31 березня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/187/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо відмови здійснити перерахунок щомісячного грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) з 29.01.2020 року по 28.11.2024 р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. №704 в редакції від 30.08.2017 р., шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 р., 01.01.2021 р., 01.01.2022 р., 01.01.2023 р. та 01.01.2024 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок щомісячного грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 29.01.2020 р. по 31.12.2020 р., з урахуванням нових розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. №704 в редакції від 30.08.2017 р., шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок щомісячного грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 01.01.2021 р. по 31.12.2021 р., з урахуванням нових розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. №704 в редакції від 30.08.2017 р., шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок щомісячного грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 01.01.2022 р. по 31.12.2022 р., з урахуванням нових розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. №704 в редакції від 30.08.2017 р., шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок щомісячного грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 01.01.2023 р. по 31.12.2023 р., з урахуванням нових розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. №704 в редакції від 30.08.2017 р., шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок щомісячного грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 01.01.2024 р. по 28.11.2024 р., з урахуванням нових розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. №704 в редакції від 30.08.2017 р., шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" на 01 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) виплату перерахованого щомісячного грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення за період з 29.01.2020 р. по 28.11.2024 р. з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією утриманих сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. №44;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) під час звільнення з військової служби грошової компенсації за невикористані у 2017-2024 роках календарні дні додаткової відпустки як одинокій матері, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані у 2017-2024 роках календарні дні додаткової відпустки як одинокій матері, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки» із одночасною компенсацією утриманих сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. №44;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексації грошового забезпечення за період з 15.02.2017 р. по 28.02.2018 р. включно з урахуванням базового місяця - січня 2008 року відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 15.02.2017 р. по 28.02.2018 р. включно з урахуванням базового місяця - січня 2008 року відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078, із одночасною компенсацією утриманих сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. №44.
Позов обґрунтовано тим, що під час проходження військової служби з 29 січня 2020 року по 28 листопада 2024 року (дата звільнення з військової служби) позивачу виплачувалось грошове забезпечення, обраховане відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. Так, за вказаний період роботи посадовий оклад позивача становив 2910,00 грн, а оклад за військовим званням - 740,00 грн. Разом з цим позивач вважає, що з 29 січня 2020 року - дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб». Відповідно, на думку позивача, вона має право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», шляхом множенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік. Натомість відповідач нараховував та виплачував позивачу грошове забезпечення, визначаючи розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з чим позивач не погоджується і вважає протиправним. Також у позові зазначено, що при звільненні позивача з військової служби з нею протиправно не проведено розрахунку за невикористані у 2017-2024 роках дні додаткової відпустки як одинокій матері, яка передбачена статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки» та не виплачено відповідної грошової компенсації у зв'язку з невикористанням такого виду відпустки. Крім цього позивач вказала, що у період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 15 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року їй не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення у повному обсязі. Так, на думку позивача, індексація грошового забезпечення за період з 15 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року мала нараховуватись з урахуванням базового місяця січень 2008 року. Натомість відповідач допустив порушення прав позивача на отримання індексації грошового забезпечення і за час проходження служби таку не було виплачено у належному розмірі.
Ухвалою суду від 22 січня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що протягом спірного періоду, за який позивач просить суд перерахувати та виплатити грошове забезпечення, Міністерству оборони України виділялись асигнування, які забезпечували виплату грошового забезпечення військовослужбовців, у тому числі посадових окладів та окладів за військовим званням, обчислених із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року - 1762 грн, як це було встановлено постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року. Тобто при розрахунку грошового забезпечення позивача з 15 лютого 2017 року по день звільнення застосовувався розмір прожиткового мінімуму - 1762 грн. Відповідно, підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача за спірний період немає. Також відповідач посилався на відсутність підстав для здійснення перерахунку індексації грошового забезпечення позивача, оскільки для проведення індексації заробітної плати обчислення індексу споживчих цін починається з січня 2016 року. Сума збільшення розміру грошового забезпечення за грудень 2015 року перевищила щомісячні розрахункові суми індексації з грудня 2015 року по лютий 2018 року, а тому нарахована та виплачені сума індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року становить 0,00 грн щомісячно. Крім цього відповідач вказав, що позивачу у повному обсязі була виплачена індексація грошового забезпечення починаючи з 01 березня 2018 року. Просив суд відмовити у задоволенні позову.
Правом подати відповідь на відзив позивач не скористалась.
