31 березня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/5470/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 25.07.2016 року по 25.11.2021 року у повному обсязі;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25.07.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.03.2018 року по 25.11.2021 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - березень 2018 року з урахуванням абз. 4 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням фактично виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не застосуванні з 29 січня 2020 року при обчисленні ОСОБА_1 розміру посадового окладу та інших видів грошового забезпечення, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу, розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 25.11.2021 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званнями шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 25.11.2021 основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, з урахуванням виплачених сум.
Позов обґрунтовано тим, що за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 з 25 липня 2016 року по 25 листопада 2021 року позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. Так, позивач вважає, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення має відбуватись із застосуванням базового місяця січень 2008 року та березень 2018 року. Натомість відповідач допустив порушення прав позивача на отримання індексації грошового забезпечення і за час проходження служби таку не було виплачено. Крім цього позивач вказав, що у період проходження служби у 2020 та 2021 році розмір його грошового забезпечення визначався з посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року. Проте позивач вважає, що з 29 січня 2020 року - дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб». Відповідно, позивач вважає, що він має право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», шляхом множенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік, в даному випадку - встановлений на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року.
Ухвалою суду від 29 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строк для подання заяв по суті справи.
Відповідач, не погоджуючись із позовом, подав до суду відзив, в якому вказав, що порядок проведення індексації доходів населення починаючи з 01 грудня 2015 року визначено постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013, якою передбачено застосування базового місяця для нарахування індексації січень 2016 року. Проте у період з січня 2016 року по лютий 2017 року у Міністерства фінансів України не було можливості виплачувати індексацію грошового забезпечення у межах наявного фінансового ресурсу. Також відповідач посилався на правильність розрахованого грошового забезпечення позивача за спірний період. Поряд з цим відповідач у відзиві вказав про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом. Просив суд відмовити в задоволенні позову.
Правом подання відповіді на відзив позивач не скористався.
Ухвалою суду від 26 лютого 2025 року зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили постанови Верховного Суду (Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду) у справі №460/21394/23.
Ухвалою суду від 31 березня 2025 року поновлено провадження у даній справі.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши повідомлені обставини, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Так, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25 липня 2016 року №1 позивач був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 починаючи з 25 липня 2016 року, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25 листопада 2021 року №241 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 25 листопада 2021 року.
Дослідженням змісту карток особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_2 судом установлено, що грошове забезпечення позивача за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 складалося з посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань та премії.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що позивач звертався до військової частини НОМЕР_1 із заявою про надання інформації про нараховані та виплачені види грошового забезпечення за час проходження військової служби в особовому складі військової частини НОМЕР_1 . Також у вказаній заяві позивач просив здійснити відповідні нарахування (перерахунки недоплаченого) грошового забезпечення у разі їх виплати у меншому розмірі.
Листом від 11 листопада 2024 року №3976 відповідач повідомив позивача про те, що за період проходження служби йому виплачені всі види грошового забезпечення у належному розмірі. Так, стосовно індексації грошового забезпечення відповідач зазначив, що відповідно до роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 08 січня 2017 року №78/0/66-17 не передбачено механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди. Стосовно нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по момент виключення зі списків особового складу частини вказано, що 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року, якою було затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців. У зв'язку з цією зміною тарифних ставок (окладів) базовим місяцем для нарахування військовослужбовця індексації став березень 2018 року, і саме підвищення доходу перевищило суму попередньої індексації.
Стосовно перерахунку посадового окладу та окладу за військовим званням відповідач у листі від 11 листопада 2024 року №3976 вказав, що вказані види грошового забезпечення згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 обраховані шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови, що і було зроблено при нарахуванні грошового забезпечення.
За таких обставин позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ).
Частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» 05 жовтня 2000 року №2017-ІІІ передбачено, що з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частинами першою, другою статті 19 Закону №2017-ІІІ встановлено, що виключно законами України визначаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; величина порогу індексації грошових доходів громадян; пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Законом, що визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, є Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-XII (далі - Закон №1282-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Частиною першою статті 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з частиною першою статті 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частина друга статті 5 Закону України №1282-ХІІ).
Відповідно до частини сьомої статті 5 Закону №1281-ХІІ проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно підпункту 2 пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Беручи до уваги наведені норми суд приходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, наявні підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку №1078.
Згідно зі встановленими у справі обставинами підставою для не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період стала відсутність механізму нарахування та виплати такої індексації за попередні періоди (з урахуванням роз'яснень Міністерства соціальної політики України від 08 серпня 2017 року №78/0/66-17).
Проте з указаним суд не погоджується, виходячи з такого.
