м. Вінниця
31 березня 2025 р. Справа № 120/9727/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Юлії Миколаївни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи, а саме: з 04.07.1978 по 29.02.1979, з підстав відсутності підпису на титульній сторінці трудової книжки № НОМЕР_1 , що є порушенням Інструкції про порядок ведення Трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях № 58 від 29.07.1993; з 18.04.1979 по 13.05.1981, з підстав відсутності запису про період строкової служби зарахування згідно наказу (військовий квиток № НОМЕР_2 ); з 18.03.1986 по 16.05.1988 - згідно записів у трудовій книжці № НОМЕР_3 з огляду на те що наказ про прийняття на роботу написано з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях № 58 від 29.07.1993; з 29.07.1988 по 16.05.1991 - згідно записів у трудовій книжці № НОМЕР_3 з огляду на відсутність розпорядчих документів, які виступили підставами для внесення відповідних записів, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях №58 від 29.07.1993; з 16.05.1991 по 23.12.1998 - згідно записів у трудовій книжці № НОМЕР_3 з огляду на відсутність на відтиску печатки ідентифікаційного коду підприємства, що є обов'язковим реквізитом на печатці підприємства згідно з п. 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (постанова Кабінету Міністрів України №118 від 11.01.1996), при цьому відсутні відомості про нарахування та сплату страхових внесків в системі персоніфікованого обліку.
З таким рішенням суб'єкта владних повноважень позивач не погоджуюся, тому звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою від 29.07.2024 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 15.08.2024 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
30.08.2024 через підсистему "Електронний суд" представником відповідача до суду подано відзив на адміністративний позов, яким заперечує заявлені позовні вимоги та просить відмовити у їх задоволенні. Крім іншого зазначає, що рішенням від 20.02.2024 позивачу призначено пенсію за віком. Разом з тим, до страхового стажу не зараховано періоди служби в армії, оскільки відсутні відомості про період строкової служби, а також не зараховано періоди роботи з 04.07.1978 по 29.02.1979 згідно трудової книжки № НОМЕР_1 , з підстав відсутності підпису на титульній сторінці; періоди роботи згідно трудової книжки № НОМЕР_3 з 18.03.1986 по 16.05.1988; з 29.07.1988 по 16.05.1991; з 16.05.1991 по 23.12.1998, з підстав порушення Інструкції № 58 про порядок ведення трудових книжок на підприємствах.
У зв'язку із чим, страховий стаж при призначенні пенсії, врахований по 31.12.2023, становить 21 рік 10 місяців 05 днів.
17.09.2024 позивачем на адресу суду надіслано відповідь на відзив, якою заперечує твердження ГУ ПФУ у Вінницькій області викладені у відзиві. Однак, подану відповідь на відзив суд до уваги не бере, оскільки відповідно до частини 3 статті 263 КАС України заявами по суті в даній категорії справ є позов та відзив.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
29.01.2023 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
23.04.2024 позивач звернувся із заявою на адресу ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо здійснення перерахунку пенсії за віком.
17.05.2024 за результатом розгляду заяви від 23.04.2024, відповідач листом повідомило про те, що згідно матеріалів пенсійної справи, страховий стаж, врахований по 30.11.2021, становить 21 рік 10 місяців 05 днів.
Також повідомлено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи:
- з 04.07.1978 по 29.02.1979, з підстав відсутності підпису на титульній сторінці трудової книжки № НОМЕР_1 , що є порушенням Інструкції про порядок ведення Трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях № 58 від 29.07.1993;
- з 18.04.1979 по 13.05.1981, з підстав відсутності запису про період строкової служби зарахування згідно наказу (військовий квиток № НОМЕР_2 );
- з 18.03.1986 по 16.05.1988 - згідно записів у трудовій книжці № НОМЕР_3 з огляду на те що наказ на прийняття на роботу написано з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях № 58 від 29.07.1993;
- з 29.07.1988 по 16.05.1991 - згідно записів у трудовій книжці № НОМЕР_3 з огляду на відсутність розпорядчих документів, які виступили підставами для внесення відповідних записів, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях № 58 від 29.07.1993;
- з 16.05.1991 по 23.12.1998 - згідно записів у трудовій книжці № НОМЕР_3 з огляду на відсутність на відтиску печатки ідентифікаційного коду підприємства, що є обов'язковим реквізитом на печатці підприємства згідно з п. 7 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (постанова Кабінету Міністрів України № 118 від 11.01.1996), при цьому відсутні відомості про нарахування та сплату страхових внесків в системі персоніфікованого обліку.