Ухвалою суду від 20 березня 2025 року зупинено провадження у даній адміністративній справі до набрання законної сили постанови Верховного Суду (Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду) у справі №460/21394/23.
Ухвалою суду від 31 березня 2025 року поновлено провадження у даній справі.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши повідомлені обставини, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15 лютого 2017 року №31 ОСОБА_1 була прийнята у склад військової частини НОМЕР_1 та приступила до виконання службових обов'язків медичної сестри терапевтичного відділення військової частини НОМЕР_1 починаючи з 15 лютого 2017 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28 листопада 2024 року №338 позивач була звільнена з військової служби та виключена зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 починаючи з 28 листопада 2024 року.
Зазначеним наказом зобов'язано виплатити позивачу: грошову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік (відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»); грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки загальною тривалістю 98 днів (відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»); проведено відрахування коштів із грошового забезпечення за 5 діб відпустки, що була використана в рахунок тієї частини календарного року яка залишилася після звільнення (відповідно до абзацу четвертого пункту 14 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»); щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцями Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 в розмірі 513% посадового окладу за період з 01 по 28 листопада 2024 року; надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% до посадового окладу, окладу за військове звання та надбавку за вислугу років за період з 01 по 28 листопада 2024 року; одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік службу у сумі 82268,55 грн; додаткову винагороду в розмірі 18000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань; грошову компенсацію за недоотримане речове майно в розмірі 85088,46 грн.
Як вбачається з витягу з Державного реєстру актів цивільного стану №00009578145 від 14 жовтня 2011 року, позивач є матір'ю неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьком дитини зазначено фізичну особу - ОСОБА_3 . Разом з цим у витязі вказано, що відомості про батька записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
27 грудня 2024 року позивач звернулась до військової частини НОМЕР_1 із заявою про здійснення перерахунку щомісячного грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення зі період з 29 січня 2020 року по день виключення зі списків особового складу, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, а також одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням з військової служби, з урахуванням нових розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 р. №704 в редакції від 30.08.2017 р., шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України на відповідний календарний рік, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Крім цього, позивач просила відповідача нарахувати та виплатити їй за період з 15.02.2017 р. по день виключення зі списків особового складу індексацію грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 з урахуванням раніше виплачених сум.
Листом від 31 грудня 2024 року №1023 відповідач повідомив позивача про те, що при розрахунку її грошового забезпечення з 15 лютого 2017 року по день звільнення застосовувався розмір прожиткового мінімуму 1762 грн, оскільки у вказаний період Міністерству оборони України виділялись асигнування, які забезпечували виплату грошового забезпечення військовослужбовців, у тому числі посадових окладів та окладів за військовим званням, обчислених із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року - 1762 грн, як це було встановлено постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року. Таким чином підстав для перерахунку та виплати з 15 лютого 2017 року по день звільнення грошового забезпечення, а також грошової допомоги, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, а також одноразової грошової допомоги у зв'язку із звільненням з військової служби з урахуванням нових розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням немає. Також у вказаному листі зазначено про належне здійснення розрахунку та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за спірний період.
Дослідженням змісту наявних у справі довідок про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 15 лютого 2017 року по 28 листопада 2024 року судом установлено, що у період проходження позивачем військової служби з лютого 2017 року по лютий 2018 року включно її грошове забезпечення нараховувалось та виплачувалось, виходячи з розміру посадового окладу - 605,00 грн, окладу за військовим званням - 45,00 грн.
У період з березня 2018 року по дату звільнення зі служби (28 листопада 2024 року) посадовий оклад позивача було визначено у розмірі 2910,00 грн, а оклад за військовим званням - 740,00 грн.
За таких обставин позивач звернулась до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах забезпечення сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі, визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби).
Статтею 1 Закону №2011-XII визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктами першим, другим статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту третього статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (абзац 1 пункту четвертого статті 9 Закону №2011-XII).
Постановою Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року (далі - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з пунктом 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції станом на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатком 1 до постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно із приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, на момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови №103, а саме: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, станом на 01 березня 2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Поряд з цим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін. Тобто, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Разом з тим суд зазначає, що Закон України від 05 жовтня 2000 року №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 року №294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон від 15.12.2020 року №1082-IX “Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Закон від 02.12.2021 року №1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон від 03.11.2022 року №2710-IX “Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Юридична природа соціальних виплат розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту “законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
У справі “Кечко проти України» (заява №63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19, від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19).