Положеннями Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Поряд з цим, вказаними нормативно-правовими актами виплата індексації не ставиться у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. Тобто, мова йде про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
Як зазначено Верховним Судом у постановах від 19 червня 2019 року у справі №825/1987/17 та від 05 лютого 2020 року у справі №825/565/17, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Крім цього суд звертає увагу на постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №825/1832/17 та від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19, в яких зазначено, що виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Отже, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, що здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Зазначене підтверджується і практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справах “Кечко проти України», “Ромашов проти України», “Шевченко проти України».
Положення статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначають, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі “Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Пунктом 23 рішення у вказаній справі Європейського суду з прав людини вказано, що Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі “Лелас проти Хорватії» (Lelas v.Croatia), п. 74) зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Таким чином, зазначені твердження відповідача порушують гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном, з огляду на те, що чинне правове положення передбачає індексацію грошового забезпечення, відтак, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у виплаті індексації, доки відповідні положення є чинними.
Суд звертає увагу на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від наявність чи відсутність інформаційних роз'яснень або ж надання (ненадання) органом вищого рівня повноважень на виплату індексації грошового забезпечення, в той час як право на індексацію грошового забезпечення прямо гарантоване законом.
Отже, доводи відповідача щодо ненарахування індексації грошового забезпечення через відсутність механізму нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за попередні періоди жодним чином не впливають на наявність чи відсутність у позивача права на її нарахування та виплату, що фактично є предметом спору у даній справі.
З огляду на викладене, бездіяльність відповідача, яка полягала у невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період, є протиправною.
Таким чином, оскільки право позивача на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 25 липня 2016 року по 25 листопада 2021 року є порушеним, то таке має бути відновленим.
Вказане вище узгоджується із правовою позицією Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, що висловлена у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17, яку суд враховує при вирішенні даного спору в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зауважує, що згідно з частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте відповідачем в силу наведених вище положень законодавства не доведено факту нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
З огляду на викладене, а також беручи до уваги положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено повноваження суду при вирішенні справи, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача у даних правовідносинах є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 у період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Стосовно визначення базового місяця при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення під час проходження служби у період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року, про що просить у позові позивач, суд звертає увагу на таке.
Як зазначалось вище, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком №1078.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078 (в редакції, чинній станом на 15 грудня 2015 року), підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року №491-IV Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Постановою Кабінету Міністрів України №77 від 11 лютого 2016 року внесено зміни в абзац 2 пункту 1-1 Порядку №1078, а саме цифри "101" замінено цифрами "103. Вказана редакція пункту 1-1 Порядку №1078 застосовується з 01 січня 2016 року.
Згідно з абзацами першим, другим, п'ятим пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Згідно з пунктом 5 Порядку №1078, в редакції, яка діяла до 15 грудня 2015 року (до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №1013 від 09 грудня 2015 року) у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Тобто, відповідно до пункту 5 Порядку №1078 (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2015 року, до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №1013 від 09 грудня 2015 року) базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення був, в тому числі, місяць зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року №1013 Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів (далі - Постанова №1013) були внесені значні зміни у Порядок №1078, у зв'язку з чим з 01 грудня 2015 року вступили в дію нові правила індексації заробітної плати.
Так, згідно з пунктом 5 Порядку №1078 (в редакції Постанови №1013) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Тобто, у зв'язку з прийняттям Постанови №1013 змінилась процедура визначення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення.
Таким місяцем (базовим) є той, в якому відбулось підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці.
Судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу збільшено грошове забезпечення військовослужбовців».
Зазначена постанова набрала чинності з дня втрати чинності указів Президента України, що визначають умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу державних органів, але не раніше ніж 01 січня 2008 року.
Указ Президента України «Про внесення зміни до Указу Президента України від 14 квітня 1999 року №379 та визнання такими, що втратили чинність деяких указів Президента України» набрав чинності з 01 січня 2008 року.
Отже, у зв'язку із прийняттям вказаної постанови базовим місцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів позивача є січень 2008 року.
Відповідно до положень Порядку №1078 розрахунок індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком, починаючи з місяця наступного за базовим.
В контексті даного періоду ключовим є те, що у зв'язку з прийняттям Постанови №1013 базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення є не місяць зростання грошових доходів військовослужбовця (в тому числі у зв'язку із встановленням надбавок, виплати премії), а саме місяць, в якому відбулось підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає військовослужбовець.
Тобто, після прийняття Постанови №1013 місяцем обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації військовослужбовців є місяць наступний за місяцем, в якому відбулось підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає військовослужбовець згідно з постановою Кабінету Міністрів України.
