ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.04.2025Справа № 910/935/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кінтегро» (вул.Шовковична, буд.38, оф.26, м.Київ, 01024; ідентифікаційний код 36387610)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будспецгарант груп» (вул.Кирилівська, буд.82, оф.256, м.Київ, 04080; ідентифікаційний код 44870710)
про стягнення 21 960,00 грн
без виклику представників сторін,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кінтегро» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будспецгарант груп» про стягнення 21 960,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повернув на вимогу позивача помилково сплачені останнім грошові кошти та продовжує їх утримувати без достатньої правової підстави.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
На виконання частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), якою передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу, вказану ухвалу було надіслано судом до електронного кабінету позивача, а відповідачу - рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Позивач ухвалу про відкриття провадження у справі отримав, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.
Натомість, 18.02.2025 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу, разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 03.02.2025, яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв'язку, АТ «Укрпошта», не було вручене відповідачу під час доставки у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою та повернуто за зворотною адресою.
Згідно з приписами частини 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт не отримання особою кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси сторін є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Таким чином, про розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/935/25 відповідач вважається повідомленим належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/935/25 від 03.02.2025, оскільки остання оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з частиною 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи судом, але не забезпечив отримання поштової кореспонденції, і як наслідок, не скористався наданим йому процесуальним правом та у встановлений строк не подав до суду відзив на позовну заяву, враховуючи, що матеріали справи мітять достатньо доказів для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кінтегро» отримало від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будспецгарант груп» підписаний останнім договір-рахунок № 38 від 22.12.2023 (далі - Договір-рахунок), згідно з пунктом 1 якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Будспецгарант груп» як виконавець зобов'язується провести навчання працівників Товариства з обмеженою відповідальністю «Кінтегро» як замовника згідно з програмою та тематичним планом.
Форма розрахунку - передоплата 100% відповідно до цін, що діють на момент замовлення таких послуг (пункт 2 Договору-рахунку).
Вартість послуг відповідно до Договору-рахунку складає 21 960,00 грн.
У пункті 11 Договору-рахунку визначено, що він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.01.2024.
Позивач Договір-рахунок не підписав, однак, як вбачається із доповідної записки головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «Кінтегро» від 20.11.2024, на його виконання 26.12.2023 було помилково проведено платіж на суму 21 960,00 грн, про що свідчить платіжна інструкція № 7481 від 26.12.2023.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що він не підписував Договір-рахунок, не замовляв у відповідача, а відповідач відповідно не надавав позивачу жодних послуг, тому відповідач утримує кошти позивача в розмірі 21 960,00 грн за відсутності будь-яких на те правових підстав.
З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачеві на адресу електронної пошти та листом з повідомленням про вручення вимогу про повернення коштів в сумі 21 960,00 грн (вих. № 462 від 20.11.2024).
Однак лист із вказаною вимогою не було вручено відповідачу та у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання повернуто позивачу.
З огляду на те, що відповідач не повернув на вимогу позивача помилково сплачені останнім грошові кошти та продовжує їх утримувати без достатньої правової підстави, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 21 960,00 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Загальні підстави виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Крім того, згідно з пунктом 3 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17).
Отже для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі (див. висновок, викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі № 539/3403/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 27.01.2021 у справі № 910/16334/19, від 04.03.2021 у справі № 910/15621/19, від 07.12.2021 у справі № 910/13182/20).
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частини 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що 26.12.2023 позивачем було перераховано на рахунок відповідача 21 960,00 грн. У призначенні вказаного платежу міститься посилання на рахунок № 38 від 22.12.2023.
Як зазначає позивач, у грудні 2023 року він отримав підписаний відповідачем Договір-заявку, однак сам його не підписав, тому Договір-заявка не набрав чинності, натомість перерахування коштів на його виконання спричинено помилкою.
За частиною 1 статті 202, частиною 4 статті 203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.
За приписами частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти:
1) правочини між юридичними особами;
2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;
3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;
4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Водночас частиною 1 статті 218 Цивільного кодексу України визначено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. (частина 1 статті 207 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Для договорів про надання послуг письмова форма їх укладення не вимагається. Водночас, укладення договору, в тому числі у спрощений спосіб, зумовлює виникнення обопільних конклюдентних дій сторін, як-от передати - отримати товар, надати - прийняти послугу тощо, які за правилами ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні підтверджуються первинними документами, що містять відомості про господарську операцію.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Наявна в матеріалах справи копія Договору-заявки не містить підпису позивача. При цьому відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження укладення договору, на виконання якого було перераховано 21 960, 00 грн, як і не надано доказів фактичного його виконання, що свідчить про те, що між сторонами договірних правовідносин не виникло, а кошти в зазначеному розмірі перераховані на користь відповідача безпідставно.
Безпідставним можна назвати збагачення особи за наявності наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.
Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
Зі змісту доповідної записки головного бухгалтера позивача Ковтонюк І.Б. від 20.11.2024 вбачається, що перерахування коштів відбулося через її помилку. У цій же записці вказано про відсутність у неї оригіналу Договору-заявки та первинних документів, складених при його виконанні.
В контексті обставин справи, у суду відсутні підстави вважати, що відповідач отримав кошти від позивача в порядку виконання договірного зобов'язання, а відтак безпідставне перерахування на рахунок відповідача коштів виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, та є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 21 960,00 грн безпідставно набутих коштів.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн, відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будспецгарант груп» (вул.Кирилівська, буд.82, оф.256, м.Київ, 04080; ідентифікаційний код 44870710) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кінтегро» (вул.Шовковична, буд.38, оф.26, м.Київ, 01024; ідентифікаційний код 36387610) безпідставно набуті кошти в розмірі 21 960 (двадцять одна тисяча дев'ятсот шістдесят) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 01.04.2025
Суддя Т.П. Капцова