21 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 917/65/23
21.03.2025 ухвалою об'єднаної палати Касаційного господарського суду справу № 917/65/23 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Господарського суду Полтавської області від 09.08.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.01.2024 повернуто відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду по суті.
Мотивом винесення зазначеної ухвали було те, що у справі №918/1174/20, від висновків у якій було запропоновано відступити, колегія суддів не робила висновків щодо застосуванням статей 512, 514 Цивільного кодексу України, а лише констатувала відсутність підстав стверджувати про припинення зобов'язання внаслідок погашення поручителем заборгованості з огляду на наявні в матеріалах справи докази. Отже, у постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 918/1174/20 відсутні висновки щодо застосування норм права (статей 512, 514 Цивільного кодексу України), задля відступу від яких справу № 917/65/23 було передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду.
Вважаю, що у даному випадку справу №917/65/23 було безпідставно повернуто відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Частиною 1 статті 302 ГПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.
У рішенні ЄСПЛ у справі EMEL BOYRAZ v. TURKEY від 02.12.2024 (п.72), практика якого є обов'язковою до застосування в Україні згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ЄСПЛ підкреслив, що наявність у межах одного суду, особливо вищої інстанції, двох протилежних рішень за відсутності механізму забезпечення послідовності становить порушення принципу справедливого правосуддя та таким чином підриває довіру до суду як частину загальної концепції верховенства права. Думається, що у силу статті 302 ГПК України єдино можливим, ефективним механізмом недопустимості виникнення різної судової практики у межах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у даному випадку є розгляд справи саме об'єднаною палатою Касаційного господарського суду.
Аналогічну позицію ЄСПЛ зайняв у рішенні від 21.12.2021 у справі ALIYEVA AND OTHERS v. AZERBAIJAN (п. 131-133), підкресливши неприпустимість існування у межах одного суду вищої інстанції конфліктуючих судових рішень.
В ухвалі від 17.06.2024 про передачу справі № 917/65/23 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду колегія суддів зазначила, що вона не погоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 918/1174/20 про те, що визначальним при встановленні обставин правомірності набуття новим кредитором права вимоги за кредитними договорами, забезпеченими порукою, є факт сторнування (анулювання) 08.07.2019 на виконання постанови суду від 19.06.2019 у справі № 910/19560/16 банком операції зі списання коштів та застосування Верховним Судом приписів статей 512, 514 Цивільного кодексу України за тих самих фактичних обставин справи. При цьому мною не вбачалося наявності ознак процесуального зловживання своїми повноваженнями колегією суду, що передала справу № 917/65/23 на розгляд об'єднаної палати на стадії її передачі на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: правова проблема була сформульована з достатньою чіткістю, а необхідність розгляду справи складом об'єднаної палати Касаційного господарського суду не викликала і не викликає сумнівів.
Думається, що приймаючи до уваги ідентичність фактичного складу обох справ, не можна допускати навіть теоретичної можливості навмисного створення у межах одного суду вищої інстанції наявності двох рішень, які б вирішили спір протилежно по суті. Повернення ж справи колегії суддів очевидно створює таку ймовірність, що хибно відобразиться на довірі суспільства до Верховного Суду та системи правосуддя в цілому.
На підставі викладеного, вважаю, що справа № 917/65/23 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Господарського суду Полтавської області від 09.08.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.01.2024 не підлягала поверненню відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду і мала б бути розглянута по суті об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Суддя В. Пєсков