01.04.2025 Провадження по справі № 2/940/197/25
Справа № 940/193/25
Іменем України
01 квітня 2025 року Тетіївський районний суд Київської області у складі :
головуючого судді Самсоненка Р.В.
за участю секретаря судового засідання Зіп'юк Т.А.
розглянувши в приміщенні суду в м. Тетієві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» звернулось до суду з позовом в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 4384746від 13.02.2024 року у загальному розмірі 68668,78 грн. та понесені судові витрати.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 13.02.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено договір № 4384746 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який підписаний електронним цифровим підписом позичальника. 15.02.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено додатковий договір до договору № 4384746 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 13.02.2024 року. 25.10.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 25/10/2024, відповідно до якого ТОВ «Лінеура Україна» передає ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» за плату, а ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» приймає належні ТОВ «Лінеура Україна» права вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників. Відповідно до витягу з реєстру боржників від 25.10.2024 року до договору факторингу № 25/10/2024 від 25.10.2024 року ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло права грошової вимоги до відповідачки за договором № 4384746 від 13.02.2024 року у розмірі 55303,14 грн, яка складається із: 7602,50 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 43200,64 грн. - заборгованості за процентами, 4500,00 грн. - штрафні санкції. Рішенням № 251124/1 єдиного учасника ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» від 25.11.2024 року змінено найменування з ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» на нове найменування ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал». З моменту отримання права вимоги до відповідача позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій. Згідно умов кредитного договору позичальник зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі у строки та на умовах, передбачених договором. Однак, всупереч умовам кредитного договору, відповідачка ОСОБА_1 свої зобов'язання належним чином не виконала, тому, позивач просить у судовому порядку стягнути з відповідачки на свою користь суму заборгованості за договором № 4384746 від 13.02.2024 року у розмірі 68668,78 грн., яка складається з 7602,50 грн. - заборгованості за основним боргом, 43200,64 грн. - заборгованості за процентами нарахованих первісним кредитором, 17865,64 грн. - нараховані позивачем проценти за 94 календарних днів.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 05.02.2025 року відкрито провадження в справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Сторони у справі повідомлялися належним чином про дату, час і місце розгляду справи.
За останнім відомим зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідачці ОСОБА_1 надсилалась копія ухвали про відкриття провадження, яка повернулась до суду не врученою з відміткою Укрпошти про причини повернення: «адресат відсутній за вказаною адресою». Разом з тим, відповідачка ОСОБА_1 про дату, час і місце судового засідання у справі повідомлялась через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Отже, зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих і розумних заходів щодо повідомлення відповідачки про розгляд справи та з огляду на неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності до частини 5 статті 279 ЦПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 13.02.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4384746, за умовами якого ТОВ «Лінеура Україна» зобов'язалося надати відповідачці кредит у розмірі 3000,00 грн, строком на 360 днів, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідачки № НОМЕР_1 . Укладаючи договір, сторони передбачили нарахування процентів за умовами стандартної процентної ставки 2,50 % в день та зниженої процентної ставки 1,63 % в день. Перед підписанням вказаного кредитного договору відповідачка вказала свої дані, після чого, підписала його електронним підписом НОМЕР_2 , що в свою чергу свідчить про те, що остання погодилась з умовами кредитного договору. Крім того, 15.02.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено додатковий договір до договору № 4384746 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 13.02.2024 року, який відповідачка підписала електронним підписом 59668, за умовами якого ТОВ «Лінеура Україна» зобов'язалося надати відповідачці кредит у розмірі 6000,00 грн ( а. с. 29-67).
ТОВ «Лінеура Україна» виконало своє зобов'язання за кредитним договором та надало відповідачці грошові кошти у розмірі 9000,00 грн, що підтверджується листами ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 01.11.2024 року, проте ОСОБА_1 свої зобов'язання належним чином не виконувала, порушуючи умови кредитного договору, в результаті чого виникла заборгованість за договором загальною сумою 55303,14 грн, яка складається із: 7602,50 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 43200,64 грн. - заборгованості за процентами, 4500,00 грн. - штрафні санкції, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4384746від 13.02.2024 року станом на 25.10.2024 року ( а. с. 152-153, 68-77).
25.10.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено договір факторингу № 25/10/2024, відповідно до якого ТОВ «Лінеура Україна» передало ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» право грошової вимоги за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4384746, укладеним 13.02.2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 (копія договору факторингу № 25/10/2024 від 25.10.2024 року; копія акту прийому-передачі Реєстру Боржників за договором факторингу № 25/10/2024 від 25.10.2024 року; витяг з Реєстру боржників за договором факторингу № 25/10/2024 від 25.10.2024 року - а. с. 109-128, 167).
Крім того, позивачем нараховані проценти за 94 календарних днів (26.10.2024 - 27.01.2025) у розмірі 17865,64 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості за договором № 4384746 про надання споживчого кредиту від 13.02.2024 року ( а. с. 154-156).
Рішенням № 251124/1 єдиного учасника ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» від 25.11.2024 року змінено найменування з ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» на нове найменування ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал».
Про відступлення права грошової вимоги за кредитними договорами ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» повідомило відповідачку шляхом направлення смс повідомлення на номер телефону, зазначений при укладенні кредитних договорів.
Згідно листа наданого АТ КБ «ПриватБанк» від 21.02.2025 року № 20.1.0.0.0/7-250213/63519-БТ, встановлено, що ОСОБА_1 зараховувались грошові кошти в сумі 3000,00 грн. 13.02.2024 року та 6000,00 грн. 15.02.2024 року ( а. с. 208).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України,за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 цього Закону «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Таким чином, між сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов договору кредиту, які оформлені сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно статті 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Ч. 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Із дослідженого судом договору № 4384746 від 13.02.2024 року встановлено, що даний договір укладено в електронній формі та зі сторони споживача підписано електронним підписом.
Отже, підписання вищезазначеного договору свідчить про те, що ОСОБА_1 всі умови цілком зрозуміла та своїм підписом письмово підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Частинами 1 та 2 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, надані ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» докази, які досліджені судом, підтверджують факт укладення договору між сторонами у справі та порушення відповідачкою взятих на себе договірних зобов'язань.
Разом з тим, як вбачається з умов кредитного договору, для нарахування процентів за користування ОСОБА_1 кредитом передбачено застосування процентної ставки: 1,63% в день знижена % ставка та 2,50 % в день стандартна процентна ставка. Тобто, згідно наданого розрахунку, для визначення заборгованості за договором, позичальником застосовано процентну ставку в розмірі 2,50 % в день.
При цьому, загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні, визначені Законом України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, була доповнена частиною п'ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023.
Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.
Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов'язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону (яким, зокрема, доповнено пунктом 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування») поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Договір № 4384746 про надання коштів на умовах споживчого кредиту був укладений 13.02.2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому строк дії пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» не поширюється на вказаний кредитний договір.
Тому суд розраховує заборгованість за укладеним між сторонами договором, виходячи з встановленої ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки 1%.
Розрахунок процентів на користування ОСОБА_1 кредитом становитиме 2430 грн. (9000 грн. х 1 % х 27 днів) за період з 13.02.2024 по 10.03.2024; 17409,73 грн. (7602,5 х 1 % х 229 днів) за період з 11.03.2024 по 25.10.2024; 7146,35 грн. (7602,5 х 1 % х 94 дні) за період з 26.10.2024 по 27.01.2025.
Розрахунок відсотків, згідно зі спірним кредитним договором судом визначено за період з 13.02.2024 по 27.01.2025 включно, що становить в сукупності 350 днів.
З огляду на наведені вище норми права, встановлені фактичні обставини справи, враховуючи, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за договором належним чином не виконала, сплативши лише 1397,50 грн. тіла кредиту та 3802,50 грн. процентів за користування, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 34588,58 грн., яка складається з 7602,50 грн. - заборгованості за основним боргом, 19839,73 грн. - заборгованості за процентами нарахованих первісним кредитором, 7146,35 грн. - нараховані позивачем проценти за 94 дні, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Разом з тим, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
За правилами ст. 141 ЦПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд вважає доведеним позов на суму 34588,58 грн, отже позов задоволено на 50,4 % (34588,58 х 100) : 68668,78).
Позивач сплатив судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Таким чином, з відповідачки на користь позивача слід стягнути 1220,89 грн. судового збору, виходячи із наступного розрахунку: (2422,40 грн. х 50,4%) : 100 = 1220,89 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
В своїх роз'ясненнях, наданих у п.п.47-48 Постанови Пленуму «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2017 року №10, ВССУ зазначив, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК України. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Надання платної правової допомоги регламентується Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно частини 1 статті 26 якого, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналізуючи наведене, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності, враховуючи всі аспекти та складність справи, яка не представляє складності, позов, поданий позивачем невеликого змісту, не потребує значного часу для його виготовлення, на думку суду такі витрати позивача не були неминучими.
Позивач ставить вимогу стягнути з відповідачки витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду надано: копію Договору про надання правової допомоги № 10/12-2024 від 10.12.2024 ( а. с. 159-161), копію ордеру серія АІ № 1791887 від 27.01.2025 ( а. с. 162), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ( а. с. 163-164), копію акту № 6501 прийому передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно Договору про надання правової допомоги № 10/12-2024 від 27.01.2025 ( а. с. 165-166), копію заявки № 6501 на виконання доручення до Договору про надання правової допомоги № 10/12-2024 від 31.12.2024 ( а. с. 175-177), копію рахунку на оплату № 6501/01-2025 від 27.01.2025 року (а. с. 168).
Враховуючи, що звернення до суду з позовами про стягнення заборгованості за кредитним договором носить масовий характер, складність даної цивільної справи, реально витрачений адвокатом час, а також те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд прийшов до висновку, що витрати на послуги адвоката в розмірі 10000,00 грн. за даною справою є неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом робіт, та вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягнення з відповідачки до 3000,00 грн.
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
У контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 10, 12, 76, 81, 82, 141, 178, 247, 264-268, 279, 354 ЦПК України, статтями 207, 509, 525, 526, 527, 536, 610, 611, 626, 628, 633, 634, 1048, 1054, 1055 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», суд
вирішив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», 03150, м. Київ, вул. Загородня, буд. 15, офіс 118/2, код ЄДРПОУ 44559822, заборгованість за договором № 4384746 про надання споживчого кредиту від 13.02.2024 року в розмірі 34588 (тридцять чотири тисячі п'ятсот вісімдесят вісім) гривень 58 копійок, понесені судові витрати у виді судового збору в розмірі 1220 (одна тисяча двісті двадцять) гривень 89 копійок та витрати на правову допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Р.В. Самсоненко