Не погоджуючись з такими діями ГУ ПФУ у Вінницькій області, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до ч. 1, ч. 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (надалі, також - Порядок №637).
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Відповідно до п. 3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з приписів Порядку № 637, підтвердження трудового стажу потрібне у разі відсутності трудової книжки, необхідних записів в трудовій книжці, а також якщо містяться неправильні й неточні записи про періоди роботи.
Згідно пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, та яка була чинна на момент початку заповнення трудової книжки позивача, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Також з п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58) зазначено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції № 58, у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Відтак, працівник не несе відповідальності за правильність заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особою самостійно. Більше того, окремі недоліки заповнення трудової книжки, навіть якщо вони мають місце, не є підставою вважати відсутніми чи недоведеними відповідні періоди трудового стажу. Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а звернув увагу на те, що певні недоліки заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Отже, згідно записів трудової книжки № НОМЕР_1 від 05.03.1979 серії НОМЕР_4 , зазначено, що ОСОБА_1 у період з 04.07.1978 по 29.02.1979 працював на посаді токаря у вісімнадцятому Державному підшипниковому заводі м. Вінниця, при цьому зазначенні записи (як про прийняття на роботу, так і про звільнення) у трудовій книжці позивача виконані без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та з відповідністю дат, завірені підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства, а також із зазначенням наказів.
З огляду на це, записами трудової книжки позивача підтверджений вказаний страховий стаж, чого відповідач належними доказами не спростував. Доказів того, що у спірний період позивач не працював, або працював у іншому місці відповідачем не надано, тому цей період належить зарахувати.
Крім того, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_5 від 21.08.1981, з яких слідує, що 18.03.1986 ОСОБА_1 прийнято матросом 2 класу до Мурманської опергрупи Біломорської бази держлова; 13.10.1987 направлений на навчання в учбово-кваліфікаційний комбінат строком на 1 місяця; 16.11.1987 повернувся на базу; 16.05.1988 звільнений за власним бажанням.
Отже, із зазначеного слідує, що записи у трудовій книжці позивача, їх співставлення між собою, не містять протиріч, та у своїй сукупності, підтверджують факт роботи позивача у спірний період, тому цей період належить зарахувати.
Стосовно періоду роботи з 29.07.1988 по 16.05.1991, слід зазначити, що трудова книжка серії НОМЕР_5 від 21.08.1981, містить відомості про період трудової діяльності позивача, а саме вказано, що у зазначений період ОСОБА_1 займав посаду голови Кооперативу "Транзит" та був звільнений з підстав переводу на роботу до компанії "Орлан".
Зазначені записи трудової книжки також підтверджуються наявними в матеріалах справи протоколами № 1 від 19.06.1988 про створення кооператива та за № 3 від 16.05.1991 про задоволення заяви ОСОБА_1 про вихід з кооператива "Транзит" з підстав переводу до компанії "Орлан".
Отже, наявність відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу, тому цей період належить зарахувати.
Також, щодо періоду роботи з 16.05.1991 по 23.12.1998, слід зазначити, що ОСОБА_1 згідно записів трудової книжки НОМЕР_5 від 21.08.1981, за № 17, прийнятий 16.05.1991 до Вінницької брокерської компанії "Орлан" на посаду директора; запис № 18 від 09.09.1992, свідчить про те, що позивача переведено на посаду генерального директора компаyії "Орлан"; записом № 19 позивача за сумісництвом призначено на посаду водія 3-го класу; запис № 20 від 23.12.1998 засвідчує звільнення позивача із займаних посад з підстав переводу. Відтак, зазначенні записи (як про прийняття на роботу, так і про звільнення) у трудовій книжці позивача виконані без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та з відповідністю дат, завірені підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства, а також із зазначенням наказів.
З огляду на це, записами трудової книжки позивача підтверджують вказаний страховий стаж, тому цей період належить зарахувати.
Окремо слід акцентувати, що Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловився про те, що певні недоліки заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист при вирішенні питання про призначення/перерахунок пенсії.
Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. Крім того, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Відтак суд вважає, що відповідач протиправно відмовив позивачу у зарахуванні до його страхового стажу періодів роботи з 04.07.1978 по 29.02.1979; з 18.03.1986 по 16.05.1988; з 29.07.1988 по 16.05.1991; 16.05.1991 по 23.12.1998, які належним чином підтверджені записами трудової книжки.
Що стосується не зарахування періоду строкової служби з 18.04.1979 по 13.05.1981, суд зазначає наступне.
Приписами підпунктів «з», «і» та «к» частини 1, частини 3 пункту 109 Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 03 серпня 1972 року № 590(далі - Положення № 590), який був чинний на час проходження позивачем військової служби, крім роботи в якості робочого або службовця в загальний стаж роботи зараховується також період навчання в професійно-технічних училищах та служба у складі Збройних сил СРСР. При призначенні на пільгових умовах або в пільгових розмірах пенсій по старості та інвалідності робітникам і службовцям, які працювали на підземних роботах, на роботах з шкідливими умовами праці та в гарячих цехах і на інших роботах з важкими умовами праці (підпункти «а» і «б» пункту 16), і пенсій у зв'язку з втратою годувальника їх сім'ям, а також пенсій по старості робітницям підприємств текстильної промисловості (підпункт «в» пункту 16) періоди, зазначені у підпунктах «к» і «л», прирівнюються по вибору особи, що звернулась за призначенням пенсії, або до роботи, яка передувала даному періоду, або до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду. Період, зазначений у підпункті з, прирівнюється до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду.
Законом СРСР від 12.07.1967 «Про загальний військовий обов'язок» і Положенням про пільги для військовослужбовців, військовозобов'язаних, осіб, звільнених з військової служби у відставку, та їх сімей, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 17.02.1981 № 193, передбачено зарахування часу перебування громадян на дійсній військовій службі у Збройних Силах СРСР до загального трудового стажу, безперервного трудового стажу та стажу роботи за спеціальністю (пункт 76 Положення).
Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 № 1545-ХХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Згідно ч. 3 ст. 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зараховується: військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ, незалежно від місця проходження служби.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Абзацом 2 пункту 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України Про оборону України, особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно Конституційний суд України в своєму рішенні № 1-рп/99 від 09.02.1999 року зазначив, що положення частини 1статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).
Отже, за вимогами законодавства, час проходження строкової військової служби зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком.
Як уже зазначалось, відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону № 1788-ХІІ, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок № 637.
Згідно пункту 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).
В пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 6 Порядку № 637, для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.
Час перебування в партизанських загонах і з'єднаннях у період Другої світової війни встановлюється за довідками штабів партизанського руху або архівів (за місцем діяльності партизанських загонів і з'єднань).
Військова служба у складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку, зараховується до трудового стажу на підставі довідок територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, які видаються в порядку, що визначається Міноборони (додаток № 2).
Для підтвердження служби в органах внутрішніх справ, Національній поліції приймаються довідки, які видаються в порядку, що визначається МВС (додаток № 3).
Відповідно до п. 23, 24 Порядку № 637, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Довідки, видані колгоспами при залишенні членом колгоспу роботи, а також довідки, видані в більш пізній період колгоспами, які згодом припинили свою діяльність, можуть братися до уваги й тоді, коли вони не містять підстав видачі.
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи (служби) є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 415/4914/16-а, від 21.05.2020 у справі № 550/927/17, від 16.06.2020 у справі № 682/967/17 та від 19.06.2020 у справі № 359/2076/17, від 18.11.2022 у справі № 560/3734/22.
Так, згідно матеріалів справи період проходження позивачем строкової служби з 18.04.1979 по 13.05.1981 в лавах радянської армії підтверджується військового квитка серії НОМЕР_6 , з яких слідує, що ОСОБА_1 призваний на військову службу 18.04.1979 .
В подальшому на сторінці 2, пунктом 12 зазначено, що 13.05.1981 позивача звільнено в запас та направлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З матеріалів справи та відзиву вбачається, що до страхового стажу позивача не було зараховано період проходження строкової військової служби у лавах Радянської армії. Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що період з 18.04.1979 по 13.05.1981 підтверджено належними та достатніми доказами, у зв'язку з чим зазначений період строкової служби слід зарахувати до страхового стажу.
Разом з тим, суд зауважує, що не підлягає задоволеню позовна вимога в частинні визнання протиправним рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області, яке викладене в листі від 17.05.2024 за № 7227-5872/Ш-02/8-0200/24, оскільки зазначений лист управління не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а лише носить інформаційний характер.
