Справа № 752/12973/24
Провадження №: 2/752/1584/25
01 квітня 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючої судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амадео Право» про розірвання договорів про надання юридичних послуг та стягнення грошових коштів,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амадео Право» (далі - ТОВ «Амадео Право», Товариство) про розірвання договорів про надання юридичних послуг та стягнення сплачених за цими договорами грошових коштів у загальному розмірі 40300 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 07.03.2024 між нею та ТОВ «Амадео Право» було укладено договір про надання юридичних послуг №0703202408, за умовами якого Товариство взяло на себе зобов'язання надати позивачеві юридичні послуги - підготовку процесуальних документів, а саме запит до ПФУ, заяву до ПФУ про перерахунок пенсії, позовну заяву до суду. На виконання вказаного договору ОСОБА_1 того ж дня сплатила Товариству всю суму вартості юридичних послуг у розмірі 15300 грн.
Умовами вказаного договору було передбачено, що відповідач був зобов'язаний підготувати проекти документів, зазначених у пункті 1.2 договору протягом 10 днів з моменту надання замовником необхідних відомостей та документів, а після внесення 50% вартості послуг - здійснити підготовку до видачі проектів документів, визначених договором.
Проте, у строк в десять календарних днів з моменту підписання договору та оплати більше 50% вартості послуг, Товариство не надало проекти визначених договором документів.
Окрім того, 29.03.2024 між сторонами також було укладено договір про надання юридичних послуг №2903202402, за умовами якого відповідач взяв на себе обов'язок надати юридичні послуги, а саме правову допомогу в досудовому порядку, підготувавши та подавши необхідні процесуальні документи до установ та організацій з метою компенсації за перерахунок пенсії, а також здійснити представництво інтересів позивача у суді першої інстанції. На виконання умов вказаного договору позивач 29.03.2024 сплатила ТОВ «Амадео Право» 25000 грн в рахунок оплати вартості вказаних юридичних послуг.
15.04.2024 з листа та доданого до нього акту приймання-передачі від 11.04.2024 за договором №2903202402 від 29.03.2024 позивачу стало відомо, що відповідач направляв в ПФУ заяву про перерахунок її пенсії, але на таку заяву було отримано відмову. Тобто, відповідач всупереч вимогам пункту 2.1.5 Договору, без надання позивачу на ознайомлення проектів договорів для внесення корегування, надіслав до ПФУ неналежно складені документи, що як наслідок стало неякісним наданням послуг та призвело до відмови ПФУ у здійсненні такого перерахунку пенсії.
Як вказувала позивач у своїй позовній заяві, вона після підписання вказаних вище договорів будь-яких консультацій або інших рекомендацій від відповідача не отримувала, жодних передбачених умовами договорів проектів документів також не отримувала, жодні процесуальні документи до суду від її імені не направлялися, представництво її інтересів у судах відповідно не здійснювалося. Тобто, умови укладених договорів відповідачем фактично не виконувалися, а лише формально ним було направлено запит та заяву до ПФУ для показового відпрацювання договору, фактичне надання належної якості послуг та виконання інших умов договорів не відбулося.
Водночас, позивач не погоджувалася із складеним відповідачем актом приймання-передачі наданих послуг за договором №2903202402 від 29.03.2024, адже у ньому міститься заявлений відповідачем перелік послуг, який не відноситься до предмету вищевказаного договору. Вказані у цьому акті роботи більше відповідали предмету договору №0703202408 від 07.03.2024, але також не були фактично надані у заявленому Товариством розмірі. Зокрема, вказані у акті роботи зі складання позовної заяви відповідачем не проводилися, інші заявлені роботи також з позивачем виконавцем не здійснювалися, а послуги зі складання заяви про перерахунок пенсії до органів Пенсійного фонду України були виконані неналежним чином, адже у задоволенні такої заяви ОСОБА_1 було відмовлено. Тобто, правовий аналіз ситуації та інші заявлені похідні послуги були здійснені неналежним чином.
