20.03.2025 Справа №607/21175/24 Провадження №2/607/1250/2025
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Стельмащука П.Я., за участю секретаря судового засідання Процишин Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про зняття арешту з майна,
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, у якому просить зняти арешт із всього майна, що належало ОСОБА_2 , який накладений слідчим відділом Тернопільського міського відділу Управління внутрішніх справу України в Тернопільській області 17.10.2006 під час досудового розслідування у кримінальній справі №1672019.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є одним із спадкоємців ОСОБА_2 , який був її батьком та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 звернулась до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а саме квартири АДРЕСА_1 . Проте, було встановлено, що на вказану квартиру, яка належала ОСОБА_2 , 17.10.2006 накладено арешт слідчим слідчого відділу Тернопільського міського відділу Управління внутрішніх справу України в Тернопільській області Маличок К.В.
Даний арешт був накладений в рамках кримінальної справи №1672019, у якій ОСОБА_2 був обвинуваченим за ч.1 ст.129 КК України, з метою забезпечення цивільного позову. В подальшому кримінальна справа постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18.10.2007 була закрита на підставі Закону України «Про амністію». Сума боргу в розмірі 7427,14 грн. була погашена повністю, залишилось лише сплатити 486,25 грн. виконавчого збору. Позивач неодноразово зверталась до суду із заявою про скасування арешту в порядку кримінально-процесуального закону. Однак, їй було відмовлено у задоволенні заяви та роз'яснено право на звернення з даною заявою в порядку цивільного судочинства. Враховуючи, що основний борг вже був сплачений батьком позивача та останній помер, підстав для арешту майна немає. Наявність обтяження майна порушує права позивача та перешкоджає останній вільно володіти, користуватись та розпоряджатись майном. Оскільки позивач позбавлена можливості реалізувати свої права у позасудовому порядку, просить позов задовольнити.
Ухвалою судді від 03.10.2024 відкрите провадження у даній цивільній справі за правилами загального позовного провадження.
Протокольною ухвалою суду від 14.11.2024 замінено неналежного відповідача Тернопільське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на належного - Головне управління Національної поліції в Тернопільській області.
03.01.2025 до суду надійшов відзив, у якому Головне управління Національної поліції в Тернопільській області просить відмовити у задоволенні позову у зв'язку з його безпідставністю. Позивачем не доведено, що будь-якими діями відповідача Головного управління Національної поліції в Тернопільській області порушено її права. Головне управління Національної поліції в Тернопільській області не є правонаступником Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області та Тернопільського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України, а тому не може бути відповідачем у даній справі. Завдання і функції, які виконував Тернопільський міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України, перейшли до Міністерства внутрішніх справ України. Крім того, всі процесуальні дії у кримінальній справі №1672019 вчинялись слідчим Тернопільського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України, а не слідчим Головного управління Національної поліції в Тернопільській області. Також слід зазначити, що позивач має право оскаржити неправомірні дії щодо накладеного в порядку КПК арешту, лише в порядку кримінального судочинства. Разом з тим, чинним цивільно-процесуальним законом не передбачена можливість такого захисту в порядку цивільного судочинства.
09.01.2025 судом отримано відповідь на відзив. Сторона позивача вказує на те, що будь-які правові підстави для збереження чинності арешту відсутні, оскільки арешт на майно було накладено понад 18 років тому, борг погашено, а сам боржник помер. Крім того, доводи сторони відповідача стосовно необхідності захисту прав позивача в порядку цивільного судочинства, на увагу не заслуговують. Існує стала судова практика скасування арешту майна накладеного згідно норм КПК 1960 року в порядку цивільного судочинства.
Протокольною ухвалою суду від 12.02.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Зварич О.Б. в судовому засіданні 13.03.2025 позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з підстав наведених у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача Дзюбатий А.В. в судовому засіданні 13.03.2025 щод задоволення позовних вимог заперечив з мотивів викладених у відзиві на позов.