З огляду на зазначене суд, обираючи інший спосіб захисту, вважає за належне визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Вінницькій області, що полягає у не здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 та не зарахування до страхового стажу періоду роботи згідно трудової книжки НОМЕР_7 з 04.07.1978 по 29.02.1979 робота токарем на ДПЗ-18. Військовому квитку НОМЕР_6 з 18.04.1979 по 13.05.1981 проходження строкової військової служби. Трудової книжки НОМЕР_5 з 18.03.1986 по 16.05.1988 - робота матросом на Мурманській біломорській базі держлову; період з 16.05.1991 по 23.12.1998 - робота директором в товаристві обмеженої відповідальності "Орлан".
Також суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 шляхом зарахування та врахування при перерахунку пенсії періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_7 з 04.07.1978 по 29.02.1979 робота токарем на ДПЗ-18. Військовому квитку НОМЕР_6 з 18.04.1979 по 13.05.1981 проходження строкової військової служби. Трудової книжки НОМЕР_5 з 18.03.1986 по 16.05.1988 - робота матросом на Мурманській біломорській базі держлову; період з 16.05.1991 по 23.12.1998 - робота директором в товаристві обмеженої відповідальності "Орлан".
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).
Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 згаданої статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Частиною 5 та 6 статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Як встановлено судом, на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу надано договір про надання правничої допомоги № 04-04/24, у кладений між адвокатом Шлінчуком А.І. та клієнтом ОСОБА_1 про здійснення представництва клієнта в судах усіх юрисдикцій, в органах юстиції, органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях різних форм власності.
Розділом 5 договору від 17.04.2024 визначено вартість послуг адвоката в сумі 5000 грн.
Відповідно до акту виконаних робіт від 14.09.2024 позивачу зі сторони адвоката надано наступні послуги: - усна консультація 1 год - 1000 грн; - підготовка заяви та документів для подання до пенсійного органу - 1 год - 1000 грн; - підготовка позовної заяви - 2 год - 2000 грн; - підготовака відповіді на відзив - 1 год - 1000 грн.
Також надано квитанцію до прибуткjвого касового ордера від 14.09.2024 про сплату 5000 грн, ОСОБА_1 .
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Враховуючи те, що гонорар адвоката встановлено у фіксованому розмірі, надання додаткових документів, які б підтверджували розмір гонорару, обсяг наданих послу, витраченого часу не є обов'язковим.
Аналогічні висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19, від 18.08.2022 у справі № 340/323/21, від 10.11.2022 у справі № 640/24023/21.
Відтак, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Водночас відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд також звертає увагу на позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 01.02.2023 у справі №160/19098/21, згідно якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
З огляду на викладене, враховуючи обсяг позовної заяви, кількість доказів та фактичних даних, які підлягали дослідженню адвокатом, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, а також беручи до уваги, що дана категорія спорів набула масового характеру, що свідчить про те, що обсяг правової допомоги по цій справі є також типовим, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 2500 грн., що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
адміністративний позов задоволити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, що полягає у не здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 та не зарахування до страхового стажу періоду роботи згідно трудової книжки НОМЕР_7 з 04.07.1978 по 29.02.1979 - робота токарем на ДПЗ-18. Військовому квитку НОМЕР_6 з 18.04.1979 по 13.05.1981 - проходження строкової військової служби. Трудової книжки НОМЕР_5 з 18.03.1986 по 16.05.1988 - робота матросом на Мурманській біломорській базі держлову; період з 16.05.1991 по 23.12.1998 - робота директором в товаристві обмеженої відповідальності "Орлан".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок пенсії Шлінчукe Павлe Івановичe шляхом зарахування при перерахунку пенсії періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_7 з 04.07.1978 по 29.02.1979 - робота токарем на ДПЗ-18. Військовому квитку НОМЕР_6 з 18.04.1979 по 13.05.1981 - проходження строкової військової служби. Трудової книжки НОМЕР_5 з 18.03.1986 по 16.05.1988 - робота матросом на Мурманській біломорській базі держлову; період з 16.05.1991 по 23.12.1998 - робота директором в товаристві обмеженої відповідальності "Орлан".
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 807,46 грн. (вісім сот сім гривень сорок шість копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн. (дві тисячі п'ятсот гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)
Рішення суду сформовано: 31.03.2025.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна