Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
18.03.2025м. ХарківСправа № 922/4058/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Хотенця П.В.
при секретарі судового засідання Гаврильєві О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова, м. Харків
до 1. Харківської обласної ради, м. Харків , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Театральні Зустрічі", м. Харків , ОСОБА_1 , м. Харків
про визнання незаконним та скасування додатку до рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору іпотеки та витребування нерухомого майна
за участю представників сторін:
прокурора - Ткаченко К.О., посвідчення № 072806 від 01.03.2023 року
відповідачів - 1. Крючков І.М., посвідчення № 459 від 20.02.2024 року, 2. Новікова О.М., адвокат, ордер № 1167845 від 09.12.2024 року, 3. Докашенко Д.В., адвокат, ордер № 1163393 від 20.01.2025 року
Керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів - Харківської обласної ради, м. Харків, Товариства з обмеженою відповідальністю "Театральні Зустрічі", м. Харків ОСОБА_1 , м. Харків, в якій просить визнати незаконним та скасувати пункт 3 додатку 2 до рішення VI сесії Харківської обласної ради VI скликання "Про відчуження об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області" від 21 квітня 2011 року № 145-VI; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 14 жовтня 2011 року № 69-В, укладений між Харківською обласної радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кафе "Зустрічі" (код ЄДРПОУ 24672833), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Погрібною Т.П. і зареєстрований в реєстрі за № 2892; визнати недійсним договір іпотеки від 28 березня 2019 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Театральні зустрічі" (код ЄДРПОУ 37878799) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО та зареєстрований в реєстрі за номером 1480 та витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Театральні Зустрічі" (код ЄДРПОУ 37878799) на користь територіальних громад сіл, селищ, міст Харківської області в особі Харківської обласної ради (код ЄДРПОУ 24283333) об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1048626863101 - нежитлові приміщення підвалу 2-го рівня №№ 1, 35, 36, 37, 38, загальною площею 980,1 кв. м, в нежитловій будівлі літ. "А-7", що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Також просить покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.
Керуючись частиною 6 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що другим відповідачем у позовній заяві вказано фізичну особу, що не є підприємцем, суд звернувся до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання м. Харкова та Харківської області про зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 .
22 листопада 2024 року через систему "Електронний суд", Керівником Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова подано заяву (вхідний № 29421) про забезпечення позову, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1048626863101, а саме: нежитлові приміщення підвалу 2-го рівня №№ 1, 35, 36, 37, 38, загальною площею 980,1 кв. м, в нежитловій будівлі літ. "А-7", що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25, із забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії з цим майном.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні заяви (вхідний № 29421 від 22 листопада 2024 року) Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова про забезпечення позову.
03 грудня 2024 року через канцелярію суду Відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання м. Харкова та Харківської області подано відповідь (вхідний №30381) про місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 .
Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 грудня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначено підготовче засідання на 17 грудня 2024 року о 15 годин.
10 грудня 2024 року через систему "Електронний суд", Товариством з обмеженою відповідальністю "Театральні Зустрічі" подано заяву (вхідний № 30984) про вступ представника у справу, яку суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.
16 грудня 2024 року через систему "Електронний суд", ОСОБА_1 подано клопотання (вхідний № 31596) про відкладення підготовчого засідання, яке суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.
16 грудня 2024 року через систему "Електронний суд", Товариством з обмеженою відповідальністю "Театральні Зустрічі" подано відзив (вхідний № 31561) на позовну заяву, який суд приймає та долучає до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою суду від 17 грудня 2024 року, на підставі статтей 177, 181, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232 Господарського процесуального кодексу України відкладено підготовче засідання на 23 січня 2025 року о 15:40 годин.
20 грудня 2024 року через систему "Електронний суд", Керівником Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова подано відповідь (вхідний № 32038) на відзив, яку суд приймає та долучає до матеріалів справи.
23 грудня 2024 року через систему "Електронний суд", ОСОБА_1 подано відзив (вхідний № 32082) на позовну заяву, який суд приймає та долучає до матеріалів справи.
25 грудня 2024 року через систему "Електронний суд", Товариством з обмеженою відповідальністю "Театральні Зустрічі" подано заперечення (вхідний № 32421), які суд приймає та долучає до матеріалів справи.
17 січня 2025 року через систему "Електронний суд", Товариством з обмеженою відповідальністю "Театральні Зустрічі" подано заяву (вхідний № 1247) про застосування строку позовної давності, яку суд приймає та долучає до матеріалів справи.
