16 грудня 2024 рокуСправа №160/26812/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
07.10.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-2), в якій позивач просить:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 01.08.2024 року за №047150028078 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яка полягає у нездійсненні переведення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на облік до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області;
- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області:
- перевести на облік до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
- здійснювати виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за місцем його обліку як внутрішньо переміщеної особи з моменту його фактичного звернення, а саме з 25.06.2024 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що позивач з 21.02.2014 року отримував пенсію по інвалідності в тимчасово окупованій Автономній Республіці Крим, з 2016 року призупинено виплату такої пенсії. Отримавши статус внутрішньо переміщеної особи, позивач звернувся із заявою про поновлення (призначення) пенсії за новим місцем проживанням, проте відповідачем протиправно відмовлено в її призначенні з підстав ненадання виписки з акту огляду МСЕК.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 відкрито провадження у справі № 160/26812/24 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
31.10.2024 на адресу суду від представника відповідача-1 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що позивачем не було надано виписки з акту огляду МСЕК, що відповідно стало підставою для відмови у призначенні пенсії по інвалідності. Також зазначено, що на теперішній час питання щодо відновлення/продовження пенсійних виплат особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя в умовах відсутності документів, необхідних для визначення умов поновлення пенсійної виплати, законодавчо не врегульовано.
Відповідач-2, у строки встановлені ухвалою суду від 14.10.2024, відзив на позов суду не надав, зазначену ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження було отримано останнім 16.10.2024.
Відповідно до п.4 ч.6 ст.251 КАС України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
При цьому, згідно із ч.11 ст.126 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Отже, відповідач вважається таким, що був належним чином повідомленим про розгляд справи.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що ним було здійснено всіх можливих заходів для вчасного та належного повідомлення про розгляд справи відповідача, при цьому, відповідач своїм правом подати відзив на позов не скористався.
Згідно з ч. ч.5, 8 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 до грудня 2014 року проживав у АР Крим.
З грудня 2014 року позивач проживає у м. Кривому Розі Дніпропетровської області.
З 29.01.2014 ОСОБА_1 отримував пенсію по інвалідності, що підтверджується відомостями з Порталу Електронних послуг ПФУ.
З 07.02.2022 позивач взятий на облік як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою №1249-5000427602 від 07.02.2022.
25.06.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з питань призначення пенсії.
Листом відповідача-2 від 23.07.2024 ОСОБА_1 повідомлено, що для вирішення питання про призначення пенсії по інвалідності позивачу слід звернутись до пенсійного органу з відповідною заявою та документами.
25.07.2024 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №047150028078 від 01.08.2024 відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 , оскільки позивачем не надано виписки з акту огляду МСЕК.
Не погоджуючись з відмовою відповідача-2 у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 1 Конвенції, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Відповідно до ст.3 Конституції України в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод.
Частини 1 та 2 ст. 46 Конституції України встановлює, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Відтак, конституційне право на соціальний захист включає право громадян на забезпечення їх у старості, пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків є однією з форм соціального захисту, цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Згідно зі ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Європейська соціальна хартія, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Так, ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Підстави для припинення виплати пенсії визначені у ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, а саме: виплата пенсії припиняється, за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
За приписами ч. 2 ст. 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до п. 1.1 Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Згідно з п.2.8 Порядку №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Отже, за змістом ст. 49 Закону № 1058-ІV та п. 2.8 Порядку № 22-1 обов'язковою умовою для поновлення виплати пенсії є наявність у пенсійного органу пенсійної справи особи.
Згідно з п. 4.12 розділу IV Порядку №22-1 при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається (електронна пенсійна справа передається) органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання).
При цьому, для переведення виплати пенсії позивача з Автономної Республіки Крим за новим місцем проживання Головне управління Пенсійного фонду: - має надіслати запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначив пенсію за попереднім місцем проживання, з огляду на захоплення АРК до компетентного органу РФ; - отримати підтвердження припинення виплати пенсії органами пенсійного фонду РФ.
У зв'язку з військовою агресією РФ в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває до цього часу, акціонерне товариство Укрпошта з 24.02.2022 тимчасово припинило приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень призначенням до російської федерації, тому відповідач не може з об'єктивних причин надіслати до компетентного органу РФ відповідний запит та отримати підтвердження припинення виплати пенсії органами пенсійного фонду РФ.
