Справа №591/2246/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/209/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - 227
"31" березня 2025 р. колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
Судді-доповідача - ОСОБА_3 ,
суддів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_6 ,
прокурорів - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_9 ,
захисника - ОСОБА_10 ,
представника потерпілої ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_12 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7 на вирок Зарічного районного суду м. Суми від 04 вересня 2023 року, яким
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Олексинці Срібнянського району, Чернігівської області, українця, громадянина України, одруженого, працюючого водієм ТОВ «СК Центр», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
До Сумського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7 відповідно якої, останній просить вирок Зарічного районного суду м. Суми від 04 вересня 2023 року відносно ОСОБА_9 скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що полягало у застосуванні закону (ст. 75 КК України), який не підлягає застосуванню, та у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_9 та засудити його за ч. 2 ст. 286 КК України до 04 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 03 роки. В іншій частині вирок залишити без змін.
Даним вироком ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання за цим законом у виді 03 років позбавлення волі, без позбавлення права керування транспортними засобами.
Згідно зі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 01 рік, та відповідно до ст.76 КК України покладено на нього наступні обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь держави судові витрати в сумі 4908 грн. 28 коп.
У задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_11 відмовлено.
Цивільний позов Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації 2378 грн. 99 коп. в рахунок відшкодування витрат за стаціонарне лікування потерпілого від злочину.
Цивільний позов Комунального некомерційного підприємства Сумської обласної ради «Сумська обласна клінічна лікарня» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь Комунального некомерційного підприємства Сумської обласної ради «Сумська обласна клінічна лікарня» 116 705 грн. 11 коп. в рахунок відшкодування витрат за стаціонарне лікування потерпілого від злочину.
Скасовано арешт майно.
Долю речових доказів вирішено в порядку ст. 100 КПК України.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги, прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_7 зазначає про те, що суд призначаючи обвинуваченому покарання не врахував сукупність суттєвих порушень правил безпеки дорожнього руху, як особливість конкретного злочину, а саме: 1) темну пору доби, під час якої швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги, тобто не тільки в межах дозволеної у даному випадку 50 км/год., а навпаки приближеною до такої, щоб надавала можливість зупинити автомобіль; 2) перевищення дозволеної швидкості в 50 км/год. за нормальних умов; 3) знехтування перевагою пішохода, який перетнув дорогу, не порушуючи ПДР.
Така сукупність порушень та безповоротний наслідок не дозволяють зробити висновок про можливість призначення покарання наближене до нижньої межі покарання, визначеного у санкції ч. 2 ст. 286 КК України.
Той факт, що засуджений раніше не судимий, одружений, має постійне місце реєстрації та проживання, за яким характеризується посередньо, а також його посткримінальна поведінка, зокрема часткові витрати на лікування, задоволення матеріальних претензій представника потерпілої, не є достатніми мотивами для обґрунтування висновку про можливість виправлення без відбування покарання та звільнення засудженого від його відбування з випробуванням.
Також суд не врахував, що злочин у сфері безпеки дорожнього руху вчинений професійним водієм, який має підвищений рівень усвідомленого ставлення до правил безпеки дорожнього руху та відповідальності за їх порушення, обумовлений стажем роботи, досвідом водіння, пройденими неодноразовими інструктажами, підвищенням кваліфікацій щодо практичних навичок водіння.
Таким чином, призначене покарання ОСОБА_9 не відповідає завданням Кримінального закону, інтересам суспільства, ступеню тяжкості самого кримінального правопорушення.
Згідно з вироком суду першої інстанції, близько 20 год. 25 хв. 19 січня 2023 року, у темну пору доби, ОСОБА_9 керував технічно справним автомобілем «ЗАЗ-DAEWOO Т-13110» номерний знак НОМЕР_1 .
Рухаючись по вул. Харківській, в районі ТЦ «Мануфактура», у напрямку перехрестя з вул. Героїв Сумщини у м. Суми, з перевищенням допустимої швидкості, в межах населеного пункту, ОСОБА_9 , знехтував безпекою дорожнього руху, не вжив заходів для своєчасної зупинки транспортного засобу, у межах видимості дороги, не переконався у відсутності пішоходів на пішохідному переході та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_14 , який в цей час переходив проїзну частину по врегульованому пішохідному переході, зліва направо, відносно напрямку руху автомобіля.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_14 отримав тілесні ушкодження та ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у реанімаційному відділенні КНП CОP «Сумська обласна клінічна лікарня».
