачем у поданій заяві в обґрунтування обраного заходу забезпечення позову висловлено лише суб'єктивні припущення та власні міркування щодо можливості ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Враховуючи вказане, суд зазначає, що оцінюючи необхідність забезпечення позову для захисту ймовірно порушених прав та інтересів позивача та співмірність наслідків вжиття/невжиття заходів забезпечення, слід враховувати ступінь доведеності позивачем зв'язку між змістом порушеного права та інтересу зі способом та наслідками забезпечення позову.
Однак зазначене вище вказує про наявність необґрунтованих припущень та не може бути безумовною підставою для забезпечення позову, а тому суд не може розглядати вказані твердження позивача як безспірні та такі, що належним чином обґрунтовують доцільність вжиття визначеного заходу забезпечення позову.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Тобто, обов'язок доведення наявності обставин щодо можливого істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі невжиття відповідних заходів забезпечення позову покладено ГПК України на заявника.
При цьому в контексті наведеного вище, суд приймає до уваги висновки Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 01.03.2024 у справі №917/1610/23 про необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування заходу забезпечення позову. Вказане відповідає змісту статей 136, 137 ГПК України щодо підстав та заходів для забезпечення позову.
Всупереч наведеному, стверджуючи про необхідність застосування заходу забезпечення позову, позивачем не представлено суду доказів на підтвердження того, що відповідач вчиняє будь-які дії, які ускладнюють або призведуть до неможливості виконання судового рішення і порушення прав позивача, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. Крім того, не представлено суду жодних доказів, що відповідач вчиняє будь-які дії, спрямовані на приховування грошових коштів та уникнення майнової відповідальності або здійснює підготовку до вчинення таких дій, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо.
Водночас із викладених у заяві обставин та тверджень слідує, що відповідач навпаки здійснював на користь позивача систематичні оплати з метою виконання умов договору, про що позивач посилається на низку платіжних доручень, а тому припущення позивача про безумовну наявність наміру відповідача не виконувати свої договірні зобов'язання та рішення суду у разі задоволення позовних вимог, на переконання суду, є необґрунтованим та безпідставним.
Щодо посилань на справу №922/4600/24 за позовом АТ "Харківобленерго" до ТОВ "Схід-Електросервіс" про стягнення заборгованості в якості наявності підстав для вжиття у даній справі заходів забезпечення позову, суд враховує, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин, на що звертає увагу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц).
Верховний Суд у постановах від 27.03.2018 у справі №910/17999/16; від 25.04.2018 у справі №910/24257/16 звертав увагу, що зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Оскільки предмети та підстави позовів у справах, відповідно і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах, а тому посилання заявника на іншу судову справу судом відхиляється.
Водночас із змісту судового рішення у справі №922/4600/24 слідує, що заява про забезпечення позову позивачем не подавалась та судом не вирішувалась, що не позбавило у вказаному випадку позивача можливості доводити перед судом обґрунтованість та правомірність позовних вимог без необхідності звернення до інституту вжиття заходів забезпечення позову.
Суд звертає увагу, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.
В контексті зазначеного, суд також враховує, що під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову такими заходами не повинна блокуватися господарська діяльність юридичної особи, що узгоджується з позицією Верховного Суду у постановах від 25.01.2021 у справі №902/775/20, від 19.01.2021 у справі №902/774/20.
Крім того, вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець (правова позиція Верховного Суду у постанові від 26.09.2019 у справі №521/10766/18).
Щодо тверджень позивача в обґрунтування заяви про забезпечення позову про наявність у відповідача заборгованості, а тому, на думку позивача, є підстави для вжиття запропонованих заявником заходів забезпечення позову суд зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, на що звертає увагу Верховний Суд у постанові від 22.07.2019 у справі №914/120/19.
Суд наголошує, що для застосування певного виду забезпечення позову не достатньо зазначення в заяві про забезпечення позову лише про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Натомість позивачем не доведено зв'язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового рішенням, а саме лише посилання в заяві на потенційну неможливість виконання судового рішення у разі не вжиття заходів забезпечення позову не є достатньою та безумовною підставою для задоволення відповідної заяви.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно з частинами 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).
Однак стверджуючи про необхідність застосування заходу забезпечення позову, позивачем не витримано покладений на нього статтями 73-74 ГПК України тягар доказування та не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Тобто, не підтверджено наявність фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність та важливість застосування визначеного заходу забезпечення позову.
При цьому доводи позивача ґрунтуються виключно на його необґрунтованих припущеннях, не доведені доказами на підтвердження існуючих обставин, які вказують на те, що невжиття заходів забезпечення позову може будь-яким чином ускладнити чи унеможливити захист прав чи законних інтересів позивача, що у своїй сукупності свідчить про відсутність достатніх підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, а тому у задоволенні поданої заяви слід відмовити.
Керуючись статтями 42, 136-140, 232-236 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні заяви ФОП Скоромного Олександра Борисовича про забезпечення позову (вх. №1100 від 27.03.2025) - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в порядку та строки, встановленими статтями 256-257 ГПК України.
Ухвала підписана 31.03.2025 р.
Суддя Г.І. Сальнікова
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.