про відмову в забезпечені адміністративного позову
31 березня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/1406/25-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Сіжук О.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви,
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі їх посадових осіб вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на військову службу під час мобілізації, з метою проходження ним військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 .
В обґрунтування заяви позивач зазначив, що відповідачем було видано наручно ОСОБА_1 «бойову» повістку № 11309 від 20.03.2025 згідно якої останньому належить з'явитись за адресою: АДРЕСА_1 30.03.2025 о 09:00год. для відправки в команду Т0930.
Отже, в разі виконання вимог отриманої повістки щодо прибуття до приміщення центру комплектування та соціальної підтримки та виявлення уповноваженими особами відповідача відсутності в останнього права на відстрочку від призову (не підтвердження даного права певними доказами) або відмови у наданні згаданої відстрочки, а також проходження ним військово-лікарської комісії, останній, згідно вимог Порядку № 560 КМУ, ОСОБА_1 підлягатиме відправки у команду на загальних підставах та з того часу може нести обов'язки військової служби.
Зважаючи на вказане вище, повідомляє суду, що, на переконання ОСОБА_1 , останній, будучи особою не раз судимою, а також такою, яку виключили з військового обліку у травні 2023, є невійськовозобов'язаним та не повинен виконувати незаконні та протиправні рішення (накази) відповідача, так як після виключення з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 на ОСОБА_1 не поширюється вимоги Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Крім того, позивач вказує, що в контексті постанови Верховного Суду від 05.02.2025 №160/2592/23 процедура призову військовозобов'язаного на війську службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулась, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Позивач зазначає, що у випадку невжиття судом заходів забезпечення позову, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, відновлення яких буде неможливим.
Розглянувши заяву про забезпечення позову та перевіривши додані до неї матеріали, суддя зазначає таке.
Питання забезпечення позову регулюються главою 10 Розділу І КАС України.
Згідно частини першої статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Наведеними вище нормами процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11. 2018 у справі № 826/8556/17, від 24.04.2019 у справі № 826/10936/18, які суд враховує згідно частини п'ятої статті 242 КАС України.
Аналіз змісту поданої заяви про забезпечення позову дає підстави для висновку про не наведення заявником обґрунтованих та переконливих доводів й, відповідно, не надання належних доказів, які б у своїй сукупності могли свідчити про те, що невжиття заходів, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити: 1) виконання рішення суду, прийнятого за результатом розгляду адміністративної справи; 2) ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Отже, заявником не наведено переконливих підстав для забезпечення позову, передбачених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України.
Як стверджує заявник, підставою для звернення його до суду з заявою про забезпечення позову, є те, що в разі виконання вимог отриманої повістки щодо прибуття до приміщення центру комплектування та соціальної підтримки він може бути призваний на військову службу по мобілізації, як про це вказано у тексті врученої йому повістки.
Відтак, у разі винесення відповідачем наказу відносно позивача про його зарахуванням до особових списків частини, останній набуде статус військовослужбовця, і будь-яке рішення у ініційованій ним справі не поновить його право на виключення з військового обліку, оскільки він перебуватиме на військовій службі і його звільнення з неї врегульовано іншими нормами законодавства, а саме Закону України «Про військову службу та військовий обов'язок».
Таким чином, не застосування заходів забезпечення може ускладнити чи унеможливити ефективний захист, поновлення порушених прав чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Такі твердження заявника мають суб'єктивний характер та обумовлені його процесуальним становищем зацікавленої сторони.
Так, відповідно до пункту 6 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560), призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає:
оповіщення резервістів та військовозобов'язаних про виклик до районного (об'єднаного районного) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу, міського (районного у містах, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів України;
прибуття резервістів та військовозобов'язаних до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, уточнення своїх персональних даних, внесення відповідних змін у військово-облікові документи та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
проходження резервістами та військовозобов'язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби;
перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення;
документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації;
відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.
