31 березня 2025 року м. Житомир справа №240/222/23
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 1), в якому просив:
- визнати неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у призначенні йому пільгової пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати періоди з 04.06.1982 по 12.11.2014 до загального стаду роботи та провести призначення йому пенсії відповідно до даного трудового стажу, з моменту звернення до відповідача з даного питання.
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що він станом на 01 січня 1993 року прожив не менше 4-х років у селі Білка Коростенського району Житомирської області, яке відноситься до зони посиленого радіологічного контролю внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. З огляду на зазначене, позивач вважає, що він має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Однак, пенсійний орган відмовив йому у призначенні пенсії через відсутність у нього необхідного страхового стажу в розмірі не менше 24-х років. При цьому, до страхового стажу відповідачем не були зараховані вказані в трудовій книжці періоди його роботи в колгоспі з 1982 по 1998 роки, оскільки на титульній сторінці трудової книжки відсутня дата її заповнення. Позивач вважає таке рішення про відмову у призначенні йому пенсії протиправним, та вказує, що згідно даних трудової книжки, яка містить усі належні записи про прийняття на роботу, переведення на іншу посаду та звільнення з роботи, його трудовий стаж становить близько 32-х років (з 04.06.1982 по 12.11.2014). Також зауважує, що відповідальність за заповнення трудової книжки покладається на роботодавця, а тому недотримання ним правил ведення трудової книжки, не може мати для нього, як працівника, негативні наслідки. Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 вважає, що відповідач порушив його право на належне пенсійне забезпечення, а тому він звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою суду провадження в адміністративній справі №240/222/23 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому вказало, що 19.09.2022 ОСОБА_1 звернувся до управління із заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Вказана заява опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів. У зв'язку із чим, після реєстрації заяви та сканування копій доданих до неї документів засобами програмного забезпечення, цю заяву за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. За результатами розгляду заяви саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняло рішення від 23.09.2022 №064250006046, яким відмовило ОСОБА_1 в призначенні пенсії через відсутність у нього необхідного страхового стажу в розмірі не менше 24 років. Натомість Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області лише повідомило позивача про прийняте рішення, шляхом направлення йому листа від 29.09.2022 №0600-0211-8/74428. Відтак, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зауважило, що не приймало рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії, а відтак не вчиняло дій, які б могли порушувати його право на належне пенсійне забезпечення. Крім того, у відзиві на позовну заяву Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вказало, що вважає прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішення від 23.09.2022 №064250006046 правомірним, а тому просило відмовити значені обставини, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області просило відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Разом з відзивом на позовну заяву Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало до суду клопотання, в якому просило залучити Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до участі у справі в якості другого відповідача.
Ухвалою суду вказане клопотання було задоволено та залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до участі в адміністративній справі №240/222/23, як другого відповідача (далі - відповідач 2).
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти заявлених позовних вимог. На обгрунтування правомірності прийнятого рішення від 23.09.2022 №064250006046 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії управління зазначило, що відповідно до частини першої статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Встановлений статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж для призначення пенсії за віком у 2022 році складав 29 років. Таким чином, для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивач повинен мати 24 роки страхового стажу (29 - 5 = 24). Однак, за наданими ОСОБА_1 документами та індивідуальними відомостями про застраховану особу в системі персоніфікованого обліку, його страховий стаж становить 13 років 06 місяців 24 дні, що є недостатнім для призначення пенсії. При цьому, до страхового стажу позивача не був зарахований період його роботи в колгоспі з 1982 по 1988 роки включно, оскільки в його трудовій книжці серії НОМЕР_1 відсутня дата заповнення на її титульній сторінці, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях від 20.06.1974 №162, а в наданій ним архівній довідці від 02.08.2022 №Т/127 не було зазначено по батькові позивача. Будь-який інших документів, які містять відомості про спірні періоди роботи, для підтвердження загального страхового стажу позивачем надано не було. З огляду на вказане, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вважає, що ним було правомірно відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії через відсутність у нього необхідного страхового стажу, а тому управління просило відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог.
Враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути дану адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (посвідчення категорії 4 серії НОМЕР_2 від 10.02.1995).
