Справа 572/3555/24
Номер провадження 2-а/556/5/2025
28.03.2025 Володимирецький районний суд Рівненської області в складі
головуючої судді - Котик Л.О.,
при секретарі - Соловей Г.С.
за участю позивача - ОСОБА_1
представника позивача - адвоката Аврамишина С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Володимирець справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, поліцейського роти №5 батальйону №1 УПП в Рівненській області - Криловець Оксани Сергіївни, про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,-
встановив:
До Володимирецького районного суду Рівненської області звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, поліцейського роти №5 батальйону №1 УПП в Рівненській області - Криловець Оксани Сергіївни, про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 01 серпня 2024 року поліцейським 5 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області сержантом поліції Криловець Оксаною Сергіївною винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 2728145, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510,00 грн., у зв'язку з порушенням ним п.2.3 в ПДР України. Згідно вказаної постанови, ОСОБА_1 , 01.08.2024, о 08 год. 51 хв., у м. Сарни по вул. Варшавська 11, керував транспортним засобом, марки «NISSAN ROGUE», номерний знак НОМЕР_1 , який обладнаний засобами пасивної безпеки та був не пристебнутим ременем безпеки, чим порушив п. 2.3 "в" Правил дорожнього руху, а саме: порушення правил користування ременями безпеки.
Вважає, що обставини, викладені у постанові, не відповідають дійсності, а постанова про накладення адміністративного стягнення є незаконною, винесеною без повного, об'єктивного з'ясування усіх обставин справи та підлягає скасуванню з наступних підстав.
Позивач не заперечує, що 01.08.2024, о 08 год. 51 хв., у м. Сарни по вул. Варшавська 11, він дійсно керував вищевказаним транспортним засобом та був зупинений працівниками поліції.
В салоні автомобіля (на передньому пасажирському сидінні/на місці для сидіння першого ряду) в цей час перебувала його дочка ОСОБА_2 . На час зупинки вказаного транспортного засобу та безпосередньо після неї позивач та його дочка, були пристебнуті ременями безпеки, будь-яких дій з паском безпеки після зупинки транспортного засобу не виконували, що мало б бути зафіксовано нагрудною камерою відповідачки, у випадку здійснення нею відеофіксації. Докази факту порушення позивачем п. 2.3 "в" Правил дорожнього руху України на місці зупинки, відповідач не надав.
Окрім того працівником поліції не досліджено жодних доказів, які б підтверджували наявність чи відсутність в його діях вказаного адміністративного правопорушення, поліцейський не слухав його пояснення.
У зв'язку з наведеним позивач просить скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення, серії ЕНА № 2728145, винесену поліцейським 5 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області сержантом поліції Криловець Оксаною Сергіївною, про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП, провадження в справі закрити.
Вказаний позов надійшов до Сарненського районного суду Рівненської області - 15 серпня 2024 року.
Ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 20 серпня 2024 року цивільну справу направлено за підсудністю до Володимирецького районного суду Рівненської області.
Вказаний позов надійшов до Володимирецького районного суду Рівненської області 07 жовтня 2024 року.
Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 08.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі, в порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.
