"24" березня 2025 р.
м. Київ
Справа № 910/10905/21
Суддя Черногуз А. Ф., розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання ОСОБА_1 від 06.03.2025 (вх№1805/25) про закриття провадження у справі
за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідачів:
1. Товариства з обмеженою відповідальністю "СР113" (13301, м. Бердичів, вул. Європейська, 10, код ЄДРПОУ 42340245),
2. ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ),
3. ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ),
4. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 )
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів:
1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрист. Консалт» (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 21Г, кв. 31, 32, код ЄДРПОУ 41027652)
2. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Проскурні Тетяни Олександрівни (01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 34-А, прим. 257),
3. Комунального підприємства «Правочин» Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 44-Б, код ЄДРПОУ 42099492),
4. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Осипенка Дмитра Олеговича ( АДРЕСА_5 )
про визнання недійсними договорів, рішення та актів, скасування, реєстраційних дій, застосування наслідків недійсності правочину
за участю представників:
позивача: не з'явився;
відповідача-1: не з'явились;
відповідача-2: не з'явились;
відповідача-3 та 4: ОСОБА_5 ;
третіх осіб: не з'явились,
До Господарського суду Київської області надійшла справа № 910/10905/21 Господарського суду м. Києва разом з ухвалою означеного суду від 02.12.2024.
Справа № 910/10905/21 розглядалась Господарським судом м. Києва.
Постановою Верховного Суду від 21.08.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі №910/10905/21 було скасовано, а справу №910/10905/21 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Вбачається, що згідно первинної редакції позовних вимог спірні правовідносини у даному провадженні були повязані з діями позивачки, що мали ознаки реалізаціїї корпоративних прав.
Так, обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка стверджує, що їй були потрібні кошти і відповідач-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Юрист.Консалт" запропонувало вчинити низку дій для того, щоб отримати позику під заставу нерухомого майна. У 2018 році позивачка доручила відповідачу-1 створити Товариство з обмеженою відповідальністю, і внести до статутного капіталу її нерухоме майно (будинок та дві земельні ділянки). Одразу після цього позивачка уклала з ОСОБА_3 (далі - відповідач-2) два договори купівлі-продажу 100% частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "СР113" (далі - Товариство) - за першим договором від 13.08.2018 вона продала частку у товаристві відповідачці-2 за 4013600,00 грн, а за другим договором від 15.08.2018 - придбала із розстрочкою платежу (так званий "зворотній продаж") за 2712128 грн (що є еквівалентом 99200,00 дол. США). За твердженням позивачки, після повернення суми позики відповідач-2 повинна була повернути їй у власність частку у Товаристві. 15.08.2018 позивачка та відповідачка-2 уклали графік платежів корпоративних прав Товариства, яким погодили сплату частинами коштів в розмірі 99200,00 дол. США, що є загальною вартістю корпоративних прав з урахуванням відсотків (з яких вартість корпоративних прав згідно з договором становить 80000,00 дол. США), частинами у сумі 1600,00 дол. США. Всього графіком передбачено 12 траншів з 15.09.2018 до 15.08.2019: 11 траншів по 1600,00 дол. США та 1 (12-й) транш у розмірі 81600,00 дол. США. Позивачка зробила два платежі за другим договором 14.09.2018 та від 17.10.2018. Втім, у 2019 році позивачка дізналася, що відповідач-2 ще 15.08.2018, тобто в той самий день, коли було укладено договір зворотного продажу з позивачкою, відчужила частку в Товаристві на користь відповідача-3 - ОСОБА_4 за 4040000,00 грн. Позивачка звернулася до суду, стверджувала, що не мала наміру продавати свої корпоративні права і що двома договорами купівлі-продажу частки було забезпечено позику, частину якої у розмірі 80000,00 дол. США вона отримала, тоді як іншу частину - 75000,00 дол. США - ні. Також вважала, що відповідач-2 не набула право власності на частку у статутному капіталі Товариства і не могла розпоряджатися нею. Відповідач-2 доводила в суді, що законно купила частку у Товаристві (і саме таким був намір обох сторін правочину) і повністю розрахувалася з позивачкою перед вчиненням правочину. Відповідач-3 наполягав на тому, що він є добросовісним набувачем частки, і тому вона не може бути в нього витребувана. Стверджував, що позивачка розуміла, що таким способом відчужує об'єкти нерухомості, і зворотній договір спрямований на обман його як власника майна.
