ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.02.2025Справа №910/14141/24
За позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,
на стороні відповідача -Фермерського господарства "Деметра."
про визнання недійсними договорів застави
Суддя Бойко Р.В.
секретар судового засідання Кучерява О.М.
Представники учасників справи:
від позивача:Туровець О.
від відповідача:Сухая М.В.
від третьої особи:не з'явився
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро", в якому просить суд визнати недійсними укладені сторонами Договір застави рухомого майна №310821-ЗАВ/6 від 31.08.2021 та Додаткову угоду №200123 від 20.01.2023 до нього і Договір застави рухомого майна №200123-ЗАВ/6 від 20.01.2023.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що оспорювані правочини нею не підписувались, виконані від її імені підписи візуально відрізняються один від одного, а особа, яка підписала від її імені дані правочини позивачу не відома, відтак, на думку позивача, наявні підстави для визнання спірних правочинів недійсними згідно з положеннями статті 13, 14, 15 Закону України "Про заставу" та статті 215 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2024 відкрито провадження у справі №910/14141/24; вирішено здійснювати її розгляд в порядку загального позовного провадження; залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійним вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Фермерське господарство "Деметра."; встановлено учасникам справи строки на подання заяв по суті спору; підготовче засідання призначено на 19.12.2024.
02.12.2024 через систему "Електронний суд" від ОСОБА_1 надійшло клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, проведення якої позивач просила доручити експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, а також заява про забезпечення позову.
У заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 просила суд заборонити Акціонерному товариству "Банк Кредит Дніпро" та іншим особам вживати будь-яких заходів зі звернення стягнення на предмети застави за Договором застави рухомого майна №310821-ЗАВ/6 від 31.08.2021 (зі змінами та доповненнями згідно з додатковою угодою від 20.01.2023) та Договором застави №200123-ЗАВ/6 від 20.01.2023 будь-яким способом, в тому числі шляхом продажу на прилюдних торгах за ціною, встановленою на підставі висновку суб'єкта оціночної діяльності в межах процедури виконавчого провадження.
03.12.2024 через систему "Електронний суд" від Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову та заява про долучення до матеріалів справи постанови Південно-Західного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 у справі №916/1893/24.
05.12.2024 через систему "Електронний суд" від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення до заяви про забезпечення позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2024 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено повністю.
06.12.2024 Акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" сформовано в системі "Електронний суд" відзив на позов (зареєстрований в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" 09.12.2024), в якому відповідач вказує, що ним укладено із Фермерським господарством "Деметра." чотири кредитні договори, в той час як головою Фермерського господарства "Деметра." та єдиним засновником, а також поручителем є ОСОБА_2 . Як стверджує банк, оспорювані договори застави були укладені дружною ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , в той час як ОСОБА_2 , при укладенні договорів застави надано письмову згоду на укладення даних правочинів щодо передачі в заставу рухомого майна; на примірниках договорів застави та додаткової угоди відповідно було проставлено підпис також ОСОБА_2 , яким він засвідчив підтвердження обізнаності із умовами договорів та свою безумовну згоду на їх укладення стороною - ОСОБА_1 . Відповідач вказує, що ОСОБА_1 підписувала власноручно оспорювані правочини, а ОСОБА_2 був присутній та засвідчував власноручно свою згоду на укладення ОСОБА_1 договорів застави та додаткової угоди до нього, також при укладенні вищенаведених договорів ОСОБА_1 на підтвердження своєї особи було подано банку оригінал свого паспорту та ідентифікаційного номеру для огляду та їх копію засвідчену власноруч підписом самою ОСОБА_1 . Окремо банк звертає увагу суду, що рішенням Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 у справі №916/1893/24 в рахунок погашення заборгованості Фермерського господарства "Деметра." за Кредитними договорами №310821-КЛН/1 від 31.08.2021, №200123-КЛН від 20.01.2023 перед Акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" в розмірі 10 714 210,73 грн звернуто стягнення на предмет застави, що належить ОСОБА_1 , а саме - на автомобілі VOLVO V40CC, д.н.з. НОМЕР_1 , та TOYOTA HI ACE, д.н.з. НОМЕР_2 , яке ОСОБА_1 оскаржувала на підставі саме недотримання процедури звернення стягнення на предмет застави в частині її повідомлення як заставодавця про порушення виконання основного зобов'язання позичальником, що, на думку відповідача, свідчить про підтвердження та визнання факту укладення оспорюваних договорів застави та додаткової угоди. Також відповідач звертає увагу суду, що в цивільній справі №752/8435/24 за позовом до банку про визнання договорів поруки укладених із ОСОБА_2 недійсними, зокрема у відповіді на відзив на 4 сторінці ОСОБА_1 зазначено про факт укладення договорів застави із банком. На думку відповідача, спір у справі №910/14141/24 має штучний характер, а дії позивача направлені на встановлення судовим рішенням обставин, які б фактично спростовували її обов'язок як заставодавця відповідати перед кредитором та унеможливили погашення заборгованості за рахунку застави. У змісті відзиву банк повідомив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи наразі становить 30 000,00 грн.
Також 06.12.2024 Акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" сформовано в системі "Електронний суд" заперечення на клопотання про призначення експертизи (зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" 09.12.2024),
18.12.2024 через систему "Електронний суд" від ОСОБА_1 надійшли додаткові письмові пояснення, в яких позивач вказує, що подання даного позову не є відмовою від підписаних нею договорів застави, оскільки таких договорів вона не підписувала, та вони фактично були підписані іншою невідомою особою замість ОСОБА_1 , в той час як твердження банку про особисту присутність позивача та підписання спірних договорів не підтверджуються жодними належними та допустимими доказами, окрім того, що, на думку банку, наявність підпису від її імені і свідчить про її особисту присутність. Також позивач вказує, що надавала банку свої документи під час перемовин щодо забезпечення виконання кредитних договорів, проте ними не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договорів та фактично позивачем договори застави не підписувались. Щодо посилань банку на визнання ОСОБА_1 факту укладення договорів застави у поясненнях в межах справи №752/8435/24, то позивач вказує, що нею було допущено технічну помилку у описі обставин.
18.12.2024 через систему "Електронний суд" від ОСОБА_1 надійшли заперечення на заперечення банку щодо призначення судової експертизи.
Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 задоволено клопотання позивача про відкладення засідання та роз'яснено, що в подальшому клопотання про відкладення засідання з таких підстав задоволені не будуть, оскільки більшість учасників справ беруть участь в судових засіданнях не зважаючи на такі обставини; відкладено підготовче засідання на 23.01.2025.
Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 23.01.2025 відмовлено у задоволенні клопотання про призначення у справі судової експертизи з огляду на відсутність підстав для її призначення; закрито підготовче провадження у справі №910/14141/24; встановлено порядок дослідження доказів - в порядку їх розміщення в матеріалах справи; призначено розгляд справи по суті на 11.02.2024.
Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2024 відкладено судове засідання у справі на 20.02.2025; попереджено представника позивача, що причини його неявки в наступне судове засідання, безвідносно до відсутності технічної можливості (наявності Інтернету) для участі в засіданні в режимі відеоконференції, будуть визнані неповажними.
В судове засідання 20.02.2025 з'явились представники сторін, надали пояснення по суті спору, за змістом яких позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, а відповідач проти задоволення позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.
Третя особа явку свого представника в судове засідання 20.02.2025 не забезпечила, про причини неявки суд не повідомила, хоча про місце, дату та час засідання була повідомлена належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, згідно якого ухвала суду про повідомлення і виклики від 12.02.2025 була доставлена до електронного кабінету Фермерського господарства "Деметра." 12.02.2025 о 23 год. 40 хв.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на вказані приписи господарського процесуального закону та враховуючи відсутність від третьої особи повідомлень щодо неможливості забезпечити явку свого представника у засідання, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника Фермерського господарства "Деметра.".
В судовому засіданні 20.02.2025 судом завершено розгляд справи №910/14141/24 по суті, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
31.08.2021 між Акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" (банк) та Фермерським господарством "Деметра." (позичальник) було укладено Кредитний договір №310821-КЛН/1 (надалі - Договір №310821-КЛН/1), відповідно до п. 1.1 якого на умовах, викладених в Договорі, банк зобов'язується надати позичальнику кредит (грошові кошти на умовах, зазначених в Договорі) одним або кількома траншами (сума кредиту у повному обсязі або частина суми кредиту) в національній валюті України (UAH) в загальній сумі 6 900 000,00 грн та в межах встановленого строку кредиту (до кінцевої дати погашення, визначеної п. 2.5.2 Договору).
