Справа № 752/18173/24
Провадження №: 2/752/2347/25
01 квітня 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», Товариство) через підсистему «Електронний суд» звернулось до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №103976627 від 15.10.2022 у загальному розмірі 23835 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 15.10.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» в електронній формі укладено кредитний договір №103976627, згідно умов якого відповідач отримав кредит у сумі 7000 грн зі строком повернення кредиту та сплати комісії і процентів до 30.10.2022.
ТОВ «Мілоан» виконало свої зобов'язання, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти, проте, останній порушив умови договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів у встановлені строки та порядку, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість по сплаті кредиту та процентів, яка станом на 31.01.2023 становить 23835 грн, з яких: 6300 грн - заборгованість за тілом кредиту; 16835 грн - заборгованість за відсотками; 700 грн - заборгованість за комісією.
У подальшому 31.01.2023 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір про відступлення права вимоги №90-МЛ/Т, згідно умов якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до боржників, у тому числі до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №103976627 від 15.10.2022.
Оскільки відповідач не виконав свого обов'язку та не повернув надані йому кредитні кошти у визначені договором строки, позивач був змушений звернутися до суду із вказаним позовом відповідно до вимог якого просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь вказану вище суму заборгованості за кредитним договором №103976627 від 15.10.2022, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2024 для розгляду цивільної справи №752/18173/24 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 30 серпня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.
16.10.2024 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечував проти позовних вимог Товариства у повному обсязі та просив суд відмовити у їх задоволенні.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилався на те, що мотиви позову ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» про укладення між сторонами договору та отримання відповідачем кредитних коштів є повністю сумнівними, а Товариством на обґрунтування своїх вимог не було надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження існування між сторонами правовідносин, зокрема не було надано оригіналів договорів та документів, підтверджуючих здійснення відповідачу будь-якого переказу грошових коштів.
22.10.2024 на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, подана представником ОСОБА_2 , у якій остання заперечувала проти доводів ОСОБА_1 та вказувала, що кредитний договір із останнім був укладений у електронній формі та підписаний відповідачем електронний підписом одноразовим ідентифікатором, відповідні докази чого були надані в матеріали справи. При цьому, всі підписані документи знаходяться в особистому кабінеті позичальника, з якими він був ознайомлений на момент укладення договору.
Щодо заперечень відповідача про перерахування коштів представник у відповіді вказала на те, що Товариство є небанківською (фінансовою) установою, відповідно не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб, та не має обов'язку формувати облікові документи за кредитними зобов'язаннями позичальників згідно Закону України «Про банки та банківську діяльність», у тому числі відповідної Інструкції, затвердженою постаново НБУ від 27.12.2007 за №481. Позивач надає послуги з кредитування фізичних осіб, шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору на банківські реквізити (банківську картку), що вказує сам позичальник в тексті анкети-заяви на отримання кредиту. Товариством на підтвердження здійснення господарської операції щодо кредитного договору надано платіжне доручення №52625196 від 02.10.2021 про переказ коштів.
29.10.2024 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшли заперечення на вказану вище відповідь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».
Згідно вимог частини тринадцятої статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до вимог частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Суд, вивчивши подані сторонами заяви по суті спору, а також об'єктивно оцінивши надані в матеріали справи докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»слід відмовити з огляду на таке.
Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому,що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Як убачається з матеріалів справи, 15.10.2022 ОСОБА_1 на сайті: tengo.ua подав анкету-заяву на отримання кредиту №103976627, в якій вказані персональні дані його, як позичальника, а також умови кредиту, а саме: сума кредиту: 7000 грн; строк кредиту: 15 днів з 15.10.2022; дата повернення кредиту: 30.10.2022; сума до повернення: 9275 грн; складові частини сукупної вартості кредиту:
- комісія за надання кредиту: 700 грн, нараховується одноразово за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту за договором;
- проценти за користування кредитом: 1575 грн, нараховуються за ставкою 1,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Окрім того, 15.10.2022 між відповідачем та ТОВ «Мілоан» було підписано за допомогою одноразового ідентифікатора F51800 Договір про споживчий кредит №103976627 (індивідуальна частина), відповідно до пункту 1.1 якого кредитодавець зобов'язався на умовах визначених цим договором, на строк визначений пунктом 1.3 договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у пункті 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов'язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно пункту 1.4 договору та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.
Відповідно до пункту 1.2 договору сума (загальний розмір) кредиту становить 7000 грн.
Згідно з пунктом 1.3 договору кредит надається загальним строком на 105 днів з 15.10.2022 (дата надання кредиту) і складається з пільгового та поточного періодів. Пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 30.10.2022 (рекомендована дата платежу). Поточний період складає 90 днів, що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 28.01.2023 (дата остаточного погашення заборгованості).
Відповідно до пункту 1.4 договору позичальник має повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу 30.10.2022 (день завершення пільгового періоду), але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості 28.01.2023 (останнього дня строку кредитування).
У пункті 1.5.1 договору вказано, що комісія за надання кредиту: 700 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.
Згідно з пунктами 1.5.2 та 1.5.3 договору, проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду: 1575 грн, які нараховуються за ставкою 1.50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду. Проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 18900 грн, які нараховуються за стандартною процентною ставкою 3.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом поточного періоду.
За умовами пункту 6.1 кредитного договору було визначено, що він укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства та доступний, зокрема, через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Як свідчить графік платежів за договором про споживчий кредит №103976627 від 15.10.2022, який є додатком №1 до Договору, датою платежу з повернення кредиту є 28.01.2023, сума платежу 28175 грн, яка складається із: 7000 грн суми кредиту; 20475 грн процентів за користування кредитом та 700 грн комісії за надання кредиту.
За змістом наведених вище документів убачається, що вони підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором F51800.
Надана в матеріали справи довідка ТОВ «Мілоан» про ідентифікацію свідчить про те, що ОСОБА_1 , з яким укладено договір №103976627 від 15.10.2022, ідентифікований ТОВ «Мілоан». Акцепт договору підписаний позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора): одноразовий ідентифікатор F51800, дата і час відправки одноразового ідентифікатора позичальнику - 2022-10-15 12:47:14 та містить номер телефону, на який відправлено такий ідентифікатор.
Убачається, що 31.01.2023 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №90-МЛ/Т, за умовами якого кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між кредитором і боржниками.
31.01.2023 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підписаний акт приймання передачі реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №90-МЛ/Т від 31.01.2023.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимог №90-МЛ/Т від 31.01.2023, ТОВ «ФК «Кредит-капітал» отримало право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №103976627 від 15.10.2022, загальна сума заборгованості за вказаним кредитним договором становить 23835 грн, з них: залишок по тілу кредиту - 6300 грн; залишок по відсотках - 16835 грн; залишок по комісії - 700 грн.
З матеріалів справи також убачається, що 06.05.2024 представником позивача на адресу відповідача надсилалася досудова вимога про погашення кредитної заборгованості, де, зокрема, боржника було повідомлено про відступлення ТОВ «Мілоан» права вимоги до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», а також повідомлено про необхідність негайно погасити виниклу заборгованість у розмірі 23835 грн.
Однак, як посилався у своїй позовній заяві позивач, відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором так і не виконав.
Обґрунтовуючи розмір наявної у відповідача заборгованості за вказаним вище кредитним договором, позивач у своїй позовній заяві посилався на відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №103976627, а також на виписку з особового рахунка за кредитним договором.
Відповідно до наявної у вказаних вище відомостях та виписці інформації, загальний розмір заборгованості відповідача станом на 14.05.2024 складає 23835 грн, з яких: 6300 - несплачена сума тіла кредиту, 700 грн - нарахована сума комісії за оформлення кредиту, 16835 грн - відсотки за користування кредитом.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-третьої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 634 ЦК України передбачена можливість укладення договору приєднання, тобто договору, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини другої статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, тому акцептуючи пропозицію банку відповідач підписом у заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг визнає та погоджується на запропоновані банком умови користування послугами банку.
Згідно з частинами першою, другою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Статтею 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
За змістом пунктів 10, 11 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно з частиною першою статті 41 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Так, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року №675-VIII.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до положень частини сьомої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (частина дванадцята статті 11 Закону).
За змістом статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Зі змісту укладеного між сторонами кредитного договору вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, він оформлений в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.
Оскільки цей договір укладений на сайті кредитодавця, та відповідач підписав його 15.10.2022 одноразовими ідентифікатором F51800, тому без отримання повідомлення з відповідним ідентифікатором, без здійснення входу на сайт банку, такий договір не був би укладений. Такий висновок суду узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19, провадження №61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20, провадження №61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20, провадження №61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, провадження №61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі №234/7298/20, провадження №61-2902св21.
Договір містить паспортні дані ОСОБА_1 , його адресу та інші відомості.
Зі змісту Закону України «Про електронну комерцію» убачається, що такі правочини вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі.
Договір був вчинений в електронній формі, яка відповідно до статті 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми та обов'язковим до виконання сторонами.
В ході розгляду даної справи судом, відповідач у поданих заявах по суті спору не висловлював будь-яких заперечень стосовно того, що цей договір особисто ним не укладався та при його укладенні невідомою особою було протиправно використано його дані. Не подавав суду також і доказів того, що він звертався до правоохоронних органів із будь-якими заявами щодо вчинення відносно нього шахрайських або інших незаконних дій.
Проте, констатуючи даним судовим рішенням факт укладення кредитного договору, що доводиться доказами у справі, суд не може констатувати факт зарахування на виконання умов договору кредитних коштів на рахунок позичальника, та як наслідок правильність нарахування відсотків, встановити факт наявності чи відсутності плат від ОСОБА_1 на погашення заборгованості, та відповідно, встановити факт наявності чи відсутності заборгованості за договором.
Так, відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. При цьому кожна сторона в силу статті 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 13 ЦПК України встановлено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У контексті положень одного із основоположних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності сторін вирішальним фактором є те, що суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це обов'язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 ЦК України, однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина 1 статті 8 Конституції України). Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано, причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Частиною другою статті 78 ЦПК України чітко визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Звертаючись до суду з позовом ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на підтвердження факту надання відповідачу кредиту надало суду: відомість про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №103976627; виписку з особового рахунка ОСОБА_1 за кредитним договором №103976627, складену ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»; а також копію платіжного доручення №52625196 від 15.10.2022, складеного та підписаного працівником ТОВ «Мілоан».
Водночас, надаючи оцінку переліченим вище доказам при вирішення даного спору, суд доходить висновку, що він не відповідає критеріям належності та достовірності, яким повинні відповідати засоби доказування у цивільному процесі, з огляду на таке.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи, як це закріплено вимогами частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №755/2284/16-ц.
Абзацом 14 пункту 3 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, що затверджене Постановою Правління Національного банку України 04.07.2018 №75 (це Положення розроблене відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»), в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Положення №75), передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про операцію.
Пунктами 43, 48, 51, 52 Положення №75 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються в бухгалтерському обліку за умов дотримання вимог законодавства України про електронні документи та електронний документообіг.
У первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження).
Первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов'язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування банку, від імені якого складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.
Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі.
Первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.
Як убачається з наданої суду копії платіжного доручення №52625196 від 15.10.2022, вказаний документ не дає можливості установити дійсні обставини справи щодо перерахунку ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 7000 грн, позаяк платіжне доручення не містить таких обов'язкових реквізитів первинного документа як: найменування банку, від імені якого складений документ (платіжне доручення складене ТОВ «Мілоан», яке не є банківською установою у розумінні частини першої статті 15 Закону України «Про банки та банківську діяльність»), посаду особи, відповідальної за здійснення операції та правильність її оформлення (у платіжному дорученні відсутній підпис працівника банку, відповідального за здійснення операції, а також штамп (печатка) відповідної банківської установи про проведення банком означеної операції) та особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції (будь яких підписів, в тому числі електронних цифрових, платіжне доручення не містить). Також у ньому не зазначено найменування, код банку отримувача коштів та повний номер його банківського рахунку.
Відтак, додане до позовної заяви платіжне доручення, що завірене лише підписом уповноваженої особи та печаткою ТОВ «Мілоан», із зазначенням неповного номера банківської картки, належність якої відповідачу не встановлено, не є належним і достовірним доказом надання відповідачу кредитних коштів на виконання умов кредитного договору №103976627 від 15.10.2022.
Тому суд дійшов висновку, що надане позивачем платіжне доручення є виключно внутрішнім документом ТОВ «Мілоан» та не є доказом перерахування коштів за кредитним договором №103976627.
Інших доказів, які б підтверджували факт перерахування відповідачу коштів за кредитним договором, позивачем не надано. При цьому, надані суту відомість про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором, складена ТОВ «Мілоан», та виписка з особового рахунка за кредитним договором №103976627 від 15.10.2022, складена ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», не є доказами наявної у відповідача заборгованості за кредитним договором.
Водночас суд зауважує на тому, що у разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, саме останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
Однак при зверненні до суду із позовом у цій справі, позивач не надав відповідні докази на підтвердження факту виконання умов пункту 2.1 кредитного договору та переказу первісним кредитором ТОВ «Мілоан» кредитних коштів на рахунок відповідач.
Позивач, укладаючи договір відступлення прав вимоги з метою подальшого стягнення заборгованості в судовому порядку, мав можливість отримати від кредитора (первісного) не лише кредитні договори, а й документацію, що стосується заборгованості боржника, яка підтверджує дійсність та наявність права грошових вимог до боржників. Такими документами могли бути відповідні первинні банківські документи.
Відсутність в матеріалах справи належних первинних банківських документів не тільки позбавляє суд можливості перевірити факт перерахування чи отримання позичальником коштів у кредит, але як наслідок і перевірити розмір спірної заборгованості, порядок її нарахування, а також підстави та порядок нарахування відсотків за користування кредитом.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
Отже, позивачем не доведено позов, що є його, а не відповідача, процесуальним обов'язком (статті 12, 13, 81 ЦПК України).
Такий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду у постанові від 03 серпня 2022 року у справі №156/268/21.
Позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням ним процесуальних дій.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа №755/18920/18.
Оскільки в ході розгляду справи позивачем не було доведено факту видачі відповідачу кредитних коштів первісним кредитором, а також відповідно і користування ними відповідачем, не підтверджено наявності заборгованості за кредитом, не підтверджено права вимоги саме у позивача до відповідача суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд враховує і положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Оскільки, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати, на підставі статті 141 ЦПК України покладаються на позивача та відповідно розподілу між сторонами не підлягають.
Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 01.04.2025.
Суддя А.О. Митрофанова