Із інформації, вказаної в довідці Білківського старостинського округу Ушомирської сільської ради Коростенського району Житомирської області від 04.07.2022 №91, вбачається, що з 26.04.1986 по даний час ОСОБА_1 зареєстрований та постійно проживає в с. Білка Коростенського району Житомирської області.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, село Білка Коростенського району Житомирської області в період до 31.12.2014 відносилось до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона) внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
З метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення ним 55-річного віку, звернувся до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою від 19.09.2022 про призначення йому пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка постійно проживала в зоні посиленого радіологічного контролю.
На виконання вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зі змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1) за принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
За наслідками розгляду поданої ОСОБА_1 заяви та доданих до неї документів Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняло рішення від 23.09.2022 №064250006046, яким відмовило йому у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" через відсутність у нього необхідного страхового стажу. Обґрунтовуючи прийняту відмову Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вказало, що для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в 55 років необхідно мати страховий стаж 24 роки. Однак, за результатами розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії, встановлено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 13 років 6 місяців 24 дні.
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що страховий стаж ОСОБА_1 в розмірі 13 років 6 місяців 24 дні був визначений Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з урахуванням періоду проходження ним строкової військової служби та за даними персоніфікованого обліку з січня 1999 року по листопад 2014 року. Водночас, періоди роботи ОСОБА_1 в колгоспі з 1982 по 1998 роки управління не зарахувало до його страхового стажу, аргументуючи це тим, що трудова книжка серії НОМЕР_1 заповнена з порушенням п. 2.11 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58, а саме на її титульній сторінці відсутня дата заповнення. Також за результатами розгляду наданої позивачем архівної довідки від 02.08.2022 №Т/127 управління дійшло висновку, що нею не може бути підтверджений стаж роботи ОСОБА_1 в колгоспі протягом 1982-1998 років, оскільки в цій довідці не зазначено по батькові заявника.
Про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішення від 23.09.2022 №064250006046, позивача було повідомлено листом Головного управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області від 29.09.2022 №0600-0211-8/74428.
Вважаючи відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" протиправною, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи публічно-правовий спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені в Законі України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV визначено право громадян України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно з частиною 1статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV.
Зокрема, частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).
Статтею 49 Закону №796-ХІІвизначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені в статті 55 Закону № 796-XII.
Абзацом першим частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
У пункті 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII визначені різні підстави для зниження пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи, які залежать від зони радіоактивного забруднення, на території якої такі особа проживала/працювала.
Абзац 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII передбачає, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише тим особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
З наведених положень Закону №796-XII вбачається, що обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01 січня 1993 року.
Крім того, особам, які додатково до зазначеної умови постійно проживали у зоні посиленого радіологічного контролю в період з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, ще встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку в розмірі 2 роки.
Особам, які постійно не працювали/постійно не проживали в зоні посиленого радіологічного контролю з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, але постійно проживали/постійно працювали у зазначеній зоні протягом чотирьох років до 01 січня 1993 року, зменшення пенсійного віку здійснюється без застосування початкової величини, та розраховується, як 1 рік зменшення пенсійного віку за 3 роки проживання/роботи в зоні посиленого радіологічного контролю.
Таким чином, виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості.
Водночас, абзац перший частини першої статті 55 Закону № 796-XII визначає додаткову умову, для виникнення у особи права призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, яка полягає наявності страхового стажу, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Відтак, у випадку звернення особи у 2022 році за призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII, така особа повинна мати страховий стаж в розмірі 24 роки (29 - 4 = 25, де: 29 років - страховий стаж визначений статті 26 Закону №1058-IV для призначення пенсії за віком у 2022 році; 5 - кількість років зниження пенсійного віку).
Зміст вищезазначених положень свідчать, що особа, яка постійно проживала або постійно проживає чи постійно працювала або постійно працює у зоні посиленого радіологічного контролю, набуває права на призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII у випадку дотримання таких умов:
- наявності статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи;
- наявності необхідного періоду проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю, який станом на 1 січня 1993 року повинен становити не менше 4-х років.
- наявності страхового стажу в розмірі 24 роки (у випадку звернення за призначенням пенсії у 2022 році).
