печерський районний суд міста києва
Справа № 757/8850/25-к
пр. 1-кс-9805/25
19 березня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 , розглянувши провадження за клопотанням адвоката ОСОБА_3 , що діє в інтересах ОСОБА_4 про зняття арешту з майна, накладеного ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі №757/52317/24-к від 20.11.2024 в межах кримінального провадження №12023000000001807 від 27.09.2023,
До Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 , що діє в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі №757/52317/24-к від 20.11.2024 в межах кримінального провадження №12023000000001807 від 27.09.2023.
Мотивуючи подане клопотання про скасування арешту майна, заявник вказує на необґрунтованість та безпідставність накладення арешту на майно та відсутність підстав для продовження дії заходу забезпечення кримінального провадження, а відтак наявні підстави для скасування арешту майна.
Адвокат ОСОБА_3 направив на адресу суду заяву, згідно якої клопотання підтримав у повному обсязі. На фіксуванні судового засідання технічними засобами не наполягала.
Прокурор групи прокурорів у кримінальному провадженні направив на адресу суду заяву та письмові заперечення на клопотання, згідно яких сторона обвинувачення заперечує щодо скасування арешту майна. У задоволенні клопотання просив відмовити, оскільки арешт накладено обґрунтовано.
Вивчивши клопотання, дослідивши матеріали, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням Націоанльної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023000000001807 від 27.09.2023, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 302, ч. 2 ст. 303 КК України.
В межах вказаного кримінального провадження, ухвалою від 20.11.2024 року слідчого судді Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/52317/24-к накладено арешт на тимчасово вилучене майно, вилучене 07.11.2024 під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: грошові кошти загальною сумою 9930 Євро; грошові кошти загальною сумою 60 фунтів стерлінгів; грошові кошти у сумі 303021 долар США, з метою забезпечення збереження речових доказів.
Частиною 5 статті 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
У відповідності до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, відповідної до якої речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використанні як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі набуті кримінально протиправним шляхом або отриманні юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Зазначена правова підстава для накладення арешту на майно є самостійною правовою підставою та Закон не ставить в залежність можливість накладення арешту на таке майно з процесуальним статусом особи, у володінні якої воно перебуває.
Так, як вбачається з мотивувальної частини ухвали Печерського районного суду м. Києва від 20.11.2024 р., задовольняючи клопотання сторони обвинувачення про накладення арешту на майно, суд виходив з того, що арешт необхідний з метою забезпечення речових доказів.
Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом у порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Статтею 92 КПК України визначено, що обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого; обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.
Сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України.
Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (частина 1, 2 статті 22 КПК України).
При цьому, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Вказані норми кримінального процесуального законодавства та відповідна практика Європейського суду з прав людини, вказує, що особі, яка звертається із клопотанням до суду, процесуальним законодавством надаються не лише права, а і покладаються обов'язки.
При дослідженні слідчим суддею матеріалів клопотання про скасування арешту майна встановлено, що доказів в його обґрунтування слідчому судді не надано та не спростовано мотивів зазначених в ухвалі слідчого судді про накладення арешту та запереченнях прокурора.
На підставі викладеного, враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про не доведення та безпідставність вимог клопотання, а відтак у задоволенні клопотання слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.2, 22, 26, 106, 92, 98, 167, 170-175, 309, 392, 532 КПК України, -
У задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 , що діє в інтересах ОСОБА_4 про зняття арешту з майна, накладеного ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі №757/52317/24-к від 20.11.2024 в межах кримінального провадження №12023000000001807 від 27.09.2023,- відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1