28 березня 2025 року справа № 640/22557/19
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та несплаченої вихідної допомоги при звільненні,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду з позовною заявою до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач - 1), Генерального прокурора України Рябошапки Руслана Георгійовича (далі - відповідач - 2), в якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України №1136ц від 17 жовтня 2019 року;
- визнати протиправними дії Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича щодо видачі наказу Генеральної прокуратури України № 1136ц від 17 жовтня 2019 року;
- поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Генеральної інспекції Офісу Генерального прокуратура або на посаді в Офісі Генерального прокуратура, що є рівнозначною (рівноцінною) посаді заступника керівника Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України;
- стягнути з Офісу Генерального прокуратура на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день ухвалення рішення суду;
- стягнути з Генерального прокурора ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 75 000 (сімдесят п'ять тисяч) гривень 00 коп;
- стягнути з Офісу Генерального прокуратура на користь ОСОБА_1 несплачену вихідну допомогу при звільненні в розмірі 40836, 60 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що звільнення позивача відбулось без наявності законних підстав та порушує його право на працю. Позивач стверджує, що вчасно подав заяву на переведення його на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, а його звільнення з підстав недотримання форми заяви суперечить загальним засадам права та меті проведення реформи органів прокуратури. Оскаржуване рішення прийняте за відсутності правових підстав та з порушенням процедури звільнення: за відсутності факту ліквідації, реорганізації органів прокуратури та скорочення кількості прокурорів; за відсутності подання як відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, так і Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, без персонального попередження про наступне звільнення за 2 місяці до звільнення, без ознайомлення з наказом Генерального прокурора про реорганізацію/ліквідацію чи внесення змін до структури та штатного розпису або про скорочення кількості посад прокурорів органів прокуратури, без пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу, без врахування переважного права на залишення на роботі, без виплати вихідної допомоги при звільненні. На час, звільнення позивач був єдиним годувальником та у його сім'ї немає інших працівників із самостійним заробітком, що надає позивачу переважне право на залишення на роботі. Встановлення того, що на позивача, як працівника прокуратури, не поширюються гарантії, передбачені трудовим законодавством під час звільнення, суперечить Конституції України, зумовлює нерівність та дискримінацію цієї категорії працівників, ускладнює їх правове становище та знижує реальність гарантій трудових прав громадян. Також зазначає, що відповідачі видали оскаржуваний наказ за відсутності підстав для звільнення позивача з адміністративної посади у Генеральній прокуратурі України. Право на стягнення моральної шкоди мотивоване тим, що після отримання інформації про звільнення позивач втратив життєві орієнтири та цілі, оскільки виявилося, що його компетентність та досвід є непотрібними державі. Крім того, невиправдані сподівання щодо подальших досягнень на посаді та марність докладених зусиль після багаторічної сумлінної праці призвели до погіршення психологічного стану. Стрес від очевидно протиправних дій відповідачів призвів до відчуття пригніченості, незадоволеності своїм життєвим становичщем. Інформація про звільнення позивача швидко поширилася серед колег та ставлення оточуючих до нього змінилося.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2019 відкрито провадження у справі.
10.12.2019 позивач подав до Окружного адміністративного суду міста Києва клопотання про долучення доказів та письмових пояснень, в якому наголошує на тому, що Генеральна прокуратура України не перебуває в процедурі ліквідації (реорганізації), скорочення штату або чисельності працівників Генеральної прокуратури України не відбулося. Отже, підстави звільнення позивача на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" відсутні. Також, зазначає, що твердження відповідача-1 про те, що наказ №1136ц видано не на підставі подання КДК прокурорів прямо вказує на допущене відповідачами порушення чинного законодавства при прийнятті оскаржуваного наказу.
