31 березня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/5388/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправним і скасувати пункт 93 протоколу від 31 серпня 2024 року №18/в комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;
- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 25% від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, передбаченому Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. №975.
Позов обґрунтовано тим, що у зв'язку з отриманням тяжкого поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, позивач був звільнений з військової служби у Збройних Силах України за станом здоров'я. Після звільнення з військової служби 30 листопада 2023 року позивач у грудні 2023 року проходив лікарсько-консультативну комісію з метою оформлення документів для призначення одноразової грошової допомоги внаслідок отриманого тяжкого поранення. Вказано, що за результатами проведеного обстеження ЛКК у період з грудня 2023 року по січень 2024 року відповідні матеріали були передані до ОКМУ «Центр медико-соціальної експертизи» міжрайонної загально профільної МСЕК №2 та в період з 15 січня 2024 року по 22 березня 2024 року проведений огляд. За результатами проведеного огляду визначено ступінь позивачем працездатності обсягом 25% по причині отриманого поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини. В подальшому позивач через ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Міністерства оборони України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, у задоволенні якої було відмовлено через те, що ступінь втрати працездатності було встановлено понад тримісячний термін з дня звільнення з військової служби. Позивач не погоджується з такою відмовою, оскільки направлення на проходження МСЕК на предмет визначення ступеня втрати працездатності з метою отримання одноразової грошової допомоги отримано ним у межах тримісячного строку з дня звільнення з військової служби, а розгляд матеріалів ЛКК здійснено МСЕК починаючи з 15 січня 2024 року (тобто в межах тримісячного строку). Натомість кінцевий розгляд МСЕК відбувся лише 22 березня 2024 року, що не залежало від волевиявлення позивача. Тобто, ним у встановлений законом строк реалізовано право на отримання одноразової грошової допомоги, однак розгляд матеріалів МСЕК перевищив три місяці з моменту звільнення з військової служби, на що позивач не міг вплинути, а тому він вважає, що вказані обставини не можуть слугувати підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
Ухвалою суду від 27 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи, задоволено клопотання позивача та витребувано докази в ОКМУ «Центр медико-соціальної експертизи Міжрайонна загальнопрофільна МСЕК №2».
Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позивач звільнений з військової служби 30 листопада 2023 року, а ступінь втрати працездатності внаслідок отриманого поранення встановлено лише 22 березня 2024 року, тобто вже після спливу тримісячного строку, що свідчить про відсутність підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги. Просив суд відмовити у задоволенні позову.
У поданій до суду відповіді на відзив позивач вказав про безпідставність доводів відзиву.
Правом подати заперечення відповідач не скористався.
Ухвалою суду від 15 січня 2025 року задоволено клопотання представника Міністерства оборони України, залучено до участі у цій справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 та запропоновано третій особі надати пояснення щодо позову та відзиву.
Представником ІНФОРМАЦІЯ_2 подано до суду пояснення, в яких зазначено про безпідставність заявленого позову, оскільки саме дата проходження МСЕК і вважається моментом, з яким пов'язано виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши повідомлені обставини, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в особовому складі військової частини НОМЕР_1 .
15 січня 2023 року ОСОБА_1 отримав поранення, яке визнано таким, що пов'язане із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) військової частини НОМЕР_1 від 04 квітня 2023 року №1578.
В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, позивач переніс операцію та перебував на тривалому стаціонарному лікуванні внаслідок отриманого поранення.
Позивачу видано свідоцтво про хворобу №869, яке затверджено Регіональною військово-лікарською комісією 26 жовтня 2023 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 30 листопада 2023 року №338 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та виключено зі списків особового складу військової частини 30 листопада 2023 року.
04 грудня 2023 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 видано голові Чернівецької ОКМУ «Центр МСЕК» направлення на проходження ОСОБА_1 огляду та встановлення проценту втрати працездатності та групи інвалідності.
03 січня 2024 року військовою частиною НОМЕР_2 ОСОБА_1 видано направлення на огляд медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) №3.
У період з 15 січня 2024 року по 22 березня 2024 року Міжрайонною загальною профільною МСЕК №2 було проведено огляд ОСОБА_1 , за результатами якого складено акт №242/1 від 22 березня 2024 року, в якому вказано, що ступінь втрати позивачем працездатності у зв'язку з пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини, становить 25%.
На підставі акта огляду МСЕК №242/1 ОКМУ «Центр медико-соціальної експертизи Міжрайонної загально профільної МСЕК №2» 22 березня 2024 року позивачу видані довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12ААА №114004.
