12 березня 2025 року Справа № 915/453/24
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання: Шевченко Т.В.,
розглянувши у закритому судовому засіданні справу
за позовом: Концерну “Титан»,
до відповідача: Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради,
ІІІ особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Комунальне підприємство Миколаївської міської ради “Захист»,
про: стягнення заборгованості в сумі 182529,49 грн, -
Концерн “Титан» звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 23.04.2024 (вх.№4871/24 від 23.04.2024), в якій просить суд стягнути з Миколаївського Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради заборгованість за Договором №01/2023 від 11.07.2023 про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію, у загальному розмірі 182529,49 грн, з яких: 113872,18 грн основного боргу, 67184,59 грн пені, 912,69 грн збитків від інфляції та 560,03 грн - 3% річних.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач всупереч приписам чинного законодавства та умов Договором №01/2023 від 11.07.2023 не відшкодував позивачу в повному обсязі вартість спожитої електричної енергії за період з 01.12.2023 по 31.12.2023.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2024 - справу №915/453/24 призначено головуючому судді Алексєєву А.П.
Ухвалою суду від 29.04.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк 10 днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків.
01.05.2024 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків б/н від 30.04.2024 (вх.№5187/24) з виправленою позовною заявою з додатками.
Ухвалою суду від 06.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
В зв'язку із відпусткою головуючого у даній справі судді Алексєєва А.П. по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області №94 від 19.07.2024 проведено повторний автоматизований розподіл даної справи.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2024, - дану справу призначено до розгляду головуючому судді Мавродієвій М.В.
Ухвалою від 29.07.2024 справу прийнято до провадження суддею Мавродієвою М.В.; розгляд справи почато спочатку; справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справи.
20.08.2024 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву б/н від 20.08.2024 (вх.№9975/24) в електронному вигляді, в якому повністю не визнає позовні вимоги позивача та зазначив про наступне. Відповідач погоджується із обставинами, викладеними позивачем, в частині договірних відносин, які були повною мірою виконані відповідачем у встановлені строки, про що відповідач надає докази у вигляді платіжних інструкцій, які підтверджують відшкодування витрат за електропостачання. Відповідач підтверджує отримання листа та досудової вимоги від позивача, проте не відреагував на них, так як мав докази повного розрахунку за договором. Позивач у своїх розрахунках вказує борговим періодом 30.01.2024 - 31.03.2024, проте Договір між позивачем та відповідачем було укладено 11.07.2023 до 31.12.2023, отже відповідач не може бути боржником за період, який виходить за межі домовленостей. До того ж, позивач сам вказує у своїй позовній заяві, що з 01.01.2024 балансоутримувачем захисної споруди №52514, розташованої за адресою м.Миколаїв, вул.Декабристів, 41У є КП ММР “Захист». Відповідач посилаючись на ст.ст.1, 6, п.6) ч.1 ст.7, ст.ст.8, 9, 19 Закону України “Про житлово-комунальні послуги» та ст.ст.526, 901 ЦК України звертає увагу у відзиві на дати зіставлення розрахунку витрат спожитої електричної енергії №12 від 31.12.2023, акт №1 від 01.01.2024 та рахунок на оплату №12 від 24.01.2024. Згідно Договору оплата послуг здійснюється згідно рахунку, виставленого позивачем. Проте дата рахунку виходить за межі строку дії договору, укладеного між позивачем та відповідачем. Також відповідач повідомлає, що позивачем не було дотримано вимог ст.ст.162, 164 ГПК України та відправлено позовну заяву без додатків, що є невід'ємною частиною позовної заяви та являє собою докази викладених обставин. Даний факт унеможливлює повний та всебічний розгляд та аналіз позовної заяви для відповідача. Також, враховуючи вищевикладене, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог у частині відшкодування судових витрат, так як вважає та має належні і допустимі докази виконання зобов'язання згідно з Договором.
22.08.2024 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив б/н від 22.08.2024 (вх.№10118/24) в електронному вигляді, в якій виклав свої заперечення на доводи відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву.
Зважаючи на необхідність всебічного дослідження доводів учасників процесу та необхідності з'ясування додаткових обставин, суд дійшов висновку про необхідність перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 15.10.2024 суд призначив справу №915/453/24 до розгляду в порядку загального позовного провадження; розпочав у справі підготовче провадження та призначив підготовче засідання на 18.11.2024.