Натомість, військова агресія РФ проти України, є форс-мажорною обставиною, яка не залежить ні від позивача, ні від відповідача.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, раніше, позивачу призначена пенсія по інвалідності, він має трудову книжку на підтвердження зайняття трудовою діяльністю на території України (АР Крим) та є громадянином України, згідно наданої копії паспорта громадянина України, переїхав з тимчасово окупованої території Автономної республіки Крим.
Суд враховує позицію відповідача-2 стосовно того, що він має отримати пенсійну справу позивача та підтвердження припинення виплати пенсії органами пенсійного фонду РФ, проте відсутність даних документів пов'язано з форс-мажорною обставиною війною, тому позивач не може бути позбавлений виплати пенсії основного джерела надходження коштів, до того моменту поки у відповідача не будуть в наявності докази продовження виплати позивачу пенсії саме органами пенсійного фонду РФ.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22.09.2021 у справі №308/3864/17, де суд дійшов висновку, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв'язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення.
При цьому, суд вважає, що в даному випадку пенсія по інвалідності позивачу вже призначена з 21.02.2014, тож підстав для повторного призначення того ж виду пенсії не вбачається.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі Закон № 1706-VII, в редакції на час звернення із заявою до Пенсійного фонду) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (ч. 2 ст. 7 Закону № 1706-VII).
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи (ч. 3 ст. 7 Закону № 1706-VII).
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (зі змінами) передбачено, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам (у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження (далі внутрішньо переміщені особи), здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
Для ідентифікації одержувачів пенсій, які є внутрішньо переміщеними особами, та забезпечення виплати пенсій таким особам проводиться емісія платіжних карток, які водночас є пенсійними посвідченнями, із зазначенням на них графічної та електронної інформації про власника та його електронного цифрового підпису.
Під час звернення внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії та документом, що посвідчує особу, територіальні органи Пенсійного фонду України ідентифікують особу заявника, фіксують місце і час її звернення, порівнюють отримані дані з даними, що обробляються в базах даних Пенсійного фонду України, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб у порядку, який затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики.
Статус внутрішньо переміщеної особи не визначений у жодному міжнародному договорі, за яким Україна мала б зобов'язання. Поняття внутрішньо переміщеної особи міститься в рекомендаційному акті Організації Об'єднаних Націй Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)) (див. визначення у п. 35 цього рішення).
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у статті 1 згаданого вище Закону України № 1706-VII Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або інші права, як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Суд зазначає, що неотримання пенсійної справи позивача з тимчасово окупованої території не є підставою для відмови у взяті позивача на пенсійний облік та у поновленні виплати пенсії по інвалідності за новим місцем проживання, яка була раніше призначена в 2014 році в АР Крим, виплата якої була припинена в 2016 році, та враховуючи подану заяву позивачем 25.06.2024 разом із доданими до неї документами, те, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, Пенсійний фонд зобов'язаний здійснити їх перевірку та винести обґрунтоване рішення відповідно до норм діючого законодавства.
Також, суд звертає увагу відповідача, що оскільки обставини припинення такої виплати з 2016 року не спростовуються належними доказами Пенсійним фондом, у останнього відсутні повноваження на відмову у прийнятті заяви пенсіонера щодо переведення виплати пенсії за віком за новим місцем проживання.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відтак, відмовляючи у переведенні виплати пенсії позивачу за новим місцем проживання за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач протиправно посилається на положення Порядку № 22-1 та вказує про відсутність пенсійної справи позивача, чим порушує право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. В той же час, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений пункту 4 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»
«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»
Водночас, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 р. у справі №11-164сап21, в тексті якої зазначено, що не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в наступній редакції:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 01.08.2024 року за №047150028078 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії за новим місцем проживання;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити повторний розгляд заяви ОСОБА_1 про взяття на облік та поновлення пенсії за віком відповідно та поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком за новим місцем проживання з 25.06.2024.
Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Отже, відповідно до положень ст. 139 КАС України сплачений позивачем судовий збір за подання позову до суду в сумі 1211,20 грн підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 01.08.2024 року за №047150028078 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії за новим місцем проживання.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити повторний розгляд заяви ОСОБА_1 про взяття на облік та поновлення пенсії за віком відповідно та поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком за новим місцем проживання з 25.06.2024.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А. Ю. Рищенко