Справа № 541/3900/24 Номер провадження 11-кп/814/1092/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
26 березня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора захисника обвинуваченогоОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 20 вересня 2024 року за №12024170550001029, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 грудня 2024 року,
Цим вироком
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новачиха Лубенського р-ну Полтавської обл., проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
визнано винуватим і засуджено за ст.336 КК України на 3 роки позбавлення волі, строк якого ухвалено обчислювати з моменту затримання ОСОБА_8 для доставки до установи виконання покарань.
До набрання вироком законної сили застосовано ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання і покладено на нього обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України.
За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за ухилення ним від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період за таких обставин.
17 вересня 2024 року працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 по АДРЕСА_2 було вручено ОСОБА_8 під розписку повістку з визначеним строком прибуття, а саме на 18 вересня 2024 року, до вказаного вище РТЦК та СП, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , для відправки до військової частини для проходження військової служби за мобілізацією.
ОСОБА_8 , будучи військовозобов'язаним на особливий період і визнаним придатним до військової служби, діючи умисно, з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, відмовився отримувати повістку та в зазначений час 18 вересня 2024 року не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 без поважних причин.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості, просить скасувати вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 грудня 2024 року та на підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку. Свої вимоги мотивує тим, що місцевий суд безпідставно не застосував до ОСОБА_8 положення ст.75 КК України, не врахувавши те, що: вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення є нетяжким злочином, ОСОБА_8 не судимий, характеризується позитивно, займається волонтерською допомогою Збройним Силам України, має захворювання, що потребує лікування та ставить під сумнів можливість його перебування під вартою, повністю визнав свою винуватість, обставинами, які пом'якшують його покарання, є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; як сторона захисту, так і сторона обвинувачення в судових дебатах просили призначити ОСОБА_8 покарання із застосуванням ст.75 КК України. Водночас апелянт посилається на те, що суд першої інстанції в порушення приписів КПК України не доручив уповноваженому органу з питань пробації скласти досудову доповідь щодо ОСОБА_8 .
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, думку обвинуваченого та його захисника на підтримку апеляційної скарги, позицію прокурора, який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, перевірила матеріали кримінального провадження, обговорила доводи апелянта та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за ст.336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, в апеляційній скарзі не оспорюються та підтверджуються сукупністю доказів у кримінальному провадженні, яким судом першої інстанції надана правильна юридична оцінка.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Доводи апеляційної скарги захисника про необхідність застосування до ОСОБА_8 положень ст.75 КК України є необгрунтованими.
За змістом ст.ст.50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
З аналізу приписів ст.75 КК України вбачається, що при застосуванні цієї норми кримінального закону всі зібрані у справі дані щодо обставин вчинення кримінального правопорушення в сукупності з даними про особу винуватого мають спонукати до висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.
Суд першої інстанції при призначенні покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, що відповідно до ст.12 КК України є нетяжким злочином, його характер, обставини та високу суспільну небезпеку в умовах воєнного стану, особу ОСОБА_8 , який не судимий, не працює, за місцем проживання характеризується позитивно, на спеціальних обліках у медичних закладах не перебуває, здійснив благодійний внесок у розмірі 5 000 гривень на підтримку Збройних Сил України, наявність обставини, що пом'якшує покарання - щирого каяття, та відсутність обставин, які його обтяжують.
Висока ж суспільна небезпека вчиненого обвинуваченим злочину в умовах воєнного стану полягає у відмові ОСОБА_8 від захисту Батьківщини, що створює підґрунтя для підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави та в умовах воєнного стану є неприпустимим. Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. В умовах збройної агресії з боку іншої держави захист Вітчизни набуває особливого значення, а тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання, повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами, про що зазначено в ч.1 ст.1 та ч.2 ст.50 КК України. Тобто ухилення обвинуваченого від виконання зазначеного вище обов'язку завдає значної шкоди інтересам суспільства. Жодних даних, які би свідчили про вжиття ОСОБА_8 заходів, спрямованих на те, щоб мобілізуватися, перевіркою матеріалів провадження не встановлено.
Наведені вище обставини значно підвищують як суспільну небезпечність учиненого злочину, так і особи ОСОБА_8 .
Так, у постанові від 09 грудня 2024 року (справа №146/1811/23) Касаційний кримінальний суд Верховного Суду наголосив, що відсутність належного реагування держави, зокрема, суду під час призначення покарання за вчинення військовозобов'язаними кримінальних правопорушень у сфері забезпечення призову та мобілізації під час збройної агресії та повномасштабного вторгнення ЗС РФ на територію України, нівелює визначену ст.ст.50, 65 КК України мету покарання і може призвести до збільшення кількості аналогічних кримінальних правопорушень іншими особами, а також неспроможності забезпечення належного виконання завдань із оборони держави, захисту незалежності й територіальної цілісності України, що призведе до порушення прав та інтересів суспільства і держави в цілому.