Під час розгляду справи встановлено, що підставою для прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області оскаржуваного рішення від 23.09.2022 №064250006046 про відмову у призначенні ОСОБА_1 був висновок про відсутність у позивача необхідного страхового стажу в розмірі не менше 24-х років. За підрахунками управління страховий стаж ОСОБА_1 становив лише 13 років 6 місяців 24 дні. При цьому, вказаний в трудовій книжці серії НОМЕР_1 період роботи позивача в Колгоспі "50-річчя Жовтня" з 1982 по 1998 роки не був зарахований до його страхового стажу через відсутність на титульній сторінці цієї трудової книжки дати її заповнення.
Надаючи правову оцінку правомірності дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування періоду роботи ОСОБА_1 в Колгоспі "50-річчя Жовтня" з 1982 року по 1998 рік, суд керується наступним.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
В частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.
Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.
Спірний період роботи позивача в Колгоспі "50-річчя Жовтня", який не був зарахований до його трудового стажу, є періодом, що набутий до 01.01.2004, а тому порядок його зарахування до страхового стажу регулюється законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.
До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2014 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12 серпня 1993 року №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
В свою чергу, правовими нормами, зазначеними в пунктах 2, 3 Порядку №637, передбачено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що належним чином оформлені записи в трудовій книжці є підставою для врахування набутих до 01.01.2004 періодів роботи особи до її страхового стажу особи. Натомість, необхідність підтверджувати періоди роботи додатковими документами виникає лише у разі відсутності самої трудової книжки або ж у випадку відсутності відповідних записів у трудовій книжці. Відтак, лише в разі відсутності записів про роботу або їх неповноти трудовий стаж має встановлюватися на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог, які стосуються не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду його роботи в Колгоспі "50-річчя Жовтня" з 1982 року по 1998 рік через відсутність на титульній сторінці його трудової книжки серії НОМЕР_1 дати її заповнення, суд зазначає наступне.
Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників затверджена Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Правовими нормами пункту 2.11. Інструкції №58 визначено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (п.2.12 Інструкції №58).
Аналогічні вимоги містила також Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (надалі - Інструкція №162).
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутність трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків.
Дослідивши під час розгляду справи копію трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , яка надавалась до заяви про призначення пенсії та наявна в матеріалах відмовної пенсійної справи, суд встановив, що на її титульній сторінці дійсно відсутня дата заповнення.
Однак, суд звертає увагу, що за приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» (відповідно до якої прийнято Інструкцію №58), відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Відсутність посилання чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а.
Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
У постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Крім того, у постанові від 11.11.2020 у справі № 677/831/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. При цьому витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відсутність на титульній сторінці трудової книжки запису про дату її заповнення, при дотриманні усіх інших вимог Інструкції №58 щодо оформлення відомостей про роботу працівника та записів про періоди такої роботи, не є підставою для незарахування усіх зазначених в цій трудовій книжці періодів роботи працівника до його до стажу.
Дослідивши під час розгляду справи копію трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 та вказані в ній записи №1 та №2, які стосуються спірного періоду роботи ОСОБА_1 в Колгоспі "50-річчя Жовтня" з 04.06.1982 по 12.04.1985, суд встановив що трудова книжка в частині вказаних записів заповнена відповідно до Інструкції №162, записи відповідають вимогам заповнення трудової книжки, оскільки містить назву підприємства, посаду, чіткі дати прийняття та звільнення, номери наказів та дати їх прийняття, а також відбиток печатки підприємства та підпис уповноваженої особи.
Вказане свідчить про неналежне оформлення відповідних записів №1 та №2 щодо періоду роботи ОСОБА_1 в Колгоспі "50-річчя Жовтня" з 04.06.1982 по 12.04.1985, та, відповідно, про неналежне виконання роботодавцем обов'язку щодо ведення трудової книжки позивача з дотриманням вимог чинного законодавства.
