31 березня 2025 року м. Ужгород№ 260/1260/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (пл. Шандора Петефі, буд. 14, м. Ужгород, Закарпатська область, 88004, код ЄДРПОУ 43316386) про визнання протиправною постанови і зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яким просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП 76810708 від 17.02.2025 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №76810708 від 17.02.2025 року, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №260/1380/24 виданого 02.12.2024 року, було закінчено. Позивач не погоджується з таким висновком виконавця, вважає що виконавчий лист у адміністративній справі №260/1380/24 фактично не виконаний. На думку позивача, відповідачем не підтверджено, що ним вчинено всіх вичерпних дій задля повного та реального виконання рішення суду. Зазначає, що якщо у державного виконавця залишаються засоби, способи і можливості, визначені Законом України «Про виконавче провадження» для продовження вчинення виконавчих дій, щодо виконання рішення суду, провадження не може бути закінченим. З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року відкрито провадження у справі та призначену справу до розгляду, у порядку визначеному ст.287 КАС України.
Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав. Свої заперечення обґрунтовує тим, що у зв'язку з тим, що рішення суду боржником не виконано, державним виконавцем відділу ПВР, керуючись ст.ст.63, 75 Закону України «Про виконавче провадження винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 5100 грн. від 31.01.2025 ВП №76810708, зазначено вимогу виконати рішення протягом 10 робочих днів та попереджено боржника про кримінальну відповідальність, копію постанови направлено боржнику для виконання. В подальшому 13.02.2025 державним виконавцем відділу ПВР, керуючись ст.ст.63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі 10200 грн. ВП №76810708, та попереджено боржника про кримінальні відповідальність, копію постанови направлено боржнику для виконання. 17.02.2025 року державним виконавцем відділу ПВР, відповідно до вимог ст.ст.63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» надіслано до правоохоронних органій повідомлення про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.382 КК України. 17.02.2025 року державним виконавцем відділу ПВР, керуючись п.11 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №76810708. Копію постанови надіслано сторонам виконавчого провадження.
Виходячи з викладеного, відповідач вважає, що оскаржувана постанова прийнята державним виконавцем в межах повноважень та у спосіб, шо передбачені Законом України «Про виконавче провадження», а відтак позовна заява не підлягає задоволенню.
Розглянувши подані сторонами докази, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
У відповідності до даних, які містяться в КП «Діловодство спеціалізованого суду», судом встановлено, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2024 року у справі №260/1380/24, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2021 року на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №ПМ/2021 ХР9956 від 11.01.2024 про розмір грошового забезпечення, відповідно до вимог ст.43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-12 та з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше проведених виплат».
12 грудня 2024 року Закарпатським окружним адміністративним судом по даній справі видано виконавчий лист №260/1380/24/2024.
На підставі вказаного виконавчого документу, постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 20 січня 2025 року відкрито виконавче провадження ВП №76810708 щодо виконання вказаного судового рішення. Серед іншого, у даній постанові зазначено, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів, а також стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 32000,00 грн.
31.01.2025 року державним виконавцем відділу ПВР, керуючись ст.ст.63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 5100 грн. від 31.01.2025 ВП №76810708, зазначено вимогу виконати рішення протягом 10 робочих днів та попереджено боржника про кримінальну відповідальність, копію постанови направлено боржнику для виконання.
13.02.2025 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, керуючись ст.ст.63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі 10200 грн. ВП №76810708, та попереджено боржника про кримінальні відповідальність, копію постанови направлено боржнику для виконання.
17.02.2025 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, відповідно до вимог ст.ст.63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» надіслано до правоохоронних органів повідомлення про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.382 КК України.
17.02.2025 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, керуючись п.11 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №76810708.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних відносин (далі - Закон №1404-VІІІ).
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
У частині першій статті 5 Закону №1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII).
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (пункт 1 частини третьої, частина четверта статті 18 Закону №1404-VIII).
За приписами пункту 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Частиною першою статті 63 Закону №1404-VIII встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону №1404-VIII).
Відповідно до частини третьої статті 63 Закону №1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Спір у цій справі стосується правомірності постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження №76810708.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).
Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).
Варто також зауважити, що у справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (до прикладу справа «Сук проти України»).
Отож виконання судового рішення, як завершальна стадія судового провадження, є невід'ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.
Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 у справі №461/6978/19 зазначив, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:
- накладення на боржника штрафу та перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);
- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);
- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, після чого закінчує виконавче провадження.
Водночас Верховний Суд у згаданій вище постанові звернув увагу на те, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18.06.2019 у справі №826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу та звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
За цією позицією накладення штрафів та внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Тож розглядаючи позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Наведені вище висновки Верховного Суду стосуються застосування норм Закону №1404-VIII у тотожних відносинах, а тому враховані судом під час розгляду цієї справи.
Суд звертає увагу на те, що у силу частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (п.1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (п.10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (п.22).
Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.
Самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, прийняття постанов про накладення на боржника штрафу та надіслання подання про вчинення кримінального правопорушення) є належними заходами виконання судового рішення, однак постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження прийнята передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
При цьому суд враховує висновки Верховного Суду, наведені, з-поміж інших, у постановах від 27.03.2019 у справі №750/9782/16-а, від 07.08.2019 у справі №378/1033/17 та від 04.09.2019 у справі №286/1810/17, від 07.10.2020 у справі №461/6978/19, від 25.11.2020 у справі №554/10283/18, від 13.12.2022 у справі №340/5200/21, від 26.10.2023 у справі №420/1511/23 від 09.11.2023 у справі №520/10601/2020.
Позивач у позовній заяві звертав увагу на те, що рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.06.2024 у справі №260/1380/24 ГУПФ України в Закарпатській області на момент його звернення з позовною заявою, так і не виконав.
Державний виконавець наведені обставини не врахував.
Невиплата стягувачу суми заборгованості, нарахованої на виконання судового рішення, не може вважатись повним виконанням такого рішення суду.
Отож, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження прийнята передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
За вищевикладених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця від 17.02.2025 року про закінчення виконавчого провадження №76810708, оскільки така постанова не відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ст.139 КАС України, судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (пл. Шандора Петефі, буд. 14, м. Ужгород, Закарпатська область, 88004, код ЄДРПОУ 43316386) про визнання протиправною постанови і зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Білинця В'ячеслава Олександровича від 17.02.2025 року про закінчення виконавчого провадження №76810708.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяЯ. М. Калинич