22 січня 2025 року через систему "Електронний суд", Керівником Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова подано заперечення (вхідний № 1733) на заяву про застосування строку позовної давності, які суд приймає та долучає до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою суду від 23 січня 2025 року, на підставі статтей 177, 181, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232 Господарського процесуального кодексу України відкладено підготовче засідання на 28 січня 2025 року о 14:20 годин.
24 січня 2025 року через систему "Електронний суд", Керівником Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова подано пояснення (вхідний № 2047), які суд приймає та долучає до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 28 січня 2025 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, до 05 березня 2025 року; підготовче засідання відкладено на 10 лютого 2025 року о 15:40 року.
Протокольною ухвалою суду від 10 лютого 2025 року, на підставі пункту 3 частини 2 статті 185, статті 232 Господарського процесуального кодексу України закрито підготовче провадження та призначено справи до судового розгляду по суті на 03 березня 2025 року о 15 годин.
Протокольною ухвалою суду від 03 березня 2025 року на підставі частини 2 статті 216, статті 232 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву у судовому засіданні до 18 березня 2025 року до 14:30 годин.
Прокурор у судовому засіданні, у відповіді на відзив та письмових поясненнях підтримує заявлені позовні вимоги і просить їх задовольнити у повному обсязі.
Представник першого відповідача у судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечує, просить відмовити у задоволенні позову.
Представник другого відповідача у судовому засіданні, у відзиві на позовну заяву та письмових запереченнях проти позову заперечує, просить відмовити у його задоволенні. У згаданій заяві просить суд застосувати строк позовної давності.
Представник третього відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує, просить відмовити у їх задоволенні.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, вислухавши пояснення прокурора та повноважних представників відповідачів, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Шевченківською окружною прокуратурою м. Харкова здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023222060000054 від 07 березня 2023 року за частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України.
Під час досудового розслідування окружною прокуратурою в Харківській обласній ради в порядку статті 93 КПК України отримано низку приватизаційних справ, в тому числі щодо приватизації нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25.
Вивченням приватизаційної справи щодо нежитлових підвальних приміщень загальною площею 902,3 кв.м, що відображаються на балансі ОКП Харківського державного академічного театру опери та балету ім. М.В. Лисенка та перебувають в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю "Кафе “Зустрічі" встановлено, що 15 вересня 2001 року між Харківським державним академічним театром опери та балету ім. М.В. Лисенка (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Театральні Зустрічі" (орендарем) було укладено договір оренди нежитлових приміщень.
Згідно пункту 1.1. вказаного договору оренди вартість орендованого майна становить 496 500 грн станом на 28 березня 2001 року.
На підставі вказаного договору в строкове платне користування орендарю передано нежитлові приміщення підвалу 2-го рівня №1-:-40, загальною площею 902,3 кв.м (Майно), розташовані в за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25, літ. "А-7", які належали територіальним громадам сіл, селищ, міст Харківської області в особі Харківської обласної ради. Строк дії договору до 15 вересня 2016 року.
Відповідно до умов договору оренди орендар має право: з письмового дозволу орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переозброєння, що зумовлює підвищення його вартості (пункт 5.2.). Орендар має право на проведення ремонтних робіт в орендованих приміщеннях при наявності узгодженої проектної документації та з письмового дозволу орендодавця за власні кошти без заліку їх в рахунок орендної плати (пункт 5.6.). У разі коли Орендарем з дозволу Орендодавця здійснено за рахунок власних коштів покращення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об'єкту оренди без його пошкодження і якщо ці покращення склали не менш як 25 (двадцять п'ять) відсотків оціночної вартості орендованого майна, орендар має переважне право на викуп цього майна.
Актом прийому-передачі від 15 вересня 2001 року майно, зазначене у договорі оренди, передано орендарю.
Рішенням VI сесії VI скликання Харківської обласної ради від 16 червня 2011 року №192-VI "Про внесення змін до додатку 2 до рішення обласної ради від 21 квітня 2011 року № 145-VI "Про відчуження об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області" доповнено перелік об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, що підлягають відчуженню шляхом викупу, зокрема пункт 3 - нежитлові підвальні приміщення загальною площею 902,3 кв.м, що відображаються на балансі обласного комунального підприємства Харківського державного академічного театру опери та балету ім. М.В. Лисенка та перебувають в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю "Кафе "Зустрічі".
Орендар 29 червня 2011 року звернувся до Харківської обласної ради з листом про приватизацію орендованого майна шляхом викупу.