Отже, з огляду на передбачені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи те, що з 29 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому актам, які мають вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Верховний Суд у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 зазначив, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд враховує, що прожитковий мінімум для працездатних осіб:
- станом на 01 січня 2018 року встановлений в розмірі 1762,00 грн. (стаття 7 Закону України від 07.12.2017 року № 2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік");
- станом на 01 січня 2019 року встановлений в розмірі 1921 грн. (стаття 7 Закону України від 23.11.2018 року № 2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік»);
- станом на 01 січня 2020 року встановлений в розмірі 2102,00 грн. (стаття 7 Закону України від 14.11.2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік");
- станом на 01 січня 2021 року встановлений в розмірі 2270,00 грн. (стаття 7 Закону України від 15.12.2020 року № 1082-IX “Про Державний бюджет України на 2021 рік»);
- станом на 01 січня 2022 року встановлений в розмірі 2481,00 грн. (стаття 7 Закону України від 02.12.2021 року № 1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік») ;
- станом на 01 січня 2023 року встановлений в розмірі 2684,00 грн (стаття 7 Закону від 03.11.2022 року № 2710-IX “Про Державний бюджет України на 2023 рік»).
Таким чином, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року є меншим, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2020, 2021, 2022 та 2023 років.
Отже, з урахуванням того, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2020, 2021, 2022 та 2023 роках є відмінним (більшим) від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2018 році, та оскільки розмір прожиткового мінімуму є основною складовою для визначення розміру посадового окладу, у позивача є право на перерахунок грошового забезпечення.
На підставі вказаних вище висновків Верховного Суду, а також постанови Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, суд дійшов висновку, що застосування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовця з 29 січня 2020 року такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, є протиправним.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 30 березня 2022 року у справі №320/9431/21, від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Отже, виплата грошового забезпечення (основного та додаткового), щомісячних (чи інших видів, що мають постійний характер) та одноразових видів грошового забезпечення безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Як вбачається з обставин справи, позивач проходив військову службу у період з 15 лютого 2017 року по 28 листопада 2024 року.
Поряд з цим, враховуючи те, що з 29 січня 2020 року (дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18) відповідачем при визначенні розміру грошового забезпечення позивача, у тому числі всіх належних до виплати видів додаткового грошового забезпечення, протиправно не враховано розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року як розрахункових величин (вказане, як свідчить зміст відзиву, визнається відповідачем), суд дійшов висновку про протиправність виплати вищевказаних видів грошового забезпечення без урахування відповідних величин.
Водночас суд враховує, що 12 травня 2023 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704» (далі - Постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.
Так, пунктом 1 Постанови №481 скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Також пунктом 2 вказаної постанови внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац перший в такій редакції: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Викладення пункту 4 Постанови №704 у згаданій редакції та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, свідчить про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20 травня 2023 року. Тобто, грошове забезпечення позивача за період з 20 травня 2023 року по дату відрахування позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (28 листопада 2024 року) не підлягає перерахунку з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Таким чином, відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини лише за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року.
Відтак, суд зобов'язує відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року розміру грошового забезпечення позивача, у тому числі всіх належних до виплати видів додаткового грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум.
Вказане, беручи до уваги положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено повноваження суду при вирішенні справи, є належним способом захисту порушених прав позивача у даних правовідносинах.
Аналогічної позиції в аналогічних правовідносинах, а також в частині способу захисту порушених прав військовослужбовців у подібних спорах дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у справах №600/523/24-а (постанова від 19 серпня 2024 року) та №600/1467/24-а (постанова від 28 серпня 2024 року).
Щодо позовних вимог про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані у 2017-2024 роках календарні дні додаткової відпустки як одинокій матері, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки», то суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 135 Сімейного кодексу України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Статтею 182-1 Кодексу законів про працю України передбачається, зокрема, одиноким матерям право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. Зазначений вид відпустки надається одинокій матері понад щорічні відпустки, передбачені статтями 75 і 76 Кодексу законів про працю України, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переноситься на інший період або продовжується у порядку, визначеному статтею 80 Кодексу законів про працю України.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Частиною першою статті 19 Закону №504/96-ВР передбачено, що одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII визначено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».
Згідно з пунктом 17 статті 10-1 Закону №2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6, 8 (у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченої статтею 19-1 Закону України "Про відпустки"), 9, 10 і 12 цієї статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки, передбачені пунктами 9 і 10 цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.
