ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
м. Київ
01.04.2025Справа № 910/3793/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1
до Релігійної організації «Місіонерське товариство «Протестанський рух»
про визнання недійсним рішення загальних зборів
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Релігійної організації «Місіонерське товариство «Протестанський рух» про визнання недійсним рішення загальних зборів.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
З системного аналізу положень зазначених норм вбачається, що відмова у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України можливе за умови, якщо рішення господарського суду або іншого органу, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку. За відсутності таких умов заінтересована особа вправі звернутися з позовом до господарського суду на загальних підставах.
При цьому, суд зазначає, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто, коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами й обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного зі згаданих вище умов не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору на загальних підставах.
Тобто, відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановити наявність рішення господарського суду або іншого органу, прийнятого у справі: між тими ж сторонами; про той же предмет; з тих же підстав.
Передбачені нормами статей 15, 16 Цивільного кодексу України способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу мають бути спрямовані на відновлення прав та інтересів позивачів.
Враховуючи вказане положення слід вважати, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Отже, підстави позову - це фактичні та юридичні обставини спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, тобто факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин.
Зі змісту позовної заяви, яка є предметом розгляду у даній справі вбачається, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до Релігійної організації «Місіонерське товариство «Протестанський рух» про:
- визнання недійсним рішення загальних зборів, оформлених протоколом від 13.11.2020;
- визнання недійсним рішення Правління відповідача, оформленого протоколом від 14.11.2020.
В обґрунтування підстав позову позивач посилається на те, що:
- позивача не було повідомлено про дату, час та місце проведення спірних зборів;
- особи, які приймали рішення на спірних зборах, оформлених протоколом від 13.11.2020, не мали повноважень ухвалювати рішення, у зв'язку з відсутністю у цих осіб членства в релігійній організації;
- не повідомивши позивача про дату, час та місце проведення спірних зборів, позивача було позбавлено права висловлювати свою позицію стосовно питання, що стосувалось його корпоративного права.
Позивач зазначає, що оскільки рішення загальних зборів, оформлені протоколом від 13.11.2020 підлягають визнанню недійсними, то й рішення Правління, оформлене протоколом від 14.11.2020, як похідна вимога, підлягає визнанню недійсним, оскільки особи, які приймали рішення Правління, оформлене протоколом від 14.11.2020, не були членами релігійної організації.
Натомість, як встановлено судом, в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/11872/21 за позовом ОСОБА_1 до Релігійної організації "Благодійне місійне товариство "Слово життя" та Державної служби України з питань етнополітики та свободи совісті про визнання недійними рішень загальних зборів і правління та скасування реєстраційної дії (запису) у ЄДР.
Предметом позову у справі № 910/11872/21, зокрема були вимоги про:
- визнання недійними рішення, оформлені протоколом №13/11-2020 Загальних зборів Релігійної організації "Благодійне місійне товариство "Слово життя" від 13.11.2020,
- визнання недійними рішення, оформлені протоколом №14/11-2020 засідання Правління Релігійної організації "Благодійне місійне товариство "Слово життя" від 14.11.2020.
В обґрунтування позову у справі № 910/11872/21 позивач зазначав, що позивач (як Президент товариства) не скликав ані Загальні збори, ані засідання Правління, на яких неуповноваженими особами прийнято оспорюване рішення. Позивача як члена товариства не було повідомлено про час та місце проведення зборів, про питання порядку денного. Він на зборах присутнім не був, участі в них не брав.
Позивачем зазначено, що він є тією особою, про припинення повноважень котрої було прийнято оспорювані рішення.
Отже, на думку позивача, оспорювані рішення зачіпають його права, як Президента (голови Правління) товариства, а також як члена товариства, на управління товариством, що і спричинило відповідний спір.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 в позові відмовлено повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/11872/21 - залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/11872/21 - змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови, в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 у справі № 910/11872/21 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 02.02.2023 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022, якою змінено рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022, у справі № 910/11872/21 - без змін.
В свою чергу, як вбачається з позовної заяви у даній справі, позивач зазначає, що має право звернутись до суду з даною позовною заявою про визнання рішення загальних зборів недійсними з іншими юридичними підставами, оскільки ст. 167 ГК України на підставі якої було зазначено про відсутність у позивача корпоративного права - видалено.
Водночас, судом досліджено позовну заяву у справі № 910/11872/21 та встановлено, що позивач не посилався при зверненні з позовом до суду у справі № 910/11872/21 на приписи статті 167 ГК України, натомість, як вбачається з постанови Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022, апеляційний суд змінюючи рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 зазначив наступне:
«Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що оспорювані ним рішення порушують його корпоративні права (як члена товариства), передбачені ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України. А тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що корпоративне право позивача, за захистом якого він звернувся до господарського суду, не порушено відповідачем у зв'язку з тим, що позивачем не доведено наявність такого корпоративного права.
Водночас суд апеляційної інстанції зазначає, що хоч у позивача відсутнє корпоративне право в розумінні ст. 167 Господарського кодексу України, однак, у нього наявні права, передбачені Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації». При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що спір у справі стосується правомірності ухваленого релігійною організацією рішення щодо звільнення її керівника. А як зазначалося вище, даний спір хоч і не є корпоративним, однак відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, у зв'язку з відсутністю корпоративного права позивача є передчасним, оскільки такий спір має бути розглянути, виходячи із наявного спору щодо управління релігійною організацією по суті заявлених доводів. В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач займав посаду не лише керівника організації, а й був членом правління організації, що спростовує висновки суду першої інстанції про відсутність корпоративних прав позивача. А тому висновок суду першої інстанції у вказаній частині підлягає зміні шляхом його викладення у редакції даної постанови.».
Таким чином, оскільки по-перше, норми права застосовуються у редакціях, чинних на момент виникнення правовідносин, а по-друге, суд апеляційної інстанції у своїй постанові, надаючи оцінку заявленому позову чітко зазначив, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, у зв'язку з відсутністю корпоративного права позивача є передчасним, оскільки такий спір має бути розглянутий, виходячи із наявного спору щодо управління релігійною організацією по суті заявлених доводів.
В своїй постанові апеляційний суд дійшов висновку, що:
- «Враховуючи те, що ані положення Закону № 987-ХІІ, ані положення статуту РО «Слово життя» не містять положень щодо порядку прийняття нових членів організації, а судом апеляційної інстанції з'ясовано, що прийняття таких членів відбувалося у довільній формі, у тому числі і в усній формі, суд дійшов висновків, що збори членів організації 13.11.2020 були повноважними. Так, вони відбулись у порядку, який не суперечить передбаченому Закону та статуту. До того ж, суд апеляційної інстанції враховує, що рішення про прийняття до члена організації приймалося правлінням організації, а не його президентом, а тому доводи скаржника про те, що він особисто нікого не приймав до членства в організації визнаються безпідставними»;.
- «Суд апеляційної інстанції також відхиляє посилання скаржника на неналежне його повідомлення про дату проведення загальних зборів, оскільки ані положення статуту, ані положення Закону № 987-ХІІ не містять порядку повідомлення членів організації та його президента про проведення загальних зборів. Враховуючи особливості діяльності релігійної організації, такий порядок також міг визначатися учасниками на власний розсуд (усним повідомленням, запрошенням у приміщенні організації, тощо). При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що загальні збори відбулися за наявності кворуму, що свідчить про обізнаність його членів про такі збори. А тому посилання скаржника у цій частині також відхиляються судом апеляційної інстанції, як безпідставні.».
В свою чергу, Верховний Суд у своїй постанові від 02.02.2023 зазначив:
«Колегія суддів враховує, що ухвалою від 24.11.2022 цю справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2022 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022 було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 та від 06.04.2021 у справі № 910/4998/20, шляхом його уточнення про те, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої організації, мають розглядатись в порядку господарського судочинства як спори між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), проте за своєю суттю вони не є корпоративними, а отже, до них не підлягають застосуванню норми корпоративного права та висновки Верховного Суду в корпоративних спорах.