При цьому, обчислення такого індексу за даними правилами відбувається незалежно від того, коли військовослужбовець прийнятий на військову службу, коли перемістився на посаду з більшим посадовим окладом, коли встановлено чергове військове звання або встановлені різні надбавки, доплати і премії.
Підвищення розміру тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач, відбулось лише у зв'язку з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року, та якою затверджено нові збільшені схеми тарифних розрядів та ставок за посадами та тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців.
Тобто, з дати підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07 липня 2007 року №1294, яка набрала чинності 01 січня 2008 року, наступне підвищення розміру тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займав позивач, відбулось на підставі постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року.
Вказане свідчить про те, що базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців повинні бути січень 2008 року та березень 2018 року. Водночас усі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути базовими для нарахування індексації, оскільки у період з січня 2008 року по березень 2018 року посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними.
Отже, при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення у період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року базовим місяцем повинен бути січень 2008 року.
Разом з цим відповідно до пункту 3 Постанови №1013 установлено міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.
Водночас, положеннями Постанови №1078 (в редакції Постанови №1013) визначено, що базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення є місяць в якому відбулось підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці є спеціальними по відношенню до положень Постанови №1013.
При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
Оскільки спеціальним законом, який визначає базовий місяць для нарахування індексу споживчих цін є Постанова №1078, то саме вказана така і підлягає застосуванню.
Отже, відповідач повинен застосовувати січень 2008 року як базовий місяць для розрахунку індексації грошового забезпечення позивача за період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року, оскільки саме з грудня 2015 року застосовуються нові єдині підходи щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (заробітної плати), затверджені Порядком №1078.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 10 вересня 2020 року у справі №200/9297/19-а, яку суд враховує при вирішенні спору в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, і відповідно до якої з 01 грудня 2015 року для нарахування індексації грошового забезпечення як базовий місяць має застосовуватися січень 2008 року.
Також Верховний Суд у постанові від 22 березня 2023 року (справа №380/1730/22) наголосив, що за умови останнього підвищення військовослужбовцям посадового окладу в січні 2008 року, місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення для цілей застосування Порядку №1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2019 №1013) є січень 2008 року.
Відтак, суд зобов'язує відповідача здійснити нарахування та виплату належної позивачу індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 за період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця- січень 2008 року.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 25 листопада 2021 року включно та зобов'язання нарахувати та виплатити таку індексацію, то суд зазначає таке.
Як зазначалось вище, наступне підвищення розміру тарифної ставки (посадового окладу) військовослужбовців відбулось на підставі постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року.
Отже, нарахування й виплата поточної індексації з 01 березня 2018 року мала здійснюватися з урахуванням місяця підвищення доходів - березень 2018 року.
Водночас індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з квітня 2018 року, перевищив поріг індексації у жовтні 2018 року та був опублікований Держстатом у листопаді 2018 року (повідомлення Державної служби статистики України від 13 листопада 2018 року, відповідно до якого індекс споживчих цін (індекс інфляції) у жовтні 2018 року щодо вересня становив 101,7%, за період січень - жовтень 2018 року - 107,4%).
Отже, фактично, з грудня 2018 року у військовослужбовців з'явилося право на індексацію грошового забезпечення.
Дослідивши зміст доданої до позову картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 , судом встановлено, що позивачу у з 01 грудня 2018 року по 25 листопада 2021 нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення, крім січня, лютого та червня 2019 року.
При цьому позивач у даному позові не оскаржує суму фактично нарахованих та уже виплачених сум індексації грошового забезпечення за вказаний період та не виражає незгоду з нарахованою сумою.
Водночас, як свідчить зміст листа військової частини НОМЕР_1 від 11 листопада 2024 року №3976, відповідач повідомляв позивача про те, що 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року, якою було затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців. У зв'язку з цією зміною тарифних ставок (окладів) базовим місяцем для нарахування військовослужбовця індексації став березень 2018 року.
Отже, з огляду на те, що матеріалами справи підтверджується факт нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року (при цьому право на індексацію грошового забезпечення у військовослужбовців виникло фактично з грудня 2018 року) по 25 листопада 2021 року, то суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позову в цій частині.
Разом з цим, оскільки з матеріалів справи вбачається відсутність відомостей про нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за січень, лютий та червень 2019 року, і при цьому у відзиві не міститься жодних доводів щодо законності не нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за вказані місяці, то суд зобов'язує відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за січень, лютий та червень 2019 року з урахуванням базового місяця березень 2018 року.
Стосовно вимог позивача про зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату з 29 січня 2020 року по 25 листопада 2021 року розмірів посадового окладу, окладу за військовим званнями основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум суд зазначає таке.