Відповідно до пункту 18 статті 10-1 Закону №2011-XII в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Пунктом 19 статті 10-1 Закону №2011-XII передбачено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
З аналізу викладеного вбачається, що в особливий період та у період дії воєнного стану припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку військовослужбовець набув за період проходження ним військової служби.
У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому в особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується Законами України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та «Про відпустки».
Тобто, у разі невикористання військовослужбовцем щорічної додаткової відпустки, при звільненні виплачується грошова компенсація за невикористану відпустку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є одинокою матір'ю неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказане, з огляду на зміст відзиву на позовну заяву, відповідачем не заперечується.
Отже, ОСОБА_1 має право на щорічну додаткову оплачувану відпустку, передбачену статтею 182-1 Кодексу законів про працю України, статтею 19 Закону України «Про відпустки» та Законом №2011-ХІІ.
Разом з цим, оскільки судом установлено, що позивач у період проходження військової служби з 15 лютого 2017 року по 28 листопада 2024 року рік не використала щорічну додаткову оплачувану відпустку як одинока мати, що також відповідачем не заперечувалось у відзиві, то вона має право на виплату їй при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні такої відпустки.
Враховуючи викладене, суд вважає, що на час прийняття командиром військової частини НОМЕР_1 наказу від 28 листопада 2024 року №338, яким позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідачем протиправно не було проведено з нею всіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки як одинокій матері, за період з 15 лютого 2017 року по 28 листопада 2024 року включно.
Відтак, суд зобов'язує відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки як одинокій матері, за період з 15 лютого 2017 року по 28 листопада 2024 року включно.
Щодо вимог позову про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 15 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року включно з урахуванням базового місяця - січня 2008 року суд зазначає таке.
Законом, що визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, є Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною першою статті 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частина друга статті 5 Закону України №1282-ХІІ).
Відповідно до частини сьомої статті 5 Закону №1281-ХІІ проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно підпункту 2 пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Беручи до уваги наведені норми суд приходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, наявні підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку №1078.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 (в редакції, чинній станом на 15 грудня 2015 року), підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року №491-IV Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Постановою Кабінету Міністрів України №77 від 11 лютого 2016 року внесено зміни в абзац 2 пункту 1-1 Порядку №1078, а саме цифри "101" замінено цифрами "103. Вказана редакція пункту 1-1 Порядку №1078 застосовується з 01 січня 2016 року.
Згідно з абзацами першим, другим, п'ятим пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Згідно з пунктом 5 Порядку №1078, в редакції, яка діяла до 15 грудня 2015 року (до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №1013 від 09 грудня 2015 року) у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Тобто, відповідно до пункту 5 Порядку №1078 (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2015 року, до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №1013 від 09 грудня 2015 року) базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення був, в тому числі, місяць зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів (далі - Постанова №1013) були внесені значні зміни у Порядок №1078, у зв'язку з чим з 01 грудня 2015 року вступили в дію нові правила індексації заробітної плати.
Так, згідно з пунктом 5 Порядку №1078 (в редакції Постанови №1013) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Тобто, у зв'язку з прийняттям Постанови №1013 змінилась процедура визначення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення.
Таким місяцем (базовим) є той, в якому відбулось підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці.
Судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу збільшено грошове забезпечення військовослужбовців».
Зазначена постанова набрала чинності з дня втрати чинності указів Президента України, що визначають умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу державних органів, але не раніше ніж 01 січня 2008 року.
Указ Президента України «Про внесення зміни до Указу Президента України від 14 квітня 1999 року №379 та визнання такими, що втратили чинність деяких указів Президента України» набрав чинності з 01 січня 2008 року.
Отже, у зв'язку із прийняттям вказаної постанови базовим місцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів позивача є січень 2008 року.
Відповідно до положень Порядку №1078 розрахунок індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком, починаючи з місяця наступного за базовим.
В контексті даного періоду ключовим є те, що у зв'язку з прийняттям Постанови №1013 базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення є не місяць зростання грошових доходів військовослужбовця (в тому числі у зв'язку із встановленням надбавок, виплати премії), а саме місяць, в якому відбулось підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає військовослужбовець.
Тобто, після прийняття Постанови №1013 місяцем обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації військовослужбовців є місяць наступний за місяцем, в якому відбулось підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає військовослужбовець згідно з постановою Кабінету Міністрів України.
При цьому, обчислення такого індексу за даними правилами відбувається незалежно від того, коли військовослужбовець прийнятий на військову службу, коли перемістився на посаду з більшим посадовим окладом, коли встановлено чергове військове звання або встановлені різні надбавки, доплати і премії.