24.12.2019 Генеральна прокуратура України подала до суду відзив на позовну заяву з проханням у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування вказано, що у заявлених спірних правовідносинах відповідачі виконали вимоги закону та не допустили порушень. Стверджується, що прямою вказівкою закону визначено про персональне попередження працівників про можливе майбутнє звільнення у разі не проходження успішно атестації. Позивач у визначений законом термін не подав заяви встановленої форми та змісту для проходження атестації. Стверджує, що норми Закону України від 19.09.2019 № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, мають імперативний характер, підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами. Також зазначає, що такої умови, як прийняття Генеральним прокурором наказу про ліквідацію чи організацію прокуратури для звільнення прокурорів за п.9 ч.1 ст. 51 Закону №1697-VII Законом України від 19.09.2019 № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" не передбачено. Норми Закону України від 19.09.2019 № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та Закону України "Про прокуратуру", які визначають умови і підстави звільнення прокурора з пасиди, у тому числі з адміністративної посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативно-правових актів, у тому числі КЗпП України. Стверджує, що позивача звільнено з посади прокурора, а не з адміністративної посади. Крім того, вважає, що у спірних правовідносинах відсутні обов'язкові елементи складу правопорушення та, як наслідок, підстави вважати, що позивачу завдано моральну шкоду.
14.01.2020 позивач подав до суду клопотання про заміну відповідача Генеральну прокуратуру України на Офіс Генерального прокурора.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.01.2020 змінено у справі назву відповідача Генеральну прокуратуру України на Офіс Генерального прокурора України.
24.02.2020 позивач подав до суду відповідь на відзив, де стверджує, що строк та форма для подачі заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію Законом № 113-ІХ не передбачені. При цьому, 15.10.2019 позивач звернувся до відділу кадрів Генеральної прокуратури України із заявою про переведення на посаду до Офісу Генерального прокурора, таким чином виконавши вимоги передбачені Законом № 113-ІХ. Також, наголошує на тому, що недотримання форми заяви не може бути єдиною достатньою підставою для звільнення позивача з посади. Та акцентує на тому, що його звільнено з адміністративної посади, а не посади прокурора.
11.03.2020 позивачем подано заяву про відвід судді.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2020 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Окружного адміністративного суду міста Києва Арсірія Р.О. в адміністративній справі №640/22557/19.
25.05.2020 позивач подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі до ухвалення Конституційним Судом України рішенням у справі № 3/116(20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (із змінами).
13.08.2020 позивачем подано до суду додаткові пояснення, в яких серед іншого, зазначає, що він не міг бути звільнений на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" без наявності юридичного факту реорганізації чи ліквідації Генеральної прокуратури України, де він був працевлаштований. Також, вказує, що Законом України "Про прокуратуру" не було передбачено повноважень Генерального прокурора на звільнення прокурора на підставі підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19.09.2019 № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.08.2020 задоволено клопотання позивача про зупинення провадження у справі. Зупинено провадження у справі №640/22557/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі № 3/116(20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (із змінами).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2020 у справі №640/22557/19 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 серпня 2020 року скасовано, а справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича про визнання протиправним та скасування наказу направлено до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду.
На виконання Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399, Київський окружний адміністративний суд передав Черкаському окружному адміністративному суду 244 справи, в тому числі і справу №640/22557/19.
Вказана адміністративна справа шляхом автоматизованого розподілу передана судді Кульчицькому С.О.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 прийнято адміністративну справу №640/22557/19 до провадження. Справу вирішено розглядати з початку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про передачу справи за підсудністю.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Офісу Генерального прокурора про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Згідно, наявної у матеріалах справи, копії трудової книжки ОСОБА_1 від 22.12.2005 серія НОМЕР_1 , наказом від 24.01.2017 №66ц, позивача призначено на посаду заступника начальника управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України в порядку переведення з Національної поліції України. У зв'язку із зміною структури, наказом від 06.02.2018 №84ц Міськіва Дмитра Михайловича призначено заступником керівника Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України.
Судом встановлено, що позивачем на ім'я Генерального прокурора України подано заяву від 15.10.2019 про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора. У заяві зазначено, що ОСОБА_1 не заперечує проти переведення (призначення) на рівнозначну займаній посаді в Офіс Генерального прокурора.
Наказом Генерального прокурора України від 17.10.2019 №1136ц згідно зі статтею 9, пунктом 2 частини другої статті 41 Закону України “Про прокуратуру», підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ “Прикінцеві і перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» звільнено ОСОБА_1 з посади заступника керівника Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України “Про прокуратуру» з 18.10.2019 року.
Позивач вважаючи спірний наказ протиправним, та таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25.09.2019 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-ІХ (далі - Закон № 113-IX), яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Відповідно до п. 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Відповідно до п.п. 7 - 17 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ з метою проведення атестації прокурорів наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації, який визначає процедуру надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Посилання у п. 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ на нормативний припис як на підставу для звільнення прокурора на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" (№1697-VII), містить інший зміст положень цієї статті, які визначають "Загальні підстави для звільнення прокурорів", визначені Законом №1697-VII, який прийнятий у часі раніше, а саме 14.10.2014 (набрав чинності 15.07.2015).
Прокурор відповідно до п. 9 ч.1. ст. 51 Закону №1697-VII звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Таким чином, посилання на п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VII і посилання в пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ, які передбачають законодавче регулювання підстав і умов звільнення прокурорів, має місце ситуація, коли на врегулювання цих правовідносин претендують декілька правових норм, які відмінні за своїм змістом і містяться в різних законах.
Порівнюючи співвідношення правових норм Закону №1697-VII і Закону № 113-ІХ, які визначають загальні підстави і умови, за яких можливе звільнення прокурорів, суд доходить до висновку, що вони не суперечать одна одній, кожна з них має відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин.
Існування Закону №1697-VII та Закону № 113-ІХ, які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так, Закон №1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14.10.2014 (набрав чинності 15.07.2015), а Закон № 113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19.09.2019 (набрав чинності 25.09.2019, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто, Закон № 113-ІХ, який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.
Оскільки, Закон № 113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин. А тому п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VII, який визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв'язанні спірних правовідносин щодо оскарження рішення атестаційної комісії, незгоди з результатами атестації та наказу про звільнення з посади прокурора за результатами такого рішення.
Таким чином, у п. 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ вказівку на п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора, необхідно застосовувати до спірних правовідносин у випадках, які визначені нормами спеціального Закону № 113-ІХ, що передбачають умови проведення атестації (а саме три етапи, визначені п. 6 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 відповідно до Закону № 113-ІХ:
1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;
3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання).
Системний аналіз положень абз. 1 п. 19 Закону № 113-IX дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у п.п. 1-4 п. 19 цього розділу, зокрема й неподання прокурором у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію; і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.10.2021 у справі № 440/2700/20, від 25.11.2021 у справі № 160/5745/20, від 21.12.2021 у справі №420/9066/20 та від 26.01.2022 у справі №240/17743/20, фактологічною підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1 - 4 п. 19 розділу ІІ Закону №113-IX, а нормативною підставою - п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до п. 10 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Суд зазначає, що заява позивача від 15.10.2019 не містила відомостей про його намір пройти атестацію, його згоду на обробку персональних даних та на застосування процедур і умов проведення атестації.
Таким чином, суд доходить до висновку, що позивачем не було подано у порядку, визначеному чинним законодавством заяви про переведення на відповідну посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора.
Водночас, саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію в силу вимог п. 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру".
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 26.11.2020 у справі № 200/13482/19-а, від 26.10.2023 у справі № 640/23452/19.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, фактично всі доводи позивача щодо необхідності скасування спірного наказу про звільнення ґрунтуються на його незгоді з положеннями Закону № 113-IX і Порядку № 221, які, на його думку, порушують, зокрема, і права та гарантії, що визначені Кодексом законів про працю України та Конституцією України.
Водночас, суд звертає увагу на ту обставину, що положення Закону №113-IX на день їх виконання відповідачами і прийняття оскаржуваного наказу були (та є) чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само, були чинними і положення Порядку № 221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.
Доводи позивача щодо відсутності факту ліквідації, реорганізації, скорочення штату органу прокуратури, суд вважає необгрунтованими, оскільки ці обставини не впливають на правомірність прийнятого відповідачем наказу, з огляду на чинність положень спеціальних законів.
Враховуючи наведене, суд доходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу Генеральної прокуратури України №1136ц від 17.10.2019 про звільнення позивача з посади заступника керівника Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України та органів прокуратури.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Підсумовуючи вищевикладене, повно та всебічно проаналізувавши матеріали адміністративної справи суд дійшов до висновку, що оскаржуваний наказ прийнятий з дотриманням критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, що в свою чергу зумовлює відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Як наслідок, позовні вимоги в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та вихідної допомоги при звільненні не підлягають до задоволення, з огляду на їх похідний характер.
Судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки, адміністративний позов не підлягає до задоволення, то підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 138-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора Рябошапки Руслана Георгійовича про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправними дій, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та несплаченої вихідної допомоги при звільненні - відмовити повністю.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