При цьому, як вбачається зі змісту довідки ОКМУ «Центр медико-соціальної експертизи» Міжрайонної загально профільної МСЕК №2 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності серії 12 ААА №114004 від 22 березня 2024 року, датою проходження позивачем огляду у МСЕК зазначено «15.01.-22.03.2024».
За результатами розгляду поданих ОСОБА_1 документів про призначення одноразової грошової допомоги (факт звернення позивача про призначення йому виплати такої допомоги жодних з учасників справи не заперечується), комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум відмовлено позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням ступеня втрати працездатності 25% внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, оскільки заявника ( ОСОБА_1 ) звільнено з військової служби 30 листопада 2023 року, а 22 березня 2024 року встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.
Вказане рішення оформлено витягом з протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30 серпня 2024 року №18/в (пункт 93).
За таких обставин ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає таке.
Згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до статті 41 Закону №2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-XII.
Так, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на:
1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;
2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;
3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей;
4) членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України.
Статтею 16 Закону №2011-XII регламентовано питання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Частиною першою статті 16 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до частини другої статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:
1)загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби;
2)смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби;
3)загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві;
4)встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;
5)встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;
6)встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві;
7)отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби;
8)отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою із строкової військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, пов'язаних з проходженням військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її із строкової військової служби;
9)отримання військовозобов'язаним, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або резервістом поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності в період проходження зборів чи служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення таких зборів чи виконання резервістом обов'язків служби у військовому резерві.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (частина дев'ята статті 16-3 Закону №2011-XII).
Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2023 року у справі №320/4821/19, аналізуючи положення пункту 7 частини другої статті 16 Закону №2011-XII, дійшов висновку, що у разі встановлення особі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, то права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у такої особи не виникає. Разом з цим, зазначена норма є спеціальною правовою нормою, яка містить критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, зокрема:
-суб'єкти отримання допомоги - військовослужбовці та особи звільнені з військової служби;
-визначений час настання страхового випадку (встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності) - військовослужбовці та особи, звільнені з військової служби, які частково втратили працездатність внаслідок отримання поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби;
-відсутність умови про встановлення втрати працездатності без встановлення інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975 в редакції, чинній день звільнення позивача зі служби та встановлення йому 25% втрати працездатності).
Так, згідно з положеннями пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Абзацом другим пункту 7 Порядку №975 визначено, що у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Отже, аналіз указаних вище положень Закону №2011-XII та Порядку №975 дозволяє дійти висновку про те, що право звільненої з військової служби особи на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із частковою втратою працездатності обмежено:
-тримісячним строком для встановлення такій особі часткової втрати працездатності, що рахується з дня звільнення такої особи з військової служби;
-причинами отримання такою особою поранення (контузії, травми або каліцтва) або захворювання, оскільки останні повинні бути набуті особою саме під час виконання нею обов'язків військової служби.
-встановлення законодавцем обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову).
Вказане також підтверджується позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 23 жовтня 2018 року у справі №161/69/17 та від 12 березня 2019 року у справі №760/18315/16-а, у яких колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість в будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об'єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2024 року у справі №540/3059/20, вказав, що при розгляді подібних спорів суди повинні встановити, чи були вчинені особою всі залежні від неї дії щодо отримання довідки МСЕК у строки, які надають право на отримання одноразової грошової допомоги.
Встановлений законодавством тримісячний строк для встановлення особі часткової втрати працездатності рахується з дня звільнення такої особи з військової служби, є преклюзивним і підлягає поновленню лише у виключних випадках у зв'язку із наявністю об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені доказами, належність яких повинна бути перевірена уповноваженим органом або судом.
Суд звертає увагу на те, що у постанові від 08 вересня 2022 року по справі №200/4753/20-а Верховний Суд зазначив, що документи позивача надійшли до МСЕК у тримісячний строк з дня його звільнення з військової служби, а до цього позивач проходив ряд обстежень задля підтвердження факту захворювання. Тобто, позивач вчинив всі можливі дії з метою отримання відповідної довідки МСЕК у строки, визначені законодавством. На переконання Суду, в цьому конкретному випадку позивач не має зазнавати жодних негативних наслідків від того, що огляд не відбувся до закінчення тримісячного строку.