20.01.2023 між Акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" (банк) та Фермерським господарством "Деметра." (позичальник) укладено аналогічний за своїми умовами Кредитний договір №200123-КЛН (надалі - Договір №200123-КЛН), відповідно до умов якого банк зобов'язується надати позичальнику кредит у загальній сумі 10 000 000,00 грн.
За умовами п. 2.6. Договорів №310821-КЛН/1 та №310821-КЛН/1 позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит та сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 25,0% річних в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором.
Сторонами узгоджено терміни повернення загальної суми кредиту, згідно графіку з кінцевою датою погашення кредиту 23.12.2023.
З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Договором №310821-КЛН/1 між Акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" (заставодержатель) та ОСОБА_1 (заставодавець) 31.08.2021 було укладено Договір застави рухомого майна №310821-ЗАВ/6 (надалі - Договір застави №310821-ЗАВ/6), за умовами якого заставодавець в забезпечення повного і належного виконання зобов'язань за Кредитним договором №310821-КЛН/1 від 31.08.2021, а також додатковими угодами до нього, які є або будуть його невід'ємною частиною, який укладено між заставодержателем як кредитором та Фермерським господарством "Деметра." як позичальником, передає заставодержателю в заставу (в редакції Додаткової угоди №200123 від 20.01.2023 до Договору застави №310821-ЗАВ/6): - автомобіль легковий універсал В, модель VOLVO V40CC, рік випуску 2016, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю (без ПДВ) - 564 536,00 грн, фактичне місцезнаходження - м. Одеса, Суворовський р-н, вул. Заболотного, 66/35; - автомобіль загальний легковий загальний вантажопасажирський-В, модель TOYOTA HI ACE, рік випуску 2008, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартість (без ПДВ) - 286 233,00 грн, фактичне місцезнаходження - м. Одеса, Суворовський р-н, вул. Заболотного, 66/35, а заставодержатель приймає це майно в заставу та набуває право одержати задоволення всіх своїх вимог за рахунок предмета застави переважно перед іншими кредиторами заставодавця.
Пунктом 1.2.1 Договору застави №310821-ЗАВ/6 (зі змінами внесеними Додатковою угодою №200123 до Договору застави рухомого майна №310821-ЗАВ/6 від 31.08.2021) закріплено, що Договором заставою забезпечується: виконання позичальником зобов'язання, що виникло на підставі Кредитного договору №310821-КЛН/1 від 31.08.2021 або може виникнути на підставі нього у майбутньому і надалі іменується зобов'язання за кредитним договором-1, відповідно до якого заставодержатель має право вимагати, а позичальник повинен виконати наступні обов'язки: повернути заставодержателю кредитні кошти (кредит), надані в межах невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування, що дорівнює 6 900 000,00 гривень на строк до 23.12.2023 (включно); сплатити проценти за користування кредитом за ставкою 25,0% процентів річних в строк та в порядку, відповідно до умов кредитного договору-1, в тому числі у разі будь-якого збільшення процентів за користування кредитом, що передбачено умовами кредитного договору-1; сплатити комісії, пені та штрафи, будь-які інші платежі (відшкодування), які мають бути сплачені (здійснені) Позичальником на користь заставодержателя у розмірі, випадках та в порядку, передбачених умовами кредитного договору-1 та/або цього Договору та/або чинного законодавства України; виконати усі та будь-які грошові зобов'язання за кредитним договором-1 та/або цим Договором, з урахуванням змін та доповнень до кредитного договору-1 та/або цього Договору, якщо такі будуть прийняті, у тому числі у разі будь-якого збільшення зобов'язань за кредитним договором-1.
Крім того, на забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором №200123-КЛН між Акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" (заставодержатель) та ОСОБА_1 (заставодавець) 20.01.2023 був укладений Договір застави №200123-ЗАВ/6 (надалі - Договір застави №200123-ЗАВ/6), відповідно до п. 1.1. якого заставодавець передає в заставу заставодержателю рухоме майно, що є предметом застави, на умовах, визначених цим Договором.
Як вбачається з Договору застави №200123-ЗАВ/6 (Додатку №1 до нього), предметом застави є: - автомобіль легковий універсал В, модель VOLVO V40CC, рік випуску 2016, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю (без ПДВ) - 564 536,00 грн, фактичне місцезнаходження - м. Одеса, Суворовський р-н, вул. Заболотного, 66/35; - автомобіль загальний легковий загальний вантажопасажирський-В, модель TOYOTA HI ACE, рік випуску 2008, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартість (без ПДВ) - 286 233,00 грн, фактичне місцезнаходження - м. Одеса, Суворовський р-н, вул. Заболотного, 66/35
В квітні 2024 Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просило суд в рахунок погашення заборгованості Фермерського господарства "Деметра." за Кредитними договорами №310821/КЛН/1 від 31.08.2021 та №200123-КЛН від 20.01.2023 в загальній сумі 10 714 210,73 грн, звернути стягнення на предмети застави за Договорами застави рухомого майна №310821-ЗАВ/6 від 31.08.2021 та №200123-ЗАВ/6 від 20.01.2023, а саме: на автомобіль VOLVO V40CC, рік випуску 2016, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , та на автомобіль TOYOTA HI ACE, рік випуску 2008, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 у справі №916/1893/24 позовну заяву задоволено повністю. В рахунок погашення заборгованості Фермерського господарства "Деметра." за Кредитними договорами №310821-КЛН/1 від 31.08.2021; №200123-КЛН від 20.01.2023 перед Акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" в розмірі 10 714 210,73 грн звернуто стягнення на предмет застави, що належить ОСОБА_1 а саме: автомобіль VOLVO V40CC, рік випуску 2016, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , та на автомобіль TOYOTA HI ACE, рік випуску 2008, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . Встановлено спосіб реалізації майна, на яке звернуто стягнення, шляхом продажу на прилюдних торгах за ціною, встановленою на підставі висновку суб'єкта оціночної діяльності в межах процедури виконавчого провадження. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" витрати по сплаті судового збору у розмірі 12 761,54 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 у справі №916/1893/24 і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 зазначала, що суд першої інстанції безпідставно зазначив про те, що Акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро на адресу ОСОБА_1 було направлено повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання за вихідним №17-2236, яке з боку відповідача залишилось без виконання, оскільки ОСОБА_1 такого повідомлення не отримувала.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду 27.11.2024 у справі №916/1893/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 у справі №916/1893/24 - без змін.
Вказані судові рішення по справі №916/1893/24 в касаційному порядку не оскаржувались, а відтак рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду 27.11.2024 у справі №916/1893/24 набули статусу остаточних судових рішень.
Спір у справі №910/14141/24 виник у зв'язку з твердженнями ОСОБА_1 про недійсність Договорів застави №310821-ЗАВ/6 та №200123-ЗАВ/6 у зв'язку з тим, що дані правочини позивачем не підписувались.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
За приписами статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Дослідивши зміст укладених сторонами Договорів застави №310821-ЗАВ/6 та №200123-ЗАВ/6, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами застави, а тому спірні правовідносини регулюються, в тому числі Главою 49 Цивільного кодексу України.
Статтею 547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. 574 Цивільного кодексу України).
За положеннями статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 Цивільного кодексу України).
Згідно з абзацом першим частини першої статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Тлумачення вищенаведених норм Цивільного кодексу України свідчить, що обов'язковим елементом двостороннього правочину є дії його сторін щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто правочин не може бути визнаний таким, що відбувся, без цілеспрямованих дій його сторін, які є вираженням їх волевиявлення.
Отже, основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об'єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.
Коли ж відсутній факт вираження волевиявлення стороною двостороннього правочину, можна говорити про відсутність обов'язкового суб'єкта цивільних правовідносин та, як наслідок, констатувати відсутність фактичної підстави для виникнення договірних правовідносин.
Тобто, на відміну від укладених правочинів, у цьому випадку не виникає самої можливості піддати юридичній оцінці об'єктивно відсутній юридичний факт (цілеспрямовану дію), існування якого було б зумовлено юридично значимим волевиявленням учасника цивільних правовідносин.
Натомість у випадку недійсності чи нікчемності правочину насамперед йдеться про юридичну кваліфікацію об'єктивно наявного та вираженого у певний спосіб волевиявлення суб'єкта права щодо виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин.