18.11.2024 від позивача до суду надійшло клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору б/н від 15.11.2024 (вх.№14314/24), в якому він посилаючись на ст.50 ГПК України зазначив, що Концерн “Титан» в період з 01.05.2022 по теперішній час не споживав електричну енергію через прилади обліку №0201631, 0012680, 058249, 1070486, 1069779, 7792375 та 049903905; в період з 01.05.2022 по теперішній час електрична енергія, яка подається через прилади обліку №0201631, 0012680, 058249, 1070486, 1069779, 7792375 та 049903905 споживалася та споживається виключно захисною спорудою №52514, яка перебувала на балансі відповідача, та передана на баланс КП ММР “Захист»; захисною спорудою №52514, яка перебувала на балансі відповідача, та передана на баланс КП ММР “Захист», з електричних мереж Концерну “Титан» спожито електричну енергію на суму 113872,18 грн, яка до теперішнього часу не відшкодована.
Позивач вважає, що рішення суду у даній справі може вплинути на права та обов'язки КП ММР “Захист» щодо Концерну “Титан», оскільки в разі відмови судом у задоволенні позову до відповідача, у Концерну “Титан» виникнуть підстави для пред'явлення аналогічного позову до нового балансоутримувача.
Підготовче засідання у справі призначене на 18.11.2024 не відбулося, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення даного засідання у Миколаївській області тривала повітряна тривога.
Ухвалою від 18.11.2024 суд призначив підготовче засідання на 11.12.2024.
Представником позивача у підготовчому засіданні 11.12.2024 підтримано клопотання про залучення третьої особи.
Розглянувши у підготовчому засіданні 11.12.2024 клопотання позивача, суд ухвалив залучити Комунальне підприємство Миколаївської міської ради “Захист» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача та відкласти підготовче засідання на 20.01.2025.
Ухвалою суду від 20.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.02.2024.
Ухвалою від 19.02.2024 судовий розгляд було відкладено на 12.03.2025.
У судовому засіданні 12.03.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
У судовому засіданні 12.03.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Щодо тривалості судового провадження, суд, з урахуванням критеріїв розумності, які вироблені Європейським судом з прав людини вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. У частині 1 статті 6 Конвенції закріплено елементи права на судовий захист, серед яких є розумний строк розгляду справи, який вважається окремим елементом доступності правосуддя.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), правовою основою функціонування та діяльності якого є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, опрацював критерії, які дозволяють зробити висновки про розумність розгляду конкретної справи. Зокрема, у п.47 рішення у справі «Бараона проти Португалії» 1987 року Суд відзначив: «Розумність тривалості розгляду повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформульованих у практиці Суду, зокрема, комплексності справи, поведінки заявника і відповідних державних органів». Критерій комплексності справи означає оцінювання складності справи з урахуванням обставин і фактів, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Вона може бути пов'язана як із питаннями факту, так і з правовими аспектами: характером фактів, які необхідно встановити; кількістю питань, які розглядаються в межах справи; віддаленістю, з точки зору простору та часу, між подіями та фактами, що розглядаються, та процесом судочинства; кількістю свідків та інших проблем, пов'язаних зі збором доказів; міжнародними факторами; приєднанням справи до інших, а також вступом у процес нових осіб. Крім того, складність справи, а відтак й строк її розгляду, залежать, від складності предмету доказування у справі, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми матеріального права; від обсягу фактів предмета доказування, який може змінюватися у зв'язку зі зміною підстав позову, збільшенням чи зменшенням позовних вимог; від кількості доказів, наданих сторонами».
Слід зазначити, що тривалість розгляду даної справи насамперед пов'язана з намаганням суду забезпечити процесуальні права сторін на участь у розгляді справи; необхідністю переходу зі спрощеного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження для всебічного дослідження доводів учасників процесу та необхідності з'ясування додаткових обставин; залученням третьої особи.
Також ЄСПЛ зазначає, що тривалість строку розгляду справи може бути пов'язана з перевантаженням судової системи, що, в свою чергу, може бути викликано певними надзвичайними ситуаціями.
З початку військової агресії російської федерації проти України активні бойові дії ведуться на території Миколаївської області та міста Миколаєва. Зважаючи на воєнний стан в Україні, тривалі повітряні тривоги і планові, аварійні та екстрені відключення електроенергії по місту Миколаєву, Господарський суд Миколаївської області, працюючи з обмеженнями у здійсненні правосуддя, не мав об'єктивної можливості для повноцінного розгляду справи №915/453/24, в межах строку передбаченого Господарським процесуальним кодексом України.
