Справа № 287/1028/21
провадження 2/287/34/25
31 березня 2025 року м. Олевськ
Олевський районний суд Житомирської області у складі:
головуючого судді Русина М.Г.
за участю :
секретаря судових засідань Корнєйчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Олевськ в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу,
29.06.2021 позивач звернувся з позовом до суду до відповідача про стягнення 3% річних та інфляційні витрати за прострочення суми боргу. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 19.04.2017 року Олевським районним судом Житомирської області задоволено позов ПАТ «СК «ВУСО» до ОСОБА_2 про стягнення завданих збитків в порядку регресу та стягнено з відповідача на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 10678,86 грн та судові витрати в розмірі 1378,00 грн, відповідачем було здійснено фактичне виконання Рішення Олевського районного суду Житомирської області від 19.04.2017 року в повному обсязі. Зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відтак, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Відтак, просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 1222,00 грн, інфляційні втрати в розмірі 2988,65 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн та понесені судові витрати у розмірі 908,40 грн.
Ухвалою від 22.08.2022 було відкрито провадження у справі.
14.02.2023 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якій він просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що про рішення Олевського районного суду від 19.04.2017 він дізнався після відкриття державним виконавцем виконавчого провадження. Позовні вимоги не визнає, оскільки судове рішення ним було виконане у повному обсязі. Крім того, позивачем не вжито жодних заходів щодо досудового врегулювання з відшкодування заявлених вимог, адже листа-вимогу про врегулювання зазначеного питання він не отримував до звернення позивача до суду. Також заперечує про стягнення судових витрат на користь позивача.
Від позивача через підсистему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив, у якій останній указує на необгрунтованість доводів відзиву відповідача. Зазначає, що чинним цивільним законодавством не передбачено обов'язку у кредитора (позивача), проводити досудове врегулювання, шляхом направлення боржнику (відповідачу) претензії (вимоги). Посилається на принцип диспозитивності цивільного процесу та вказує на факт прострочення відповідачем зобов'язання за що встановлена відповідальність у статті 625 ЦК України.
Після повторного розподілу судової справи, 03.02.2025 судом винесено ухвалу про прийняття справи до спрощеного провадження без виклику учасників справи. Копію ухвали направлено сторонам в установленому порядку.
03.02.2025 року від позивача через підсистему "Електронний суд" надійшли дадаткові пояснення у справі в яких останній, посилаючись на норми чинного законодавства та судову практику, просить задовольнити позов у повному обсязі. Також позивач надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи за відсутності сторони.
Відповідно до ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду, розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
У відповідності до вимог п. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання усіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, що рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 19.04.2017 року у цивільній справі № 287/643/16-ц стягнено з ОСОБА_2 на користь ПАТ «СК «ВУСО» недоплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 10678,86 грн та судові витрати в розмірі 1378,00 грн.
Рішення не оскаржене та набрало законної сили.
28.02.2018 року ухвалою Олевського районного суду Житомирської області було замінено Первісного кредитора - ПрАТ «СК «ВУСО» на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .
Відповідно до постанови від 14.05.2021 року державного виконавця Олевського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) виконавче провадження № 56116787 з примусового виконання виконавчого листа № 287/643/16-ц, виданого 17.05.2017 року закінчене на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ "Про виконавче провадження". Зокрема, боржником (відповідачем у справі) борг, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження сплачено в повному обсязі.
Також судом встановлено, що виникнення грошового зобов'язання мало початок з наступного дня укладення договору про відступлення права вимоги від 27.12.2017, тобто з 28.12.2017 року та до винесення постанови про закінчення виконавчого провадження - 14.05.2021 року.
Частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили незважаючи на те, чи погоджується учасник справи з висновками суду викладеними в цьому рішенні, яке набрало законної сили.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 та ч. 5 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а також у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
За змістом статті 625 ЦК України грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, провадження № 12-14гс18 вказала, що приписи ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу, в тому числі і за договором страхування, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18, від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, провадження № 12-302гс18.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобовязання.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц, провадження № 14-241 цс 19 та № 646/14523/15-ц, провадження № 14-591 цс 18. Крім того, Верховний Суд у постанові від 01.07.2020 року у справі № 535/757/17, провадження № 61-30148 св 18, зробив аналогічний висновок щодо подібних правовідносин.
Згідно наданих позивачем розрахунків, розмір 3% річних становить 1222 (одна тисяча двісті двадцять дві) гривні 00 коп. (за період з 28.12.2017 по 14.05.2021), інфляційні втрати складають 2988 (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят вісім) гривень 65 коп. (за період січень 2018 - квітень 2021 років).
Фактичне виконання грошового зобов'язання (на підставі рішення суду від 19.04.2017) за результатами виконавчого провадження № 56116787, яке закінчене 14.05.2021, відповідачем не оспорюється.
За таких обставин, враховуючи, що рішення Олевського районного суду Житомирської області від 19.04.2017 року у цивільній справі №287/643/16-ц, яке набрало законної сили, відповідачем виконано несвоєчасно, тому наявні підстави, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, для стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Обставин, визначених ст. 622 ЦК України за яких відповідач як боржник звільняється від обов'язку виконати зобов'язання, не встановлено.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд вважає аргументи позивача обґрунтованими та такими, що підтверджені належними та достатніми доказами у справі, розрахунок заявлених до стягнення сум зроблено правильно.
Для спростування доводів позову відповідач жодних належних і допустимих доказів, визначених законом, суду не надав. Доводи відзиву є такими, що не спростовують установлені судом обставини справи та не доводять безпідставність заявлених позовних вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджу ваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).
Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Правильність розрахунків, які подані позивачем, відповідачем не спростована.
Відповідно до ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Абзацом 4 п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)», § 23).
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. П. 1 ч. 3 цієї статті вказує на те, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Згідно ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
До позовної заяви долучено копії договору про надання правової допомоги № 30/01/19 від 30.01.2019 р., додаткової угоди № 1 до договору, акту здачі - прийняття робіт від 28.05.2021 р., платіжного доручення від 28.05.2021 р., відповідно до яких позивачу надана професійна правнича допомога в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 коп.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інші проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вказаний правовий висновок відображений у постанові Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 334/8182/19.
Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, значимості таких дій у справі, витраченого часу, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 коп.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 10, 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 274 - 279 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми боргу - задоволити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних в сумі 1222 (одна тисяча двісті двадцять дві) гривні 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 2988 (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят вісім) гривень 65 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Житомирського апеляційного суду через Олевський районний суд Житомирської області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Сторони у справі:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Представник позивача: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя: М. Г. Русин