Конструкція частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України визначає наявність волевиявлення учасника правочину обов'язковим і безумовним елементом, додержання якого є необхідним для чинності правочину. При цьому таке волевиявлення має бути: 1) вільним; 2) відповідати внутрішній волі учасника правочину.
В пунктах 7.5-7.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19) зазначено, що порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215, так і у статтях 229 - 233 Цивільного кодексу України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю на вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
Отже, тлумачення частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що вона застосовується лише тоді, коли існує хоча б якесь волевиявлення учасника правочину. Якщо процес формування його волі відбувся під впливом (тиском) зовнішніх обставин чи факторів, які її деформують, за приписами частини першої статті 215 Цивільного кодексу України це є підставою для визнання правочину недійсним.
Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для цього виду договорів не вимагалася (абзац перший частини другої статті 639 Цивільного кодексу України).
Підпис на правочині, для якого визначено обов'язкову письмову форму, виконує функцію підтвердження волевиявлення сторони, зафіксованого у тексті цього правочину. При цьому підпис є обов'язковим атрибутом письмової форми правочину.
Водночас укладеність договору пов'язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних його умов (див. частину першу статті 638 Цивільного кодексу України). Належним підтвердженням досягнення сторонами згоди щодо визначених у договорі умов є, зокрема їх підписи.
Абзац другий частини першої статті 218 Цивільного кодексу України визначає право заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину та встановлює, що такий факт може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, окрім показань свідків.
Неукладеність договору у зв'язку з недотриманням установленої для нього законом обов'язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину волевиявлення на його укладення, про що може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису).
Отже, відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв'язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 Цивільного кодексу України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Отже, відсутність (підроблення) підпису сторони правочину, щодо якого передбачена обов'язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення, свідчить про неукладеність такого правочину.
Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати.
При цьому, такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.
Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.01.2025 у справі №922/3921/21.
В свою чергу, під час апеляційного перегляду рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 у справі №916/1893/24 Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" звертало увагу апеляційного господарського суду, що в апеляційній скарзі у справі №916/1893/24 ОСОБА_1 посилалась на порушення процедури звернення стягнення на предмет застави, оскільки вона не отримувала повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, в той час як ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі жодним чином (як і у справі в цілому) не згадувала про те, що вона спірні договори застави нібито не підписувала/не укладала з банком. Разом з тим, у справі №910/14141/24 за змістом позову ОСОБА_1 вже посилається на той факт, що не укладала із банком договорів застави та нібито і не підписувала нічого.
Південно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 27.11.2024 у справі №916/1893/24 з приводу таких аргументів сторін зазначено, що жодного аргументу в апеляційній скарзі про те, що спірні Договори застави Горбуновою Л.М. не підписувались апелянтом не наведено; в процесі розгляду даної справи в суді першої інстанції зустрічних позовних вимог відносно недійсності спірних Договорів застави ОСОБА_1 не заявлялось. В свою чергу, ОСОБА_1 не надано жодних доказів, які б могли поставити під сумнів позовні вимоги, і у даному випадку не існувало об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи. Також ОСОБА_1 не наведено доказів, які мають значення для вирішення спору та не можуть бути подані у справі, не зазначено обставин, за яких способи доказування у межах справи №916/1893/24 не дають можливості їх встановити. Навпаки, матеріали справи №916/1893/24 містять письмові позиції сторін, зібрані докази, рішення суду, які в сукупності дозволяють суду апеляційної інстанції встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, дослідити та надати оцінку дотримання Господарським судом Одеської області норм процесуального та матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення у справі №916/1893/24.
Таким чином, апеляційним господарським судом у постанові від 27.11.2024 у справі №916/1893/24 надано оцінку Договорам застави №310821-ЗАВ/6 та №200123-ЗАВ/6 в аспекті тверджень ОСОБА_1 про не підписання нею таких правочинів та відповідно викладено відповідний висновок у мотивувальній частині судового рішення (постанові) про визнання таких тверджень необґрунтованими (недоведеними), що мало своїм наслідком залишення без змін рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 у справі №916/1893/24 про звернення стягнення на заставне майно ОСОБА_1 .
Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 "Про незалежність судової влади" передбачено, що за змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
Частинами 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі №922/2391/16 та від 22.11.2022 у справі №910/8528/21, у постанові об'єднаної палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №910/16898/19).