Смерть ОСОБА_14 , настала в результаті сполученої тупої травми тіла, що супроводжувалася закритою черепно-мозковою травмою (крововиливи під м'які оболонки головного мозку, забоями речовини головного мозку, крововиливом під тверду мозкову оболонку), закритою травмою органів черевної порожнини (множинні розриви капсули печінки та селезінки), осколковими переломами кісток правої гомілки, множинними саднами та синцями, й ускладнились розвитком набряку та стисненням головного мозку.
Відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи №СЕ-19/119-23/2077-ІТ від 21 лютого 2023 року, у даній дорожній ситуації ОСОБА_9 , керуючи автомобілем «ЗАЗ-DAEWOO Т-13110» номерний знак НОМЕР_1 , порушив вимоги Правил дорожнього руху передбачені пунктом:
12.2 у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги;
12.4 у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год,
18.1 водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
Допущені водієм ОСОБА_9 , порушення вимог пунктів 12.2, 12.4, 18.1 Правил дорожнього руху України знаходяться в причинному зв'язку з подією ДТП та наслідками, що настали.
Дії ОСОБА_9 кваліфіковані судом за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Заслухавши доповідь головуючого - судді щодо змісту оскаржуваного судового рішення, доводів прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , на підтримку поданої апеляційної скарги, думку обвинуваченого ОСОБА_9 із захисником ОСОБА_10 , які заперечували щодо поданої апеляційної скарги, просили вирок суду залишити без змін, представника потерпілої - адвоката ОСОБА_12 , котра вважала вирок суду законним, вмотивованим та обґрунтованим, перевіривши матеріали даного провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Так, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та ніким не оспорюються.
Обвинувальний акт та додані до нього матеріали щодо вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України були розглянуті судом першої інстанції, відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, і будь-яких порушень при їх розгляді, колегією суддів не встановлено, а тому, вказані обставини, як і доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_9 за обставин, викладених у вироку, правильність кваліфікації його дій, відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України, в апеляційному порядку не переглядаються.
Що стосується доводів апелянта про безпідставність звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та без призначення додаткового покарання, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, призначаючи ОСОБА_9 покарання ч. 2 ст. 286 КК України, суд першої інстанції послався на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до необережного; визнання вини, щире каяття, відшкодування витрат на лікування, активне сприяння розкриттю злочину, які визнані судом обставинами, що пом'якшують покарання; відсутність обтяжуючих покарання обставин, раніше не судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, за місцем роботи характеризується позитивно, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відсутність претензій зі сторони потерпілої.
Крім того, судом першої інстанції враховано доповідь органу пробації, у висновку якої визначено, що ОСОБА_9 має низький рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства, в разі доведення винуватості, виправлення можливе без ізоляції від суспільства.
З урахуванням усього вищевикладеного суд першої інстанції прийшов до висновку про можливість призначення обвинуваченому покарання без ізоляції від суспільства, зі звільненням від його відбування з випробуванням.
Окрім цього, враховуючи, що ОСОБА_9 працює водієм та має на утриманні малолітню дитину, що обумовлює необхідність використання автомобіля в інтересах сім'ї, суд дійшов висновку про можливість не призначати обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом.
Враховуючи всі вищезазначені обставини, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_9 покарання в межах санкції ч. 2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі на строк 03 років без позбавлення права керування транспортними засобами строком, та можливість виправлення останнього без ізоляції від суспільства, застосувавши до нього ст.75 КК України, вважаючи таке покарання необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується та, аналізуючи матеріали кримінального провадження в сукупності із викладеними прокурором в обґрунтування своїх апеляційних доводів, вважає його безпідставним, з таких підстав.
У відповідності до ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз'яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов'язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням також має бути належним чином мотивоване.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку та враховуючи вище зазначені вимоги закону України про кримінальну відповідальність, рішення про звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання у виді позбавлення волі строком 03 роки з випробуванням та без призначення додаткового покарання, суд першої інстанції взагалі не обґрунтовував та не зазначив, які саме обставини свідчать про доцільність застосування до останнього положень ст. 75, ст. 77 КК України.