Відповідно до абзацу 1 пункту четвертого статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року (далі - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно з пунктом 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції станом на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатком 1 до постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно із приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (далі Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Тобто, на момент набрання чинності Постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови №103, а саме: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, станом на 01 березня 2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Поряд з цим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.
Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін. Тобто, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Разом з тим суд зазначає, що Закон України від 05 жовтня 2000 року №2017-III Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Разом з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 року №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон від 15.12.2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Закон від 02.12.2021 року №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон від 03.11.2022 року №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Юридична природа соціальних виплат розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту законних очікувань (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
У справі Кечко проти України (заява №63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19, від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19).
Отже, з огляду на передбачені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи те, що з 29 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому актам, які мають вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Верховний Суд у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 зазначив, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд враховує, що прожитковий мінімум для працездатних осіб:
- станом на 01 січня 2018 року встановлений в розмірі 1762,00 грн. (стаття 7 Закону України від 07.12.2017 року № 2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік");
- станом на 01 січня 2019 року встановлений в розмірі 1921 грн. (стаття 7 Закону України від 23.11.2018 року № 2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік);
- станом на 01 січня 2020 року встановлений в розмірі 2102,00 грн. (стаття 7 Закону України від 14.11.2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік");
- станом на 01 січня 2021 року встановлений в розмірі 2270,00 грн. (стаття 7 Закону України від 15.12.2020 року № 1082-IX Про Державний бюджет України на 2021 рік).
Таким чином, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року є меншим, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року.
Отже, з урахуванням того, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2020 та 2021 роках є відмінним (більшим) від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2018 році, та оскільки розмір прожиткового мінімуму є основною складовою для визначення розміру посадового окладу, у позивача є право на перерахунок грошового забезпечення.
На підставі вказаних вище висновків Верховного Суду, а також постанови Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, суд дійшов висновку, що застосування при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням військовослужбовця з 29 січня 2020 року такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, є протиправним.
Вказана позиція суду узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 30 березня 2022 року у справі №320/9431/21, від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.
Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Отже, виплата грошового забезпечення (основного та додаткового), щомісячних (чи інших видів, що мають постійний характер) та одноразових видів грошового забезпечення безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Враховуючи те, що з 29 січня 2020 року (дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18) відповідачем при визначенні розмірів посадового окладу, окладу за військовим званнями основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення протиправно не враховано розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року як розрахункових величин (вказане, як свідчить зміст відзиву, визнається відповідачем), суд дійшов висновку про протиправність виплати вищевказаних видів грошового забезпечення без урахування відповідних величин.
Відтак, суд зобов'язує відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу за період з 29 січня 2020 року по 25 листопада 2021 року розмірів посадового окладу, окладу за військовим званнями основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум.
Вказане, беручи до уваги положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено повноваження суду при вирішенні справи, є належним способом захисту порушених прав позивача у даних правовідносинах.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог.
Доводи відзиву про пропуск позивачем строку звернення до суду є безпідставними і такими, що суперечать правовій позиції Верховного Суду у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.
Так, у названій постанові Верховний Суд відступив від висновків, викладених у раніше ухвалених постановах, та висловив нову правову позицію щодо застосування статті 233 Кодексу законів про працю України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати (в частині періоду до 19 липня 2022 року), а саме: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
В даному випадку, як свідчать встановлені у справі обставини, спірний період, за який позивач просить суд зобов'язати позивача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення та здійснити перерахунок розмірів посадового окладу, окладу за військовим званнями основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, виникли та завершились під час дії статті 233 Кодексу законів про працю України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року (до моменту внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»), а тому при вирішенні спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинної до внесення в неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка не обмежувала будь-яким строком право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Крім цього, відповідачем помилково вказується про необхідність застосування у цьому спорі місячного строку звернення до суду, передбаченого частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, адже згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23, норми статті 233 Кодексу законів про працю України є нормами матеріального права, які визначають строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказані норми поширюють свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. Верховний Суд наголосив, що чіткою та передбачуваною є позиція щодо необхідності застосування приписів статті 233 Кодексу законів про працю України під час визначення строків звернення до адміністративних судів для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі.
Отже, положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 у період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно та за період січня, лютого та червня 2019 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 в період з 25 липня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 в період січня, лютого та червня 2019 року із застосуванням базового місяця - березень 2018 року.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 29 січня 2020 року по 25 листопада 2021 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 розмірів посадового окладу, окладу за військовим званнями основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року по 25 листопада 2021 року розмірів посадового окладу, окладу за військовим званнями основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позову відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 31 березня 2025 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя О.П. Лелюк