Відповідно, справа розглянута судом в розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав; об'єктивного та повного розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши представника позивача та представника відповідача, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів у їх сукупності, а також приймаючи до уваги, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступні обставини.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Концерн «Титан» є власником електричних мереж, розташованих за адресою: м.Миколаїв, вул.Декабристів, буд.41/11 та відповідно до Договору №44/7111 від 03.01.2019 укладеному з ТОВ «Миколаївська енергопостачальна компанія» є споживачем електричної енергії (т.1 а.с.18-26).
01.11.2022 між Концерном «Титан» та Управлінням з питань Надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради (надалі - Управління) було укладено, за проханням останнього, Договір №01/2022 про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію на об'єкт - захисна споруда №52514 за адресою: м.Миколаїв, вул.Декабристів, буд.41У, яка перебувала на балансі Управління (т.1 а.с.42).
Як зазначає позивач, умови вказаного договору були виконані сторонами в повному обсязі.
З 01.01.2023 захисна споруда №52514 продовжила споживати електричну енергію, у зв'язку з чим 11.07.2023 між Концерном «Титан» та Управлінням було укладено Договір №01/2023 про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 (т.1 а.с.35-37).
Згідно з п.1.3 Договору №01/2023, з дня підписання даного договору і до його закінчення або розірвання Користувач щомісячно в повному обсязі відшкодовує власнику всі витрати за спожиту електричну енергію, згідно показників приладів обліку, та тарифу на електричну енергію, який діє станом на 4 число звітного місяця.
У період дії вказаного договору, позивачем та відповідачем складались та підписувались розрахунки спожитої електричної енергії за приладами обліку електричної енергії, визначеними у п.2.3 Договору №01/2023, акти про компенсацію витрат електропостачання та укладались Додаткові угоди до Договору №01/2023. Останній акт №172 на суму 286872,10 грн та Додаткова угода №6 якою сторони визначили загальну суму договору з урахуванням фактично спожитої відповідачем електричної енергії, були підписані 14.12.2023. Всі зазначені акти були оплачені відповідачем, що сторонами не заперечується.
У січні 2024 року Управління листом №17/101/04 від 19.01.2024 повідомило Концерну «Титан» про те, що на виконання розпорядження управління комунального майна Миколаївської міської ради від 27.12.2023 №869р захисна споруда №52514, розташована за адресою: м.Миколаїв, вул.Декабристів 41У, передана з балансу управління на баланс КП ММР «Захист», а тому з січня 2024 року у Концерну виникли договірні відносини з КП ММР «Захист».
13.02.2024 між Концерном та КП ММР «Захист» на період з 01.01.2024 по 31.12.2024 укладено Договір №01/2024 про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію, умовами якого визначено, що початком постачання електричної енергії КП ММР «Захист» та послуг з розподілу електричної енергії за приладами обліку: №0201631, №0012680, №058249, №1070486, №1069779, №7792375, №04990390 - є 01.01.2024 (т.1 а.с.79-83).
У п.2.3 Договору №01/2024 сторони також зафіксували, що станом на 01.01.2024 прилади обліку електричної енергії мають наступні показники: лічильник № 0201631 - 060563; лічильник №0012680 - 121892; лічильник № 058249 - 072038; лічильник №1070486 - 291369; лічильник № 1069779 - 071466; лічильник № 7792375 - 132881; лічильник №049903905 - 231913.
Враховуючи, що з 01.01.2024 у захисної споруди змінився балансоутримувач, а також те, що показники приладів обліку електричної енергії станом на 31.12.2023 мали інші показники, ніж ті, що були покладені в основу акту від 14.12.2023, позивач провів уточнений (остаточний) розрахунок спожитої Управління електричної енергії за грудень 2023 року.
Згідно уточненого позивачем розрахунку спожитої Управлінням електричної енергії за грудень 2023 року, за період з 01.12.2023 по 31.12.2023 захисною спорудою №52514 спожито електричної енергії на загальну суму 400744,28 грн, з яких на підставі Додаткової угоди №6 та акту №172 від 14.12.2023 сплачено 286872,10 грн.
У зв'язку з викладеним, позивачем листом №24-01/2024/1 від 24.01.2024 було направлено на адресу відповідача для підписання Додаткову угоду №7, розрахунок витрат спожитої електричної енергії №12 (уточнений станом на 31.12.2023), акт №1 від 01.01.2024 на суму 113872,18 грн та рахунок №12 від 24.01.2024 на суму 113872,18 грн.
