Справа № 161/10373/24 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М.
Провадження № 22-ц/802/343/25 Доповідач: Киця С. I.
25 березня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Киці С. І.,
суддів Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,
секретар с/з Черняк О. В.,
з участю представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Орган опіки та піклування Луцької міської ради, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 , представника позивача ОСОБА_1 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 січня 2025 року
Позивач ОСОБА_2 звернувся суд з позовом до відповідача ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 жовтня 2002 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 вересня 2019 року розірвано. За час шлюбу в них народилося двоє спільних дітей: дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Ще до розірвання шлюбу вони з відповідачем припинили спільне проживання, син та дочка залишалися проживати разом з ним. З того часу ОСОБА_3 фактично самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків стосовно їх спільних дітей. Питання про стягнення з відповідача аліментів не порушував через своє задовільне фінансове становище. Просить суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також здійснити за наслідками розгляду справи розподіл судових витрат.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 січня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на вищевказане рішення суду. Вказує, що судом було неправильно відображено покази свідків, допитаних в судовому засіданні. Зі змісту рішення суду не відомо, на яких доказах ґрунтуються висновки суду про наявність домовленості між батьками про розподіл обов'язків. Висновки суду зводяться до суб'єктивного бачення суддею ситуації, яка трапилась, а зміст рішення суду свідчить про те, що суд лише спростовував, а не оцінював докази. Суд не проаналізував пояснення свідків. Син спілкується з матір'ю не «зрідка», а спілкувався лише один раз за останні 3-4 роки. Суд у рішенні не встановив жодного обов'язку, який відповідач виконувала щодо дитини. Відсутність впродовж тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, незабезпечення необхідним харчування, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального усвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяння засвоєння нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення одного із батьків батьківських прав. Просив рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 січня 2025 року в цій справі скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відзив на апеляційну скаргу в цій справі до апеляційного суду не надходив.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу із зазначених у ній підстав.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_3 26 жовтня 2002 року зареєстрували шлюб. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 вересня 2019 року в цивільній справі № 161/7868/19 шлюб між сторонами було розірвано.
Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач ОСОБА_2 , повнолітня дочка ОСОБА_4 , та неповнолітній син ОСОБА_5 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Житловий будинок належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування житлового будинку, посвідченого 03 березня 2021 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Герасимчук О. П. (р. № 48).
Відповідач ОСОБА_3 з позивачем ОСОБА_2 та дітьми ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не проживає, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Висновком Служби у справах дітей Луцької міської ради № 196 від 22 липня 2024 року, затвердженим рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради № 420-1 від 24 липня 2024 року, визнано позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 недоцільним.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. Тлумачення вищенаведеної статті дозволяє дійти висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17.
Пунктами 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до положень частин першої, четвертої, шостої статті 81 ЦПК України року, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивач ОСОБА_2 не надав доказів того, що відповідач ОСОБА_3 , матір ОСОБА_5 , якому на час перегляду справи судом апеляційної інстанції виповнилося повних чотирнадцять років, умисно ухиляється від своїх батьківських обов'язків щодо виховання сина. Позивач ОСОБА_2 після розірвання шлюбу у 2019 році (чи з моменту фактичного припинення шлюбних відносин) з відповідачем ОСОБА_3 ні у позасудовому, а ні в судовому порядку не ініціював вирішення питання щодо способів виконання матір'ю обов'язку утримувати дитину. Винесений щодо відповідача судовий наказ Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 листопада 2024 року у справі № 161/21202/24 про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_5 постановлений під час провадження в суді першої інстанції в цій справі. Заборгованість по сплаті аліментів за судовим наказом відсутня.
Аліменти на утримання дитини з відповідача в примусовому порядку за рішенням суду чи судовим наказом не стягуються. У разі неучасті матері в матеріальному утриманні дитини в добровільному порядку, першочерговим способом захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення, у разі його порушення, який покликаний спонукати матір до надання дитині належного утримання, є звернення до суду з позовом/заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, а в разі наявності такого судового рішення - із заявою про його примусове виконання. Матеріали справи не містять доказів свідомого ухилення відповідача від виконання нею батьківських обов'язків по утриманню дитини, а доводи позовної заяви та апеляційної скарги в цій частині зводяться до необґрунтованих припущень.
Під час розірвання шлюбу та після цього вирішення питання про визначення місця проживання дітей з будь-ким із батьків в судовому порядку також не вирішувалося, що свідчить про наявність усного погодження між колишнім подружжям того, що син після розірвання шлюбу залишиться проживати разом батьком.
У матеріалах справи відсутні докази наявності у відповідача залежностей, у тому числі алкогольної, чи доказів, які б підтверджували її протиправну поведінку. Суд першої інстанції надав правильну оцінку поясненням свідків щодо обставин систематичного зловживання відповідачем алкогольними напоями, відхиливши такі пояснення у якості доказів. У матеріалах справи не міститься доказів, з якими б такі пояснення свідків узгоджувалися.
Колегією суддів установлено, що неможливість активної участі матері в житті дитини (у тому числі в навчанні дитини, яка проживає з батьком) спричинена об'єктивними причинами, зокрема вона проживає та працює у іншому населеному пункті, а отже, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків.
Син сторін - ОСОБА_5 тривалий час після розірвання шлюбу батьків проживає з батьком - позивачем ОСОБА_9 (не менше 7 років). Позивачем не надано будь-якого належного обґрунтування причин, які спонукали його до звернення до суду із позовом про позбавлення відповідача батьківських прав щодо сина зі спливом значного проміжку часу після розірвання шлюбу (фактичного припинення спільного проживання) з відповідачем та яким чином позбавлення батьківських прав матері сприяє найкращим інтересам дитини.
Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у висновку Служби у справах дітей зафіксовано взаємосуперечливу позицію дитини щодо питання позбавлення матері відносно нього батьківських прав: ОСОБА_5 на засіданні комісії повідомив, що вважає доцільним позбавити матір батьківських прав і, одночасно із цим, зазначив, що хоче з нею зустрічатися і підтримувати родинний зв'язок. Дитина також повідомила, що зрідка спілкується з матір'ю, переважно спілкується по телефону, бачив востаннє за три місяці до засідання комісії, коли з Італії приїздила його бабуся по материнській лінії.
Матеріалами справи також не підтверджується фактична повна відсутність участі матері у спілкуванні з дитиною.
Належних та допустимих доказів ухилення відповідача ОСОБА_3 від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення її батьківських прав відносно неповнолітнього сина, позивачем не надано.
За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин, як правильно встановив суд першої інстанції, у справі не встановлено. Підстави для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 відсутні.
Висновки суду першої інстанції про залишення позову без задоволення зроблені з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального права, з правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 , представника позивача ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 січня 2025 року в цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - суддя
Судді