У зв'язку з цим, суд вважає, що трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 є належним документом для підтвердження набутого позивачем стажу, а тому вказана в ній інформація про періоди роботи позивача в Колгоспі "50-річчя Жовтня" з 04.06.1982 по 12.04.1985 мала бути врахована при визначенні розміру його страхового стажу та вирішенні питання про його достатність для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Таким чином, суд приходить до висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 зазначеного в трудовій книжці серії НОМЕР_1 періоду його роботи в Колгоспі "50-річчя Жовтня" з 04.06.1982 по 12.04.1985, через відсутність на її титульній сторінці дата заповнення, є необґрунтованими та безпідставними, а відтак протиправним є й прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішення від 23.09.2022 №064250006046 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком у зв'язку з відсутністю в нього необхідного страхового стажу.
Враховуючи наявність порушеного права, застосовуючи механізм його захисту та ефективного відновлення суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи в Колгоспі "50-річчя Жовтня" з 04.06.1982 по 12.04.1985, зазначений в трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
Крім того, суд визнає протиправним та скасовує рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.09.2022 №064250006046 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог щодо зобов'язання призначити ОСОБА_1 пенсію за віком у відповідності до абз. 1 ч. 1 ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд виходить з того, що може зобов'язати відповідача вчинити конкретні, позитивні для позивача дії, лише у випадку, якщо за певних конкретних обставин справи встановить відсутність підстав для прийняття будь-якого іншого рішення, прийняття якого можливо відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особа має право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Таким чином, наявність страхового стажу в розмірі не менше 29 років є необхідною умовою для виникнення у позивача права на призначення пенсії за віком.
З матеріалів справи вбачається, що за результатами розгляду документів, доданих позивачем до заяви про призначення пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області встановило, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 13 років 6 місяців 24 дні. Таким чином, вказаний стаж визнається відповідачем.
Крім того, під час розгляду даної справи суд дійшов висновку, що не врахований пенсійним органом періоди роботи ОСОБА_1 в Колгоспі "50-річчя Жовтня" з 04.06.1982 по 12.04.1985 також підлягає зарахуванню до його страхового стажу.
Однак, правові норми частини 2 статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачають, що при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Таким чином, для зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі визначено певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.
З огляду на вказане, суд зауважує, що в даному випадку, питання підрахунку кількості років страхового стажу, набутого позивачем за період його роботи в Колгоспі "50-річчя Жовтня" з 04.06.1982 по 12.04.1985, а також питання визначення загального розміру наявного у позивача страхового стажу та його достатності для призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" належить до дискреційних повноважень пенсійного органу.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень. Єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.
Відповідно до Рекомендацій №R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 р. термін "дискреційне повноваження" означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Таким чином, дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з'ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Суд наголошує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положенняст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах особи.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
В даному випадку, суд вважає, що задоволення позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", фактично порушить закріплені законом виключні повноваження пенсійного органу.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову в частині зобов'язання призначити ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" слід відмовити.
Разом з тим, положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Зважаючи на встановлену протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.09.2022 №064250006046, суд застосовуючи механізм ефективного захисту права порушеного суб'єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи в Колгоспі "50-річчя Жовтня" з 04.06.1982 по 12.04.1985, що зазначений в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , та повторно розглянути його заяву від 19.09.2020 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
При цьому суд зауважує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, дії зобов'язального характеру щодо зарахування вказаних періодів до страхового стажу позивача має вчинити саме той територіальний орган Пенсійного фонду України, що був визначений за принципом екстериторіальності, як орган, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії та здійснював підрахунок його страхового стажу, тобто в даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Натомість, порушення прав позивача з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області під час розгляду даної справи судом встановлено не було, оскільки оскаржуване рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії приймало Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, а тому заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду з даним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 992,40 гривень, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією від 28.12.2022.
Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.
З огляду на положення ч. 1 та ч. 3 ст. 139 КАС України, та враховуючи розмір задоволених позовних вимог і сплату позивачем судового збору в мінімальному розмірі, суд дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області належить стягнути судовий збір в розмірі 992,40 гривень.
Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м. Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49094; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду його роботи з 04.06.1982 по 12.04.1985 в Колгоспі "50-річчя Жовтня".
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.09.2022 №064250006046 про відмову у переведенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ "Про державну службу".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи в Колгоспі "50-річчя Жовтня" з 04.06.1982 по 12.04.1985, що зазначений в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , та повторно розглянути його заяву від 19.09.2020 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У задоволенні позовних вимог, заявлених до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні сорок копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович