адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/ Код ЄДРПОУ 03500004
01.04.2025 Справа № 917/353/25
Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., секретар судового засідання Отюгова О.І., розглянувши справу
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТАЛІТА", вул. Глинки, 7, оф. 1218, м. Дніпро, 49000
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙ ДЖЕТ-Х", вул. Халаменюка Олександра, 8, кім. 508, м. Кременчук, Полтавська область, 39600
про стягнення 558 593,33 грн,
без виклику сторін
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Товариство з обмеженою відповідальністю "НАФТАЛІТА" звернулося до суду із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙ ДЖЕТ-Х" про стягнення заборгованості за договором №20/23 поставки нафтопродуктів у розмірі 558 593,33 грн, з яких: 531 870,00 грн - сума основного боргу, 8 171,94 грн - інфляційні втрати, 3 318,28 грн - 3% річних,15 233,11 грн - пеня (вх. №367/25).
Позовну заяву обґрунтовано тим, що відповідач неналежним чином здійснює розрахунки за договором поставки нафтопродуктів № 20/23 від 06.02.2023 року.
Позивач також вказав у позові, що у зв'язку з розглядом справи очікує понести такі судові витрати: судовий збір в сумі 6 703, 13 гривень. Витрати на правову допомогу будуть надані суду додатково.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази : копії Договору про постачання нафтопродуктів № 20/23 від 06.02.2023 року, видаткові накладні, акт звірки, розрахунок суми позову, виписки з ЄДР на ТОВ «НАФТАЛІТА», рішення про призначення директора ТОВ «НАФТАЛІТА», наказу про призначення директора ТОВ «НАФТАЛІТА».
Відповідач подав до суду відзив (вх. № 3122), у якому просить суд відмовити у позові, стверджуючи про те, що вимоги ТОВ «НАФТАЛІТА» про стягнення з ТОВ «СКАЙ ДЖЕТ-Х» коштів за договором поставки нафтопродуктів №20/23 від 06.02.2023 р. є необґрунтованими та передчасними, оскільки строк виконання зобов'язань Сторін по цьому Договору переносяться на час дії відповідних форс-мажорних обставин (п. 8.1. Договору). Так, 28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України листом №2024/02.0-7.1 повідомила, що на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР та інших документів вона засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану із 05:30 ранку 24.02.2022р. строком на 30 діб відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Для засвідчення форс-мажорних обставин ТПП підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022р. до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності. Оскільки строк виконання зобов'язань ТОВ «СКАЙ ДЖЕТ-Х» по договору поставки нафтопродуктів №20/23 від 06.02.2023 р. не настав, то відсутні також підстави для нарахування та стягнення з Відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних. На думку відповідача, вищенаведене свідчить, про відсутність підстав для задоволення позову.
До відзиву відповідач як докази подав копії виписки з ЄДРПОУ, довідки про залишки на рахунках.
18.03.2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 3658), дана відповідь подана з пропуском строку, встановленого ухвалою суду від 25.02.2025 року, без клопотання про поновлення такого строку (останній день строку на подачу відповіді на відзив 11.03.2025 року).
Інших заяв по суті спору до суду не надходило.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
21.02.2025 року до Господарського суду Полтавської області через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТАЛІТА" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙ ДЖЕТ-Х" про стягнення заборгованості за договором №20/23 поставки нафтопродуктів у розмірі 558 593,33 грн, з яких: 531 870,00 грн - сума основного боргу, 8 171,94 грн - інфляційні втрати, 3 318,28 грн - 3% річних,15 233,11 грн - пеня (вх. №367/25).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2025 року справу № 917/353/25 розподілено судді Тимощенко О.М.
Ухвалою від 25.02.2025 року суд відкрив провадження у даній справі, ухвалив справу розглядати в порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи, встановив строки подачі заяв по суті.
06.03.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
18.03.2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 3658). Дана відповідь подана з пропуском строку, встановленого ухвалою суду від 25.02.2025 року, без клопотання про поновлення такого строку (останній день строку на подачу відповіді на відзив 11.03.2025 року).
За приписами ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд залишає без розгляду відповідь на відзив на підставі ст. 118 ГПК України.
Сторони клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суду не надали.
Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Згідно із ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
06.02.2023 року, між ТОВ «НАФТАЛІТА» ( Позивач, постачальник) та ТОВ «СКАЙ ДЖЕТ-Х» (Відповідач, покупець) був укладений договір поставки нафтопродуктів № 20/23 (Договір), за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язується, передати у власність покупця нафтопродукти: змащувальні матеріали, автохімія, антифризи (в асортименті) (далі - товар), а покупець прийняти товар та сплатити за нього, відповідно до умов цього договору. (арк. справи 7-8).
При укладенні Договору сторони, зокрема, узгодили наступне:
- відповідно до пункту 3.5. Договору - Товар вважається поставленим Постачальником і прийнятим Покупцем по кількості і якості, а право власності на Товар таким, що перейшло від Постачальника до Покупця в момент виконання поставки Постачальником, передбачений базисом постачання. Ризики втрати і порчі Товару переходять від Постачальника до Покупця з моменту передбаченого базисом поставки.
- пунктом 3.8. Договору сторони погодили, що належним чином оформлена видаткова накладна на товар або товарно-транспортна накладна на поставку Товару - є належним підтвердженням отримання товару Покупцем.
- Згідно пункту 5.3 Договору Покупець зобов'язується сплатити за поставлений товар впродовж 21 (двадцяти одного) банківських днів з дати поставки товару.
- за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за Договором, Сторони несуть відповідальність у відповідності до Договору та законодавства України. За умовами пункту 6.4. Договору в разі несплати, або несвоєчасної оплати вартості отриманого Товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню з розрахунку облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочки платежу від вартості несплаченого або невчасно сплаченого Товару. Оплата пені не звільняє Покупця від виконання прийнятих на себе зобов'язань за цим Договором.
Судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 565 170 грн, разом з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 6250 від 14.10.2024 р. на суму: 53 300, 00 гривень, видатковою накладною № 6251 від 14.10.2024 р. на суму: 33 000, 00 гривень, видатковою накладною № 6273 від 15.10.2024 р. на суму: 11 000, 00 гривень, видатковою накладною № 6319 від 17.10.2024 р. на суму: 73 000, 00 гривень, видатковою накладною № 6351 від 17.10.2024 р. на суму: 20 000, 00 гривень, видатковою накладною № 6459 від 23.10.2024 р. на суму: 20 800, 00 гривень, видатковою накладною № 6629 від 30.10.2024 р. на суму: 20 000, 00 гривень, видатковою накладною № 6643 від 30.10.2024 р. на суму: 20 000, 00 гривень, видатковою накладною № 6712 від 04.11.2024 р. на суму: 20 000, 00 гривень, видатковою накладною № 6747 від 04.11.2024 р. на суму: 53 300, 00 гривень, видатковою накладною № 6748 від 04.11.2024 р. на суму: 3 360, 00 гривень, видатковою накладною № 6845 від 07.11.2024 р. на суму: 20 000, 00 гривень, видатковою накладною № 6946 від 13.11.2024 р. на суму: 20 000, 00 гривень, видатковою накладною № 7201 від 22.11.2024 р. на суму: 20 000, 00 гривень, видатковою накладною № 7207 від 22.11.2024 р. на суму: 20 000, 00 гривень, видатковою накладною № 7210 від 22.11.2024 р. на суму: 73 000, 00 гривень, видатковою накладною № 7320 від 28.11.2024 р. на суму: 20 000, 00 гривень, видатковою накладною № 7458 від 05.12.2024 р. на суму: 4 410, 00 гривень, видатковою накладною № 7467 від 05.12.2024 р. на суму: 20 000, 00 гривень, видатковою накладною № 7468 від 06.12.2024 р. на суму: 20 000, 00 гривень, видатковою накладною № 7469 від 06.12.2024 р. на суму: 20 000, 00 гривень (арк. справи 9-19).
Термін оплати поставленого товару згідно пункту 5.3 Договору впродовж 21 (двадцяти одного) банківських днів з дати поставки товару.
Отриманий товар Відповідач оплатив лише частково на суму 33 300,00 грн ( за товар отриманий за видатковою накладною № 6250 від 14.10.2024 р.).
За даними позивача заборгованість відповідача складає 531 870 грн.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 531 870,00 грн - сума основного боргу, 8 171,94 грн - інфляційні втрати, 3 318,28 грн - 3% річних,15 233,11 грн - пеня.
Заперечення відповідача зводяться до того, що строк виконання зобов'язань не настав у зв'язку з наявністю форс-мажорних обставин (п. 8.1. Договору).
4.Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно п. 5 ст. 16 ЦК України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Спірні правовідносини між сторонами виникли в зв'язку з укладенням та виконанням договору поставки.
Згідно із ст. 265 Господарського кодексу України (далі ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.
Згідно із ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У ч.1 ст. 662 ЦК України вказано, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У статті 664 ЦК України вказано, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 334 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення (ст.631 ЦК України).
Отже, укладений між сторонами Договір поставки нафтопродуктів № 20/23 від 06.02.2023 року є належною підставою для виникнення прав та обов'язків у сторін.
Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України, частина 7 статті 193 ГК України).
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав зобов'язання за вищезазначеним Договором щодо здійснення ним поставки товару. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором не повністю оплатив отриманий товар у встановлені строки, заборгованість останнього складає 531 870 грн.
Відповідачем не надано суду жодних доказів, що підтверджують факт виконання своїх зобов'язань з оплати в повному обсязі отриманого Товару, пред'явлення претензій щодо його якості та кількості, неотримання Товару за вказаними накладними.
Заборгованість відповідача в сумі 531 870 грн. також підтверджується актом звірки за період 01.10.2024-10.02.2025 року (арк. справи 20).
Двадцять першого грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/499/20 досліджував питання щодо використання акту звірки взаєморозрахунків, як доказу господарської операції. Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Він відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018р. у справі № 905/1198/17; від 24.10.2018р. у справі № 905/3062/17; від 05.03.2019р. у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Із наявного акта звірки взаєморозрахунків вбачається, що відповідач засвідчує факт наявності у нього зобов'язання зі сплати грошових коштів у розмірі 531 870, 00 грн.
Відповідач доказів сплати суми боргу суду не надав.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 531 870 грн підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).
Пунктом 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 6.4. Договору встановлено, що в разі несплати, або несвоєчасної оплати вартості отриманого Товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню з розрахунку облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочки платежу від вартості несплаченого або невчасно сплаченого Товару. Оплата пені не звільняє Покупця від виконання прийнятих на себе зобов'язань за цим Договором
Пунктом 9.18. Договору визначено, що положення ч. 6 ст. 232 ГК України не застосовуються до відносин сторін за Договором.
Позивач заявив до стягнення з відповідача 8 171,94 грн - інфляційні втрати, 3 318,28 грн - 3% річних, 15 233,11 грн - пеня згідно його розрахунку ( арк. справи 21-25).
Відповідач контррозрахунку ціни позову не надав, незгоди щодо арифметичної правильності розрахунку не висловив.
Перевірка правильності розрахунку пені, річних та інфляційних втрат здійснена судом за допомогою програми Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга: закон".
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 15 233,11 грн судом встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним, обґрунтованим та відповідає вимогам законодавства.
При цьому, за розрахунком суду інфляційні втрати та 3 % складають більші суми, тоді як позивач просить стягнути 8 171,94 грн інфляційних та 3 318,28 грн. річних.
Відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати та 3 % річних, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір (8 171,94 грн інфляційних втрат та 3 318,28 грн 3% річних) підлягає стягненню з відповідача.
Отже, позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором №20/23 поставки нафтопродуктів у розмірі 558 593,33 грн, з яких: 531 870,00 грн - сума основного боргу, 8 171,94 грн - інфляційні втрати, 3 318,28 грн - 3% річних, 15 233,11 грн - пені є правомірними та обґрунтованими.
Відхиляючи заперечення відповідача суд зазначає наступне.
Пунктом 8.1. Договору поставки нафтопродуктів №20/23 від 06.02.2023 р. передбачено: Сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого із своїх зобов'язань за цим Договором, якщо доведе, що воно було викликане перешкодою поза її контролем і що від неї нерозумно було очікувати прийняття до уваги цієї перешкоди під час укладення договору або уникнення чи подолання цієї перешкоди чи її наслідків.
Згідно зі статтею 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Проте суд вважає такі аргументи відповідача необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
За частиною 2 статті 218 ГК України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку.
Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в постановах: від 25.01.2022 у справі № 904/3886/22, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 09.11.2021 у справі №913/20/21.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.07.2021 у справі №912/3323/20, ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.
Судом встановлено, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в України" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.
Частиною 1 статті 141 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Суд зазначає, що вищенаведені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 141Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", зокрема щодо підтвердження наявності форс-мажорних обставин, мають загальний характер та підлягають застосуванню у тому числі й щодо спірних правовідносин.
Отже, відповідний сертифікат ТПП України є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.
Проте у порушення приписів чинного законодавства та умов договору на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав відповідного документа.
Також судом встановлено, що всупереч приписам законодавства в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази письмового повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин.
Крім цього, посилання відповідача на лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 суд вважає необґрунтованим, оскільки вказаний документ не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб'єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб'єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Також, суд звертає увагу відповідача на те, що лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.
При цьому зазначений лист не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність у нього форс-мажорних обставин.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №922/193/23, від 29.06.2023 у справі №922/999/22, від 07.06.2023 у справі №912/750/22, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 та ін.
З огляду на зазначене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про звільнення його від виконання зобов'язань та відповідальності через настання форс-мажорних обставин.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором №20/23 поставки нафтопродуктів у розмірі 558 593,33 грн, з яких: 531 870,00 грн - сума основного боргу, 8 171,94 грн - інфляційні втрати, 3 318,28 грн - 3% річних, 15 233,11 грн - пені є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Розподіляючи витрати по сплаті судового збору суд зазначає наступне.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні з позовом до суду згідно платіжної інструкції № 7211 від 20.02.2025 року позивач сплатив судовий збір у розмірі 6 703,13 грн.
Зарахування судового збору у розмірі 6 703,13 грн до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджується довідкою (арк. справи 32).
У зв'язку із задоволенням позову на підставі ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача у розмірі 6 703, 13 гривень.
Керуючись статтями 129, 232-233,237-238,240 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СКАЙ ДЖЕТ-Х» (Код ЄДРПОУ 43596842, місцезнаходження: 39600, Полтавська обл., місто Кременчук, вул. Халаменюка Олександра, буд. 8 кімн. 508) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «НАФТАЛІТА» (код ЄДРПОУ 43244715, місцезнаходження: 49000, місто Дніпро, вулиця Глинки, будинок 7, офіс 1218) 531 870,00 грн - сума основного боргу, 8 171,94 грн - інфляційні втрати, 3 318,28 грн - 3% річних, 15 233,11 грн - пені та 6 703, 13 гривень витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ із набранням рішенням законної сили.
Рішення підписано 01.04.2025 року
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені ст. 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О. М. Тимощенко