У своїй позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що за більше ніж два місяці роботи з відповідачем, окрім пустих обіцянок, вона нічого не отримала, сплативши за це значну суму грошових коштів у загальному розмірі 40300 грн, які є значними для неї коштами, беручи до уваги її пенсійний вік. У зв'язку із цим, вона 07.06.2024 направила на адресу Товариства дві заяви з проханням розірвати укладені між сторонами договори за згодою сторін та повернути сплачені нею кошти. Проте, вказані заяви залишилися без належного реагування відповідача.
Тому, зважаючи на характер виниклих правовідносин, а також норми законодавства, які врегульовують спірні правовідносини, позивач, з метою захисту свого порушеного права змушена була звернутися до суду із даним позовом, відповідно до вимог якого просила суд розірвати укладені із відповідачем договори №0703202408 від 07.03.2024 та №2903202402 від 29.03.2024, стягнути сплачені за договорами грошові кошти в загальному розмірі 40300 грн, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2024 для розгляду цивільної справи №752/12973/24 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24 червня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху з наданням позивачеві строку для усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 09 липня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.
Згідно вимог частини тринадцятої статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до вимог частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Так, з матеріалів справи вбачається, що копію ухвали про відкриття провадження у справі направлено відповідачу листом з рекомендованим повідомленням (штрих-код Укрпошти 0600279099696) на адресу його зареєстрованого місця знаходження, проте, відповідно до довідки відділення поштового зв'язку копія ухвали суду разом з доданими до неї документами, не вручені та повернуті на адресу суду з відміткою відділення поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання».
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі №10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б).
Згідно частини 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позовну заяву, а тому суд на підставі частини восьмої статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, вивчивши подані сторонами заяви по суті спору та дослідивши наявні матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов таких висновків.
Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому,що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).
Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Так, частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (стаття 627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (стаття 628 ЦК України).
Згідно з вимогами статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до положень статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, 07.03.2024 між ТОВ «Амадео Право», як виконавцем, та ОСОБА_1 , як замовником, укладено договір про надання юридичних послуг №0703202408 (далі - Договір 1), згідно пункту 1.1 якого виконавець зобов'язався за дорученням замовника надати юридичні послуги, зазначені у пункті 1.2 цього договору, для чого зобов'язався вчинити юридичні та інші пов'язані дії в обсязі, обумовленому в цьому договорі.
Відповідно до пункту 1.2 вказаного Договору 1 замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобов'язання надати замовнику наступні юридичні послуги з підготовки процесуальних документів, а саме: запиту до ПФУ, заяви до ПФУ про перерахунок пенсії, позовної заяви до суду.
Згідно умов пунктів 2.1.2, 2.1.3 та 2.1.4 Договору 1 відповідач зобов'язався з моменту підписання цього договору сторонами, негайно приступити до правового аналізу ситуації, вивчити надані замовником документи та відомості, здійснити підбір необхідних нормативно-правових актів, обрати найбільш оптимальний план для досягнення мети за цим договором про надання юридичних послуг. Також зобов'язався підготувати проекти документів, зазначених у пункті 1.2 договору, протягом 10 днів з моменту надання замовником необхідних відомостей і документів, а також після внесення 50% від вартості послуг, відповідно до пункту 4.1 здійснити підготовку до видачі проектів документів, зазначених у пункті 1.2 договору.
Як визначено у пунктах 4.1, 4.4 вартість юридичних послуг, вказаних у пункті 1.2 договору, становить 15300 грн і сплачується замовником у касу виконавця або безготівковим перерахуванням на розрахунковий рахунок. Вказану суму замовник вносить попередньо, видача підготовлених проектів документів здійснюється тільки після повної сплати по цьому договору.
Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 договору сторони погодили, що послуги вважаються наданими з моменту підписання сторонами акта про надання юридичних послуг. У випадку необґрунтованого ухилення заявника від прийняття наданих послуг і підписання акта у передбачені цим договором строки, виконавець має право повідомити замовника про виконану роботу, направивши останньому документи, що підтверджують виконання зобов'язань, а також підписаний зі своєї сторони акт про надання юридичних послуг, за допомогою КЕП або простого письмового підпису по електронній пошті ТОВ «Амадео Право» та/або рекомендованим листом з описом вкладення.
Замовник у строк не пізніше 5 днів з моменту отримання акта зобов'язаний розглянути і підписати його, та направити один підписаний екземпляр виконавцю (пункт 3.3 Договору 1).
У відповідності до умов договору, викладених у пунктах 3.4-3.6 за наявності будь-яких зауважень, у тому числі щодо якості та обсягу наданих послуг, замовник у строк, передбачений для розгляду і підписання акта, направляє відповідні зауваження на адресу виконавця з вимогами виправити зауваження, а виконавець у розумний строк їх усуває. Після виправлення недоліків виконавець формує повторний акт, який замовник розглядає та підписує у той же строк. У разі ухилення або невмотивованої відмови замовника від підписання направленого йому акта, послуги будуть вважатися прийнятими замовником без претензій та зауважень.
Також, у пункті 5.3 цього договору сторонами було визначено, що невід'ємною частиною договору є Інформаційна записка, заповнена замовником власноручно, а також акт про надання юридичних послуг.
07.03.2024 позивач внесла у касу відповідача грошові кошти в сумі 15300 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 07.03.2024.
Таким чином позивач сплатила відповідачу за юридичні послуги авансовим платежем грошові кошти у визначеному Договором 1 розмірі у повному обсязі.
Окрім того, 29.03.2024 між сторонами також було укладено договір №2903202402 про надання юридичних послуг (далі - Договір 2), відповідно до пункту 1.1 якого ТОВ «Амадео Право» прийняв до виконання доручення ОСОБА_1 на надання юридичних послуг, вказаних у цьому договорі, а остання зобов'язалася прийняти та сплатити надані виконавцем юридичні послуги у розмірі, в порядку та на умовах, визначених цим договором.
У пункті 1.2 Договору 2 сторони визначили, що юридичні послуги за цим договором складають: надання правової допомоги замовнику в досудовому порядку, а саме підготовка та подача необхідних процесуальних документів до установ та організацій з метою компенсації за перерахунок пенсії; представництво інтересів в суді першої інстанції.
Згідно пункту 1.3 цього договору, надання виконавцем юридичних послуг складається з двох послідовних етапів:
І етап - вивчення наданих заявником матеріалів, документів та відомостей, розробка тактики ведення справи, планування роботи з усіма сторонами наявного спору: замовником, судом, підприємствами, установами, організаціями, державними органами та іншими особами, моделюючи різні варіанти розвитку ситуації, вивчення судової практики з вирішення аналогічних чи подібних спорів, оцінка існуючих доказів, узгодження дат, часу та місця проведення зустрічей;
ІІ етап - безпосереднє представництво інтересів замовника по предмету, вказаному у пункті 1.2. Договору.
Умови зазначеного договору у частині врегулювання питання щодо порядку прийняття послуг є аналогічними за змістом цим умовам, що визначені у Договорі 1.
У пункті 4.1 Договору 2 сторони узгодили, що вартість юридичних послуг згідно з пунктом 1.2. становить 25000 гривень і сплачується замовником шляхом внесення коштів у касу виконавця або шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок виконавця.
Згідно пункту 4.2. Договору 2 оплата юридичних послуг проводиться замовником наступним шляхом: замовник вносить оплату в сумі 25000 гривень в строк до 29.03.2024.
29.03.2024 позивач внесла у касу відповідача грошові кошти в сумі 25000 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 29.03.2024.
