Справа № 570/283/25
Номер провадження 2/570/678/2025
26 березня 2025 року Рівненський районний суд Рівненської області у складі:
судді Гнатущенко Ю.В.
з участю секретаря судових засідань Іллюк С.Р.,
представника відповідача адвоката О.Ю. Удовиченко,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Рівненського районного суду Рівненської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, -
У січні 2025 р. позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 та просить стягнути із відповідача на її користь аліменти на утримання двох дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частки заробітку (доходу) боржника (половини доходу боржника) щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину щомісяця, починаючи з моменту пред'явлення позову та до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
В обгрунтування позову вказує, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 08.06.2013 р., від якого мають двох дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спільне життя з відповідачем не складається, він систематично ставиться до дітей та неї агресивно, здійснює до сім'ї психологічне та економічне насилля. Не дає коштів на утримання дітей. Не цікавиться потребами дітей. Фактично на неї одноосібно поклалися обов'язки щодо утримання двох дітей, забезпечення їх належними продуктами харчування, одягом, шкільними та позашкільними потребами, вона не тільки забезпечує фактичний розвиток дітей, а й сама забезпечує матеріально побутові потреби сім'ї. Водночас відповідальність за життя та здоров'я дітей на даний час в повному обсязі покладена на неї, її заробітної плати не достатньо для належного утримання дітей, тому вона вимушена поставити питання про стягнення аліментів і звернутися до суду.
Наводить положення ст.ст. 180, 181 СК України.
Ухвалою суду від 10.02.2025 р. відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом учасників.
У відзиві представник відповідача адвокат Удовиченко О.Ю. просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування відзиву вказує, що обгрунтування позову ненаданням коштів відповідачем на утримання дітей, здійснення по відношенню до позивача економічного насилля не відповідає дійсності. Відповідач ОСОБА_2 з 03.11.2021 р. в Україні не проживає. На даний час проживає в Німеччині. Періодично він надає кошти для позивача для задоволення потреб дітей, про що долучає відповідні платіжні інструкції. Фактично за 2024 р. відповідач перерахував для ОСОБА_1 кошти в сумі 67924, грн. ОСОБА_2 не відмовляється від свого обов'язку утримувати своїх дітей, однак заявлений позивачем розмір аліментів - половина від доходу батька є необґрунтованим.
Наводить положення ст.ст. 141, 180, 182 СК України, ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства», ст.7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та вказує, що стягнення з батька половини доходу, а також і утримання матір'ю на таку ж суму дітей є невиправдано завищеним розміром аліментів, до того ж позовна заява не містить жодних доказів про наявність настільки значних потреб у коштах.
Відповідач тривалий час, проживаючи в Німеччині, не може знайти постійної роботи, має лише короткочасні нерегулярні заробітки, його доходу ледь вистачає на задоволення власних потреб, по можливості зароблені гроші перераховує позивачу.
Стягнення з відповідача половину доходу буде непосильною сумою для його матеріального становища. Обраний позивачкою спосіб стягнення аліментів у частці від доходу відповідача ускладнить виконання такого судового рішення поза межами України, адже наміру повертатися в Україну у відповідача немає.
Відповідач може надавати кошти для утримання дітей у розмірі 3000 грн. на кожну дитину до досягнення повноліття, так як така сума є для нього посильною, а також є близькою встановленому державою прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку та забезпечить задоволення потреб його дітей. У дітей є мати, яка так само має обов'язок на рівні з батьком утримувати своїх дітей.
Позивачем не надано жодного доказу достатності у ОСОБА_2 доходів.
Відповідачу встановлено діагноз вроджена вада серця, ця хвороба викликає у нього задишку, посилене серцебиття, набряки, хронічну втому та слабкість, що впливає на його працездатність, та вимагає періодичного лікування. У відповідача наявний на праві власності автомобіль SKODA FAVORIT 1992 року випуску, ринкова вартість якого становить 500-1100 доларів. При цьому позивач ОСОБА_1 поки відповідач ОСОБА_2 перебуває за кордоном, самостійно без його згоди відчужила даний транспортний засіб. Відомостей про покупців немає. У відповідача відсутнє на праві власності і будь-яке нерухоме майно.