Харківською обласною радою 18 липня 2011 року укладено з Українсько-російською товарною біржею договір № 97 на проведення незалежної оцінки орендованого майна для приватизації шляхом викупу.
Українсько-російською товарною біржею 29 липня 2011 року складено звіт про оцінку нежитлових підвальних приміщень 2 поверху в будівлі літ "А-7", загальною площею 902,3 кв.м, відповідно до якого вартість зазначеного майна для приватизації шляхом викупу станом на 30 червня 2011 року склала 2655000 грн.
У подальшому, 14 жовтня 2011 року між Харківською обласною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кафе "Зустрічі" укладено договір купівлі-продажу № 69-В, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Погрібною Т.П. і зареєстрований в реєстрі за № 2892, на підставі якого шляхом викупу за 2655000 грн, у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Кафе "Зустрічі" перейшло все майно, яке було орендовано на підставі договору оренди, а саме: нежитлові приміщення підвалу 2-го рівня № 1-:-40, загальною площею 902,3 кв.м, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 25, літ. "А-7".
У подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю "Кафе "Зустрічі" 23 листопада 2011 року уклало договір купівлі-продажу з Товариством з обмеженою відповідальністю "Театральні зустрічі" (код ЄДРПОУ 37878799) посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО Івановою О.С. та зареєстрований у Реєстрі за номером 2664, за умовами якого відчужило останньому спірні нежитлові приміщення.
Право власності на майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "Театральні Зустрічі" зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 жовтня 2016 року.
Крім того, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Театральні Зустрічі" та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 28 березня 2019 року укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО та зареєстрований в Реєстрі за номером 1480.
За вказаним договором спірне майно передано в іпотеку ОСОБА_1 задля забезпечення виконання зобов'язання, що виникло у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за договором позики від 26 березня 2019 року на суму 500 000 грн, із строком повернення грошей на пізніше 26 березня 2022 року.
Також, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 11 листопада 2019 року внесено зміни до об'єкту нерухомого майна, а саме: “нежитлові приміщення підвалу 2-го рівня №1-:-40, загальною площею 902,3 кв.м., в нежитловій будівлі літ. "А-7", об'єкт житлової нерухомості: Ні" змінено на "нежитлові приміщення підвалу 2-го рівня № № 1, 35, 36, 37, 38, загальною площею 980,1 кв.м., в нежитловій будівлі літ. "А-7", об'єкт житлової нерухомості: Ні". Зміни внесені на підставі інформаційної довідки від 28 серпня 2019 року та технічного паспорту від 21 березня 2019 року, виданих ФОП Чекригіною Т.С.
Зазначені обставини стали підставою для звернення Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова до суду із цим позовом до відповідачів про визнання незаконним та скасування додатку до рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору іпотеки та витребування нерухомого майна.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Між Харківським державним академічним театром опери та балету ім. М.В.Лисенка (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кафе "Зустрічі" (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень від 15 вересня 2001 року.
Згідно договору оренди в строкове платне користування орендарю передані нежитлові приміщення підвалу 2-го рівня №1-:-40, загальною площею 902,3 кв.м. (далі-Майно), розташовані в за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до умов договору нежитлові приміщення належали територіальним громадам сіл, селищ, міст Харківської області в особі Харківської обласної ради. Встановлено строк дії договору до 15 вересня 2016 року.
Відповідно до Акту прийому-передачі від 15 вересня 2001 року майно, зазначене у договорі оренди, передано орендарю.
Рішенням VI сесії VI скликання Харківської обласної ради від 16 червня 2011 року №192-VI "Про внесення змін до додатку 2 до рішення обласної ради від 21 квітня 2011року № 145-VI "Про відчуження об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області" доповнено перелік об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, що підлягають відчуженню шляхом викупу, зокрема пункт З - нежитлові підвальні приміщення загальною площею 902,3 кв.м, що відображаються на балансі обласного комунального підприємства Харківського державного академічного театру опери та балету ім. М.В. Лисенка та перебувають в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю "Кафе "Зустрічі".
Орендар 29 червня 2011 року звернувся до Харківської обласної ради з листом про приватизацію орендованого майна шляхом викупу.
Українсько-російською товарною біржею 29 липня 2011 року складено звіт про оцінку нежитлових приміщень, відповідно до якого вартість зазначеного майна для приватизації шляхом викупу склала 2655000,00 грн.
