вул. Димитрія Ростовського, 35, смт Макарів, Бучанський район, Київська область, 08001,
тел/факс (04578) 5-13-39, e-mail inbox@mk.ko.court.gov.ua
"27" березня 2025 р. Справа № 370/187/25
Провадження № 1-кп/370/8/25
Макарівський районний суд Київської області у складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
з участю секретарем судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4
захисника обвинуваченого ОСОБА_5
розглянувши у судовому засіданні у залі суду у смт Макарів Київської області кримінальне провадження № 12025111210000001 від 01 січня 2025 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровськ, громадянин України, адреса реєстрації та мешкання: АДРЕСА_1 , раніше судимий 06 листопада 2018 року Ірпінським міським судом Київської області за частиною першою статті 185, частиною другою статті 185, статтею 70 Кримінального кодексу України до 5 років позбавлення волі у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 186 Кримінального кодексу України
У судовому засіданні від прокурора надійшло клопотання про продовження ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, зазначаючи про наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини першої статті 177 Кримінального процесуального кодексу України.
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримала та просила його задовольнити із викладених у ньому підстав.
Так, прокурор у клопотанні зазначила, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 186 Кримінального кодексу України, тобто у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), вчиненому повторно, в умовах воєнного стану, що підтверджується, зібранимипід час досудового розслідування доказами, зокрема:
- витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань;
- протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 01 січня
2025 року;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_6 від 01.01.2025;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_7 від 01.01.2025;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_8 від 02.01.2025;
- протоколом допиту представника потерпілого ОСОБА_9 від 02.01.2025;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками за участю свідка ОСОБА_8 від 02.01.2025;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками за участю свідка ОСОБА_7 від 02.01.2025;
- іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
ОСОБА_4 01 січня 2025 року затриманий у поряду статті 208 КПК України.
Слідчий суддя ухвалою від 03 січня 2025 року обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 01 березня 2025 року.
Суд ухвалою від 11 лютого 2025 року у підготовчому засіданні обрав відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 11 квітня 2025 року включно.
Станом на цей час, строк дії ухвали про обрання запобіжного заходу закінчується, наявні ризики продовжують існувати, судовий розгляд триває, а тому є необхідність у продовженні строку тримання під вартою відносно обвинуваченого.
Так, продовжують існувати ризики, передбачені пунктом 1 частини першої статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якими ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального злочину, передбаченого частиною четвертою 186 Кримінального кодексу України, що відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України є тяжким злочином, за яке законом передбачене покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 10 років, й усвідомлюючи, що він обвинувачується у вчиненні цього злочину та тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання його судом винуватим, може переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності за вчинене. Крім цього, ОСОБА_4 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але наразі тимчасово знаходиться на території Бучанського району Київської області, де не має постійного місця проживання.
Також наявний реальний ризик, передбачений пунктом 3 частини першої статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з яким ОСОБА_4 , перебуваючи не під вартою може незаконно впливати на свідків.
Вплив з боку ОСОБА_4 на свідків у кримінальному провадженні шляхом прохань, залякування, примусу, погроз або застосування насильства з метою зміни або ненадання ними викривальних показів щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень може призвести до неможливості притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності.
Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до статті 23 Кримінального процесуального кодексу України.
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до частини четвертої статті 95 Кримінального процесуального кодексу України. Тобто ризики впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження під час зібрання доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Крім того, у разі не обрання запобіжного заходу у вигляді триманням під вартою обвинувачений ОСОБА_4 може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. а тому наявний ризик, передбачений пунктом 5 частини першої статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, оскільки обвинувачений має непогашену та незняту в передбаченому законом порядку судимість за вчинення злочинів проти власності, а саме за частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України, що може свідчити про можливість повторного вчинення підозрюваним злочинів майнового характеру.
Прокурор також зазначила, що у ОСОБА_4 відсутні будь-які соціальні зв'язки, неодружений, малолітніх, неповнолітніх дітей та інших непрацездатних осіб на утриманні не має, офіційно не працює.
Отже, застосування більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з тримання під вартою, не зможе запобігти зазначеним ризикам.
Захисник та обвинувачений заперечували проти задоволення клопотання прокурора. Зокрема, захисник вказав, що продовження існування ризики, зазначених у клопотанні, прокурор не довела, а для забезпечення виконання обвинувачених своїх обов'язків можливе із застосуванням до ОСОБА_4 менш суворий запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Заслухавши учасників кримінального провадження, дослідивши клопотання та долучені матеріали, суд керується таким.
Згідно частини першої статті 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Частина перша статті 183 КПК України визначає тримання під вартою як винятковий запобіжний захід, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Частинами першою-другою статті 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Положення чинного Кримінального процесуального кодексу України вказують, що важливим елементом при встановленні підстав для продовження строку дії запобіжного заходу є не лише наявність ризиків, які існували при обранні запобіжного заходу, а і ті обставини, що до завершення дії попереднього судового рішення про обрання запобіжного заходу вони не зменшилися або з'явилися нові (стаття 199 КПК України). Доведення таких обставин покладається на слідчого, прокурора.
