28 березня 2025 р. № 400/11239/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , Комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 ,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, що містив вимоги:
визнати протиправною бездіяльність комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ), що полягає у відмові надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
зобов'язати комісію РТЦК утриматися від призову ОСОБА_1 на військову службу, надавши відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі частини четвертої статті 35 Конституції України та пункту 24 частини першої статті 23 Закону України від 21.10.2023 № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543).
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 , зокрема, зазначив, що виконання військового обов'язку суперечить його релігійним переконанням. За такого, на думку позивача, його заява про надання відстрочки мала бути задоволена.
Ухвалою від 02.12.2024 (арк. 33-35) суд задовольнив заяву позивача про забезпечення позову (арк. 29-30) - заборонив РТЦК вчиняти дії щодо призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.
Ухвалою від 02.12.2024 суд відкрив провадження у справі; залучив до участі у справі в статусі відповідача комісію з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Комісія); призначив судове засідання; встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи.
РТЦК позовні вимоги не визнав з підстав, що викладені у відзиві (арк. 46-49).
Позивач подав відповідь на відзив (арк. 53-58).
Правом подати відзив Комісія не скористалася.
В судове засідання представник відповідачів не прибули.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги адміністративного позову підтримав.
Як встановлено судом, 10.10.2024 ОСОБА_1 звернувся до Комісії із заявою, якою повідомив про те, що він є особою, яка, на підставі пункту 24 частини першої статті 23 Закону № 3543, не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. У заяві ОСОБА_1 вказав, що він «… прийняв хрещення та є членом Релігійної організації «Харизматична релігійна громада Повного Євангелія «Відродження» у м. Новомосковськ Дніпропетровської області». Виконання військового обов'язку суперечить моїм релігійним переконанням, що унеможливлює їх виконання. Релігійна організація, членом якої я є, не допускає користування зброєю та входить до переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю та прийняття присяги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 року за № 2066 …». У заяві ОСОБА_1 просив оформити йому у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
До заяви, згідно з її текстом, ОСОБА_1 додав: витяг з Конституції України (частина четверта статті 35); Перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 № 2066; довідку про членство в релігійній організації; посвідчення, видане релігійною організацією; статут релігійної організації; витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо релігійної організації); військовий квиток.
14.10.2024 Комісія прийняла рішення, яким відмовила ОСОБА_1 в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (протокол № 19, арк. 9-10). Причиною відмови Комісія вказала: «… у зв'язку з невідповідністю вимогам п.24 частини 1 порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою КМУ від 16.05.2024р. №560 а саме: невідповідність викладеного прохання про відстрочку статті 35 Конституції України. Стаття 35 не містить змісту про відстрочку …».
Незгода ОСОБА_1 з відмовою стала причиною його звернення до суду.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (частина сьома статті 23 Закону № 3543).
Порядок надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення, відповідно до частини п'ятої статті 22 Закону № 3543, визначається Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560).
Позивач звернувся до голови Комісії із заявою за формою, визначеною у додатку 4 до Порядку № 560.
Відповідно до пункту 60 Порядку (у редакції, що була чинною у жовтні 2024 року), Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Комісія прийняла рішення про відмову у наданні відстрочки, тому суд визнав безпідставними твердження позивача про допущену бездіяльність (пункт 1 позовних вимог).
У пункті 60 Порядку № 560 вказано, що до ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Оскільки, як зазначено вище, комісія ухвалила рішення за результатами розгляду заяви позивача, підстави для покладення судом на відповідача обов'язку утриматися від призову позивача на військову службу (пункт 2 позовних вимог) відсутні.
Вирішуючи позовну вимогу про зобов'язання Комісії надати позивачу відстрочку від призову на військову службу на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону № 3543, суд керувався таким.
Позов не містить вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Комісії від 14.10.2024, що було оформлено протоколом № 19. За наявності чинного рішення про відмову у наданні відстрочки підстави для покладення на відповідача обов'язку прийняти ще одне рішення з того ж питання, але протилежного змісту, у суду відсутні.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Законом, про який вказано у статті 65 Конституції України, є Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232), про що зазначено у його преамбулі.
Згідно з частинами першою - п'ятою статті 1 Закону № 2232, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає:
підготовку громадян до військової служби;
взяття громадян на військовий облік;
прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу;
проходження військової служби;
виконання військового обов'язку в запасі;
проходження служби у військовому резерві;
дотримання правил військового обліку.
Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альрентативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до частин першої - другої, четвертої, шостої статті 2 Закону № 2232, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється:
громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом;
іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби:
базова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Отже, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період є одним з видів військової служби, яка, у свою чергу, є складовою військового обов'язку.
У пунктах 1-23 частини першої статті 23 («Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації») Закону № 3543 перелічені категорії військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, а у пункті 24 вказано - «інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках».
На думку позивача, він належить саме до таких «інших військовозобов'язаних», а «передбаченим законом випадком» вважає обставини (умови), про які вказано у частині четвертій статті 35 Конституції України.
Відповідно до статті 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Суд зазначив, що у другому реченні частини четвертій статті 35 Конституції України йдеться про заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою, а не про увільнення від обов'язків перед державою чи про відмову від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов'язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина визначені Законом України від 12.12.1991 № 1975-ХІІ «Про альтернативну (невійськову) службу» (далі - Закон № 1975).
Відповідно до статті 1 Закону № 1975, альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (стаття 2 Закону № 1975).
Таким чином, альтернативна служба є заміною строкової (за сучасною термінологією - базової) військової служби. Заміна альтернативною службою служби за призовом під час мобілізації, на особливий період Законом № 1975 не передбачена.
Суд звернув увагу на суперечливість доводів позивача (заява до Комісії, позов та відповідь на відзив). Якщо, за твердженнями ОСОБА_1 , він має конституційне право на заміну виконання ним військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою, незрозумілою є мета звернення до Комісії з приводу надання відстрочки від призову на військову службу.
Закон № 3543, відповідно до його преамбули, встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Суд визнав хибним ототожнення позивачем встановленого права військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації (стаття 23 Закону № 3543) із встановленим частиною четвертою статті 35 Конституції України правом громадянина на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою. Порядок реалізації громадянином цього конституційного права нормами Закону № 3543 та Порядком № 560 не врегульований.
На підставі викладеного суд встановив, що у Комісії, за результатами розгляду заяви позивача, не виник обов'язок з надання відстрочки від призову на військову службу.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Судові витрати, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ) Комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ) відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Птичкіна