31 березня 2025 р. Справа № 520/25160/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.01.2025, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., м. Харків, повний текст складено 07.01.25 по справі № 520/25160/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 16.07.2024 № 204050010108 про відмову у призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1 ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати з 21 червня 2024 року ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 згідно із п. “а» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1, починаючи з 21 червня 2024 року, ОСОБА_1 зарахувати до пільгового стажу за списком № 1 періоди роботи з 20.10.1997 по 18.10.2000, з 19.10.2000 по 15.12.2016, з 03.04.2017 по 05.08.2019, з 06.08.2019 по 08.07.2024 та період навчання з 01.09.1994 по 03.07.1997.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.01.2025 частково задоволено позов.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області від 16.07.2024 № 204050010108 про відмову у призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, ОСОБА_1 , відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та згідно із рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та згідно із рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, період роботи, а саме: 20.10.1997 по 18.10.2000, з 19.10.2000 по 15.12.2016, з 03.04.2017 по 05.08.2019, з 06.08.2019 по 08.07.2024.
В решті позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1937,92 грн.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що згідно з паспортом ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , відтак, станом на 08.07.2024 (дата звернення із заявою про призначення пенсії) її вік складає 45 років.
11 жовтня 2017 року набув чинності Закон України від 03.10.2017 № 2148-VIII »Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (надалі - Закон № 2148), яким Закон № 1058) доповнено розділом XIV-1 »Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян", та, відповідно ст. 114 та 115.
Відповідно до ст. 114 Закону 1058 працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, пенсія за віком на пільгових умовах призначається після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Норми щодо можливості визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та пенсійного віку особи за нормами ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" не підлягають застосуванню після набрання чинності Законом № 2148.
Зауважує, що норми ст. 114 Закону № 1058 щодо пенсійного віку неконституційними не визнавались. Таким чином, відсутні законодавчі підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах у віці 45 років для жінки 20.06.1979 р.н.
При опрацюванні наданих Позивачем документів по обчисленню страхового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, Головним управлінням розраховано стаж, який склав 28 років 9 місяців 13 днів, з урахування кратності (за Список 1): 39 років 9 місяців13 днів. Пільговий стаж роботи за Списком № 1 становить 11 років 1 місяць 19 днів. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи позивача.
Зазначає, що до пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно довідки № 1267 від 24.05.2024, оскільки не вказано підставу видачі довідки та не зазначено в якому структурному підрозділі працювала заявниця (згідно переліку атестованих робочих місць до Наказу № 75 від 30.09.2016 атестована посада рентгенолаборант рентгенологічного кабінету; згідно переліку атестованих робочих місць до Наказу № 185 від 27.09.2021 атестована посада рентгенолаборант рентгенологічного відділення).
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Зі змісту доводів апеляційної скарги встановлено, що відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог, тому оскаржене судове рішення переглядається судом апеляційної інстанції лише в цій частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач 08.07.2024 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком.
Відповідно до принципу екстериторіальності для розгляду заяви про призначення пенсії був визначений структурний підрозділ - головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області.
Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області за результатом розгляду заяви позивача прийняло рішення від 16.07.2024 № 204050010108 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах через відсутність пільгового стажу. Відповідно до оскаржуваного рішення вік заявника: 45 років. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсії за віком на пільгових умовах призначаються працівникам, зайнятим повний робочий день на роботах із особливо шкідливими і важкими умовами праці за списком № 1, після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Страховий стаж позивача: 28 років 9 місяців 13 днів. Пільговий стаж 11 років 1 місяць 19 днів. До страхового стажу зараховано всі періоди. До розрахунку пільгового стажу не зараховано періоди роботи згідно з довідки від 24.05.2024 № 1267, оскільки не вказано підставу видачі довідки та не зазначено у якому структурному підрозділі працювала заявниця (згідно з наказу від 30.09.2016 № 75 атестована посада ренгенолаборант рентгенологічного кабінету). Прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку із недосягненням пенсійного віку.
Позивач вважає дії відповідача-1 протиправним, а його рішення підлягає скасуванню, у зв'язку із чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач-1 вчинив протиправні дії, застосувавши при вирішенні питання про призначення пенсії позивачу норму ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове страхування», а не положення п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв'язку із чим прийняте рішення відповідачем-1 про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком за списком № 1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України № l-p/2020 від 23.01.2020 року необхідно скасувати.
Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні періоди роботи позивача повністю відображені в трудовій книжці, підтверджені наказами підприємства про атестацію робочих місць, довідками підприємства, а відтак підлягають зарахуванню до спеціального стажу роботи позивача за списком № 1, що дає право позивачу на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно з пунктом "а" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі Закон № 1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015 року, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 (36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015, віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону № 1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 1 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком № 1 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом "а" статті 13 Закону № 1788-XII у редакції Закону № 213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року № 1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункт "а" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015 року.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону № 1788-XII, яка була чинна до 01.04.2015 року, в наступній редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт "а" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017.
Відносно позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом "а" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні № 1-р/2020 від 23.01.2020 року.