Установлено, що 11.04.2024 ТОВ «Амадео Право» склало та направило позивачеві акт приймання-передачі за договором №2903202402 від 29.03.2024, де вказано, що відповідач на підставі вказаного договору виконав, а замовник прийняв наступне: 1) правовий аналіз ситуації заснований на вивченні матеріалів справи; 2) підбір нормативно-правових актів необхідних для вирішення справи; 3) розробка плану і стратегії подальших дій; 4) написання та подання запиту до ПФУ; 5) написання та подання заяви про перерахунок пенсії; 6) отримання відмови; 7) написання позовної заяви. Загальна вартість послуг становить 15000 грн.
Вбачається, що наданий в матеріали справи примірник акту ОСОБА_1 не підписаний.
05.06.2024 ОСОБА_1 склала на ім'я відповідача заяву про розірвання договору №2903202402 про надання юридичних послуг від 29.03.2024, де повідомила, що вона виконала всі взяті на себе зобов'язання за даним договором, але на момент складення заяви Товариство так і не виконало зі своєї сторони взяті на себе зобов'язання, не вивчило надані нею матеріали, документи та відомості, не розробило тактику ведення справи, а також не створило плану роботи, не узгодило жодні дії, не склало та не надало процесуальні документи. У зв'язку із цим, позивач просила відповідача розірвати укладений між вищевказаний договір та повернути сплачені нею грошові кошти в сумі 25000 грн.
Також, матеріали справи містять копію заяви ОСОБА_1 до ТОВ «Амадео Право» від 05.06.2024 з вимогою розірвати договір про надання юридичних послуг №0703202408 від 07.03.2024 за згодою сторін та повернути в повному обсязі сплачені кошти в розмірі 15300 грн.
За змістом указаної заяви позивач повідомила відповідача про те, що вона виконала всі свої зобов'язання за договором, надала всі необхідні відомості, що вимагалися Товариством, сплатила вартість юридичних послуг. Однак, на момент складення заяви Товариство так і не виконало зі своєї сторони умови договору, не склало та не надало процесуальні документи.
Зазначені заяви позивача направлялися на юридичну адресу ТОВ «Амадео Право» рекомендованим листом з описом вкладення (штрих-код АТ «Укрпошта» - 0405201079659).
Відомості про надання Товариством будь-якої відповіді, або ж надання складених процесуальних документів та повторно сформованого акту з урахуванням усунених недоліків, в матеріалах справи відсутні.
Звертаючись до суду із позовом у цій справі, ОСОБА_1 посилалась на те, що ТОВ «Амадео Право» попри укладені із нею договори, які були попередньо нею оплачені у визначені договорами строки і розмірі, не виконало взятих на себе зобов'язань із надання юридичної допомоги. А саме, у визначений договором №0703202408 від 07.03.2024 десятиденний строк після подання позивачем необхідних відомостей і документів, Товариство не виготовило та не надало проектів документів. У подальшому, 15.04.2024 з листа відповідача з доданим актом приймання-передачі від 11.04.2024 вона дізналася, що відповідач направляв до органів Пенсійного фонду України заяву про перерахунок пенсій, у задоволенні якої було відмовлено. При цьому, відповідач всупереч вимогам пункту 2.1.5 договору №0703202408 від 07.03.2024, без надання позивачу на ознайомлення проектів договорів для внесення корегування, надіслав до органу Пенсійного фонду України неналежно складені документи, що як наслідок через неякісне надання послуг призвело до відмови у здійсненні позивачеві перерахунку пенсії. Також, позивач посилалась на те, що після підпису зазначених вище договорів, будь-яких консультацій або інших рекомендацій на їх виконання від відповідача вона не отримувала, жодні проекти документів не надавались, до суду позовні заяви від її імені не направлялися, жодного представництва її інтересів у судах першої інстанції відповідно не здійснювалося. Тобто, з боку відповідача умови спірних договорів не виконувалися, а лише формально направлявся запит та заява до ПФУ для показового відпрацювання договору. При цьому, будь-який акт приймання-передачі наданих послуг за договором №0703202408 від 07.03.2024 взагалі на підпис їй не надавався. У зв'язку із наведеним, позивач просила суд розірвати вказані договори та стягнути із відповідача сплачені нею кошти за послуги, від надання яких відповідач фактично ухилився.
Судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини пов'язані із наданням юридичних послуг.
Оскільки матеріали справи не містять жодного доказу того, що юридичні послуги надавалися позивачу відповідачем, як адвокатом чи адвокатським об'єднанням, положення Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» щодо договору про надання правничої допомоги застосуванню не підлягають.
Відповідно до положень статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 «Послуги. Загальні положення» підрозділу 1 розділу III Книги п'ятої ЦК України можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Отже, відносини, що виникли між сторонами є зобов'язальними з приводу надання послуг.
Відповідно до частини першої статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог частини першої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Статтею 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Умовами пунктів 2.4.4, 5.1 договору №0703202408 від 07.03.2024 передбачалося, що замовник має право відмовитися від виконання цього договору, письмово повідомивши про це виконавця і сплативши виконавцю вартість фактично наданих за цим договором послуг. За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.
Також, пунктом 5.2 договору №2903202402 від 29.03.2024 сторони передбачили, що це договір може бути достроково розірваний кожною із сторін у разі невиконання іншою стороною своїх зобов'язань за цим договором, за умови письмового попередження про це іншої сторони не пізніше, ніж за 15 (п'ятнадцять) календарних днів з обґрунтуванням підстав розірвання.
Так, згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі №910/22259/17, від 14 серпня 2018 року у справі №910/22454/17, від 28 серпня 2018 року у справі №910/20932/17, від 02 жовтня 2018 року у справі №910/21033/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №910/3568/18, від 17 квітня 2019 року у справі №910/6381/18, від 14 серпня 2019 року у справі №910/8819/18.
Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13 та у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18.
Відповідно до частини першої статті 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно приписів статтей 623, 906 ЦК України, тягар доказування факту невиконання або неналежного виконання договору про надання послуг покладається на замовника послуг.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено частиною другою статті 77 ЦПК України.
Згідно з вимогами частини першої статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17.
Так, в обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що жодних результатів за договорами про надання юридичних послуг №0703202408 від 07.03.2024 та №2903202402 від 29.03.2024 вона не отримала. А саме, за Договором 1 не отримувала проектів процесуальних документів, не погоджувала їх, та навіть не отримувала акту приймання-передачі, складення і підписання якого передбачалася, як підтвердження виконання виконавцем послуг. В порушення умов Договору 2, відповідач також не надав передбачені умовами цього договору, а саме - не підготував і не подав процесуальні документи з метою компенсації за перерахунок пенсії, а також не здійснював представництво інтересів позивача у суді першої інстанції, оскільки будь-які судові провадження за її участі відсутні, на підтвердження чого також надана відповідна роздруківка відомостей з офіційного веб-сайту Судової влади.
Складений і направлений на адресу ОСОБА_1 акт приймання-передачі за договором №2903202402 від 29.03.2024 загалом містив перелік та вартість робіт, виконання яких не передбачалося зазначеним договором, позовна заява до суду не складалася та представлення інтересів позивача у суді також не здійснювалося.
Убачається, що на виконання умов договорів позивач належним чином виконала зобов'язання, покладені на неї Договорами №0703202408 від 07.03.2024 та №2903202402 від 29.03.2024, а саме надала всі необхідні відомості і документи та сплатила вартість послуг відповідача авансовими платежами, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідачем не спростовано зазначене та не надано суду жодних доказів, що свідчили б про неналежне виконання умов договорів про надання юридичних послуг №0703202408 від 07.03.2024 та №2903202402 від 29.03.2024 з боку позивача.
Таким чином, суд уважає доведеним належне виконання позивачем зобов'язань, покладених на неї вказаними договорами.
Однак, щодо виконання ТОВ «Амадео Право» умов договорів про надання юридичних послуг, то суд зазначає таке.
