Справа № 368/414/25
іменем України
"28" березня 2025 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі :
головуючого - судді Іванюти Т.Є.
при секретарі Вареник О.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кагарлику позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності, -
встановив :
28.03.2025 року суддя Іванюта Т.Є. заявила самовідвід у справі №368/414/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності, який підлягає задоволенню на підставі ст. 36 ч.1 п.5 ЦПК України, так як є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості та об'єктивності.
Дослідивши матеріали страви, суд дійшов висновку, що заява про самовідвід судді підлягає задоволенню.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд. Відповідно до п.1 зазначеної статті кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Інститут відводу (самовідводу) є однією з найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Відвід (самовідвід) дозволяє виключити найменшу підозру в зацікавленості судді в результатах розгляду конкретної справи, навіть якщо насправді такої зацікавленості немає, оскільки пріоритетною тут є суспільна довіра до суду.
Згідно п.12 Висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських судів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів передбачено, що при винесенні судових рішень у відношенні сторін в судовому засіданні судді повинні бути безсторонніми, тобто вільними від любих зв'язків, упередженості, які впливають або можуть сприйматися як такі, що впливають на здатність судді приймати незалежне рішення. Значення цього принципу виходить далеко за конкретні інтереси визначеної сторони в якому-небудь спорі. Судова влада повинна користуватися довір'ям не тільки зі сторони сторін у конкретному спорі, але і зі сторони суспільства в цілому. При цьому, суддя повинен бути не тільки реально вільним від будь-якого невідповідного зв'язку, упередженості або впливу, але він повинен бути вільним від цього і в очах розумного спостерігача, інакше довір'я до незалежності судової влади буде підірвано.
У Рішеннях Європейського суду з прав людини - рішенні від 09.11.2006 року у справі Білуга проти України та рішенні від 28.10.1998 року у справі Ветштайн проти Швейцарії зазначається, що важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві; судді зобов'язані викликати довіру учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній упередженості, повинен брати самовідвід.
У деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб'єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об'єктивної безсторонності (рішення у справі Пуллар проти Сполученого Королівства ). У цьому сенсі навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється . Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення у справі Де Куббер проти Бельгії ).
Відповідно до ст. 15 Кодексу суддівської етики суддя заявляє про самовідвід від участі в розгляді справи у випадку неможливості ухвалення ним об'єктивного рішення у справі.
Так 10.03.2025 року слідчим суддею Іванютою Т.Є. під час досудового слідства було відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність уповноваженої особи (слідчого, керівника органу досудового розслідування, прокурора) щодо невнесення відомостей до ЄРДР відносно ОСОБА_2 по ст.. 190 ч.4 КК України.
Тому суддя вже дав оцінку в справі №368/414/25 обставинам, які підлягають доказуванню в цивільній справі.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне, на підставі ст. 36 ч.1 п.5 ЦПК України заяву про самовідвід задоволити.
Справу передати до канцелярії суду.
Керуючись ст. 36 ч.1 п.5 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Задоволити заяву судді Іванюти Т.Є. про самовідвід в цивільній справі №368/414/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності.
Цивільну справу передати до канцелярії Кагарлицького районного суду Київської області для передачі іншому судді.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Т.Є. Іванюта