Згідно з пунктами 81, 82, 88, 89 Порядку №560 призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюють резервістів та військовозобов'язаних - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Наказ про призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період видається керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки в день відправки військової команди до військових частин (установ) у разі призову резервістів командиром військової частини, резервістів та військовозобов'язаних керівником розвідувального органу або визначеного ним керівником відповідного підрозділу розвідувального органу, керівником Центрального управління або регіонального органу СБУ - в день призову та зарахування до списків військової частини (підрозділу, органу).
На основі результатів проведення медичного огляду та професійно-психологічного відбору резервістам та військовозобов'язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, у територіальному центрі комплектуванні та соціальної підтримки під особистий підпис вручається повістка щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.
У разі відмови резервіста або військовозобов'язаного від отримання такої повістки або невиконання вимог щодо прибуття для відправлення до військової частини (установи) у визначений у повістці час та місце такі особи несуть відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України.
Зі змісту викладеного слідує, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає, зокрема, документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації та відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.
У свою чергу документальне оформлення призову включає в себе, зокрема, прийняття наказу про призов військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Тобто, твердження заявника про його подальшу мобілізацію базуються виключено на припущеннях, з огляду на те, що матеріали справи не містять жодних інакших процесуальних документів.
Більше того, набуттю заявником статусу військовослужбовця передує низка юридично значимих дій/рішень, щонайменше (1) виклик до ТЦК та СП, (2) проходження ВЛК та визнання особи придатною до проходження військової служби, (3) прийняття керівником ТЦК та СП рішення про призов особи на військову службу з огляду на доцільність прийняття саме такого рішення (з урахуванням віку, стану здоров'я, військово-облікової спеціальності особи тощо) та скерування до військової частини, (4) прийняття командиром військової частини рішення про зарахування особи до списків особового складу. Отже, заборона призову особи на військову службу можлива шляхом зупинення дії рішення про призов особи за мобілізацією за умови, що таке буде прийняте.
Крім того, суддя вважає за необхідне зауважити, що безумовно, рішення, дії або бездіяльність суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів правовідносин. Це може завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Крім того, суддя зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2019 у справі № 826/13306/18.
Стосовно посилання заявника на постанову Верховного Суду від 05.02.2025 №160/2592/23, то суддя зазначає наступне.
В межах спірних правовідносинах у справі №160/2592/23 порушеним є право позивача на належну процедуру його призову на військову службу під час мобілізації.
Водночас, Верховний суд у вказаній постанові вказав, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, - звільнення з військової служби - є неефективним, адже не вирішує правомірності акту, який приймається за результатом проведеної процедури призову позивача на військову службу.
В межах даної справи, суд наголосив, що відновлення порушеного права повинно відбуватися в межах спірних правовідносин, відповідно, за участю їхніх учасників. Водночас зобов'язання звільнити позивача з військової служби виходить за межі спірних правовідносин.
Іншими словами, такий спосіб захисту порушеного права втручатиметься в інші правовідносини, які врегульовані іншими правовими нормами.
Тобто, позовна вимога про звільнення позивача з військової служби не відповідає суті порушеного права позивача, а задоволення цієї вимоги не призведе до поновлення такого права.
Враховуючи наведене, суддя відхиляє доводи заявника, що визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Важливо наголосити на тому, що у випадку забезпечення позову суд фактично без належних на те підстав поставить під сумнів дії чи рішення суб'єкта владних повноважень, втрутившись у його дискреційні повноваження без надання правової оцінки підставам для такого рішення, а, відтак, тимчасово вирішить майбутній спір по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та виходить за межі встановлених підстав для забезпечення позову.
Таким чином, під час розгляду заяви про забезпечення позову суддею не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
З огляду на викладене, суддя приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність поданої заяви про забезпечення позову, а тому така задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150, 154, 160, 241, 242, 243, 248 КАС України, суддя
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, - відмовити.
Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя Сіжук Ольга Володимирівна