14 жовтня 2011 року між Харківською обласною радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кафе "Зустрічі" укладено договір купівлі-продажу № 69-В, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Погрібною Т.В. і зареєстрований в реєстрі за № 2892, на підставі якого шляхом викупу за 2 655 000,00грн, з ПДВ, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кафе "Зустрічі" передано у власність майно, яке було орендовано на підставі договору оренди, а саме: нежитлові приміщення підвалу 2-го рівня № 1-:-40, загальною площею 902,3 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно договору купівлі-продажу від 23 листопада 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського МНО Івановою О.С. та зареєстрований у реєстрі за № 2664, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кафе "Зустрічі" продало Товариству з обмеженою відповідальністю "Театральні Зустрічі" вищезазначені нежитлові приміщення.
Право власності на майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "Театральні Зустрічі" зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 жовтня 2016 року.
Крім того, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Театральні Зустрічі" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 28 березня 2019 року, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О. та зареєстрований в реєстрі № 148. За вказаним договором спірне майно передане в іпотеку ОСОБА_1 з метою забезпечення виконання зобов'язання, що виникло у ОСОБА_3 за договором позики від 26 березня 2019 року на суму 500000,00 грн із строком повернення грошей не пізніше 26 березня 2022 року.
Також, 11 листопада 2019 року внесені зміни до об'єкту нерухомого майна, а саме: нежитлові приміщення підвалу 2-го рівня № 1-:-40, загальною площею 902,3 кв.м. в нежитловій будівлі літ. “А-7» змінено на нежитлові приміщення підвалу 2-го рівня №№ 1, 35, 36, 37, 38 загальною площею 980,1кв.м. в нежитловій будівлі літ. “А-7».
Відповідно до частини 2 статті 345 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом. Приватизація об'єкта оренди здійснюється відповідно до чинного законодавства.
Статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що приватизація проводиться з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.
Статтею 3 Закону України “Про приватизацію державного майна» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Згідно частини 6 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.
Приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні, за конкурсом (стаття 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності є, відповідно, органи приватизації, створені місцевими Радами.
Згідно частини 1 статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих, державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: визначають ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову вартість продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом.
За рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об'єкта малої приватизації із залученням, у разі необхідності, аудитора (аудиторської фірми) та здійснюється його оцінка в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом визначаються відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України (стаття 9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин)).
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, не проданих на аукціоні, за конкурсом, а також включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
Згідно частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Отже, суд вважає, що правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Харківська обласна рада. Зазначене є тім більш обґрунтованим з урахуванням приписів чинного законодавства України про приватизацію, що були чинними станом на квітень - жовтень 2011 року (тобто в період, коли виникли спірні правовідносини), адже вказаними приписами не деталізувалися обмеження та особливі умови приватизації комунального майна шляхом його викупу, а так само не визначалися обмеження прав органів місцевого самоврядування щодо ухвалення рішень про включення об'єктів малої приватизації до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
Щодо позовної вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування пункту 3 додатку 2 до рішення VI сесії Харківської обласної ради VI скликання "Про відчуження об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області" від 21 квітня 2011 року № 145-VI, суд зазначає наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (предмет позову - визнання неправомірним і скасування пункту рішення, визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки) сформульовано правовий висновок, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Аналогічні за змістом висновки щодо застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України викладено Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18 (пункт 8.36).
При цьому в пункті 49 постанови від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване (аналогічні висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (пункт 46), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52),від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34)).
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про визнання незаконним і скасування пункту 3 додатку 2 до рішення VI сесії Харківської обласної ради VI скликання "Про відчуження об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області" від 21 квітня 2011 року № 145-VI та про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 14 жовтня 2011 року № 69-В, укладеного між Харківською обласної радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кафе “Зустрічі", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Погрібною Т.П. і зареєстрованого в реєстрі за № 2892 - не підлягають задоволенню саме з мотивів неефективності обраного прокурором способу захисту прав територіальної громади Харківської області (аналогічний висновок викладено в пунктах 73, 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
Аналогічні висновки у справі з подібними обставинами зроблено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 вересня 2024 року у справі № 922/459/22.
У свою чергу, обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 92.5/642/19 (пункт 54), від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
Суд зауважує, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, то це виключає необхідність надання судом оцінки будь-яким іншим аргументам в цій частині вимог.
Щодо позовної вимоги прокурора про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Театральні Зустрічі" на користь територіальних громад сіл, селищ, міст Харківської області в особі Харківської обласної ради об'єкту нерухомого майна, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб'єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 Цивільного кодексу України).
Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Велика Палата Верховного Суду зазначала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Тобто, у цивільному законодавстві під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об'єкта права власності у володіння власника. Ознаками віндикаційного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.
Отже, саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18).
Разом з тим, застосування інституту віндикації зумовлює необхідність з'ясування судом ознак добросовісності/недобросовісності у діях кінцевого набувача майна для забезпечення дотримання критерію пропорційності при втручанні у його майнові права.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 виснувала, що для розкриття критерію пропорційності велике значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).
Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 Цивільного кодексу України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19.
Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди мають застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права, що передбачають й інші критерії, які мають бути дотримані суб'єктами публічного права під час втручання у право власності.
Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 Цивільного кодексу України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Ухвалення ж рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 Цивільного кодексу України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 Цивільного кодексу України (пункт 5.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19).
Суд зауважує, що частиною п'ятою статті 12 Цивільного кодексу України визначено, що у разі, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом. Причому відповідні положення частини 5 статті 12 Цивільного кодексу України в практиці Верховного Суду повною мірою застосовуються також і до правовідносин щодо витребування майна з чужого незаконного володіння (саме така правова позиція сформульована, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 757/61314/18-ц та від 27 липня 2023 року у справі № 201/12927/17). Водночас прокурором не подано суду доказів, які свідчили б про недобросовісність Товариства з обмеженою відповідальністю "Театральні Зустрічі" як набувача спірного майна.
Так, судом не можуть бути прийнятими до уваги доводи прокуратури щодо пов'язаності Товариства з обмеженою відповідальністю "Театральні Зустрічі" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кафе "Зустрічі", оскільки прокурором не доведено, як чином було порушено процес приватизації в момент укладення договору купівлі-продажу об'єкту нерухомості між сторонами (зокрема, які саме конкретні норми чинного законодавства України про приватизацію державного та комунального майна та якими саме конкретними діями відповідачів були порушені).
Крім того, згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тобто позовна вимога про витребування майна спрямована до Товариства з обмеженою відповідальністю "Театральні Зустрічі", яке не було учасником приватизації та при укладенні договору купівлі-продажу з Товариством з обмеженою відповідальністю "Кафе "Зустрічі", добросовісно покладалася на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та не знала і не мала знати про існування порушених прав територіальної громади Харківської області, а також потенційні порушення під час приватизації.
Матеріали справи не містять доказів пов'язаності Товариства з обмеженою відповідальністю "Театральні Зустрічі" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кафе "Зустрічі" у їх діях щодо приватизації та відчуження майна з порушенням інтересів територіальної громади. Будь-яких доказів обізнаності Товариства з обмеженою відповідальністю "Театральні Зустрічі" про порушення порядку приватизації майна або наявності обмежень по відчуженню такого майна під час його приватизації Товариством з обмеженою відповідальністю "Кафе "Зустрічі" - матеріали справи не містять. Тобто суд вважає, що прокурором жодним чином не було обґрунтовано недобросовісність поточного власника майна - Товариства з обмеженою відповідальністю "Театральні Зустрічі", тому вимоги прокурора про витребування у добросовісного набувача на користь територіальних громад сіл, селищ, міст Харківської області в особі Харківської обласної ради спірного об'єкта нерухомого майна - не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про прокурора про визнання недійсним договору іпотеки, суд зазначає, що визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 14 жовтня 2011 № 69-В, укладеного між Харківською обласної радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кафе "Зустрічі", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Погрібною Т.П. і зареєстрованого в реєстрі за № 2892 - не підлягають задоволенню саме з мотивів неефективності обраного прокурором способу захисту прав територіальної громади Харківської області.
Відповідно до частини 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Виходячи, із зазначеної норми права, суд вважає, що договір іпотеки, як і основне зобов'язання, також не підлягає задоволенню з мотивів неефективності обраного прокурором способу захисту прав територіальної громади Харківської області.
Щодо заяви другого відповідача про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.
Главою 19 Цивільного кодексу України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Згідно статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 цієї Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року за заявою № 23890/02 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
Відповідно до статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановлених статтями 253-255 цього Кодексу.
Встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Отже, норми, установлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Згідно статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов - можливості реалізувати своє право на захист у примусовому порядку, тобто через суд.
