31 березня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/643/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
14.02.2025 до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у донарахуванні та доплати щорічної разової грошової допомоги до 24 серпня за 2024 рік - неправомірними;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 24 серпня мені як особі зі статусом "Учасник бойових дій", у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, встановленого ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та провести відповідні виплатити, з урахуванням виплаченої суми, за 2024 рік.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є учасником бойових дій та має право на пільги, відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", якою передбачено щорічне виплачування разової грошової допомоги до 24 серпня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Однак, йому до 24 серпня 2024 року виплачена щорічна разова грошова допомога лише в розмірі 1000 грн. З таким розміром виплаченої йому щорічної разової грошової допомоги до 24 серпня за 2024 рік позивач не погоджується, оскільки, на його думку, така допомога має виплачуватися у розмірі, встановленому ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції від 25.12.1998. Позивач вважає свої права порушеними, а дії відповідача протиправними, тому звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Державна щорічна разова грошова допомога ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань до Дня Незалежності України у 2024 році виплачена Головним управлінням за рахунок коштів, що надійшли з Державного бюджету України, та у розмірах, які визначені Постановою № 754.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.02.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
Позивач має статус учасника бойових дій та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Позивач звертався до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати і виплатити щорічну разову грошову допомогу до 24 серпня за 2024 рік, як особі зі статусом "Учасник бойових дій", у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Однак, відповідач відмовив позивачу у виплаті зазначеної допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зважаючи на те, що відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону №3551-XII (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-XIV) щорічно до 24 серпня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, та не погоджуючись з діями щодо не нарахування та невиплати щорічної разової грошової допомоги у розмірі, передбаченому частиною п'ятою статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті пору.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі Закон України №3551-XII).
Статтями 12, 16 Закону України №3551-XII, з урахуванням змін, внесених Законом України №2983-IX, передбачено проведення ветеранам війни щороку до Дня Незалежності України разової грошової виплати.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (набрав чинності 1 січня 2015 року) розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України, з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону №3551-XII і Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, якими визначався, зокрема розмір та порядок виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 №369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» встановлено порядок та розміри, категорій осіб, яким здійснюється виплата разової грошової виплати до Дня Незалежності України.
Постановою №369 затверджуються порядки використання коштів для соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань і виплати до Дня Незалежності України (раніше ця виплата була до 5 травня календарного року).
Відповідно до пункту 3 Порядку здійснення у 2024 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", затвердженого Постановою №369, грошова допомога виплачується до 24 серпня 2024 р. в такому розмірі: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень.
Водночас рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. У цьому ж Рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26, яке визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року у справі №1-247/2018(3393/18) стаття 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту має застосовуватись у редакції Закону України від 25 грудня 1998 року №367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
При цьому, суд звертає увагу на правові висновки Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, викладені в постанові від 13 червня 2023 року за наслідками розгляду справи №560/8064/22, відповідно до яких визначення Урядом у своїй постанові інших (менших), ніж у Законі №3551-ХІІ, розмірів щорічної допомоги до 5 травня у 2022 році для осіб, які внаслідок виконання обов'язків оборони та захисту держави набули статусу ветеранів війни, свідчить про неналежне виконання Державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни та осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ та підриває довіру до Держави, оскільки порушуються сама суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту таких осіб.
З урахуванням наведеного, Судова палата Верховного Суду зазначила, що висновки, викладені в раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів цієї самої палати від 01 грудня 2022 року у справі №580/2869/22 щодо правомірності нарахування та виплатити щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі, визначеному Порядком №540, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, а відтак відступила від його висновків щодо застосування положень статті 13 Закону №3551-XII, частини другої статті 20 Закону №389-VІІІ, частини сьомої статті 20 та абзацу третього підпункту 2 пункту 22 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України та Порядку №540 у подібних правовідносинах, та дійшла висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах в такий спосіб:
1) держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності без запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність (ветеранів війни, учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни), та членів їхніх сімей;
2) Бюджетним кодексом України не можна доручати Кабінету Міністрів України встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом регулювання спеціального Закону №3551-ХІІ;
3) тимчасове обмеження окремих соціальних пільг особам, які захищають або захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону №389-VIII, може відбуватись за умови внесення змін до спеціального Закону №3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій;
4) Уряд в додатку до Порядку №540 установив, що у 2022 році виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом №3551-XII, зокрема, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня, тобто визначив інші, ніж у вказаному Законі, розміри щорічної допомоги до 5 травня, що свідчить про невідповідність такого нормативного акта Кабінету Міністрів України положенням Закону №3551-XII, який має вищу юридичну силу, а відтак положення цього Порядку щодо визначення розмірів такої щорічної разової грошової допомоги не можуть бути застосовані у відносинах її виплати у 2022 році;
Суд також вважає необхідним врахувати висновки викладені Верховним Судом у рішенні від 05.03.2024 у зразковій справі №440/14216/23, зважаючи на те, що позивачем у ній була особа, яка звернулась за проведенням перерахунку та виплату щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023, відповідачем є орган Пенсійного фонду України, спірні відносини стосуються проведення перерахунку та виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік.
В цій справі Верховний Суд зробив такі висновки:
«Порівнюючи дві редакції частини 5 статті 13 Закону №3551-XII з одного боку видається, що разова щорічна грошова допомога до Дня Незалежності України, що передбачена чинною частиною п'ятою статті 13 Закону №3551-ХІІ у редакції Закону №2983-ІХ, за своєю назвою, тобто суто за формальним критерієм, є новим видом соціального забезпечення.
З іншого боку, за своїм змістом та ознаками (щорічна системність; разовий характер; обов'язковість виплати; коло осіб, на яких поширюється) вона є аналогічною разовій грошовій допомозі до 5 травня, що виплачувалась особам з інвалідністю внаслідок війни до внесення Законом №2983-ІХ відповідних змін до частини п'ятої статті 13 Закону №3551-ХІІ.
Оскільки частина цієї статті «у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України» не є новою у правовому регулюванні питання застосування згаданої пільги для ветеранів війни, то наявні підстави вважати, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України є зміненою за умовами та підставами виплати щорічною разовою грошовою допомогою до 5 травня, шляхом безпосереднього внесення змін до спеціального Закону №3551-ХІІ (а не через бюджетне законодавство та надання відповідних повноважень Кабінету Міністрів України з метою подальшого ухвалення ним рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій).
Отже, за своєю природою передбачена частиною 5 статті 13 №3551-XII виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати, не змінює її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Відтак запроваджену Законом №2983-ІХ разову грошову виплату до Дня Незалежності України за її правовою природою не слід вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни.»
Частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи позивач має право на отримання грошової допомоги до Дня Незалежності України в 2024 році в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, як учасник бойових дій, що є підставою для задоволення заявлених позовних вимог.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог. Натомість доводи відповідача не свідчать про законність вчинених ним дій.
При цьому, з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у нарахуванні ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, щорічної разової грошової допомоги до 24 серпня за 2024 рік, передбаченої ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, щорічної разової грошової допомоги до 24 серпня за 2024 рік, передбаченої ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (площа Центральна, 3,м. Чернівці,58002, код ЄДРПОУ 40329345).
Суддя В.О. Григораш