У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13 Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 року № 213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Застосування відповідачем до спірних правовідносин норми статті 114 Закону № 1058-IV не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що норми статті 114 Закону України № 1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону № 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 року № 213-VIII та статтею 14 Закону № 1058-IV.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Саме це Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 покладено в основу позовних вимог.
Позивач вважає, що вона має право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 1, яка на час звернення до відповідача досягла 45 років.
Натомість, як вбачається з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області № 204050010108 від 16.07.2024, відповідач фактично керується Законом № 1058-ІV (в редакції Закону № 2148-VIII), за яким, пенсійний вік жінок зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 становить 50 років.
Водночас, апелянт зауважив, що Закон України від 03.10.2017 № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку та стажу на предмет конституційності не перевірявся.
Колегія суддів зазначає, що згідно із частиною першою статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
У рішенні від 23.01.2020 Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Згідно із частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 "Про застосування Конституції України" вказано, що оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03.10.2017 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" № 2148-VIII, не підлягає застосуванню.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини напрацьована практика за якою пенсія включається в поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". Отже, при з'ясуванні змісту поняття "майно" недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 07.11.2013 року у справі "Пічкур проти України" (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
Так, у справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (Заява № 68385/10 та № 71378/10, пункт 35).
Отже, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути у тому числі "легітимні очікування" та "майнові права" (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Таким чином, позбавлення права на пенсію або звуження обсягу цього права має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач-1 вчинив протиправні дії, застосувавши при вирішенні питання про призначення пенсії позивачу норму ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове страхування», а не положення п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв'язку із чим прийняте рішення відповідачем-1 про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком за списком № 1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України № l-p/2020 від 23.01.2020 року необхідно скасувати.
Щодо відмови у зарахуванні до пільгового стажу позивача періодів роботи згідно довідки № 1267 від 24.05.2024, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з записами трудової книжки серія НОМЕР_1 від 20.10.1997 ОСОБА_1 з 06.08.2019 по дату звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком (08.07.2024) виконує обов'язки рентгенлаборанта у КНП ХОР "Обласний протитуберкульозний диспансер № 1".
Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. № 461 затверджено Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Зокрема, у розділі ХIX "ОХОРОНА ЗДОРОВ'Я" Списку № 1 зазначено "Лікарі-рентгенологи, а також лікарі, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок). Молодші спеціалісти з медичною освітою рентгенівських відділень (кабінетів), а також молодші спеціалісти з медичною освітою, зайняті у відділеннях інтервенційної радіології (рентгенохірургічний блок).".
Матеріалами справи підтверджено, зокрема, довідкою КНП ХОР "Обласний протитуберкульозний диспансер № 1" № 1267 від 24.05.2024 про підтвердження наявного ртрудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, відповідно до якої посада позивача у період з 06.08.2019 по теперішній час відноситься до списку професій, які передбачені Списком № 1 ("рентгенлаборант", код КП 3229, що передбачено Списком №1 розділу ХІХ Охорона здоров'я, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461) (а.с. 45).
Крім того, довідкою КНП ХОР "Обласний протитуберкульозний диспансер № 1" № 1268 від 24.05.2024 підтверджується, що посада позивача "рентгенлаборант", код КП 3229, відноситься до списку професій, які передбачені Списком № 1 та зазначено, що вказана довідка надана на підставі книги наказів, особової картки, атестації робочих місць, архівної довідки. Довідка надана до Управління Пенсійного фонду України (а.с. 46-47).
Згідно наказу Комунального закладу охорони здоров'я "Обласний протитуберкульозний диспансер № 4" від 30.09.2016 № 75 про результати атестації робочих місць за умовами праці професія рентгенлаборант відноситься до списку професій, працівникам яких підтверджене право на пільги і компенсації, передбачені законодавством (а.с. 84, 86).
Наказами КНП ХОР "Обласний протитуберкульозний диспансер № 1" від 03.02.2021 № 70 та від 27.09.2021 № 185 проведено атестацію робочих місць та затверджено перелік робочих місць, яким підтверджено право на пільгове забезпечення, відповідно до яких професія рентгенлаборанта відноситься до професій на роботах із шкідливими і важкими умовами праці до Списку № 1 (а.с. 94, 96, 99).
Отже, з вищенаведеного вбачається, що позивач набула право на врахування періоду роботи з 06.08.2019 по 08.07.2024 до пільгового стажу при призначенні пенсії за Списком № 1.
Головним управлінням Пенсійного фонду в Чернівецькій області не надано до суду доказів вчинення ним дій щодо перевірки записів у трудовій книжці та інших докуменів позивача для призначення пенсії.
Тобто, як правильно зазначив суд першої інстанції, органом пенсійного фонду не вчинено заходів, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", для з'ясування обставин наявності у позивача стажу.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що дії відповідача-1 у не врахуванні спірних періодів роботи до пільгового страхового стажу позивача, слід визнати противними, а відтак рішення головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області від 16.07.2024 № 204050010108, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах позивачу необхідно скасувати.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.01.2025 по справі № 520/25160/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.М. Мінаєва О.А. Спаскін