Справа № 755/4939/25
"28" березня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва (далі - Суд) у складі судді ОСОБА_1 одноособово розглянувши у порядку спрощеного провадження, відповідно до ст. 381, 382 Кримінального процесуального кодексу (далі КПК) України, без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, обвинувальний акт у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 березня 2025 року за № 12025105040000258, за обвинуваченням
ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Київ, громадянин України,з середньою освітою, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий: 01 жовтня 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва за ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу (далі КК) України у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік із зобов'язанням: 1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; 4) працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано посаду (роботу); 5) виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою,
у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною першою статті 125 Кримінального кодексу (далі КК) України, шляхом вивчення його (обвинувального акта) та доданих до нього матеріалів,
І. Загальна історія провадження та процедура
З обвинувального акта від 26 березня 2024 року, який складено дізнавачем ВД Дніпровського УП ГУ НП у місті Києві ОСОБА_3 та затверджено прокурором Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_4 ,слідує, що ОСОБА_2 обвинувачується в умисному нанесенні 12 березня 2025 року ОСОБА_5 легких тілесних ушкоджень.
Саме досудове розслідування кримінального провадження здійснено згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченими КПК України, з урахуванням положень Глави 25. Особливості досудового розслідування кримінальних проступків того ж Кодексу.
За його наслідками, на підставі отриманих від дізнавача матеріалів, у порядку ст. 301 КПК, прокурор встановивши, що підозрюваний беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, прийняв рішення, відповідно до ч. 5 вказаної статті наведеного Кодексу та вимог ст. 302 КПК, про звернення до суду з обвинувальним актом, в якому зазначив клопотання про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.
Із долучених до обвинувального акта матеріалів слідує, що обвинувачений був представлений захисником, беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, йому відомі наслідки розгляду кримінального провадження у спрощеному провадженні, передбачені ч. 2 ст. 302 КПК України.
Відповідно, вказане клопотання прокурора було задоволено судом (див. ухвалу про призначення кримінального провадження до невідкладного судового розгляду) у т.ч. було визначено (1) розгляд обвинувального акта здійснювати без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, а (2) спрощене провадження щодо кримінального проступку здійснювати згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими КПК, з урахуванням положень § 1. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків Глави 30. Особливі порядки провадження в суді першої інстанції того ж Кодексу.
У зв'язку з чим, Суд розглянув цей обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, на підставі його вивчення та доданих до нього матеріалів із ухваленням вироку без зазначення доказів на підтвердження встановлених обставин, відповідно до ч. 2 ст. 382 КПК України, установивши таке.
ІІ. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення
ОСОБА_2 12 березня 2025 року приблизно о 17 годині 00 хвилин перебував за адресою: м. Київ, вул. Миколайчука, буд. 16, у приміщенні закладу «Макдональдс». У цей же момент там перебував ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, у ОСОБА_2 виник протиправний умисел, спрямований на умисне заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_5 .
Після чого, ОСОБА_2 наблизився до ОСОБА_5 на відстань витягнутої руки та наніс йому один цілеспрямований удар кулаком правої руки в область обличчя.
У подальшому, в ході конфлікту ОСОБА_2 наніс ОСОБА_5 ще 4 удари кулаками в область голови.
В результаті своїх протиправних дій ОСОБА_2 спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_5 .
Згідно висновку експерта № 042-432-2025 від 20 березня 2025 року, при проведенні судово - медичної експертизи у потерпілого ОСОБА_5 були виявлені тілесні ушкодження: садна - на спинці носа у середній третині, на заднє-боковій поверхні шиї справа у верхній-нижній третинах.
Характер та морфологія, локалізація виявлених ушкоджень, свідчать про те, що вони утворились від 5 дії (за рахунок ковзання, тертя або удару під кутом) тупого (тупих) предмету (предметів), характерні властивості якого (яких) в ушкодженнях не відобразились, не були небезпечними для життя.
Морфологія виявлених тілесних ушкоджень ушкоджень дозволяє вважати спроможним термін їх утворення у строк, вказаний у описовій частині постанови, тобто 12.03.2025.
Відновлення анатомічної цілісності травмованих ділянок та початок відновлення порушеної функції по місцю утворення саден у звичайному клінічному перебігу спостерігається у строк до 6 діб. Вказані строки відображають тривалість розладу здоров'я, як загальноприйнятого судово-медичного критерію визначення ступеню тяжкості. Саме тому, кожне з виявлених тілесних ушкоджень відноситься до легкого тілесного ушкодження (за критерієм тривалості розладу здоров'я), відповідно п. п. 1.5..2, 2.3.5. та 4.6. «Правил».
ІІІ. Стаття (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений
Отже, ураховуючи наведене у п. І, ІІ вироку, з'ясовано, що ОСОБА_2 своїми умисними діями вчинив кримінального правопорушення передбачене ч. 1 ст. 125 КК України, а саме нанесення умисного легких тілесних ушкоджень.
При цьому, Суд, здійснивши кримінально-правову оцінку поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, через визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального проступку, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння, вважає таку кваліфікацію дій обвинуваченого дійсною та вірною.
Позаяк, з об'єктивної сторони проступок характеризується, зокрема, умисною дією спрямованою на заподіяння тілесного ушкодження, наслідком у вигляді спричинення легкого тілесного ушкодження та причинним зв'язком між зазначеним діянням та наслідком. При цьому, відповідальність за ст. 125 КК настає і у тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю і фактично було заподіяно легке тілесне ушкодження.
Тим самим, за цих обставин, відсутні підстави для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України.
ІV. Покарання
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому Суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
З урахуванням того, що за ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Конституційний Суд України в рішенні від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим […].
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .
В рішенні від 15 червня 2022 року № 4-р(II)/2022 Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […] має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі №161/7253/18).
В цій ситуації, обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченому, відповідно до ст. 66 КК України, Суд визнає щире каяття, яке полягає в т.ч. у визнанні обставин регламентованих ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення, та в розрізі того, що, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», постанову ВС від 22 березня 2018 року у справі № 759/7784/15-к), що власне є дійсним в цій ситуації та витікає в т.ч. з заяви про визнання своєї винуватості.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого не встановлено.
З огляду на, що Суд враховуючи дані про особу обвинуваченого (наведені у вступній частині вироку), ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення протиправних дій, та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції статті у виді штрафу.
Щодо вироку від 01 жовтня 2024 року в частині покарання у виді пробаційного нагляду, то, в силу ч. 3 ст. 72 КК, штраф за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає, тому його слід виконувати самостійно.
При цьому, Суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що власне і має місце, в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом покарання щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення.
У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання, в цій ситуації, в ключі характеристик особи, вчинюваного злочину, поведінки до та після, Суд сприймає, як діяння, яке б указувало на не можливість досягнення мети регламентованої ст. 50, 65 КК України.
V. Інші рішення щодо питань, які вирішуються судом
Строк покарання у виді пробаційного нагляду, згідно з ч. 1 ст. 49-2 Кримінально-виконавчого кодексу України, обчислюється з дня постановки засудженого на облік уповноваженим органом з питань пробації за вироком від 01 жовтня 2024 року.
Питання щодо речових доказів Суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 302, 368-371, 373-374, 376, 381-382 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України та призначити покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень на користь держави.
Вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_2 виконувати самостійно.
Речові докази: оптичний носій інформації - залишити в матеріалах судового провадження.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня отримання копії вироку, з урахуванням того, що відповідно до положень ч. 1 ст. 394 КПК України, вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому ст. 381 та 382 цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Копію вироку надіслати учасникам судового провадження.
С у д д я ОСОБА_1