Справа № 212/800/25
2/212/1483/25
28 березня 2025 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючої судді Швець М. В.; за участі секретаря судового засідання Майданик М. Є.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні з викликом позовну заяву АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив таке.
До суду звернулася представник позивача Ванжа Н. В. Суд виніс ухвалу про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначив розгляд на 19.02.2025, а потім - на 12.03.2025 та 28.03.2025 року.
В судові засідання сторони та/або їх представники не з'явилися, хоча повідомлялися належним чином. В матеріалах позову є клопотання від представника позивача, де він просив розгляд справи проводити за його відсутності, просив задовольнити позовні вимоги, не заперечував проти заочного розгляду (а. с. 20).
Оскільки всі учасники справи не з'явилися, згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд скористався своїм правом, обумовленим ч. 6 ст. 259 ЦПК України, та відклав складання повного тексту рішення.
Позиції сторін.
Позивач заявив про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 27.01.2021 року у розмірі 35 464,52 грн станом на 16.12.2024 та судових витрат у розмірі 2 422,40 грн судового збору.
Позов обґрунтував таким. 27.01.2021 року відповідач ознайомилась з умовами кредитування та підписала Паспорт кредиту. 27.01.2021 року відповідач за допомогою ОТР пароля підписала Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та погодила наступні умови: тип кредиту та розмір кредитного ліміту - відновлювана кредитна лінія до 75 000 грн; тип кредитної карти - Картка «Універсальна» GOLD; строк кредитування - 12 місяців з пролонгацією; процентна ставка, відсотків річних - 40,8 %; кількість та розмір платежів, періодичність - сплата мінімального обов'язкового платежу на поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту; розмір мінімального обов'язкового платежу: - 5% від заборгованості, але не менше ніж 100 грн, щомісячно, або 10% від заборгованості, але не менше 100 грн, щомісячно - у разі прострочки, починаючи з другого місяця прострочення; проценти від суми неповернутого в строк кредиту - 60,00%. Відповідач отримала платіжний інструмент - кредитну картку номер НОМЕР_1 , строк дії - 09/22, тип - Універсальна GOLD. Однак в порушення взятих на себе зобов'язань за вказаним договором відповідач не виконала умови договору, в зв'язку з чим станом на 16.12.2024 року утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 35 464,52 грн, яка складається з: 28 660,38 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 6 804,14 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
Відповідач своїм правом на подання відзиву тощо не скористався.
Матеріали, досліджені судом (докази, надані позивачем).
На підтвердження обставини ознайомлення відповідачки з умовами кредитування позивач надав суду паспорт споживчого кредиту (а. с. 54-47), в якому зазначено про нібито підписання його 27.01.2021 з боку ОСОБА_1 (а. с. 57 зворот). Однак посилання на спосіб підписання та час - відсутнє. У Заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 27.01.2021 (далі - «Заява», а. с. 44-53) також відсутнє посилання на спосіб її підписання. У самому позові позивач послався на те, що Заяву підписано у системі самообслуговування Приват24 за допомогою ОТР пароля, про що зазначено в полі підпис клієнта (а. с. 2). Натомість суд встановив, що в полі підпис клієнта Заяви відсутні відомості про спосіб підписання. Це не дозволяє суду встановити обставину підписання відповідачкою Заяви від 27.01.2021, про яку йдеться.
Крім того, цією Заявою передбачено приєднання до низки розділів Умов та Правил банку (преамбула, а. с. 44); різні варіанти умов кредитування за умовами договору «Кредитні картки», зокрема розділ 1, п. 1.2. - тип кредиту: відновлювана кредитна лінія з різним розміром кредитного ліміту для різних карт; різні варіанти умов кредитування за договором «Оплата частинами та миттєва розстрочка», зокрема розділ 2, п. 2.3. - тип кредиту: строковий з різним розміром кредитного ліміту для різних карт. Пунктом 9.9. та 9.10. Заяви від 22.11.2023 передбачено, що банк надає клієнту платіжну картку у відділенні банку або в системі «Приват24», та клієнт має право використовувати її за дебетною або кредитно-дебетною схемами для здійснення будь-яких платіжних операцій (внесення, переказу або зняття коштів). Про обставину відкриття рахунку, видачі картки (дату видачі, номер, вид) у цій Заяві не зазначено.
Виписка від 17.12.2024 за договором № б/н за період 01.02.2021-16.12.2024 (а. с. 32-43) надана щодо ОСОБА_1 без зазначення номера рахунку, зазначені номери карток НОМЕР_2 , НОМЕР_1 . У виписці відсутні відомості про встановлення ОСОБА_1 кредитного ліміту.
Матеріали справи містять також Розрахунок заявленої позивачем заборгованості (а. с. 23-31).
У позові позивач зазначив, що викладені ним у позовній заяві обставини підтверджуються такими доказами: Розрахунком заборгованості, Випискою по рахунку, копією Заяви позичальника, копією паспорту споживчого кредиту, копією паспорта позичальника.
Отже, суд має відповісти на питання: чи виникли між позивачем та відповідачем відносини кредитування? Якщо були, то з якого часу і на яких умовах; який розмір заборгованості?
Зміст спірних правовідносин. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Оцінка аргументів сторін та висновки суду.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави («Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з п. 1-1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Отже, обов'язок повернення кредиту та сплати процентів пов'язується з обставинами укладення кредитного договору, надання такого кредиту та є наслідком отримання позичальником коштів та користування ними. Відповідно, ці обставини мають бути доведеними (або визнаними іншою стороною, що звільняє від обов'язку доведення).
Згідно з ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України, якою визначено змагальність серед основних засад цивільного судочинства, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У Постанові ВП ВС від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц міститься такий висновок щодо тягаря доказування: «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний… Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс» (п. 81).
Верховний Суд у своїй Постанові від 21.09.2022 у справі № 645/5557/16-ц зазначив, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача; пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Отже, стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В умовах, як у цій справі, коли відповідач не відреагував на позов та не визнав обставини укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів, тягар доведення цих обставин покладається на позивача. Позивач на підтвердження цих обставин достатніх та переконливих у своїй сукупності доказів не надав. Заява про приєднання до Умов та правил надання послуг не містить посилання на спосіб її підписання відповідачкою. Ні Виписка за договором (а. с. 32-43), ні Розрахунок заборгованості (а. с. 23-31) не підтверджують обставини перерахування відповідачу кредитних коштів, користування кредитними коштами. Деталі операції у Виписці не дозволяють ідентифікувати жодну з операцій як видачу кредиту, перерахування кредитних коштів, розрізнити власні кошти відповідачки та кошти інших осіб (як позичені тощо) тощо.
Аналізуючи Заяву від 27.01.2021, суд оцінює її як таку, що сама по собі не містить точної інформації про обрані відповідачкою умови кредитування. З неї неможливо встановити обставину відкриття рахунку та видачі будь-яких карток.
На підтвердження обставини відкриття рахунку та видачі карток відповідачці банк не надав жодних доказів. Твердження позивача про видачу відповідачці кредитної картки Універсальна GOLD зі строком дії 09/22 нічим не підтверджено.
Будь-яка банківська картка - це електронний платіжний засіб (згідно з п. 1.27. ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджене Постановою Правління НБУ № 705 від 05.11.2014, в редакції, що діяла станом на 27.01.2021, містило правило про те, що банк має право передати електронний платіжний засіб у власність користувача або надати йому в користування в порядку, визначеному договором про використання електронного платіжного засобу (п. 5 розділу ІІ зазначеного Положення). Банк перед укладенням договору зобов'язаний ознайомити користувача з його умовами, тарифами на обслуговування електронного платіжного засобу та правилами користування електронним платіжним засобом; Договір укладається в письмовій формі (паперовій або електронній; п. 6, 7 розділу ІІ Положення). Згідно з п. 9 розділу ІІ цього Положення банк зобов'язаний зазначити в договорі, серед інших, такі умови:
1) тип електронного платіжного засобу;
2) порядок надання в користування або передавання у власність електронного платіжного засобу користувачу;
3) види платіжних операцій, які користувач має право здійснювати з використанням електронного платіжного засобу, правила та максимальний строк їх виконання;
4) порядок обслуговування рахунку (за дебетовою, дебетово-кредитною або кредитною схемою, розміри гарантійного забезпечення та/або незнижувального залишку коштів на рахунку, порядок кредитування користувача, порядок установлення курсу продажу, обміну або конвертації іноземної валюти тощо).
Аналогічні правила встановлені актуальним Положенням про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженим Постановою Правління НБУ № 164 від 29.07.2022. Зокрема, пунктами 25, 27, 28 цього Положення № 164 передбачено, що емітент має право надати платіжний інструмент користувачу у власність або в користування на умовах та в порядку, визначених договором; емітент зобов'язаний зазначити в договорі, серед іншого, вид платіжного інструменту.
З наведеного суд дійшов висновку про те, що обставина видачі карток має підтверджуватися договором з клієнтом (відповідачкою), з якого достеменно можна встановити тип карти, строк її дії, номер тощо. Відповідно, твердження позивача про видачу відповідачці кредитної картки належними та допустимими доказами не підтверджено.
Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, є аналітичним документом банку, складеним в односторонньому порядку, тому не є безспірним доказом обставини видачі кредиту та наявності боргу.
Відповідно до засади диспозитивності цивільного судочинства, визначеної ст. 13 ЦПК України, суд не може збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених самим ЦПК України. У цій справі відсутні підстави для збирання доказів судом, а тягар збирання і подання доказів повністю покладається на позивача.
Наданих суду доказів в їх сукупності - недостатньо для підтвердження обставин укладення кредитного договору на чітко визначених умовах, отримання відповідачем від позивача кредитних коштів. Оскільки ці обставини - не доведені (отже, не встановлені судом), не доведена підстава для виникнення у відповідачки будь-яких зобов'язань повернути такі кошти та сплатити відсотки за користування ними. У зв'язку з цим позов не належить до задоволення.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача. Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, судові витрати належить покласти на позивача.
На підставі зазначеного, керуючись статтями 12, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
ухвалив таке.
Відмовити у задоволенні позовної заяви АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК»; ідентифікаційний код 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення суду складено та підписано 01 квітня 2025 року.
Суддя: М. В. Швець