Ухвалення та проголошення судового рішення відкладено до 20.03.2025.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши докази по справі, суд вважає, що позов слід задовольнити, керуючись такими міркуваннями.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дочкою ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданим повторно 04.01.2022.
Після реєстрації шлюбу ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_4 », про що свідчить відмітка у паспорті громадянина України серії НОМЕР_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 виданим 12.07.2021.
Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло виданим 12.02.1997 Міським бюро технічної інвентаризації м. Тернополя, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 .
Вказане також підтверджується довідкою №99 виданою 13.01.2022 ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації».
10.01.2022 ОСОБА_1 звернулась до Першої тернопільської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцем за законом є також син спадкодавця ОСОБА_5 . У зареєстрованому шлюбі на момент смерті спадкодавець не перебував. Батьки спадкодавця померли до відкриття спадщини. Інших дітей у спадкодавця не було.
20.02.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено договір про поділ спадщини, посвідчений державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори Височан Ю.В. за номером в реєстрі 2-405. Відповідно до договору дочці спадкодавця ОСОБА_2 ОСОБА_1 виділена квартира АДРЕСА_1 .
У відповідь на звернення ОСОБА_1 щодо видачі свідоцтва про право на спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , Перша тернопільська державна нотаріальна контора повідомила (лист №772/01-16 від 24.04.2024) наступне. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №366496838 від 20.02.2024 виявлено, що згідно повідомлення №24/11-3546 від 27.10.2006 Тернопільського міського відділу УМВС України в Тернопільській області накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_2 , номер запису про обтяження 4123441. Якщо на спадкове майно накладено арешт, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.
Також судом встановлено, що постановою слідчого СВ ТМВ УМВС України в Тернопільській області від 17.10.2006 по кримінальній справі №1672019 накладено арешт на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого ОСОБА_2 , де б воно не знаходилось.
20.10.2006 слідчим СВ ТМВ УМВС України в Тернопільській області складено протокол накладання арешту на майно, що належить ОСОБА_2 , а саме квартиру АДРЕСА_1 .
Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18.10.2007 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.129 КК України на підставі Закону України «Про амністію», кримінальну справу закрито. Вирішено питання про запобіжний захід та речові докази.
Згідно із листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №1900-0503-8/20325 від 25.04.2024 з пенсії ОСОБА_2 проводились утримання згідно виконавчого листа № 2-328 борг в сумі 7427,14 грн. за період з 01.06.2008 по 30.06.2010, виконавчий збір в сумі 9,20 грн., за період з 01.12.2010 по 31.12.2010 утримано повністю. Виконавчий збір в сумі 742,70 грн. утримано частково. Залишок боргу станом на 01.05.2022 становить 486,25 грн.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15.08.2024 у справі №1-108/07 у розгляді заяви ОСОБА_1 про скасування арешту відмовлено. Роз'яснено її право на звернення до суду із позовною заявою про скасування арешту майна в порядку цивільного судочинства.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, серед інших, припинення дії, яка порушує право.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Встановлено, що арешт на належну боржнику квартиру було накладено постановою слідчого під час здійснення досудового слідства у кримінальній справі на підставі положень КПК України 1960 року.
Згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Отже, справа про скасування арешту майна, накладеного постановою слідчого відповідно до положень КПК 1960 року, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі №2-3392/11 (Постанова від 24.04.2019 року).
У відповідності до пункту 21.1. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року (справа №727/2878/19, провадження №14-516цс19) спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №2-3392/11). Залежно від суб'єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.
Таким чином, дана справа повинна розглядатись за правилами цивільного судочинства.
Згідно з ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як визначено у статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом не встановлено, а відповідачем не доведено, що при наявності чинної постанови про закриття кримінального провадження, в межах якого накладено арешт на квартиру спадкодавця, наявні підстави для продовження існування заходу забезпечення у виді арешту квартири у рамках кримінального провадження. У той час як існування відповідного обтяження фактично позбавляє позивачку права вільно розпоряджатися спадковим майном.
