Київський районний суд м. Полтави
Справа № 635/617/25
Провадження №2/552/1435/25
про відмову у відкритті провадження
28.03.2025 м. Полтава
Суддя Київського районного суду м. Полтави Самсонова О.А., розглянувши матеріали позовної заяви
ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 ,
до Полтавського апеляційного суду, адреса: м.Полтава, вул. Соборності, 18,
судді Полтавського апеляційного суду Обідіної Олени Іванівни, адреса: м.Полтава, вул. Соборності, 18,
про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями чи бездіяльністю органу державної влади, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Харківського районного суду Харківської області з позовом до Полтавського апеляційного суду, судді Полтавського апеляційного суду Обідіної Олени Іванівни про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями чи бездіяльністю органу державної влади.
В позовній заяві посилався на те, що в Полтавському апеляційному суді перебуває на розгляді кримінальна справа №554/6124/19 по обвинуваченню ОСОБА_2 (судді Обідіна О.І., Герасименко В.М., Карпушин Г.Л.)
14.11.2024 позивач надіслав судді Обідіній О.І. електронною поштою заяву про допуск його до участі у справі захисником Дмитрієва Д.В.
20.11.2024 в судовому засіданні ОСОБА_3 надала йому можливість озвучити його заяву.
Але 21.12.2024 року ним одержано ухвалу по даній справі від 20.11.2024, якою відмовлено в задоволенні клопотання.
Не погоджуючись з даними діями та рішеннями суду та вважаючи їх неправомірними, такими, що не відповідають вимогам закону, позивач просив суд зобов'язати відповідачів сплатити ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 1000000 грн. за завдані моральні страждання, спричинені неправомірними діями та порушенням права на захист.
Ухвалою судді Харківського районного суду Харківської області від 24 січня 2025 року дану справу передано на розгляд за підсудністю до Київського районного суду м.Полтави.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд бере до уваги, що зазначений позов пред'явлений не до держави в особі її відповідних органів, а до Полтавського апеляційного суду та судді Полтавського апеляційного суду Обідіної О.І., які не тільки вказані в позовній заяві як відповідачі, а до яких заявлені і позовні вимоги щодо зобов'язання відшкодувати шкоду.
Проте, як неодноразово наголошував у своїй практиці Верховний Суд, не може бути відповідачем у справі суд або суддя.
Згідно із частинами першою-третьою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Конституцією України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (стаття 129 Конституції України). Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку (стаття 126 Конституції України). Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 21 липня 2022 року у справі №580/5292/21, провадження № К/990/11463/22, у 1998 році Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України в ухвалі від 2 грудня 1998 року зазначила, що Конституцією України встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється і однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Згідно з положеннями Конституції України рішення суду і відповідно дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя можуть оскаржуватись у чинному порядку, а не в інший суд першої інстанції, що одночасно порушувало б і принцип незалежності суддів, і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом.
Саме в такому розумінні мають застосовуватись положення статей 55, 56 Конституції України про гарантію права кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб та на відшкодування державою матеріальної і моральної шкоди, заподіяної їх незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю при здійсненні ними своїх повноважень. Суд є органом, який вирішує такі скарги, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються в порядку, визначеному Конституцією України і законодавством про судочинство.
У Конституції України зазначено, що здійснення правосуддя регулюється окремо від діяльності інших органів державної влади. Відповідно до статті 62 Конституції України матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного. Проте й у цьому разі за таку шкоду відповідає держава, а не безпосередньо суд або суддя.
Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою особою, яка бере участь у цивільній справі. Це можливо лише у випадках, коли суд (суддя) виступає як звичайна установа (особа), а не як орган (особа), що здійснює правосуддя. Заяви та скарги, спрямовані на притягнення суду (судді) як відповідача, не підлягають розгляду в суді першої інстанції, оскільки законом передбачено інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.
Отже, в наведеній ухвалі, Верховний Суд України заклав підхід до розуміння принципу незалежності судді та суду у випадку оскарження їх дій щодо здійснення правосуддя, який залишається незмінним до даного часу.
Відповідно до абзацу другого пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року "Про незалежність судової влади" виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
У постанові пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №6 "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів" судам роз'яснено, що у розумінні положень частини 1 статті 2, підпунктів 1, 7, 9 частини 1 статті 3, статті 17, частини 3 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України (прим. - текст постанови з посиланням на норми права, що втратили чинність наведений без змін для забезпечення праворозуміння висновків пленуму Верховного Суду України) судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.
Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.
Оскарження дій/бездіяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Наведеної правової позиції притримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 8 травня 2018 року у справі №521/18287/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18, від 02 жовтня 2019 року № 11-547апп19, а також Верховний Суд у постанові від 31 липня 2019 року у справі № 636/5534/15, від 30 вересня 2020 року у справі № 1.380.2019.003105.
Як вбачається із позовної заяви та доданих до неї матеріалів, позивач стверджує про незаконність процесуального рішення суду з приводу вирішення клопотання та не допуску його в якості захисника у кримінальній справі № 554/6124/19. Крім того, на думку позивача, вказані дії спричинили моральну шкоду іншій особі.
Діяльність відповідачів, яка оскаржується, є нічим іншим як діяльністю суду, пов'язаною з розглядом судових справ, яка врегульована процесуальним законом, а тому охоплюється поняттям "здійснення правосуддя".
Оскарження дій суду щодо здійснення правосуддя шляхом подачі позову до іншого суду є порушенням принципу незалежності суду та суддів та засобом впливу на них. Законодавством передбачено апеляційний та касаційний порядок оскарження судових рішень, а тому зауваження щодо діяльності судді чи суду або посадової особи суду, що пов'язані зі здійсненням правосуддя, у тому числі щодо участі у судових засіданнях, подання заяв та клопотань тощо, можуть бути включені до апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення. Оскарження дій суду або судді, що пов'язані зі здійсненням правосуддя не може відбуватися шляхом ініціювання проти них судового процесу.
Таким чином встановлено, що чинним законодавством не передбачено можливості розгляду справи за позовом до суддів або суду, в тому числі щодо відшкодування шкоди, завданою при відправленні ними правосуддя.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного у відкритті провадження в даній справі слід відмовити, оскільки дана заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст. 186 ЦПК України, -
Відмовити у відкритті провадження в справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Полтавського апеляційного суду, судді Полтавського апеляційного суду Обідіної Олени Іванівни про відшкодування моральної шкоди, оскільки заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Ухвала суду може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі в п'ятнадцятиденний строк апеляційної скарги.
Суддя О.А.Самсонова