Так, як вже було зазначено вище, предметом договорів №0703202408 від 07.03.2024 та №2903202402 від 29.03.2024 було надання юридичних послуг, як у досудовому так і у судовому порядку.
Зокрема, за договором №0703202408 від 07.03.2024 відповідач зобов'язався підготувати ОСОБА_1 процесуальні документи, а саме: запит до ПФУ, заяву до ПФУ про перерахунок пенсії, позовну заяву до суду. При цьому, умовами цього договору сторони погодили порядок його виконання та визначили, що послуги уважаються наданими з моменту підписання сторонами акту про надання юридичних послуг.
Проте, доказів надання ТОВ «Амадео Право» послуг за вищевказаним договором суду не подано, як і не надано складеного за результатами їх виконання відповідного акту, що у визначеному договором порядку мав бути направлений на затвердження замовнику послуг.
Окрім того, за договором №2903202402 від 29.03.2024 Товариство взяло на себе зобов'язання надати ОСОБА_1 юридичні послуги в досудовому порядку, а саме здійснити підготовку та подачу необхідних процесуальних документів до установ та організацій з метою компенсації за перерахунок пенсії, а також здійснити представництво інтересів замовника у суді першої інстанції. Вартість послуг за вказаним договором було визначено сторонами у розмірі 25000 грн.
В матеріалах справи наявна копія акту приймання-передачі за договором №2903202402 від 29.03.2024, який відповідач направив на підпис позивачеві, як замовнику послуг, та де Товариство вказало про обсяг наданих таких послуг: 1) правовий аналіз ситуації заснований на вивченні матеріалів справи; 2) підбір нормативно-правових актів необхідних для вирішення справи; 3) розробка плану і стратегії подальших дій; 4) написання та подання запиту до ПФУ; 5) написання та подання заяви про перерахунок пенсії; 6) отримання відмови; 7) написання позовної заяви. Загальна вартість послуг становить 15000 грн.
Проте, слід зазначити, що умовами укладеного між сторонами договору від 29.03.2024 передбачалося надання виконавцем юридичних послуг замовнику щодо отримання компенсації за перерахунок пенсії. Відомості про те, що за вказаним договором сторонами було узгоджено надання і отримання послуг з питання проведення перерахунку пенсії позивача суду надано не було. Не надані суду з боку відповідача також будь-які підтвердження стосовно помилковості складення зазначеного вище акту за договором №2903202402 від 29.03.2024 та фактичного віднесення цих робіт у рахунок виконання послуг за договором №0703202408 від 07.03.2024.
Водночас, умовами згаданого договору чітко передбачалося, що відповідач, як виконавець юридичних послуг, зобов'язаний був скласти процесуальні документи та подати їх до відповідних установ та організацій, а також здійснити представництво інтересів ОСОБА_1 у суді першої інстанції.
Втім, в матеріали справи Товариством не надано доказів на підтвердження факту надання позивачеві обсягу визначених договором послуг, зокрема, щодо складення позовної заяви та подання її до суду з представленням інтересів позивача у суді першої інстанції, а за складеним актом приймання-передачі від 11.04.2024 виконавцем було зазначено надання іншого обсягу послуг.
Як указувала позивач у своїй позовній заяві, відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання, не склав та не надав їй передбачених умовами договору процесуальних документів, що повинні були подаватися до різних інституцій як у досудовому, так і в судовому порядку, та як наслідок не здійснював її представництво у суді, чим допустив істотні порушення умов укладених між ними договорів.
На направлені замовником заяви про розірвання договорів і повернення коштів жодним чином не відреагував.
Вказане не спростовано відповідачем, що у свою чергу є його процесуальним обов'язком, жодних доказів які б заперечували вказане суду також не надано.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 7 серпня 2018 року у справі №910/7981/17 зазначено, що розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі №916/612/19, від 14 липня 2021 року у справі №911/1442/19 та від 07 жовтня 2021 року у справі №904/2903/20.