У зв'язку з відсутністю оплати, позивачем було направлено на адресу відповідача досудову вимогу №29/02-24/01 від 29.02.2024 (т.1 а.с.76-78), яка також була залишена відповідачем без задоволення.
Оскільки, оплату заборгованості у розмірі 113872,18 грн відповідачем не було здійснено, це стало підставою зверненням позивача до суду з даним позовом.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених дослідженими судом доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
У відповідності до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч.4 ст.631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно з п.2.4 Договору №01/2023, підставою для розрахунків сторони визначили Акт фіксації приладів обліку електричної енергії, який складається власником (Концерн «Титан») на 1 число кожного календарного місяця, наступного за звітним, після чого Акт передається користувачу (Управління) для підписання та подальшого повернення власнику.
Згідно з п.2.5 Договору №01/2023, у випадку, якщо протягом 5 календарних днів користувач не надасть власнику мереж обґрунтованих письмових заперечень, то цей Акт вважається прийнятим користувачем без заперечень і є підставою для проведення розрахунків між сторонами.
Згідно з п.2.6 Договору №01/2023, з дня підписання Договору і до його закінчення або розірвання власник до 15 числа кожного місяця надає користувачу: 1) розрахунки витрат спожитої електричної енергії за попередній період; 2) акти приймання-передачі за попередній період; 3) рахунки на оплату за попередній період.
Згідно з п.2.7 Договору №01/2023, з дня підписання Договору і до його закінчення або розірвання користувач до 20 числа кожного місяця підписує акт приймання-передачі за попередній місяць та повертає власнику.
Відповідно до п.2.8 Договору №01/2023, користувач оплачує вартість спожитої електричної енергії безготівковим шляхом на банківський рахунок власника після отримання від користувача розрахунку витрат за попередній місяць, в строк до 25 числі кожного місяця за попередній місяць.
Позивачем надані суду докази направлення на адресу відповідача листом №24-01/2024/1 від 24.01.2024 (т.1 а.с.64-66) розрахунку витрат спожитої електричної енергії №12 (уточнений станом на 31.12.2023), акту №1 від 01.01.2024 на суму 113872,18 грн та рахунку №12 від 24.01.2024 на суму 113872,18 грн, які, згідно роздруківки трекінгу ДП «Укрпошта» отримані відповідачем 29.01.2024 (т.1 а.с.38,39).
Проте, після отримання акту та рахунку письмових заперечень щодо складного акту відповідачем на адресу позивача не було направлено; оплату заборгованості у розмірі 113872,18 грн також не було проведено.
Відповідач не спростував вимоги позивача та не надав суду відповідні докази, які свідчать про погашення ним суми основного боргу.
Заперечення відповідача стосовно невірно вказаного позивачем боргового періоду судом відхиляються, оскільки у вимогах про сплату боргу №24-01/2024/1 від 24.01.2024 та №29/02-24/01 від 29.02.2024; акті №1 від 01.01.2024 та рахунку №12 від 24.01.2024 позивачем зазначений борговий період - грудень 2023 року, що не виходить за межі строку дії Договору №01/2023.
За такого, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 113872,18 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені, суд вказує наступне.
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов'язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України.
Передбачене законом (ст.625 ЦК України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на вищевикладене, суд, перевіривши виконаний позивачем розрахунок інфляційних нарахувань та 3% річних, зазначає, що останнім обґрунтовано нараховані відповідачу 560,03 грн - 3% річних та 912,69 грн інфляційних втрат, а тому позов в цій частині також підлягає задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення пені суд дійшов наступних висновків.
25.02.2022 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП) прийнято постанову №332.
Постановою НКРЕКП від 27.02.2022 №333 Постанову №332 доповнено пунктами 3-5, зокрема пунктом 5 рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».
У подальшому до Постанови НКРЕКП №332 вносились зміни та доповнення, зокрема, постановою від 26.04.2022 №413 пункти 1-12 змінено пунктом 1, зміст якого змінено та доповнено підпунктом 16, відповідно до якого на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надано настанови - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.
Суд вказує, що правовий статус НКРЕКП, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначає Закон України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».
Відповідно до ст.1 вказаного Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч.1 ст.3 цього Закону НКРЕКП здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.