Суд враховує, що пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків, передбачених законом і відповідно до процедури, встановленої законом.
Зловживання триманням під вартою як запобіжним заходом призводить до девальвації цінностей демократичної правової країни як особиста свобода, презумпція невинуватості, право на захист.
Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Луценко проти України» (Заява № 6492/11) від 3 липня 2012 року зазначив, що однією з вимог пункту 3 статті 5 Конвенції є те, що судовий контроль за триманням під вартою має бути автоматичним. Пункт 4 статті 5 Конвенції передбачає право осіб, яких затримано або взято під варту, на перегляд процесуальних і матеріально-правових умов, які з точки зору Конвенції є суттєвими для забезпечення «законності» позбавлення їх свободи. Це означає, що компетентний суд має перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а й обґрунтованість підозри, на підставі якої здійснено затримання, та легітимність мети, з якою особу затримано та потім узято під варту (пункт 95).
У справі «Темченко проти України» ЄСПЛ у п. 114 зазначив, що він неодноразово встановлював у своїй практиці, що розумність строку тримання під вартою ніколи не оцінюється абстрактно. Інакше кажучи, п. 3 ст. 5 Конвенції не може вважатися таким, що безумовно дозволяє тримання під вартою, якщо тривалість такого тримання не перевищує певного строку. Обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки воно коротке, має бути переконливо продемонстроване органами влади.
У п. 68 справи «Баришевський проти України» ЄСПЛ постановив, коли національні суди продовжують застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щоразу використовуючи схожі формулювання, тоді порушуються вимоги п. 3 ст. 5 Конвенції.
Більше того, ЄСПЛ через призму своїх рішень (зокрема, «Харченко проти України» (Заява № 40107/02) від 10 лютого 2011 року, «Фельдман проти України» (Заяви № 76556/01 та № 38779/04) від 08 квітня 2010 року) неодноразово акцентував увагу на тому, що доцільність продовження строків тримання під вартою, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Відповідно кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у право особи на свободу. Таким чином, зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і органи досудового розслідування чи прокурор мають навести інші підстави для продовження строку тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані.
Ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному відправленню судочинства, не може оцінюватись абстрактно, факт такого перешкоджання має бути підтверджено доказами (правова позиція Європейського суду з прав людини у справі «Бекчієв проти Молдови» (пункт 59)).
Ризик тиску на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу, як встановлено у пункту 43 рішення Європейського суду з прав людини «Яжинський проти Польщі», але зі спливом часу, інтереси слідства стають недостатніми для тримання обвинуваченого під вартою, за нормального перебігу подій ризики зменшуються з часом, завдяки проведенню дізнання, перевіркою, дачі показів (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клоот проти Бельгії»).
При цьому, відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.
Небезпека переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою (справа «W v.Switzerland», Заява № 14379/88, 26 січня 1993 року).
Відповідно до правової позиції Європейського суду відсутність в особи роботи та сім'ї не є доказом того, що вона може схилитися до вчинення нових злочинів. Так само як і сама по собі відсутність постійного місця роботи не є доказом того, що особа зникне («Пшевечерський проти Росії» від 24 травня 2003 року).
Тримання під вартою не повинно бути продовжене через очікуване покарання у вигляді позбавлення волі («Leteliier v. France» (Летельєр проти Франції), пункт 51; «LA v. France» ( LA проти франції), пункт 104; «Prencipe v.Monaco» (Пранцип проти Монако), пункт 79; «Tiron v. Romania» (Тирон проти Румунії), пункт 41-42).
Згідно із правовою позицією ЄСПЛ, викладеної у пункті 80 рішення від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», при розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Ураховуючи те, що всі докази слідством вже зібрані, у судовому засіданні досліджені письмові докази, відеозаписи, допитані двоє свідків, розгляд справи ще триває, що дає підстави вважати, що ризики, які слугували підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зменшилися, суд дійшов висновку, що подальше тримання обвинуваченого під вартою, як запобіжного заходу, не викликано об'єктивною необхідністю і не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого.
Керуючись статтями 176-178, 179, 194, 331, 372 Кримінального процесуального кодексу України, суд
Клопотання прокурора - задовольнити частково.
Застосувати відносно обвинуваченого ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання строком на 60 днів.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 , 23 лютого 1980 року до 25 травня 2025 року включно такі обов'язки:
1)прибувати до суду за першим викликом;
2) повідомляти суд про зміну свого місця проживання, реєстрації, роботи та номеру засобу зв'язку;
3) утриматись від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні.
Початок строку дії ухвали суду обчислювати з 27 березня 2025 року до 25 травня 2025 року включно.
Звільнити ОСОБА_4 негайно з-під варти в залі судового засідання.
Роз'яснити ОСОБА_4 , що у разі невиконання покладених на нього обов'язків до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом семи днів з моменту проголошення до Київського апеляційного суду.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора.
Суддя ОСОБА_1