Враховуючи те, що діти сторін проживають з матір'ю, вартість продуктів харчування, інших речей першої необхідності, розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, рівність батьків в утриманні дітей, виходячи з принципів розумності та справедливості, стан здоров'я платника аліментів та відсутність у його власності нерухомого майна та рухомого майна, заявлені до стягнення аліменти у розмірі частки від доходу відповідача є необґрунтованими та несправедливими, поставлять відповідача у ще складніше матеріальне становище. Справедливим є стягнення з відповідача аліментів по 3000 грн. на кожну дитину.
У відповіді на відзив вх. 4381 від 17.03.2025 р. представник позивача адвокат Виноградова-Мацнєва Є.В. підтримує позов у повному обсязі та вказує, що позов поданий до суду у 2025 році, коли відповідач відмовився надавати кошти на утримання дітей, шантажуючи ними позивачку, для зняття її та дітей з реєстрації в будинку його батьків в селі Корнин. Відповідач може вільно пересуватися по країнам, та знайти собі оплачувану постійну роботу, а небажання відповідача працювати, не має стосуватися матеріального забезпечення неповнолітніх дітей. Відповідач повинен розуміти, що діти потребують систематичного утримання та забезпечення потреб, їх не можна годувати періодично, вони повинні щоденно мати сніданок, обід та вечерю. Відповідач зловживав алкогольними та наркотичними речовинами. Відчуження автомобіля позивачем є припущенням. Відповідач володіє часткою в приватизованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка приватизована до 2012 року. Він здає дану квартиру в оренду та разом зі своєю матір'ю отримують дохід. В той час, коли позивач змушена орендувати квартиру та щомісячно сплачувати близько 5000 грн. за квартиру та комунальні платежі. Позивач змушена брати кредитні кошти для забезпечення дітей. Витрати за рік складають лише по одному картковому рахунку 225597,21 грн., крім цього позивачу допомагають також її родичі. Дитина перенесла оперативне втручання.
У запереченні на відповідь на відзив вх. 4884 від 25.03.2025 р. представник відповідача адвокат Удовиченко О.Ю. просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зокрема вказує, що ні підтвердження доходів позивача, ні наявності у дітей потреб на забезпечення їх щомісячного утримання на суму близько 2000 євро матеріали справи не містять. Позивачем не надано жодного доказу достатності у ОСОБА_2 доходів.
Позивач у судове засідання не з'явилася, згідно заяви вх. 4552 від 18.03.2025 р. позовні вимоги підтримує та просить справу розглядати у її відсутність.
Представник відповідача адвокат Удовиченко О.Ю. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що на даний час у провадженні Рівненського міського суду Рівненської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Пояснює, що діти фактично проживають із матір'ю. Відповідач працездатний, хоча має вроджену хворобу - ваду серця. Формально відповідачу належить транспортний засіб Шкода 1994 року, але фактично його продала позивач невідомо кому, а за ці кошти купила інший невідомо який транспортний засіб та витрачає на нього кошти на АЗС, про що свідчать виписки з її рахунку. Відповідач проживає за кордоном в неналежних умовах, працює неофіційно різноробочим по будівництву. Позивач надала номер свого рахунку, на який відповідач перераховував кошти на потреби дітей у 2024 році, однак з 2025 року він вже коштів на перераховує на цей рахунок. Останній раз у 2025 році він переслав гроші вже своїй матері, яка разом із позивачем та дітьми купували необхідні речі на весну та ходили в кафе. Долучені позивачем виписки з її карткового рахунку не є належним доказом у вказаному спорі, оскільки вони не містять інформації щодо коштів на дітей, а лише вказують про місце та суму їх сплати.
Суд, вислухавши пояснення представника відповідача у судовому засіданні, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Вимоги ст.264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 08.06.2013 р., від якого мають спільних неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується засвідченими позивачем копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 , виданим 12.08.2014 р. Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції та серії НОМЕР_2 , виданим Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Рівненській області.
Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. ст. 150, 180 Сімейного кодексу України передбачають, що батьки повинні проявляти турботу про дітей, утримувати їх до досягнення повноліття.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з частиною 2 статті 3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (частина 2 статті 6 Конвенції про права дитини).
Частиною 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною 2 статті 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно із ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У відповідності до ч.1 ст. 182 СК України, при призначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружину, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», встановлено прожитковий мінімум дітей віком до 6 років - 2563 гривні, дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень.
Отже, гарантований державою мінімум для утримання дитини віком до 6 років, зважаючи на принцип рівності батьків по утриманню дітей, становить 2563 грн. на місяць, а для дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень.