Разом з тим ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2022 справу № 910/11872/21 (провадження № 12-35гс22) за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08 вересня 2022 року та рішення Господарського суду міста Києва від 17 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Релігійної організації "Благодійне місійне товариство "Слово життя" та Державної служби України з питань етнополітики та свободи совісті про визнання недійсними рішень загальних зборів і правління та скасування реєстраційної дії (запису) у ЄДР повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для подальшого розгляду.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вирішуючи процесуальні питання юрисдикційності спору та застосувавши тлумачення пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України як процесуальної норми, що визначає збірне поняття "корпоративним" будь-якого спору, який пов'язаний зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, судом було акцентовано на тому, що таке поняття вживається "в розумінні" саме цієї норми. При розкритті змісту цієї процесуальної норми не застосовувалися положення матеріального права щодо визначення "корпоративних прав" згідно зі статтею 167 ГК України та не приймалося рішення щодо правильності застосування судами норм матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин.».
Отже, посилання позивача на те, що позивачу було відмовлено у позові на підставі ст. 167 ГК України не відповідає змісту постанови Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 02.02.2023.
Таким чином, проаналізувавши зміст позовної заяви, яка є предметом розгляду у даній справі та зміст позовної заяви, яка була предметом розгляду у справі №910/11872/21, суд приходить до висновку про те, що склад сторін, предмет та підстави позову у даній справі та у справі №910/3793/25 є тотожними, при цьому постанова Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2022 у справі №910/11872/21 є такою, що набрала законної сили.
При цьому, суд зауважує, що доводи позивача про те, що підстави позову є іншими з посиланням на інші обставини, не знаходять свого правового обґрунтування, оскільки не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального та процесуального права (пункт 7.43. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі N 924/1473/15 (провадження N 12-15гс19)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі N 9901/433/18 зазначено, що при зміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою, або при виділенні з позову, який вже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається.
Отже, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги та не є зміною підстав позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше
Таким чином, інший словесний виклад правових обґрунтувань вимог, заявлених на розгляд суду, не змінює правової природи таких вимог, їх предмет та підстави в цілому, що свідчить про те, що фактично позивач у межах цієї справи просить суд повторно переглянути питання щодо визнання недійними рішення, оформлених протоколом №13/11-2020 Загальних зборів Релігійної організації "Благодійне місійне товариство "Слово життя" від 13.11.2020 та визнання недійним рішення, оформленого протоколом №14/11-2020 засідання Правління Релігійної організації "Благодійне місійне товариство "Слово життя" від 14.11.2020 з тих же самих підстав, а саме, що неуповноваженими особами прийнято оспорювані рішення та, що позивача не було повідомлено про час та місце проведення зборів, яке отримало своє остаточне вирішення в межах розгляду справи № 910/11872/21.
Суд зауважує, що неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, яке набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили позивач не може знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги з тих самих підстав.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Положеннями статті 18 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується зі статтею 326 цього кодексу встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Суду у справах: SovtransavtoHolding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18 листопада 2003 року №01-8/1427).
Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа "Брумареску проти Румунії", п. 61).
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу resjudicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
Враховуючи вказані вище положення суд зазначає, що подання позивачем нового позову між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, з яких прийнято судове рішення у справі №910/11872/21, яке набрало законної сили, фактично свідчить про намагання добитися повторного розгляду справи та нового її вирішення, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, з урахуванням викладеного, суд вбачає наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі, з огляду на встановлення існування судового рішенням суду у справі №910/11872/21, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет, з наданням правової оцінки у такому судовому рішенні обставинам та підставам позову, заявленим у даній справі.
Таким чином, оскільки є таке, що набрало законної сили, рішення між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі.
Ухвала набирає законної сили 01.04.2025 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.
Суддя О.А. Грєхова