15.10.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Згідно відзиву, представник відповідачів вважає, що позов є необгрунтований та безпідставний, а тому у задоволенні слід відмовити з наступних підстав. Постанова по справі про адміністративне правопорушення, серії ЕНА № 2728145, винисена працівником поліції з дотриманням вимог чинного законодавства. Факт вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП - ОСОБА_1 , доведений. Водій ОСОБА_1 не був пристебнутий ременем безпеки під час керування транспортним засобом. Стверджує, що на долученому до відзиву відеозаписі з портативного відеореєстратора поліцейського відображено наступне: 1. Ознайомлення гр. ОСОБА_1 з доказами вчиненняостаннім адміністративного правопорушення (від 00 хв. 45 сек. по 01 хв. 02сек.; від 03 хв. 06 сек. по 03 хв. 32 сек. відеозапису clip-0, технічний засіб:472070). 2. Поліцейський повідомляє, про розгляд справи для водія назвав особу, яка буде проводити справу, місце розгляду справи (від 05 хв. 00 сек. по 05 хв. 30 сек. відеозапису clip-0, технічний засіб: 472070), повідомив права особи відповідно до ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП (від 08 хв. 25 сек. по 08 хв. 49 сек.відеозапису clip-0, технічний засіб: 472070). 3. Заявлення клопотання про надання правової допомоги гр. ОСОБА_1 (09 хв. 06 сек. відеозапису clip-0, технічний засіб: 472070). 4. Користування правом на виклик безоплатної правової допомоги особисто гр. ОСОБА_1 (від 10 хв. 00 сек. по 11 хв. 50 сек.відеозапису clip-0, технічний засіб: 472070; від 02 хв. 10 сек. по 09 хв. 00 сек.відеозапису clip-1, технічний засіб: 472070). 4. Поліцейський оголосив, що прийняв рішення притягнути особу до адміністративної відповідальності (від 09 хв. 09 сек. по 09 хв. 26 сек. відеозапису clip-1, технічний засіб: 472070).
Вчинення адміністративного правопорушення гр. ОСОБА_1 підтверджується також відеозаписом із системи “Безпечне місто», IP-відеокамери якого розташовані за координатами - 51.31219740870502, 26.608853114250646. З даного відеозапису вбачається, що позивач керуючи транспортним засобом, NISSAN ROGUE, з державним номерним знаком НОМЕР_1 , який обладнаний засобами пасивної безпеки, не пристебнутий ременем безпеки (від 08 год. 51 хв. 37 сек. по 08 год. 51 хв. 39 сек. відеозапису 7А). На підтвердження дійсності вчинення позивачем адміністративного правопорушення долучається знімок екрану із даного відеозапису (Підтвердження вчинення адміністративного правопорушення гр. ОСОБА_1 ).
Дані відеоматеріали є доказами в справі про адміністративне правопорушення в розумінні статті 251 КУпАП.
Позивачем не надано доказів щодо спростування своєї вини.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - адвокат Аврамишин С.В. позов підтримали та надали пояснення в межах пред'явленого позову. Заперечили, що позивач не був пристебнутий ременем безпеки під час керування транспортним засобом, у період, зазначений у спірній постанові. Окрім того зазначили, що позиває має інвалідність ІІІ групи та просили долучили до матеріалів справи довідку до акту огляду МСЕК від 18.06.2024, де зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має інвалідність третьої групи з 24.05.2024. Протипоказано важка фізична праця, робота в нічний час із психоемоційним перевантаженням. Дана підстава також дає позивачу право під час керування транспортним засобом не пристібатися ременем безпеки в населених пунктах, відповідно до п.2.3 "в" ПДР України.
Представник відповідачів Добровчан К.Ю. в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позову. Вважає, що постанова складена з дотриманням вимог чинного законодавства. Доведено факт вчинення адміністративного правопорушення за ч.5 ст.121 КУпАП - ОСОБА_1 . Водій ОСОБА_1 не був пристебнутий ременем безпеки під час керування транспортним засобом. Під час складання постанови було роз'яснено позивачу його права та обов'язки, суть адміністративного правопорушення, а також проведено дослідження та оцінку доказів за результатами чого, інспектором винесено оскаржувану постанову.
Вчинення адміністративного првопорушення ОСОБА_1 підтверджується відеозаписом із системи "Безпечне місто".
Вважає, що у діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 121 КУпАП, якою передбачена адміністративна відповідальність, зокрема, за порушення правил користування ременями безпеки.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб'єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість прийнятої постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Таким чином, досліджуючи питання правомірності застосування адміністративної відповідальності до позивача у вказаних спірних правовідносинах, суд перевіряє, чи були у відповідача по справі підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності з прийняттям постанови про адміністративне правопорушення з визнанням його вини у вчиненні адміністративного правопорушення та накладення стягнення.
Підставами для визнання протиправними дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов'язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства. Це право передбачено ч. 2 ст. 55 Конституції України та статтею 6 КАС України.
З матеріалів справи вбачається, що 01.08.2024 поліцейським 5 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області сержантом поліції Криловець Оксаною Сергіївною винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 2728145, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 510,00 грн., у зв'язку з порушенням ним п.2.3 в ПДР України
Відповідно до вказаної постанови, ОСОБА_1 , 01.08.2024, о 08 год. 51 хв., у м. Сарни по вул. Варшавська 11, ОСОБА_1 керував транспортним засобом, марки «NISSAN ROGUE», номерний знак НОМЕР_1 , який обладнаний засобами пасивної безпеки та був не пристебнутим ременем безпеки, чим порушив п. 2.3 Правил дорожнього руху, та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведеним конституційним положенням кореспондує частина перша статті 8 Закону України «Про Національну поліцію».
Пунктом 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до п.1.9. ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно із п.2.3 "в" ПДР України, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.
Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, полягає у порушенні правил користування ременями безпеки.
Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Тобто, дана норма закону, що дозволяє не пристібатися ременями безпеки в населених пунктах, не може поширюватися безумовно на всіх осіб із інвалідністю, а стосується лише окремої групи інвалідів, які мають певні фізіологічні особливості, і лише у випадку, що саме такі особливості унеможливлюють користування засобами пасивної безпеки.
Позивач та його представник позовні вимоги не визнають, оскільки ОСОБА_1 під час руху транспортного засобу був пристебнутий ременем безпеки. Окрім того, позивачем надано довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №901385, згідно якої ОСОБА_1 , з 24.05.2024 встановлено третю групу інвалідності з ураженням внутрішніх органів, протипоказана важка фізична праця, робота з психоемоційним перевантаженням. Рекомендовано медикаментозне та санаторно-курортне лікування. А тому він міг не пристібатися ременем безпеки, відповідно до п.2.3 "в" ПДР України.
Положеннями ч.5 ст.121 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що керування транспортним засобом, обладнаним засобами пасивної безпеки, без застосування ременю безпеки є підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності в порядку ч. 5 ст. 121 КУпАП.
Відповідно до ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, наявність якої доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів (ст. 280 КУпАП).
За змістом норм ч. 1, ч. 2 ст. 7, ст. 245 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі додержання принципу законності. Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З останньої норми вбачається, що законодавець встановлює презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується, тобто повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх. Крім того, у зв'язку з тим, що більшість доказів адміністративної справи, як правило, утворюється та зберігається у суб'єкта владних повноважень, ч. 3 ст. 79 КАС України, зобов'язує відповідача подати до суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно з ч. 5 ст. 77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
При цьому, ст. 62 Конституції України регламентує, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Визначення доказів в справі про адміністративне правопорушення та їх перелік регламентований ст. 251 КУпАП, а саме: доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем заперечується факт порушення ним Правил дорожнього руху України, відповідальність за яке передбачена ч. 5 ст. 121 КУпАП. В обґрунтування своєї позиції ОСОБА_1 зазначає, що при винесені постанови сержантом поліції не були досліджені усі обставини справи, а також не надані докази вчинення ним адміністративного правопорушення.
З дослідженого в судовому засіданні відеозапису, який наданий представником відповідачів, встановлено, що позивач 01 серпня 2024 року, о 08 год. 51 хв. у м. Сарни на вул. Варшавка.11, керував транспортним засобом з пристебнутим ременем безпеки. Коли його зупинили працівники поліції, то позивач та його пасажир, були також пристебнуті ременем безпеки.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. У ній повинні бути докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і вказано мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлені останнім доводи.
При цьому суд враховує, що одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду від 15.11.2018 року по справі № 524/5536/17, адміністративне провадження № К/9901/1403/17.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, вирішення її у відповідності з законом уповноважений орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката (статті 278 КУпАП).
Відповідно до ст. 251 КУпАП, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.
Статтею 31 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до вимог статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення, зокрема: фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень. Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої.
Тобто, положення Закону України «Про Національну поліцію» надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», затвердженої наказом МВС Україна № 1026 від 18.12.2018, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Разом з тим, жодного відеозапису або фото на спростування доводів позивача, а також за допомогою яких можливо встановити наявність адміністративного правопорушення, винуватість ОСОБА_1 в його вчиненні, до матеріалів справи не долучено.
При цьому, Верховний Суд у своїй постанові від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17 вказав, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення цією особою адміністративного проступку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
У постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 560/751/17, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковою для врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, також звертається увага на те, що обов'язок доказування правомірності накладення адміністративного стягнення на позивача в даній категорій справ, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України покладений на відповідача, - суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, суд приходить до висновку, що всупереч вимогам ч. 2 ст. 79 КАС України відповідачем не було надано належних, допустимих та достатніх доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, а отже й правомірності оскаржуваної постанови.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
Європейський суд з прав людини у п. 36 рішення в справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 1 липня 2003 року № 37801/97, зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
При цьому провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а).
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
З іншого боку, рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Згідно з п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події та складу адміністративного правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви » від 24 листопада 2000 року).
Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 07 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь - які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15 травня 2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально - правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення ( п. 21 рішення).
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року №23 - рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п.4.1).
Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
В контексті наведеного, дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку інспектором поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Саме до таких висновків дійшов Верховний суд (положення викладено у постанові Верховного суду від 30 травня 2018 року справа №337/3389/16-а (2-а/337/154/2016).
Відповідно до правових позицій Верховного суду від 23.10.2019р. по справі №357/10134/17, від 11.12.2019р. по справі №761/41786/16-а, від 26.04.2018р. по справі №202/2862/17, від 26.04.2018р. по справі №200/5590/17 - відсутність доказів свідчить про недоведеність правопорушення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Суд також враховує позицію, вказану у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 286 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, зокрема, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Суд наполягає на обов'язковій реалізації принципу невідворотності юридичної відповідальності, разом з тим правоохоронні органи повинні діяти виключно в межах повноважень та у спосіб, встановлені законом, дотримуючись процедури притягнення винних осіб до відповідальності. Вимоги, які пред'являються до суб'єктів владних повноважень при здійсненні владних управлінських функцій спрямовані державою, перш-за все, на запобігання свавілля та неухильного дотримання прав фізичних і юридичних осіб.
Враховуючи викладене, відсутність доказів правомірності своїх дій з боку поліцейських, встановлені судом обставини, не спростовані відповідачами, суд приходить висновку про обґрунтованість вимог позивача про скасування оскаржуваної постанови, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Отже, відповідач правомірність свого рішення не довів, а обставини, викладені у його відзиву не спростовують доводів позивача.
Вимогами ч. 3 ст. 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд об"єктивно дослідивши належні та допустимі докази по справі, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, постанова у справі про адміністративне правопорушення від 01 серпня 2024 року, ЕНА №2728145 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення стягнення за ч.5 ст. 121 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 510,00 гривень підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 6, 7, 9, 77, 241-247, 268, 271, 286 КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, поліцейського роти №5 батальйону №1 УПП в Рівненській області - Криловець Оксани Сергіївни, про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення, задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №2728145 від 01.08.2024, винесену поліцейським 5 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області сержантом поліції Криловець Оксаною Сергіївною про притягнення до адміністративної відповідальності та накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 5 ст. 121 КУпАП у виді штрафу в розмірі 510,00 грн. Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Володимирецький районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У відповідності до п.15.5) розділу У111 Перехідні положення КАС України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду
Повний текст судового рішення складено 01 квітня 2025 року.
Суддя: Котик Л.О.
Учасники процесу:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 ;
Відповідачі: Департамент Патрульної Поліції, місцезнаходження: м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646; поліцейський роти №5 батальйону №1 УПП в Рівненській області - Криловець Оксани Сергіївни, місцезнаходження:м. Рівне, вул. Степана Бандери, 14.