Відповідно до статтей 251-252 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Згідно статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до статті 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Згідно статті 261 Цивільного кодексу України за загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Таким чином, для правильного застосування частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Такі правові висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 31 травня 2023 року у справі № 908/3168/21, від 14 березня 2023 року у справі № 922/3013/19, від 12 липня 2022 року у справі № 1.380.2019.002610, від 17 лютого 2021 року у справі № 926/2260/19, від 24 квітня 2018 року у справі №902/538/14, від 01 жовтня 2020 року у справі № 910/16586/18, Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15, від 06 червня 2018 року у справі №372/1387/13-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та Верховним Судом України у постанові від 19 квітня 2017 року у справі № 405/4999/15-ц.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно пункту 2 частини 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
З урахуванням того, що прокурор у даній справі є самостійним позивачем, то строк звернення до суду за захистом інтересів держави необхідно обраховувати з дня, коли саме прокурору стало відомо або могло стати відомо про порушене право.
30 січня 2024 року набув чинності Закон "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини", яким пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України викладено у наступній редакції: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".
Матеріали справи свідчать, що прокуратурі про незаконність оскаржуваного рішення Харківської обласної ради від 21 квітня 2011 року № 145-VI та про існування спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 14 жовтня 2011 року № 69-В стало відомо під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023222060000054 07 березня 2023 року.
Проте, сам по собі факт реєстрації певних відомостей у ЄРДР не свідчить про обізнаність прокурора із протиправним характером вибуття спірного майна, розташованого саме за цією адресою, з власності територіальних громад сіл, селищ, міст Харківської області, а лише свідчить про виконання прокурором вимог статті 214 КПК України щодо невідкладного внесення відомостей до ЄРДР після надходження повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, прокурор дізнався про факт порушення процедури продажу спірних нежитлових приміщень лише після отримання прокурором у кримінальному провадженні № 42023222060000054 відповіді Харківської обласної ради від 24 червня 2024 року № 01-43/1668 на запит прокурора в порядку статті 93 КПК України.
Останнє пов'язано з тим, що встановити чи додержано передбачену Законом процедуру приватизації у кожному конкретному випадку за кожною окремою адресою можливо лише шляхом безпосереднього вивчення матеріалів кожної приватизаційної справи, зокрема, встановленням наявності в останній звернення з метою надання дозволу на поліпшення, наявності або відсутності дозволу на поліпшення, документального підтвердження наявності проведених поліпшень, оцінка майна, відповідні договори.
Відповідно частини 5 статті 40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК України, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.
Таким чином порушення, прокурором виявлено лише за результатами опрацювання отриманих у ході досудового розслідування кримінального провадження № 42023222060000054 доказів - матеріалів приватизаційних справ, наданих прокурору Харківською обласною радою 24 червня 2024 року на запит прокурора в порядку статті 93 КПК України.
З наведеного суд вбачає, що строк позовної давності прокурором не пропущений, у зв'язку з чим заява другого відповідача про застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню.
Водночас в контексті вищевикладеного суд не може залишити поза увагою тієї обставини, що усі докази, додані прокурором до позовної заяви, отримані прокурором з матеріалів кримінального провадження № 42023222060000054. При цьому що позов подано прокурором 15 листопада 2024 року. Одночасно матеріали справи містять постанову прокурора про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42023222060000054, яка датована 21 листопада 2024 року, тобто вже після дати фактичного подання прокурором до суду вказаних матеріалів як доказів у розглядуваній справі.
Суд зауважує, що допустимість доказів за статтею 77 Господарського процесуального кодексу України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи (постанова Верховного Суду від 28 січня 2025 року у справі № 910/1052/23).
Згідно частин 1, 2 статті 222 Кримінального процесуального кодексу України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування у зв'язку з участю в ньому, про їх обов'язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом. Отже, стаття 222 Кримінального процесуального кодексу України встановлює недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування без отримання дозволу. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі N 910/8482/18 (910/4866/21), від 20 жовтня 2021 року у справі N 910/10222/19, від 30 вересня 2021 року у справі N 927/741/19, від 04 лютого 2025 року у справі № 922/1076/22.
Таким чином, суд доходить висновку про те, що станом на дату подання прокурором доказів разом із позовною заявою (15 листопада 2024 року) не існувало дозволу слідчого або прокурора про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42023222060000054, через що усі докази, подані прокурором разом із позовною заявою, слід вважати недопустимими. Зазначене поряд із вищевикладеним також є підставою для відмови прокурору в позові.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги прокурора необґрунтованими, не підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, та такими, що не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір покладається на прокурора.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 183, 194, 195, 196, 201, 208-210, 217, 218, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "28" березня 2025 р.
Суддя П.В. Хотенець