Під час нового розгляду справи № 910/10905/21 Господарським судом м. Києва було постановлено ухвалу від 02.12.2024, якою прийнято заяву позивача про зміну предмету позову, з урахуванням якої на розгляді суду залишились лише вимоги до ОСОБА_1 про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 наступного майна:
1) житловий будинок, площею 456,02 кв.м., житловою площею 183,06 кв.м. розташований за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1586817732224, номер запису про право власності 26820083 - витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 129132519 від 27.06.2018;
2) земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Петропавлівська Борщагівка вул. Фізкультурна, 15, кадастровий номер 3222485901:01:005:5215, площею 0,1 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1346229432224, номер запису про право власності 22229598 - договір купівлі-продажу № 4-4070 від 16.10.1998, Державний акт на право приватної власності на землю серія ІІІ-КВ № 064689 від 29.09.1999, Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 96690555 від 08.09.2017;
3) земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Петропавлівська Борщагівка вул. Фізкультурна, 13, кадастровий номер 3222485901:01:005:0049, площею 0,0813 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1346229432224, номер запису про право власності 22229358 - договір міни № 3-3487 від 03.12.2005, державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯГ № 228309 від 17.05.2006, витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 96688888 від 08.09.2017.
Також Господарським судом м. Києва було задоволене клопотання позивача про залучення співвідповідача, у зв'язку із чим означеною вище ухвалою від 02.12.2024 залучено ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ) в якості свівідповідача (далі - відповідач-4) та разом із цим, оскільки предметом позову у даній справі стало витребування нерухомого майна, яке знаходиться в Київській області, справу № 910/10905/21 передано Господарському суду Київської області в порядку ч. 3 ст. 30 ГПК України.
Господарський суд Київської області, у свою чергу, ухвалою від 19.12.2024 передав матеріали справи № 910/10905/21 Господарському суду міста Києва для продовження розгляду в порядку ч. 1, 2 ст. 31 ГПК наголошуючи на тому, що ця справа не може бути прийнята до провадження Господарським судом Київської області, позаяк означена процесуальна дія буде прямим порушенням імперативних положень процесуального закону закріплених в положеннях ч. 2 ст. 31 ГПК України, позаяк Господарський суд м. Києва є судом, яким справа була прийнята до свого провадження з додержанням правил підсудності та є судом, до якого дана справа передана на новий розгляд постановою Верховного Суду. Так, суд зазначав, що положення ч. 2 ст. 31 ГПК України містять імператив, за яким справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, при тому що підстави позову залишились ті ж самі, що вказує про поширення на дані правовідносини положень ч. 6 ст. 30 ГПК України про виключну підсудність корпоративних спорів, а означений випадок, про який йдеться в ч. 2 ст. 31 ГПК застосовується тільки внаслідок змін у складі відповідачів та на правовідносини і обставини у справі № 910/10905/21 не поширюється.
17.12.2024 Відповідачем-3 було подано апеляційну скаргу на ухвалу Господарського судому м. Києва від 02.12.2024, якою прийнято заяву позивача про зміну предмету позову внаслідок чого предметом позову у даній справі стало витребування у фізичної особи нерухомого майна, яке знаходиться в Київській області та якою справу № 910/10905/21, що перебувала на новому розгляді у Господарському суді м. Києва, передано Господарському суду Київської області в порядку ч. 3. ст. 30 ГПК України.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2025 ухвалу Господарського судому м. Києва від 02.12.2024 залишено без змін так констатовано підставність передачі даної справи на розгляд Господарському суду Київської області.
28.01.2025 Господарський суд м. Києва супровідним листом від 28.01.2025 №910/10905/21/524/25 повторно направив означену справи до Господарського суду Київської області.
Господарський суд Київської області у складі судді А. Черногуза, з огляду на висновки викладені в постанові Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2025, враховуючи положення ч. 6 ст. 31 ГПК України, не дивлячись на позицію даного складу суду викладену в ухвалі від 19.12.2024 у даній справі, яку він повністю підтримав, прийняв справу № 910/10905/21 до свого провадження в силу висновків постанови суду апеляційної інстанції, яка набула законної сили та не була оскаржена та в силу положень ч. 6, 7 ст. 31 ГПК України та призначив дату підготовчого засідання у справі.
До суду 10.03.2025 надійшов ряд процесуальних документів відповідача-4, зокрема відзив клопотання про витребування оригіналів письмових доказів, клопотання про залишення заяви без руху та клопотання про закриття провадження у справі.
У підготовче засідання 12.03.2025 з'явився представник позивача ОСОБА_6 та представник відповідачів 3 та 4 ОСОБА_5 в режимі відеоконференції. Представники інших відповідачів та третіх осіб не з'явились, причини їхньої неявки суду невідомі. Під час розгляду клопотання про закриття провадження, заслухавши виступи сторін, суд вирішив зобов'язати позивача надати письмові пояснення щодо обставин, на які звернув увагу представник відповідачів щодо того, що вказаний спір перестав бути підсудним господарським судам України та має розглядатись за правилами цивільного судочинства, у зв'язку із чим вирішено відкласти розгляд справи у підготовчому провадженні на 24.03.2025 на 16:00.