Оскільки договір №2903202402 від 29.03.2025, хоча на час звернення 12.06.2024 року позивачем до суду з даним позовом діяв, але станом на момент розгляду справи закінчив свою дію, відповідно суд приходить до висновку про відсутність підстав для його розірвання у судовому порядку.
Що стосується вимог позову про розірвання договору №0703202408 від 07.03.2024, то суд звертає увагу на те, що за змістом його умов, сторонами не було вказано конкретний строк його дії.
Проте, умовами такого договору передбачалося, що ТОВ «Амадео Право», як виконавець послуг, зобов'язалося негайно приступити до правового аналізу ситуації, вивчити надані замовником документи та відомості, здійснити підбір необхідних нормативно-правових актів, обрати найбільш оптимальний план для досягнення мети за цим договором, а також протягом 10 днів з дня отримання від замовника необхідних відомостей і документів підготувати проекти відповідних процесуальних документів.
Тобто, за відсутності визначення сторонами згаданого договору конкретного строку його дії, можна дійти висновку, що у відповідності до статті 631 ЦК України строк дії такого договору визначений сторонами періодом часу, протягом якого вони визначили строки і порядок виконання своїх обов'язків відповідно до предмету договору.
А саме, зважаючи на ті обставини, що складанням акту приймання-передачі від 11.04.2024 за договором №2903202402 від 29.03.2024 відповідач фактично вказав про виконання ним робіт із підготовки процесуальних документів з питання перерахунку пенсії позивача за іншим договором, та фактично підтвердив наявність у нього необхідних наданих з боку замовника відомостей та документів з цього питання, суд дійшов висновку про відсутність підтвердження виконання відповідачем умов договору №0703202408 від 07.03.2024 у передбачені пунктом 2.1.2, 2.1.3 строки.
Отже, зі спливом десятиденного строку, передбаченого для виконання визначеним договором обсягу послуг, строк його також уважається закінченим. Відтак, даний договір також не може бути розірваний судом станом на дату ухвалення судом судового рішення у цій справі.
Таким чином, станом на день розгляду справи відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що він виконав умови договорів про надання юридичних послуг №0703202408 від 07.03.2024 та №2903202402 від 29.03.2024, укладених між ТОВ «Амадео Право» та ОСОБА_1 , а остання натомість стверджує про порушення зобов'язань відповідачем, який не приступив до виконання взятих на себе зобов'язань за вищевказаними договорами, суд уважає наявними підстави уважати, що відповідачем було допущено істотне порушення умов договору.
Що стосується вимог позову ОСОБА_1 про стягнення з Товариства попередньо сплачених нею грошових коштів за послуги, які не були нею фактично отримав, то суд зазначає наступне.
Так, за змістом позовної заяви убачається, що позивач, як на правову підставу для стягнення сплачених за договорами грошових коштів, посилалася на положення статтей 693 та 906 ЦК України, які передбачають обов'язок сторони договору з повернення коштів внесеної передплати, а також відшкодування виконавцем послуг збитків, завданих замовникові невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг.
Проте, вирішуючи спір у цій частині вимог про стягнення з відповідача грошових коштів, сплачених за надання фактично ненадані послуги, суд не може застосувати вказані положення матеріального права, оскільки положення статті 693 ЦК України врегульовують правовідносини між сторонами за договором купівлі-продажу, а стаття 906 ЦК України передбачає обов'язок виконавця за договором про надання послуг відшкодувати завдані замовнику збитки, відшкодування яких позивачем фактично в межах даного провадження не заявлялось та відповідно їх завдання будь-яким чином не обґрунтовувалось. Фактично, позивач у своїй позовній заяві порушує питання про стягнення попередньої повної оплати за послуги, які не надавались.