Таким чином, доводам ОСОБА_1 про не підписання нею Договорів застави №310821-ЗАВ/6 та №200123-ЗАВ/6 (про неукладеність даних правочинів) надано оцінку у мотивувальній частині постанови Південно-західного апеляційного господарського суду 27.11.2024 (яка набула статусу остаточного судового рішення) у справі №916/1893/24 в межах спору за позовом Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави за такими правочинами.
У постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду, зазначаючи про важливість дотримання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, вказала, що задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов'язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.
Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.
Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання.
Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.
Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.
Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.
У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту.
Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.
Велика Палата Верховного Суду також у постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц звертає увагу, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов'язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine). Тому задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ані підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими обставинами, ані підставою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
В іншій справі Велика Палата Верховного Суду підтвердила цей висновок, зауваживши, що у разі якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора або кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту (пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №910/14224/20, провадження №12-20гс22).
Тотожної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 28.01.2025 у справі №910/16479/23, в якій вказано, що оскільки бенефіціар вже ініціював інший судовий процес про стягнення грошових коштів за гарантією, і суд першої інстанції частково задовольнив його вимоги, це створило правову визначеність щодо зобов'язань гаранта. За таких обставин, окремий позов гаранта, заявленій у цій справі, про визнання припинення зобов'язань за гарантією не відповідав принципу правової визначеності та ефективного судового захисту. Належне виконання гарантом своїх процесуальних обов'язків вимагало від нього реалізації своїх прав шляхом подання аргументованих заперечень та повного обсягу доказів у вже існуючому провадженні, а не подання нового позову з метою перегляду висновків у справі №910/3268/22 або створення преюдиції.
Зважаючи на те, що порука і гарантія є видами забезпечення виконання зобов'язання, так само як і застава, то викладені висновки касаційного суду слід екстраполювати на спірні правовідносини.
Таким чином, в аспекті наведених висновків касаційного суду, ОСОБА_1 вправі була в ініціювати судовий спір з метою доведення відсутності у Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" права вимоги до позивача за оспорюваними Договорами застави (в т.ч. з підстав їх неукладеності) лише в умовах правової невизначеності, тобто якби кредитор не ініціював відповідний судовий процес.
Водночас на момент подання цього позову (18.11.2024) вже існувало рішення Господарського суду Одеської області від 13.08.2024 у справі №916/1893/24. У цій справі, ініційованій Акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро", предметом спору було звернення стягнення на предмети застави за тими ж самими Договорами застави №310821-ЗАВ/6 та №200123-ЗАВ/6. Суд першої інстанції у справі №916/1893/24 задовольнив позов Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро", звернувши стягнення на заставне майно ОСОБА_1 , встановивши, що Договори застави №310821-ЗАВ/6 та №200123-ЗАВ/6 підлягають виконанню. Це рішення було оскаржене в апеляційному порядку.
Відтак ОСОБА_1 повинна була реалізувати свої права на доведення неукладеності Договорів застави шляхом подання аргументованих заперечень та повного обсягу доказів у вже існуючому провадженні, а не подання нового позову з метою перегляду висновків у справі №916/1893/24 або створення преюдиції.
З огляду на викладені висновки касаційного суду, суд дійшов висновку, що фактично доводи ОСОБА_1 про недійсність Договорів застави №310821-ЗАВ/6 та №200123-ЗАВ/6 підлягали оцінці та були розглянуті в межах справи №916/1893/24, в той час як спір у справі №910/14141/24 був ініційований ОСОБА_1 з метою повторного розгляду вже вирішених доводів / спору щодо недійсності цих правочинів, з метою поставлення під сумнів остаточних судових рішень у справі №910/14141/24, що є недопустимим як в силу національного законодавства, так і міжнародного.
У зв'язку з наведеним суд відмовляє в задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про визнання недійсними договорів застави.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подачу даного позову необхідно покласти на позивача з огляду на відмову у задоволенні позовну в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 2, 14, 74, 129, 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) до Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 32; ідентифікаційний код 14352406) про визнання недійсними договорів застави відмовити повністю.
2. Судові витрати позивача в частині сплаченого судового збору покласти на ОСОБА_1 .
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено 01.04.2025.
Суддя Р.В. Бойко