У підготовче засідання 24.03.2025 представник позивача не з'явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи, через те, що 24.03.2025 йому вручили повістку про необхідність з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Інші учасники справи в засідання теж не з'явились, причини їх неявки суду невідомі. У строки встановлені судом, пояснень щодо обставин, на які звернув увагу представник відповідачів в засіданні 12.03.2025 під час розгляду клопотання про закриття провадження у цій справі, представник позивача суду не надав, у зв'язку із чим суд вважав за можливе розглянути вказане клопотання без участі представника позивача.
Пунктом 4 частини статті 20 ГПК України закріплено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
Частиною 6 статті 30 ГПК України встановлено, що спори, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів, а також спори, що виникають з правочинів щодо корпоративних прав (крім акцій) в юридичній особі, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням юридичної особи.
Поряд із цим суд зауважує, що в силу частини 4 статті 45 ГПК України відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція.
Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна.
Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.
Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності.
Положеннями Господарського процесуального кодексу України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів (статті 20-23 ГПК України), інстанційна юрисдикція ( статті 24-26 ГПК України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (статті 27-31 ГПК України).
Натомість, приписи статті 30 ГПК України встановлюють правила виключної підсудності саме для господарських спорів.
В контексті вищевикладеного, слід зазначити, що Верховний Суд, направляючи справу № 910/10905/21 на новий розгляд, у своїй постанові від 21.08.2024 зауважив, що якщо позивачка прагне повернути у власність саме нерухоме майно, вважаючи, що воно вибуло з її власності через недобросовісні дії всіх трьох відповідачів (введення позивачки в оману щодо суми позики та можливості повернення права власності на майно після погашення суми цієї позики), то належним способом захисту буде витребування саме нерухомого майна із чужого незаконного володіння тієї особи, якій належить відповідне майно. Вибіркове оскарження позивачкою лише частини вчинених правочинів, які за її твердженням були частиною "схеми", призводить до неможливості судового захисту її прав, що може свідчити про неефективність обраного нею способу захисту.
Вказана позиція узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.06.2020 в справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19) за змістом якого захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для витребування майна оспорювання ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав.
Частиною 4 статті 236 ГПК України, що кореспондується за змістом із частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Поряд із цим, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах виходить із принципу, що відповідачем у справі має бути саме та особа, з якою дійсно існує юридичний спір. Розгляд справ у "неправильній" юрисдикції порушуватиме принцип правової визначеності та впевненість осіб у потребі звертатися саме до відповідного компетентного суду.
Так, внаслідок подання представником позивачки заяви про зміну предмету позову, яка 02.12.2024 була прийнята Господарським судом м. Києва до розгляду, та про яку йшлося вище, вбачається, що позивачка не оскаржує жодний з правочинів, якими було відчужено корпоративні права Товариства з обмеженою відповідальністю «СР113», вимоги про оскарження яких було заявлено під час первісного звернення до суду з позовом у цій справі. При цьому позивачкою було заявлено вимоги про витребування нерухомого майна, яке знаходиться в Київській області у відповідачки-4, яка є фізичною особою.
Відтак, суд констатує, що дійсним у цій справі є спір між позивачкою та відповідачкою-4, які є фізичними особами, а предметом спору є витребування нерухомого майна у відповідачки-4, внаслідок чого, з огляду на суб'єктний склад учасників справи та предмет спору, цей спір перестав бути таким, що відноситься до категорій, предметна та суб'єктна юрисдикція яких передбачена статтями 20 та 30 ГПК України, а отже й не відноситься до спорів, що розглядаються господарським судом.
Згідно з частиною 1 статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За змістом частини 1 статті 30 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Відтак, оскільки спірне нерухоме майно, про витребування якого у відповідача-4 просить позивачка, знаходиться у селі Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинського району, Київської області, при тому що означені сторони, між якими виник спір, є фізичними особами, суд зазначає, що ця справа повинна розглядатися Києво-Святошинським районним судом Київської області.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Враховуючи зазначені вище обставини, суд не може продовжувати розгляд цієї справи та у порядку статті 231 ГПК України закриває провадження.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 231, 234 ГПК України, суд
1. Клопотання ОСОБА_1 від 06.03.2025 (вх№1805/25) про закриття провадження у справі задовольнити.
2. Закрити провадження у справі Господарського суду Київської області №910/10905/21.
3. Повідомити позивача, що даний спір з вимогами, які залишились на розгляді суду після постановлення ухвали Господарського суду м. Києва від 02.12.2024 у справі №910/10905/21 - віднесено до юрисдикції Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Ухвала господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України.
Ухвала підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повний текст ухвали складено та підписано 01.04.2025.
Суддя А.Ф. Черногуз