На думку колегії суддів, місцевий суд дійшов правильного висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_8 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства та про необхідність призначення йому покарання у вигляді позбавлення волі з реальним відбуттям, але в мінімальному розмірі.
Суд апеляційної інстанції враховує наявність обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченого, у вигляді активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, яку було встановлено органом досудового розслідування в обвинувальному акті та яка знайшла своє підтвердження в матеріалах провадження, те, що ОСОБА_8 одружений, однак зазначене, з огляду на всі обставини цього конкретного кримінального провадження в їх сукупності, що мають правове значення при вирішенні питання про застосування ст.ст.50, 65, 75 КК України, не є мотивованою та достатньою підставою для звільнення ОСОБА_8 від відбування заходу примусу з випробуванням.
Що стосується тверджень апелянта про те, що першою судовою інстанцією не було постановлено ухвалу про необхідність складання досудової доповіді щодо обвинуваченого, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом ч.1 ст.314-1 КПК України досудова доповідь складається з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, а також прийняття судового рішення щодо покарання.
Така доповідь для суду має рекомендаційний характер, яку суд може врахувати, виходячи зі своїх дискреційних повноважень.
Як убачається зі змісту вироку, вирішуючи питання про обрання ОСОБА_8 заходу примусу та визначення способу його виконання, суд першої інстанції врахував обставини як щодо вчиненого обвинуваченим злочину, так і його особи, а саме дані щодо: відсутності в нього судимостей і працевлаштування, його характеристику за місцем проживання, неперебування на спеціальних обліках у медичних закладах, сплати ним благодійного внеску.
Тобто, призначаючи покарання, місцевий суд урахував дані, що характеризують особу обвинуваченого та яких було достатньо для ухвалення вироку. Апеляційним судом додатково враховано те, що ОСОБА_8 одружений, разом з тим, установлено, що вказана обставина не свідчить про неправильність обраного йому способу виконання покарання.
За таких обставин, відсутність досудової доповіді в матеріалах кримінального провадження не є тим істотним порушенням норм кримінального процесуального закону, яке би вплинуло чи могло вплинути на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.
Наведений вище підхід узгоджується з правовою позицією, яка міститься в постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 грудня 2022 року (справа №295/8690/21) та 03 лютого 2022 року (справа №308/2231/18).
Посилання в апеляційній скарзі на думку прокурора, який брав участь під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, з приводу застосування до ОСОБА_8 положень ст.75 КК України не свідчать про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбуття ним покарання та вказана думка не встановлює меж обрання заходу примусу, не перешкоджає в реалізації судом своїх дискреційних повноважень.
Окрім того, всупереч доводам сторони захисту, перевіркою матеріалів провадження не встановлено медичних даних, які би унеможливлювали відбування ОСОБА_8 призначеного йому покарання. За необхідності він має право на отримання відповідних належних обстеження та медичної допомоги під час відбування покарання в установі виконання покарань відповідно до встановлених лікарем рекомендацій.
Разом з цим, при встановленні захворювань, які перешкоджають виконанню покарання, за умови їх належного підтвердження, це може слугувати самостійною підставою для звільнення обвинуваченого від відбування покарання відповідно до ст.84 КК України та складає самостійний предмет дослідження й оцінки суду в установленому законом окремому порядку, натомість, не вказує на необхідність і доцільність застосування приписів ст.75 КК України.
Водночас твердження сторони захисту в судовому засіданні апеляційної інстанції щодо незадовільного стану здоров'я обвинуваченого, в тому числі під час вручення йому повістки до ІНФОРМАЦІЯ_2 , колегія суддів уважає позбавленими підстав, оскільки згідно з даними довідки військово-лікарської комісії №7/3657 від 17 вересня 2024 року солдата ОСОБА_8 визнано придатним до військової служби, враховуючи стан його здоров'я (а.п.39). До того ж, в апеляційному суді обвинувачений підтвердив факт наявності такого висновку військово-лікарської комісії й те, що він його не оскаржував.
Таким чином, призначене ОСОБА_8 покарання, яке є мінімальним, із визначеним способом його виконання відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, за своїм видом і розміром законне, справедливе та сприяє меті покарання, тобто є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Тому підстави для застосування до обвинуваченого приписів ст.75 КК України, про що порушується питання в апеляційній скарзі, є відсутніми.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції повно й усебічно розглянути провадження, за результатом чого ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, не встановлено.
Отже, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , залишити без задоволення, а вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17 грудня 2024 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4