При цьому судом першої інстанції не було враховано ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, зокрема, настання непоправних наслідків у виді смерті потерпілого ОСОБА_14 , допущення водієм низки правил дорожнього руху України, а саме перевищення швидкості руху в населеному пункті, рухаючись в темну пору доби, в умовах недостатньої видимості, що перешкодило водієві своєчасно зменшити швидкість чи зупинити транспортний засіб перед регульованим пішохідним переходом, та нехтування переваги пішохода, який перетинав проїзду частину.
Зазначені обставини колегія суддів вважає такими, що характеризують обвинуваченого, як особу, яка може становити небезпеку для суспільства, а тому вважає, що суд першої інстанції безпідставно звільнив обвинуваченого від відбування покарання.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі, зокрема, неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок Зарічного районного суду м. Суми від 04 вересня 2023 року, відносно ОСОБА_9 в частині призначеного покарання, та ухвалити в цій частині новий вирок.
При ухваленні нового вироку, та призначенні обвинуваченому покарання, колегія суддів враховує такі обставини.
Так, санкція ч.2 ст. 286 КК України для винної особи визначає покарання у виді позбавленням волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого.
Згідно з роз'ясненнями, наведеними у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із змінами), при призначенні покарання за відповідною частиною статті 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Згідно зі ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
З матеріалів даного провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_9 вину визнав, добровільно відшкодував заявлену потерпілим шкоду, що вірно було визнано судом першої інстанції, як пом'якшуючі покарання обставини.
При цьому, положеннями ст.69 КК України визначено, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання може мати місце лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
А тому, враховуючи наявність кількох обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого (щире каяття, визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину, повне відшкодування шкоди потерпілим), відсутність обставин, які його обтяжують, при цьому, зважаючи на тяжкі наслідки вчиненого злочину, що призвело до смерті потерпілого, а також враховуючи дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем роботи, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, на його утриманні перебуває неповнолітня дитина, колегія суддів вважає, що покарання ОСОБА_9 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, слід призначити із застосуванням ст.69 КК України і перейти до іншого покарання не зазначеного в санкції статті за цей злочин, однак у виді обмеження волі, а не позбавлення волі, як зазначав в апеляційній скарзі прокурор.
Окрім цього, приймаючи рішення про не призначення ОСОБА_9 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд першої інстанції послався на те, що останній працює водієм та є єдиним джерелом доходу. Однак ці обставини не є безумовними підставами для не призначення додаткового покарання, враховуючи як конкретні обставини, за яких відбулося дорожньо-транспортна пригода, так і ті, що наведені вище. Тому з урахуванням положень ст. 50 КК щодо мети покарання, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про можливість не призначення ОСОБА_9 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, чим допустив невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, що призвело до призначення покарання, яке є явно несправедливим через м'якість.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок також і у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне при ухваленні нового вироку застосувати до обвинуваченого ОСОБА_9 покарання у виді обмеження волі та додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 03 роки. На переконання колегії суддів, саме таке покарання перебуватиме у справедливому співвідношенні з тяжкістю вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення та наслідками (смерть людини) і даними про його особу, відповідатиме загальним засадам призначення покарання, принципам законності та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Що стосується позиції неповнолітньої потерпілої та її представника - адвоката ОСОБА_12 про необхідність залишення вироку суду першої інстанції без зміни, з посиланням на те, що неповнолітня потерпіла претензій до обвинуваченого не має, він повністю відшкодував заподіяні збитки, то колегія суддів зазначає, що за фактичних обставин вчиненого ДТП , в результаті якою була спричинена смерть потерпілого, позиція потерпілої сторони у судових засіданнях не є обов'язковою для суду, натомість ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК України, і не має над ними юридичної переваги.
За таких обставин, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок суду в частині призначеного покарання скасуванню з ухваленням нового вироку на підставі п.2, 4 ч.1 ст.420 КПК України.
Керуючись ч. 15 ст. 615, ст.404,405,407,409, 414, 420 КПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7 , задовольнити частково.
Вирок Зарічного районного суду м. Суми від 04 вересня 2023 року, відносно ОСОБА_9 , скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, в частині призначеного покарання.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_9 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України до основного виду покарання, у виді 03 років обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 03 роки.
Строк відбуття покарання ОСОБА_9 обчислювати з дня його прибуття та постановки на облік у виправному центрі.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення
ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5