Законодавцем гарантовано необхідний мінімальний розмір, однак ця сума не є рекомендованою. Мінімальний рекомендований розмір аліментів дорівнює 100% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно із статті 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Розмір аліментів з урахуванням статті 48 Конституції України має забезпечувати такий достаток, який би забезпечив покриття поточних основоположних життєвих потреб.
Крім того, стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
В Декларації прав людини проголошено, що дитині законом та іншими заходами повинен бути забезпечений соціальний захист та надані можливості та умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та в соціальному відношенні здоровим та нормальним шляхом, що дитина повинна рости під піклуванням та відповідальністю своїх батьків та у будь-якому разі в атмосфері матеріальної забезпеченості, що суспільство та органи публічної влади повинні здійснювати особливе піклування про дитину, яка не має достатніх коштів для існування, що дитина за будь-яких обставин повинна бути серед тих, хто першим отримує захист та допомогу.
Суд враховує, що виховування дитини одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини, у зв'язку із чим певним чином з'являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного, в даному випадку - на позивача.
Посилання відповідача щодо надання щомісячного матеріальне забезпечення своїм донькам як на підставу відмови у позові судом відхиляються, оскільки чинним сімейним законодавством, зокрема ч. 1, 2 ст. 181 СК України, передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. Існування між сторонами домовленості не позбавляє позивача, з якою проживають діти, заявити позов до суду до батька дітей про стягнення аліментів в примусовому порядку. Окрім того, відповідачем не надано жодних доказів укладення договору між ним і позивачем про участь у витратах на дітей, який би був оформлений у встановленому законом порядку або обставин визнання недійсним такого договору.
Сторона відповідача, хоча і не визнає позовних вимог, однак не заперечує тієї обставини, що діти проживають із позивачем та вказує про спроможність сплачувати відповідачем аліменти у розмірі 3000 - 3500 грн. на кожну дитину щомісяця. Тому у зв'язку з цим суд вказує, що відповідно до ч.3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Частина третя статті 181 в редакції Закону № 2037-VIII від 17.05.2017
Суд не має права виходити за межі позовних вимог та враховує положення частини третьої статті 181 СК України, оскільки спосіб стягнення коштів на утримання дитини визначається за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду в постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18, в постанові від 04 липня 2018 року у справі №490/4522/16-ц.
У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі№ 523/2927/18 (провадження № 61-13820св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 487/5798/20 (провадження № 61-13023св21) зазначено, що кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Тобто, визначення способу (в твердій грошовій сумі чи частці) залежить тільки від вибору одержувача аліментів. При цьому для визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі не має значення, що, зокрема: платник аліментів одержує заробіток (дохід) повністю або частково в іноземній валюті; або має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі.
Висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 та від 16 червня 2021 року у справі № 643/11949/19 зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.
Так, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно ч.5 ст.183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Крім того, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що вона має право на звернення до суду із позовом про стягнення додаткових витрат на дітей відповідно до ст.185 СК України.
Відповідно до ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню у рахунок відшкодування додаткових витрат, слід враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов'язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.
Наявність додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
Виходячи з наведених обставин, суд враховує те, що відповідач є молодою та працездатною особою, інших осіб на утриманні немає. Спільні діти сторін проживають разом із матір'ю, відтак саме на неї лягає основний тягар по утриманню та вихованню дітей, тому суд приходить до переконання, що стягнення аліментів в розмірі 1/3 частини заробітку відповідача на неповнолітніх дітей сторін буде відповідати чинним нормам Сімейного кодексу України та не порушуватиме прав позивача як отримувача і прав відповідача як платника аліментів.
Суд приходить до переконання, що визначений розмір аліментів, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача на неповнолітніх дітей є достатнім та справедливим, не порушує прав ні отримувача, ні платника аліментів, а також забезпечуватиме належний рівень життя, розвитку їхніх спільних дітей.
Відповідно до ч.2,3 ст.183 СК України якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки при подачі позову до суду позивачка звільнена від сплати судового збору, рішення прийнято на користь позивача, тому судові витрати слід стягнути з відповідача в дохід держави.
Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей - задоволити частково.
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21.01.2025 р. до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць - допустити до негайного виконання.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1211 грн. 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Сторони справи:
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .
Суддя Гнатущенко Ю.В.