Враховуючи те, що питання про зняття арешту не вирішене під час винесення кінцевого рішення у кримінальній справі щодо батька позивача, внаслідок чого вона, як спадкоємець, позбавлена можливості в повному обсязі володіти, користуватися та розпоряджатися своїм спадковим майном, суд дійшов висновку, що права ОСОБА_1 підлягають судовому захисту шляхом зняття арешту з майна, що належало ОСОБА_2 , який накладений постановою слідчого слідчого відділу Тернопільського міського відділу Управління внутрішніх справу України в Тернопільській області від 17.10.2006 під час досудового розслідування у кримінальній справі №1672019.
Щодо належності відповідача суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України №730 від 16 вересня 2015 року «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» було ліквідовано як юридичну особу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Тернопільській області та її структурні підрозділи.
Згідно відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Управління Міністерства внутрішніх справ України у Тернопільській області станом на день розгляду справи судом перебуває у стані припинення з 03.11.2015.
Ліквідація це така форма припинення юридичної особи, за якої припиняються її права та обов'язки, тобто вона знімається з реєстрації в усіх фондах та організаціях.
Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі № 21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14 сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію.
Аналогічність завдань міліції та поліції встановлена статтею 3 Закону України «Про міліцію» та статтею 2 Закону України «Про Національну поліцію» відповідно. Ліквідація обласних управлінь Міністерства внутрішніх справ України з одночасним створенням аналогічних територіальних органів Національної поліції, використання органами Національної поліції в своїй діяльності нормативно-правових актів (наказів) Міністерства внутрішніх справ України свідчить про фактичну ліквідацію державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується.
Суд звертає увагу, що в Законі України «Про Національну поліцію» чи інших нормативно-правових актах не зазначено про відмову держави від виконання завдань та функцій, які були покладені на органи міліції, а відтак, в даному випадку фактично мала місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу, оскільки відповідна функція держави ліквідована не була. Як міліція (до часу її ліквідації), так і національна поліція (з часу її створення), входили та входять в структуру Міністерства внутрішніх справ України, структурним підрозділом якого у Тернопільській області станом на 2006 рік (час накладення арешту на спірну квартиру) було Управління МВС України у Тернопільській області (в підпорядкуванні якого перебував Тернопільський міський відділ Управління МВС України у Тернопільській області), а станом на даний час є Головне управління Національної поліції у Тернопільській області (відповідач) як орган публічного права.
Головне управління Національної поліції у Тернопільській області, як відповідач по даній цивільній справі, а також як структурний підрозділ МВС України, який прийняв до розслідування всі кримінальні справи від структурних підрозділів міліції при її ліквідації і займається розслідуванням переважної більшості кримінальних справ на даний час, вказав, що на його думку належним відповідачем повинно бути Міністерство внутрішніх справ України, до якого перейшли функції та завдання, які виконував Тернопільський міський відділ Управління МВС України у Тернопільській області.
Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, внесено запис про припинення Тернопільського міського відділу Управління МВС України у Тернопільській області, постанова якого зазначена, як підстава реєстрації обтяження спірного майна.
На даний час територіальним органом Національної поліції в Тернопільській області, як юридичною особою публічного права, є саме ГУНП в Тернопільській області, до складу якого входить відповідний підрозділ поліції в м. Тернополі.
З огляду на наведене, суд вважає, що ГУНП у Тернопільській області є належним відповідачем у даній цивільній справі.
Така позиція суду узгоджується з висновком Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 квітня 2022 року у справі №705/2556/21.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Зняти арешт із майна, що належало ОСОБА_2 , який накладений постановою слідчого слідчого відділу Тернопільського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 17.10.2006 під час досудового розслідування у кримінальній справі №1672019.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання - АДРЕСА_2 .
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Тернопільській області, код ЄДРПОУ: 40108720, адреса місцезнаходження: вул. Валова, 11, м. Тернопіль.
Рішення складено та проголошено 20.03.2025.
Головуючий суддяП. Я. Стельмащук