Підвищення розміру тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач, відбулось лише у зв'язку з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року, та якою затверджено нові збільшені схеми тарифних розрядів та ставок за посадами та тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців.
Тобто, з дати підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07 липня 2007 року №1294, яка набрала чинності 01 січня 2008 року, наступне підвищення розміру тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач, відбулось на підставі постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року.
Вказане свідчить про те, що базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців повинні бути січень 2008 року та березень 2018 року. Водночас усі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути базовими для нарахування індексації, оскільки у період з січня 2008 року по березень 2018 року посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними.
Отже, при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення у період з 15 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року базовим місяцем повинен бути січень 2008 року.
Разом з цим відповідно до пункту 3 Постанови №1013 установлено міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.
Водночас, положеннями Постанови №1078 (в редакції Постанови №1013) визначено, що базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення є місяць в якому відбулось підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці є спеціальними по відношенню до положень Постанови №1013.
При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
Оскільки спеціальним законом, який визначає базовий місяць для нарахування індексу споживчих цін є Постанова №1078, то саме вказана така і підлягає застосуванню.
Як вбачається зі змісту довідок про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 15 лютого 2017 року по 31 грудня 2017 року та з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, індексація грошового забезпечення позивачу за вказані вище періоди відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась.
Таким чином, оскільки право позивача на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 15 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року є порушеним, то таке має бути відновленим.
Вказане вище узгоджується із правовою позицією Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, що висловлена у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17, яку суд враховує при вирішенні даного спору в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, враховуючи наведені вище висновки, відповідач повинен застосовувати січень 2008 року як базовий місяць для розрахунку індексації грошового забезпечення позивача за період з 15 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року, оскільки саме з грудня 2015 року застосовуються нові єдині підходи щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (заробітної плати), затверджені Порядком №1078.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 10 вересня 2020 року у справі №200/9297/19-а, яку суд враховує при вирішенні спору в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, і відповідно до якої з 01 грудня 2015 року для нарахування індексації грошового забезпечення як базовий місяць має застосовуватися січень 2008 року.
Також Верховний Суд у постанові від 22 березня 2023 року (справа №380/1730/22) наголосив, що за умови останнього підвищення військовослужбовцям посадового окладу в січні 2008 року, місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення для цілей застосування Порядку №1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2019 №1013) є січень 2008 року.
Відтак, суд зобов'язує відповідача здійснити нарахування та виплату належної позивачу індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 за період з 15 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця- січень 2008 року.
Стосовно вимог позивача про виплату перерахованого грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані у 2017-2024 роках календарні дні додаткової відпустки як одинокій матері, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки», а також індексації грошового забезпечення за період з 15 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року включно з урахуванням базового місяця січень 2008 року з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб суд зазначає таке.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (далі - Порядок №44).
За правилами пунктів 2, 3 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пунктами 4, 5 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З урахуванням наведеного правого регулювання перерахунок та виплата грошового забезпечення позивача, у тому числі всіх належних до виплати видів додаткового грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, грошова компенсація за невикористані у 2017-2024 роках календарні дні додаткової оплачуваної відпустки як одинокій матері, передбаченої статтею 182-1 Кодексу законів про працю України та статтею 19 Закону України «Про відпустки», а також індексація грошового забезпечення за період з 15 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року включно з урахуванням базового місяця січень 2008 року має бути проведена із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 27 липня 2023 року у справі №380/813/22.
Аналогічний підхід у вирішенні подібних спірних відносин також підтримано Верховним Судом і у постановах від 27 вересня 2023 року у справі №420/23176/21, від 31 січня 2024 року у справі №320/6441/22, від 18 квітня 2024 року у справі №160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі №360/700/23, від 27 червня 2024 року у справі №580/602/22.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог. Водночас доводи відзиву суперечать правовим позиціям Верховного Суду у цій категорії спорів та не свідчать про безпідставність даного позову.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 розміру грошового забезпечення, у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячного грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року розміру грошового забезпечення, у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячного грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки як одинокій матері за період з 15 лютого 2017 року по 28 листопада 2024 року включно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки як одинокій матері за період з 15 лютого 2017 року по 28 листопада 2024 року включно з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 у період з 15 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року включно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 в період з 15 лютого 2017 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням базового місяця - січень 2008 року та з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 31 березня 2025 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Суддя О.П. Лелюк