Верховний Суд у своїй постанові від 27 серпня 2020 року по справі №419/2304/18 зазначив, що суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Необхідність цього принципу підтверджена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц, (провадження №14-473цс18), в якій зазначено, що «згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм». З аналізу наведених норм процесуального права убачається, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Так, статтею 570 ЦК України визначено, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Верховний Суд у постанові від 17 січня 2024 року у справі №545/1272/22-ц визначив, що аванс - це визначена грошова сума (попередній платіж) або цінності, які покупець чи замовник передають продавцю чи виконавцю робіт у рахунок майбутніх платежів за передане майно, виконану роботу чи надані послуги (яка включається до загальної ціни товару). У разі розірвання договору за домовленістю сторін або у зв'язку з невиконанням однією зі сторін договору своїх обов'язків сума коштів, сплачена як аванс, має бути повернута покупцю. Наприклад, якщо продавець відмовляється передавати товар, покупець має право вимагати розірвання договору та повернення авансу. Отже, у разі розірвання договору з будь-яких причин аванс має бути повернутий покупцю у повному розмірі. Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання. Тому, незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов'язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути. І, якщо продавець чи виконавець послуг (робіт) отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то, незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 15 лютого 2019 року у справі №910/21154/17 визначив, що відповідно до частини другої статті 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена у рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, зі припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2020 року по справі №910/13271/18 зазначив, що після розірвання договору виникає право вимагати через суд повернення безпідставного набутого майна за розірваним договором на підставі статті 1212 ЦК України.
Відповідно до вимог частин першої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів про виконання послуг у передбаченому договорами обсязі та порядку не надав.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача саме на підставі статті 1212 ЦК України сплачені останньою грошові кошти за договорами від 07.03.2024 та 29.03.2024 у розмірі 15300 грн та 25000 грн підлягають задоволенню, оскільки в процесі судового розгляду були встановлені підстави істотного порушення умов вказаних договорів, що було підставою для їх розірвання, так як відповідач не приступив та не виконав зобов'язання за вищевказаними договорами, що свідчить про безпідставне утримання цих грошових коштів.
Згідно вимог статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.
Тому, відповідно до вимог частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3633,60 грн.
Що стосується вимоги про стягнення з відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн, то суд зазначає наступне.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом установлено, що на підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу надано договір про надання правничої допомоги №05062410 від 05.06.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лігл» в особі директора Герасімова С. та Фалько З.М., відповідно до якого виконавець прийняв до виконання доручення замовника про надання юридичних послуг, а замовник зобов'язався оплатити послуги (пункт 1.1 договору). Вартість надання юридичних послуг становить 5000 грн (пункт 3.1 договору).
Разом з тим, з договору про надання правничої допомоги встановлено, що правову допомогу позивачу було надано Товариством з обмеженою відповідальністю «Лігл» в особі директора Герасімова С., а не адвокатом.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову у даній справі були вимоги позивача про розірвання договорів про надання юридичних послуг та стягнення з відповідача сплачених позивачем передплати за цими договорами у загальному розмірі 40300 грн. Враховуючи наведене вказана справа не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто справа є малозначною у силу вимог закону.
Відповідно до частини другої статті 60 ЦПК України під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
Отже, у малозначній справі здійснювати представництво особи в суді може особа, яка не є адвокатом.
Проте поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді». Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб'єктом (абзац другий підпункту 2.2.1 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини висновку Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії) (реєстр. № 1013) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 31 жовтня 2019 року №4-в/2019).
Таким чином, витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.
Враховуючи вищевикладене, у задоволенні вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн слід відмовити.
Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Амадео Право» про розірвання договорів про надання юридичних послуг та стягнення грошових коштів задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Амадео Право» на користь ОСОБА_1 15300 грн суми передплати за договором про надання юридичних послуг №0703202408 від 07.03.2024, а також 25000 грн суми передплати за договором про надання юридичних послуг №2903202402 від 29.03.2024.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Амадео Право» на користь ОСОБА_1 понесені у справі судові витрати зі сплати судового збору у сумі 3633,60 грн.
У задоволенні інших вимог позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 01.04.2025.
Суддя А.О. Митрофанова