З урахуванням наведеного Верховний Суд у вказаній вище постанові наголосив, що при розгляді подібних спорів суди повинні встановити, чи були вчинені особою всі залежні від неї дії щодо отримання довідки МСЕК у строки, які надають право на отримання одноразової грошової допомоги.
Вирішуючи цей спір з урахуванням наведених вище позицій Верховного Суду, суд, виходячи зі встановлених обставин на підставі досліджених матеріалів, зауважує наступне.
Так, позивач був звільнений з військової служби 30 листопада 2023 року, а тому саме з цієї дати підлягав обрахуванню тримісячний строк з установлення ОСОБА_1 ступеня втрати працездатності з метою подальшої реалізації ним права на нарахування та виплату одноразової грошової допомоги, визначеної пунктом 7 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ.
Згідно встановлених обставин справи, 04 грудня 2023 року на підставі направлення начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №184 позивач був направлений до ОКМУ «Центр МСЕК» для огляду та встановлення проценту втрати працездатності та групи інвалідності, а 03 січня 2024 року військовою частиною НОМЕР_2 було видано позивачу направлення на огляд медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) №3.
Згідно з Актом огляду медико-соціальною експертною комісією №242/1 від 22 березня 2024 року документи про проходження позивачем комісії були подані для розгляду до МСЕК 15 січня 2024 року.
Отже, з наведеного вбачається, що позивач, починаючи з дня звільнення з військової служби (30 листопада 2023 року), вчиняв активні дії, пов'язані з проходженням лікарсько-консультативної комісії, документи за результатами проведення якої в подальшому були скеровані до медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), якою в період з 15 січня 2024 року по 22 березня 2024 року було проведено огляд ОСОБА_1 на визначення ступеня втрати ним професійної працездатності у зв'язку з отриманим пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини.
Документи, пов'язані з проходженням позивачем ЛКК для їх огляду у МСЕК, надійшли до останньої 15 січня 2024 року, тобто в межах тримісячного строку з дня звільнення позивача з військової служби. Натомість кінцевою датою проведення МСЕК огляду позивача вважається 22 березня 2024 року.
Проте, як свідчить зміст витягу з протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30 серпня 2024 року №18/в, відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні виплати спірної одноразової грошової допомоги, не врахував указаних вище обставин.
Приймаючи оскаржуване рішення, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, не звернула увагу на те, що у графі "4.Дата огляду" довідки ОКМУ «Центр медико-соціальної експертизи» Міжрайонної загально профільної МСЕК №2 про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності серії 12 ААА №114004 від 22 березня 2024 року датою проходження позивачем огляду у МСЕК зазначено « 15.01.-22.03.2024».
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у спірній ситуації тримісячний строк, визначений пунктом 7 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ, було пропущено не з вини ОСОБА_1 та з незалежних від нього причин, а тому позивач не може бути позбавлений права на призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ.
Перевіряючи дії (рішення) суб'єкта владних повноважень, які зумовили звернення позивача до суду з цим позовом, на відповідність їх критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що при їх вчиненні (прийнятті) відповідач: діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано; нерозсудливо; без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямована ця дія (рішення).
Частиною першою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Згідно положень частини другої статі 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Отже, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, є пункт 93 протоколу від 30 серпня 2024 року №18/в комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яким солдату в запасі ОСОБА_1 , звільненому з військової служби 30 листопада 2023 року та якому 22 березня 2024 року під час первинного огляду органам МСЕК установлено 25% втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, що сталося 15 січня 2023 року, відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги.
З огляду на викладене та керуючись принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина перша статті 8 Конституції України, частина перша статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України), суд зобов'язує Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ, у розмірі 25% від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності у відповідності до абзацу другого пункту 7 Порядку №975 у редакції, чинній день звільнення позивача зі служби та встановлення йому 25% втрати працездатності.
Відтак, позов підлягає задоволенню повністю.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів незаконність оскаржуваного рішення. Натомість позиція відповідача є помилковою та такою, що суперечить позиції Верховного Суду у цій категорії справ.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати пункт 93 протоколу від 30 серпня 2024 року №18/в комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яким солдату в запасі ОСОБА_1 , звільненому з військової служби 30 листопада 2023 року та якому 22 березня 2024 року під час первинного огляду органам МСЕК установлено 25% втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, що сталося 15 січня 2023 року, відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги.
Зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 25% від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 31 березня 2025 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), відповідач - Міністерство оборони України (проспект Повітряних Сил, 6, м. Київ, ЄДРПОУ 00034022), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя О.П. Лелюк