Відповідно до п.4 ч.3 ст.6 Закону України «Про ринок електричної енергії» до повноважень НКРЕКП на ринку електричної енергії належать, зокрема, затвердження правил ринку, правил ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, кодексу системи передачі, кодексу систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, порядку розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів, який включає в тому числі положення щодо особливостей розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів з третіми державами, інших нормативно-правових актів та нормативних документів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
Відповідно до п.4 ч.4 ст.6 Закону України «Про ринок електричної енергії» НКРЕКП має право приймати рішення, що є обов'язковими до виконання учасниками ринку.
Пунктом 3 ч.2 ст.14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» визначено, що НКРЕКП на своїх засіданнях приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції. Згідно частини 2 цієї статті рішення НКРЕКП оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення НКРЕКП підписуються Головою.
Відповідно до п.1 ч.1 вказаного Закону для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг НКРЕКП приймає обов'язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції.
Отже, НКРЕКП здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, НКРЕКП на своїх засіданнях приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції та є обов'язкові до виконання.
Судом приймається до уваги, що постанова №332 від 25.02.2022 (у редакції від 26.04.2022) прийнята НКРЕКП в межах своїх повноважень, а тому її положення, у тому числі, підпункт 16 пункту 1, відповідно до якого на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії, є обов'язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності.
Відповідно до ч.1 ст.66 Закону «Про ринок електричної енергії» купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.
Таким чином, наведений аналіз нормативних актів дозволяє дійти висновку, що НКРЕКП наділений повноваженням нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії.
Одним з принципів функціонування ринку електричної енергії є відповідальність учасників ринку за недотримання правил ринку, правил ринку "на добу наперед" та внутрішньо добового ринку, кодексу системи передачі, кодексу систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, та умов договорів, що укладаються на цьому ринку (п.16 ч.2 ст.3 Закону «Про ринок електричної енергії»).
Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який продовжено і до сьогоднішнього дня.
Статтею 1 Закону України від 12.05.2015 «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ч.2 ст.9 цього Закону Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Статтею 17 вказаного Закону встановлено, що органи державної влади України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадські об'єднання, а також громадяни зобов'язані сприяти діяльності військового командування та військових адміністрацій у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану на відповідній території.
Відповідно до положень ч.1 ст.20 наведеного Закону правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.
Суд ураховує, що Національна комісія, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в преамбулі Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 зазначила мету та підстави її прийняття.
Зокрема, НКРЕКП зазначила, що такою метою є забезпечення операційної безпеки функціонування основної частини ОЕС України від 25 лютого 2022 року, ураховуючи Протокол наради щодо обговорення заходів стабілізації учасників ринку електричної енергії під час особливого періоду та діє відповідно до Законів України «Про ринок електричної енергії», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».
Згідно п.5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 №333) рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».
Згідно з пп.16 п.1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 №413) на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії.
Отже, з урахування дії на території України воєнного стану, для учасників ринку електричної енергії - це бажана, з точки зору держави, модель поведінки, яка має обов'язковий характер для учасників ринку електричної енергії.
Підпункт 16 п.1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 №413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».
Отже, суд доходить висновку про те, що рішення НКРЕКП щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечать нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що Регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб'єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань на ринку електричної енергії.
При цьому суд наголошує на тому, що такі рішення НКРЕКП не скасовують встановлену нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України відповідальність за порушення договірних зобов'язань для учасників ринку електроенергії, та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк Регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому Законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» між учасниками ринку електричної енергії.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що:
- підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП №332 має обов'язковий характер як норма щодо правового регулювання договірних відносин учасників ринку електроенергії щодо відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань на ринку електричної енергії;
- зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії є обов'язковим з урахуванням імперативного характеру підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП №332.
Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2024 у справі №911/1359/22.
Таким чином, хоча постанова НКРЕКП №332 від 25.02.2022 має нижчу юридичну силу порівняно з Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, втім її норми є обов'язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності на ринку електроенергії, зокрема, за укладеними двосторонніми договорами на оплату (відшкодування) спожитої електричної енергії.
За такого, суд відмовляє позивачу у задоволені вимог про стягнення 67184,59 грн пені нарахованої за період з 30.01.2024 по 31.03.2024.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради (54001, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Адміральська, 14 код ЄДРПОУ 25696764) на користь Концерну “Титан» (03065, м.Київ, вул.Світлогірська, 5/6, код ЄДРПОУ 25279836) 113872,18 грн основного боргу, 912,69 грн інфляційних втрат, 560,03 грн - 3% річних та 1913,39 грн судового збору.
3. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 31.03.2025.
Суддя М.В. Мавродієва